Як опришки на Київ за імпічментом ходили

Богдан Кривень, для "Хвилі"

aktsiya-protesta-pod-verhovnoy-radoy-27-fevralya-2018

27 лютого, в рамках акції оголошення імпічменту президенту, під стінами Верховної Ради в черговий раз відбулись сутички між протестуючими та правоохоронцями. Є поранені нацгвардійці та затримані протестувальники. В анонсах до цього протистояння під Верховною Радою, лунали прямо скажемо апокаліпсичні заклики. «Повстанці зі всієї України їдуть скидати Порошенка». «Їдуть не любителі прогулянок по Києву». «27 лютого 9:00 біля ВР. Три дні і історія країни зміниться раз і назавжди.» Ух, аж мороз по шкірі.

Особливу таємничість та містичність додавала інформація про похід якихось тячівських опришків (повстанців) на Верховну Раду. Віддам належне організаторам, все-таки це креативно. Таке враження, що десь поряд промайнув силует Олекси Довбуша, що стискаючи свій топірець спускається з Чорних гір в долину, до своєї Дзвінки. Можу докинути організаторам ще пару креативних ідей: гайдамаки, махновці, дейнеки… Історія України багата.

oleksa-dovbush

Таємниче словосполучення «тячівські опришки» спонукало поцікавитись про Тячів і про тячівських повстанців. Виявляється, у м. Тячеві (Ужгородська обл.) декілька днів назад, відбувся конфлікт між головою РДА та одним з місцевих активістів Володимиром Малько. Конфлікт мав місце під час урочистого вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні. На думку В.Малька, керівництво району безпідставно піариться на крові Небесної Сотні і тому не має права покладати квіти до пам’ятника. На підтвердження своєї аргументації, Малько жбурнув вазонок з квітами в голову РДА. Тобто не в голову голови РДА, а просто в голову РДА.

Допускаємо, знаючи специфіку Закарпаття, що керівництво Тячева цілком може складатись з представників місцевих кланових сімейств, яке спокійно себе почуває при будь-яких владах. Проте, це не виправдовує дії опришка Малька. Для таких дій є інший час та інше місце. Відмінне від вшанування пам’яті полеглим.

Через декілька днів після цього інциденту, Малько з прихильниками висунув вимогу керівництву Тячева: негайно зібрати сесію міськради і проголосувати за імпічмент президента Порошенка. Яке відношення до імпічменту президента мають депутати Тячівської міськради відомо напевно лише самому господу Богу, Мальку і угорським націоналістам з «Фідесу».

Але необхідних 1/3 депутатів від кількісного складу міськради, які б ініціювали скликання позачергової сесії, не знайшлось. Після цього тячівські опришки образились і пішли палити шини під стіни Тячівської міськради, а опісля зібрались з залишками неспалених шин на Київ.

aktsiya-protesta-pod-tyachivskim-gorsovetom

Київ зустрів морозом. Чи то мороз винен, чи дальня дорога, але зі стрімів під Верховною Радою було видно, що повстанців в Києві приїхало надзвичайно мало. Виглядало максимум на пару сотень. Для відставки президента мало, для апокаліпсису також мало, але для штурму Тячівської РДА достатньо.

Зустріч протестувальників та правоохоронців закономірно вилилась у сутички. Закономірно тому, що ця акція, як і ряд інших мають основне завдання – створення телевізійної картинки. І я впевнений, що більшість простих нацгвардійців та повстанців, які один одному завзято деформували сьогодні мізки та носи, носять під сорочкою хрестики, співають гімн України, кладучи руку на серце та тримають дома томик «Кобзаря». Бо всі вони українці, які просто відкрили черговий надцятий сезон популярного українського історичного блокбастеру «Руїна». З Коротким змістом попередніх кількох сезонів можна ознайомитись у шкільній програмі предмету «Історія».

Не буду тратити час на вияснення, хто стоїть за всією цією режисурою, чия нагла рижа ботоксна морда. Задам просте запитання. Відгадайте, хто перший показав по ТВ, як в Тячеві опришки палять шини і тлумлять поліцію? Крім угорців звичайно.

Повертаючись до подій під Верховною Радою. По хронології подій там була спроба підпалення шин під стінами будинку. Спробу підпалу зупинила Нацгвардія, витіснивши протестувальників в сторону вулиці Грушевського, за що отримала в свою сторону град з каменів.

aktsiya-protesta-pod-verhovnoy-radoy-27-fevralya-2018

Антон Геращенко заявив, що нацгвардійці бачили як камені в них кидали деякі народні депутати. Не знаю, що там бачили нацгвардійці, але знаючи ряд представників ВР, можу таке допускати. Проте, хотілось б побачити відео чи фото фіксацію безстрашної атаки народних пращників. Тому, що хочеться вірити лише своїм очам, і то не завжди.

Геращенко встиг також звинуватити прихильників «Руху Нових Сил» у організації провокацій, на що керівництво політичної сили свою причастність до цих подій заперечило.

Що потрібно винести з цієї історії?

Перше те, що шкала протестного руху падає на очах. Це видно по кількості мітингуючих, по формі і змісту протесту. Протестний рух падає не тому, що кількість незадоволених в країні зменшилась, вона навпаки збільшується. А тому що лідери протесту втрачають свої позиції, переформатовуючись з лідерів барикад до лідерів гротеску. Не можна рік водити безрезультатні хороводи в центрі Києва і надіятись на ріст своєї політичної ваги. Це очевидно. Тому й йде спроба до певної радикалізації протесту, щоб на фоні загострення вийти на свій попередній рівень.

По друге, як і декілька місяців назад, так і зараз, незрозумілою є мотивація та стратегія протестуючих. Для них же самих. Імпічмент президенту, який вони ініціюють, на сьогодні є завданням абсолютно не підйомним, і не тому що позиції Порошенка є сильними. А тому, що профіт з цього імпічменту є лише у двох гравців, одного місцевого, іншого доїзджаючого. Місцевий – та що з косою, доїзджаючий – той що з ботоксом. Існування такого профіту робить цю акцію мало зорієнтовану та вмотивовану на досягнення цілі. Діє правило: головне не війна, головне маневри.

Потрібно зауважити, що суспільство загалом, є проти такого кроку, як імпічмент президента в час війни, про що яскраво свідчить реакція киян на заклики протестуючих «Київ вставай». Та й логіку і доцільність проведення дострокових президентських виборів всього лише за рік до чергових, зрозуміти здатен далеко не кожен.

По третє, насторожує розігрування останнім часом угорської карти в Україні. Якщо ми подивимось на карту, містечко Тячів лежить в акурат біля кордону з Угорщиною. Цікаво який відсоток його мешканців мають угорські паспорти, при тому що з трьох місцевих шкіл одна угорська? 33, 50, 80 відсотків? І тут, саме в такому прикордонному містечку паляться шини, відбуваються сутички з поліцією. Не комільфо. А нещодавній підпал «Товариства угорської культури Закарпаття» в Ужгороді, де СБУ інформує, що вийшла на російський слід? Все це достатньо характерні дзвіночки, щоб не нехтувати ними. Щоб над Хустом знов не крякав ворон.

obshhestvo-kulturyi-zakarpatya

По четверте це тривожний синдром Коліївщини. Дивно чути від достатньо адекватних і розумних людей захопливі розповіді про чоловіка який рубав сокирою автівки в подвір’ї суду, про різні випадки самосуду. Я зараз не про соціальні причини, що призводять до цього. Це інше питання. Я про те, що для будь-якої освіченої людини зрозуміло, що після «коліївщин» наступає спалена земля і втрачені можливості. Я також й про те, що існує об’єктивна слабкість влади, яка слабка саме у психологічному постмайданному синдромі, що не дозволяє їй повноцінно контролювати ситуацію в країні. А ризик такого не контролю є дуже великий. Ризик, який створює Кремлю можливість реалізації поставлених по Україні задач максимуму та мінімуму. Максимум — це інсталяції в Україні Коліївщини 2, що відповідно вигідно ставить Україну у світлі недокраїни, а програма мінімум – вибори, бажано дострокові з перемогою на них лояльних Кремлю сил. Для виконання цих задач, кількість задіяних ресурсів неважлива. Важливо щоб не переводились місцеві Пушкарі та Барабаші.

І на останок про опришків. Хочу дещо отверезити адептів совкового сприйняття історії. Рух опришків, по свої суті, не носив категорій національно-визвольного чи класового. У радянських підручниках, з метою підкреслення вікового класового протистояння, було зручно трактувати подібні рухи з позицій класової боротьби, як прогресивні рухи. Опришки, в широкому змісті, були розбійниками. Так, у великій мірі справедливими і благородними. Так, у великій мірі щедрими до простого люду і невблаганними до багатіїв. Але розбійниками. Такими ж як і Робін Гуд з Локслі, і Тадас Блінда з Жемайтії, і Сальваторе Джуліано з Сіцілії. Розбійниками, що обросли міфами та легендами, що не завжди межують з реальністю.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook

 


Комментирование закрыто.