Врятувати Європу: Чому так важливо зберегти коаліцію в Німеччині?

Віктор Карвацький, для "Хвилі"

В німецькій пресі це називається “Asylstreit” ( суперечка за прихисток біженців) або “Unionstreit” ( суперечка в середині союзу ( християнсько-демократичного)– політична криза в середині навіть не “Große Koalition” між CDU (ХДС) Християнсько-демократичний союз Ангели Меркель) та ( Соціал-Демократична партія Мартіна Шульца (СДП) ) SDP, а між кровним союзом CDU/CSU ( партією-партнером CDU у Баварії. (ХСС) З 1949 року, з року утворення ФРН, ці дві партії йшли одним фронтом та дотримувались однієї політичної лінії. Але чергове загострення кризи мігрантів, спровоковане хаосом Близького Сходу, на фоні багатьох інших проблем Європейського Союзу поставило під питання майбутнє “Великої Коаліції”, майбутнє Меркель на пості канцлера та взагалі майбутнє Євросоюзу.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель та лідер партії CSU, який зараз займає пост Міністра внутрішніх справ ФРН Горст Зеєгофер дійшли «точки кипіння» стосовно питання мігрантів з Середземномор’я. Як відомо, Ангела Меркель є дуже лояльною в питанні мігрантів. Меркель відстоює позицію, що треба надавати право на прихисток (Asylrecht) всім хто цього потребує. Через політику Меркель ФРН та й взагалі ЄС уже зазнав серйозних економічних та політичних втрат.

Завдяки певній ісламофобії та ксенофобії в суспільстві праворадикальна анти-міграційна партія AfD ( Alternative für Deutschland),  на виборах в Бундестаг в 2017 зайняла третю позицію, набравши 12,6 відсотка. CDU/CSU втратила 8,6 відсотка набравши 32,9 і SDP втратила 5,2 відсотка набравши 20,5 відсотків. Разом партії “Великої коаліції” в німецькому парламенті набрали 53,4 відсотка. Це безперечний провал бо в 1970-тих вони разом набирали до 75 відсотків голосів.

Втрата рейтингу та проблеми ЄС не стали приводом для зміни Меркелевої політики “відкритих кордонів.” Останнім ударом стала сварка з Зеєгофером, класичним баварським консерватором. Мюнхенський політик вважає, що ФРН треба докорінно переглянути своє ставлення до проблеми біженців. Лідер CSU ще раніше агітував за більш сувору міграційну політику, через яку ФРН й так прийняла до себе 1,5 мільйона людей. І ось 12 червня керівник МВС презентував план, який містить план щодо обмеження потоків біженців і містить 63 пункти. І тут все почалося.

Що далі?

Звичайно одразу Меркель була обурена поведінкою Зеєгофера, який нібито пішов проти партійної позиції, проти позиції канцлера ФРН. Меркель відкинула план, який запропонував очільник братської партії Баварії. Німецьке видання “Die Zeit” зазначає, що в певний момент Меркель була готова прийняти 62 пункти, відкидаючи тільки вимогу  Зеєгофера про закриття кордонів для всіх мігрантів, які вже зареєстровані в іншій країні ЄС або отримали відмову в ФРН. Ця вимога явно йде в розріз до міграційній політиці Меркель.

Зеєгофер дав Меркель два тижні на вирішення проблеми. Меркель виражала думку, що міграційна політика ФРН не має розходитись з  міграційною політикою всього Євросоюзу. На її думку було доцільним дочекатися Саміту ЄС, який відбувся 28-29 червня в Брюселі. Зеєгофер розчарувався “в силі Європи”. У одному з виступі він сказав, що завдяки нашим європейським партнерам ми ( ФРН) уже 3 роки не можемо нічого зробити, тому треба діяти самостійно. Зеєгофер апелює до чинної Дублінської угоди, згідно з якою людина, яка зареєстрована в певній країні ЄС не може просити право на прихисток у іншої та мусить реєструватись у країні, до якої прибула спочатку. Меркель заявляла, що у випадку війни та/або катастроф можна робити виключення.

Наскільки все серйозно?

Якщо коротко, то dead serious”. Розгніваний Зеєгофер вирішив не “відкладати проблему в довгий ящик”. Він грозиться піти з посади Міністра внутрішніх справ і вийти зі своєю партією CSU зі складу коаліції. З першого погляду може здатися ну грозиться та грозиться, що ж того, от у Україні постійно міняють міністрів. Але насправді у такому випадку під загрозою, як уже було зазначено, попадає майбутнє демократичної Німеччини.

Не треба забувати, що CSU /CDU разом з SDP поки мають незначну більшість у парламенті. CSU набрала 7 відсотків голосів на виборах 2017. Голова ХСС сказав виданню “Süddeutsche Zeitung”: “ Я не дам собі бути покинутим Канцлером, яка тільки через мене є Канцлером.” Якщо ХСС виходить з союзу з ХДП, це означає кінець існування “Великої Коаліції». Інші партії (AfD, Вільна демократична партія, Ліва партія та партія Зелених) знаходяться в опозиції до нинішнього курсу уряду. Коли уряд не спроможний отримати більшість в парламенті – призначаються перевибори. Це означало б кінець “ери Меркель” у німецькій політиці.

Зеєгофер не відступить поки не отримає своє. Голова ХСС ще довго хоче обіймати крісло очільника в рідній Баварії. У рідному ландтагу на п’яти ХСС наступає AfD. Своїми діями Зеєгофер рятує своє політичне майбутня. Йому треба отримати “перемогу” , щоб отримати голоса на майбутніх виборах у Баварії. Тому Меркель треба переглянути свою міграційну політику, щоб врятувати свою політичну кар’єру.

Рейтинг Альтернативи зараз коливається на рівні 16 відсотків. Ця партія всього лиш на 3 відсотка відстає від соціал-демократів. В перспективі популісти з AfD б ефективно зіграли на “Asylstreit”, і могли б навіть фінішувати другими. Зараз згідно з соціологічними опитуванням загальний рейтинг навіть об’єднаної «Великої Коаліції» не набирає більшості голосів. Нові вибори означали б зміни у коалійному уряді, нового канцлера, залучення інших партій та зміни у внутрішньо та зовнішньополітичному курсі країни.

Чим все закінчилось?

Зараз Німеччина та про-демократичні сили зараз можуть видихнути спокійно. 3 липня лідери ХДС та ХСС заявили про досягнутий компроміс. Перед тим напруження дійшло кульмінації, коли 2 числа баварський політик заявив, що якщо переговори не будуть успішними, він покине посаду міністра внутрішніх справ та ХСС вийде з коаліції. Компроміс передбачає:

  • Меркель погодилась, що мігранти, які вже зареєстровані в іншій країні ЄС мають отримати відмову у в’їзді у ФРН. Для цього передбачається створення транзитних центрів.
  • Компроміс ХДС/ХСС закріпив рішення саміту ЄС 28-29 червня стосовно міграційної політики ЄС. Біженців, які врятували в Середземному морі мусять вести в спеціальні центри приймання (Aufnahmezentren) в Північній Африці. За допомогою ООН UNHCR (Управління Верховного комісара ООН у справах біженців) має надати біженцям необхідний захист.
  • Ангела Меркель під час саміту в Брюсселі досягла домовленостей з Іспанією та Грецією : мігрантів, яким може бути відмовлено у в’їзді у ФРН, останні зобов’язались приймати знову.

Меркель вдалося зберегти свою політичну кар’єру, але ця криза показує, що ФРН та ЄС має врегулювати свою мігрантську політику. Меркель має зрозуміти, що навіть колишні найближчі партнери по коаліції незадоволені нинішнім станом речей.

Що це означає для Європи?

“Що ми говоримо Богу Смерті? – Не сьогодні” – ця цитата з культового серіалу “Гри Престолів”, на мою думку, найкраще характеризує нинішню ситуацію. Європа отримала для себе ще трохи часу. Треба розуміти, що ЄС і так зараз роздирають проблеми, а розвал “Великої Коаліції” міг би стати “вишенькою на торті” та каталізатором для деструктивних рухів. Нові вибори, ріст популярності AfD, новий канцлер означало б “менше Європи” та в свою чергу “ще слабшу Європу”. Німеччина зараз є локомотивом ЄС, який має прикласти зусиль для того щоб “ врятувати Європу, а не розвалити її”.

Чому ж треба рятувати Європу? Все почалося 17 грудня 2011 актом самоспалення вуличного торгівця фруктами в Тунісі запалило вогник “Арабської Весни”. Через 3 роки з активізацією діяльності курдів та Ісламської держави Європа відчула наслідки цього вогника у вигляді міграційної кризи, яка і в нинішньому випадку ХДС/ХСС стала приводом для негараздів.

Нинішня Європа переживає період дезінтеграційних рухів. 23 червня 2016, на мою думку, стало початком ідеологічної кризи ЄС. На референдумі про вихід Британії з ЄС ( Брексіт) 51,89 відсотка британців проголосували за вихід з ЄС. На противагу думці про тіснішу інтеграцію Брексіт запустив “ефект доміно” в ЄС, який вилився у ріст радикальних, популістських та євроскептичних рухів.

Сьогодні як ніколи актуальна проблема популізму ( праворадикального та ліворадикального спрямування). Незважаючи на деякі “перемоги Європи” в 2017 – Макрона, а не Марін Ле Пен на президентських виборах в Франції та перемозі Марка Рютте , а не Герта Вілдерс в Нідерландах, в основному ситуація критична. Все більшу підтримку отримують такі лідери як канцлер Австрії Себастьян Курц, які є прихильниками консервативної політики.

Подією, яка нарешті повинна була “ring the bell” у ФРН стали вибори в Італії. Колишній проєвропейський прем’єр Ренці пішов у відставку, а до влади прийшли популісти. Правлячу коаліцію в Італії очолює праворадикальна партія “Рух 5 зірок” коміка Беппе Грілло та ліворадикальна націоналістично-консервативна “Ліга Півночі”, яка взагалі славиться своїми сепаратизмом. Колись вони агітували за надання Північній Італії незалежності.

Найголовніше що, популістські партії стоять на позиціях євроскептицизму. Вони агітують проти Європи, апелюючи до тези, що ЄС є причиною всіх бід держави та призивають до дезінтеграції ( виходу з зони євро та з ЄС). Весь негатив у їх риториці асоціюється з “європейською бюрократією” та Брюсселем, який тримає важелі впливу. І тому, за їх логікою, треба вийти з його складу та стати сильнішими за аналогією до ізоляціоністського зовнішньополітичного курсу Трампа, який “робить Америку знову Великою”.

Треба також сказати пару слів про тенденції Східної Європи, де на мою думку відбувається певна “трампізація”, тобто поява “локальних Трампів”. Схожа тенденція відбувалась після утворення ОВД тоді появились “маленькі Сталіни” такі як наприклад Болеслав Берут, у якого стався серцевий напад на ХХ з’їзду КПРС. Мілош Земан, Віктор Орбан, Анжей Дуда відомі своїм “антиміграційними настроями”, а Земан та Орбан навіть проросійськими та антиєвропейськими в деякій мірі. Політична система в Польщі та Угорщині зараз набуває рис “м’якого авторитаризму”, що демонструє польська судова реформа, яку розкритикував ЄС.

Тобто, можна прослідкувати тенденцію, що “земля валиться з під ніг” у Європейського Союзу. Тому політична криза в ФРН та перевибори могли б остаточно зламати Європу. Зараз Меркель отримала ще один шанс щось змінити. Часу залишається зовсім не багато, в 2019 пройдуть вибори в Європарламент. Об’єднаній Європі не треба допустити, щоб популісти, радикали та євроскептики отримали багато голосів.

Підписуйтесь  на канал «Хвилі» в Telegram, сторінку «Хвилі» в Facebook.

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.