Якою буде реформа освіти в Україні

Валерій Пекар

Финнское образование

12 засідання Національної ради реформ, що відбулося 5 жовтня, цілковито було присвячено реформі освіти. Мушу розчарувати значну кількість читачів: якщо хочете читати про ‪#‎зраду‬, тут про неї нема.

По-перше, стратегія реформи була ретельно підготовлена міністерством. По-друге, міністерство та профільний парламентський комітет, незважаючи на суперечності, залишили їх поза межами обговорення, виступаючи єдиним фронтом і підтримуючи один одного (напевно, це й є найкращий приклад співпраці парламенту та уряду — на жаль, таке бачимо далеко не всюди). По-третє, стратегія реформи включає значну кількість пропозицій громадянського суспільства, у тому числі й такі, які ще рік тому викликали несприйняття.

У короткому вступному слові Президент зазначив, що більшість українських родин дотичні до освіти, і тому освіта є пріоритетом №1 після обороноздатності. Він згадав декілька нещодавніх успіхів українських університетів, школярів і студентів, а також підкреслив зростання можливостей і водночас відповідальності, що їх несе освітянам реформа децентралізації. Порошенко підкреслив високу якість закону про вищу освіту, прийнятого минулого року, та наголосив на необхідності синхронізуватися з потребами ринку праці.

Міністр освіти і науки Serhiy Kvit представив детальну стратегію реформи (можна завантажити за посиланням, що у першому коментарі). Рекомендую подивитися презентацію, вона того варта. Нижче я розповім лише про основні ключові точки.

Основні цілі реформи включають:
— оновлення змісту та методики, включаючи відповідність потребам ринку та науковим досягненням, а також забезпечення академічної автономії навчальних закладів,
— рівний доступ до освіти, включаючи оптимізацію мережі, зміцнення інфраструктури, фізичну доступність закладів освіти та адаптацію змісту при необхідності,
— ефективність управління та використання коштів, включаючи фінансову та організаційну автономію навчальних закладів, розмежування повноважень та громадський контроль, прозору та раціональну систему фінансування,
— підвищення кваліфікації та мотивації викладачів, включаючи зміни у педагогічній освіті, демонополізацію системи підвищення кваліфікації, формування нової генерації дослідників.

Структура галузі зрозуміла, але нагадаємо: система освіти включає дошкільну, загальну середню, професійну, вищу, а також позашкільну та освіту дорослих. Не забудемо про науку, що має бути невіддільною від освіти.

Почнемо із законодавчої бази. Завершується підготовка рамкового законопроекту «Про освіту», тим часом закон «Про вищу освіту» прийнято ще у 2014, а нині внесено до Верховної Ради законопроекти «Про професійну освіту» та «Про наукову та науково-технічну діяльність» (Володимир Гройсман обіцяє виділити для цього окремий парламентський день). Загальна середня освіта залишається наостанок, відповідний законопроект буде наступного року.

Досягнуті успіхи 2015 року включають створення 19,5 тис. нових місць у дитсадках, сприятливі податкові умови для приватних дитсадків, скасування 1600 документів звітності, спрощення процедури атестації шкіл та дитсадків, зміну шкільних програм, впровадження концепції про національно-патріотичне виховання, збільшення кількості годин для англійської мови. На черзі наступні кроки: завершення переходу до 12-річної системи шкільної освіти, запровадження сертифікації вчителів та збільшення заробітної платні, оптимізація мережі шкіл, суттєве збільшення кількості приватних дитсадків (наразі у чергах 116 тисяч дітей) — а для цього треба терміново прийняти нові санітарні правила та норми (Aleksandra Pavlenko).

Важливим моментом тут є сертифікація вчителів. Нині просування по тарифній сітці дає мізерні надбавки. Підвищити кваліфікацію можна лише у монопольній системі «інститутів післядипломної освіти». Сам процес обов’язкової атестації, при якому головою комісії є директор школи, містить у собі конфлікт. Рішення наступне: вчитель сам обирає місце та спосіб підвищення кваліфікації, сертифікація стає добровільною та відбувається у незалежних установах, а результатом є суттєва надбавка.

Інша важлива проблема — мережа шкіл. На селі розташовано 68% шкіл, а навчається там 33% дітей. 37% шкіл (6,5 тисяч) є малокомплектними, тобто менше 5 учнів у класі. На кожного вчителя на селі припадає 6 учнів (європейський середній показник 13). Така система була створена тоді, коли сільське населення було значно більшим, а державні кошти ніхто не рахував — але ж нині ситуація інша. В результаті сільські педагоги менш професійні, часто одна й та ж людина викладає дуже різні предмети з низькою якістю, а кошти платників податків просто марнуються: у місті витрачається 8 тис. гривень на одного учня на рік, на селі — 50 тис. гривень. Рішення зрозуміле і перевірене досвідом інших країн: навчальні «хаби» у великих селах плюс шкільні автобуси, що доставляють туди дітей. План оптимізації на 2015 рік — 550 шкіл. Фінансування такої програми в умовах децентралізації має відбуватися за кошти обласних бюджетів, але центральний бюджет бере участь за принципом «даємо стільки ж, скільки ви вкладаєте самі». Водночас, якщо місцева громада заперечує закриття неефективної школи, вона може взяти її на утримання (польський досвід “szkoła społeczna”), у такому випадку певні нормативи послаблюються (наприклад, не треба наймати прибиральниць, це можуть робити батьки самі).

Надзвичайно важливий момент — участь України у міжнародному дослідженні якості освіти PISA (Programme for International Student Assessment). Це дозволить отримати об’єктивну картину, де ми знаходимося. Свого часу проект був закритий Дмитром Табачником.

Тепер про професійну освіту. Ми маємо розгалужену неефективну мережу (більше 1400 закладів), що залишилася у спадок від радянських часів. За останні роки кількість учнів скоротилася на чверть. 35% закладів — малокомплектні, 70% обладнання — непридатні для використання. Місцева влада та роботодавці не мають впливу на те, хто там кого і чому навчає. Таким темпом скоро не матимемо робітничих професій. Рішення: створити від 50 до 100 потужних регіональних багатопрофільних центрів професійної підготовки по всій країні. Децентралізувати управління: створити в областях ради стейкхолдерів (місцевий бізнес, влада, місцеві держпідприємства). Поєднати навчання в закладі та навчання на робочому місці.

Вища освіта. Тут ситуація краща, бо реформа почалася: автономізація вишів у питаннях формування програми, фінансова свобода — можливість відкривати рахунки у державних банках, публічність фінансової та іншої звітності, автоматизація зарахування абітурієнтів через попереднє визначення пріоритетів, спрощене визнання іноземних дипломів, боротьба з академічним плагіатом тощо. 76 неспроможних вишів та філій закрито, і це лише початок.

Що далі? Час скасувати сталінський винахід — держзамовлення. Для цього потрібно перейти до грантового принципу надання фінансування: ось вам гроші, ось індикатори та показники підготовки щодо критично важливих спеціальностей. Далі вирішуйте самі, як цього досягти.

Багато говориться про неспроможність української науки. Так буде до того часу, поки навчальний процес в університетах та наукові дослідження не будуть інтегровані, як це в усьому світі. Наразі наука фінансується надзвичайно неефективно: лише 5% коштів розподіляються на грантовій основі, а потрібно 100%. (До речі, приєднання до європейської програми «Горизонт 2020» нещодавно дало українській науці перші 7,5 млн євро грантів.) Архаїчна Академія наук з її 178 інститутів та 19,3 тисяч співробітників мусить бути оновлена, так само як і решта 5 академій. Про реформу науки можна писати більше, але йдемо далі.

Загалом прогрес освітньої реформи в плані нормативного та інституційного забезпечення непоганий — 58% завдань виконано за 9 місяців 2015 року (завдання формуються зазвичай на 2-3 роки), що порівняно з іншими реформами є високий показник.

У співдоповіді голова профільного парламентського комітету Лілія Гриневич  похвалилася 35 прийнятими законами (включаючи врегулювання таких важливих питань, як інклюзивні групи у дитсадочках, право релігійних організацій засновувати навчальні заклади, податкові пільги для недержавної освіти, збереження місця навчання мобілізованим, збереження пенсій працюючим науковцям, спрямування депутатських пільг на підручники тощо). На черзі — законопроекти про визнання неформальної освіти, про доступ до освіти осіб з вадами зору, про корекцію Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, про відновлення медичної військової освіти тощо, а головне — ключові законопроекти, згадані вище.

Виклик №1 — оновлення змісту освіти, підкреслила Лілія Гриневич. Треба орієнтуватися на перелік компететностей, узгоджений з ЄС, а це включає вміння критично мислити, математичні та природничі знання, іноземні мови тощо. Важливо на основі професійних стандартів сформувати освітні стандарти, а наразі немає інституції, яка би цим займалася. (Андрей Длигач)

Виклик №2 — доступ до якісної освіти: згадані вже шкільні автобуси та громадські школи, інклюзивні школи для дітей з особливими потребами в кожній громаді, дистанційна освіта (не забуваймо про мешканців окупованих територій!) тощо.

Виклик №3 — збільшення палітри вибору, реалізація принципу «гроші за дитиною» для дошкільної, інклюзивної, професійної, вищої освіти. Так, на навчання дитини з особливими потребами в інтернаті держава виділяє 70 тис. гривень, а якщо ця дитина йде у звичайну школу (що, зрозуміло, набагато краще для її освіти та соціалізації, але також і для її однокласників), то це буде лише 10 тисяч. Драматично скоротився сегмент недержавної освіти: сьогодні у приватних закладах навчаються менше 0,5% учнів, це треба змінити. Особливо гостра ця проблема з дитсадками, адже держава не в змозі будувати нові — значить, це треба віддати приватній ініціативі.

Виклик №4 — зробити із вчителя лідера змін (заходи були вже перелічені вище), створивши групу підтримки змін із найкращих вчителів, що за незалежно підтверджену найвищу кваліфікацію отримуватимуть високу зарплату.

Під час жвавого обговорення було висловлено декілька цікавих думок. Ректор Харківського національного університету Віль Бакіров поскаржився на відсутність бажаючих навчатися фізиці й математиці та запропонував спеціальні гранти для викладачів, чиї студенти мають досягнення міжнародного рівня у цих сферах.

Директор Українського гуманітарного ліцею Галина Сазоненко перелічила такі анахронізми середньої освіти, як відділи освіти («районо», «облоно»), інститути післядипломної освіти, шкільні сніданки за 8 гривень (нічого нормального за ці кошти запропонувати не можна, тож не їдять, а викидають) тощо.

Народний депутат Олександр Співаковський зазначив: там, де цільові групи не відчувають, що їхній голос врахований, там буде спротив реформам. Він підкреслив, що освіта — це не соціальна, а економічна політика.

Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк зауважив, що комплект підручників коштує 1050 гривень, а найдешевший планшет — 2000 гривень, і пора задуматися про відмову від паперових підручників.

Лідер фракції «Самопоміч» Олег Березюк підкреслив, що саме незалежне ЗНО зберегло середню освіту, але водночас зазначив: певним вишам автономізація не пішла на користь, вони погіршують програми та відмовляються від сучасних вимог.

Михеїл Саакашвілі поділився грузинським досвідом впровадження освітнього ваучера (таку ж роль грає страхування в охороні здоров’я) і підкреслив, що без ваучера автономія університетів створює чорну діру. Без відкриття освітнього ринку для приватних університетів, сказав він, відбуватиметься лише феодалізація освіти. Так само грузинський досвід є позитивним щодо відмови від паперових підручників.

Борис Ложкін нагадав, що необхідна якісна освіта для держслужбовців, і поділився ідеєю направляти щороку декілька сотень здібних студентів навчатися державному управлінню у кращих університетах світу за кошти донорів.

Окремо треба згадати виступ народного депутата Alex Ryabchyn. Через проведення АТО 16 вишів та 10 наукових установ Донецької та Луганської областей були вимушені переїхати. Вони втратили все: приміщення, бібліотеки, устаткування тощо. Треба відновитися, але постанова Кабінету міністрів №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» забороняє витрачати гроші, зокрема, на меблі та ремонт. Обмеження слушне, але не для цього випадку. Потрібно зробити виключення для вишів, переміщених з тимчасово окупованої території, і проект зміни до постанови давно розроблений. Якщо найближчим часом Кабінет міністрів не відреагує, то достойні виші, що не скорилися загарбникам, можуть зникнути. Треба лише проявити політичну волю.

Підсумовуючи обговорення, Президент порадував мене наступною заявою: для успішної реформи треба завоювати підтримку суспільства, а для цього необхідні широкі громадські обговорення. Скажу, що ми з колегами давно стомилися повторювати: суспільство не підтримує тих реформ, яких не розуміє. Сподіваюся, цього разу буде інакше.

Загалом, якщо підсумувати всю стратегію реформи одним параграфом, вийде наступне. Держава витрачає кошти на освіту та науку надзвичайно неефективно, за радянськими зразками: гроші розпорошуються по тисячах некомплектних шкіл, нетямущих вчителів, непотрібних «районо», застарілих ПТУ, неспроможних академічних інститутів. Гроші розмазуються тонким шаром, більша частина коштів платників податків марнується, «тому що ми так завжди робили». Ефективна організація та ефективне фінансування докорінно змінять ситуацію, але для того треба відмовитися від радянсько-соціалістичної «уравниловки», створивши кращі умови для кращих вчителів, викладачів, науковців, а гірших відправивши саджати картоплю. І ще залучити приватну ініціативу, яка зробить те, куди не досягне рука держави. От і все. Попрощатися нарешті з Радянським Союзом.

Facebook автора




Комментирование закрыто.