Три сценарія найближчого майбутнього України

Юрій Кривенко, для "Хвилі"

sur153

2016 рік буде неймовірно цікавим. Хоча б тому, що в ньому, вже майже напевно, відбудеться більшість тих подій, які мали відбутися ще в 2014-15 роках. Але так вже сталося, що наші західні партнери трішки завадили цьому, відтермінувавши даний процес, щоб ми могли певною мірою стабілізувати політичну та економічну ситуації в країні, самоорганізуватися, підготуватися, і паралельно створити власну більш-менш боєздатну армію.

Що мало статися?

Мав відбутися повний крах теперішньої системи управління країною спровокований повним крахом економіки та глибокою фундаментальною політичною кризою.

Крах системи не відбувся, бо економіку підтримало міжнародне товариство вливши в неї декілька мільярдів доларів кредитів та «допомог», а політичну ситуацію стабілізували шляхом збереження старих правил гри та старих персон в системі.

Чому це тимчасово, і все ще попереду?

Тим процесам, які зараз відбуваються з нашою країною і нашим суспільством не можна запобігти. Крах теперішньої системи і поступове її переформатування буде, бо воно має відбутися! Це еволюційний та історичний процес, і він є невідворотнім, так як теперішня система є просто нежиттєздатною. Країна або зміниться, або розвалиться. Питання лише в тому, як і коли відбуватимуться ці зміни.

І тут є всього три варіанти:

1. Коли реформи замінять замороженням ситуації, і ми підемо шляхом Росії (тотальна консервація ситуації, і відмова від змін та прогресу), що рано чи пізно обов’язково призведе до повторення кризи, але вже в ще більших масштабах, що може призвести вже до краху не просто системи, а й всієї країни. Тобто процес просто відтермінується.

2. Шлях Румунії (найбільш ймовірний в теперішніх умовах), коли реформи йдуть, але дуже і дуже повільно, бо «еліти» не бажають і не можуть змінювати існуючу систему, але поступово роблять це через постійний тиск Заходу та суспільства.

3. Це шлях повної реорганізація країни шляхом проведення швидких кардинальних, але дуже болісних реформ.

Перший варіант розвитку подій в Україні зараз неможливий, так як для замороження ситуації в нас немає ні потрібних ресурсів, ні достатньо сильних політичних гравців здатних на це.

Третій варіант, в короткостроковій перспективі, також неможливий, бо країна не має ні зрілого громадянського суспільства, яке б могло примусити політиків піти цим шляхом, ні прийнятних політичних сил, які б могли очолити та реалізувати його.

Залишається другий варіант, і всі події останніх двох років говорять про те, що зараз ми йдемо саме ним.

Чому крах системи майже невідворотній?

Проблема в тому, що наші сьогоднішні «еліти» досі не визначилися з правилами гри і постійно воюють між собою, послаблюючи, і так вкрай слабку, державну систему, яка вже майже не має ніякого запасу міцності. Це загрожує нам ситуацією, коли «еліти», а якщо бути точним, то фінансово-промислові клани, будуть воювати між собою доти, доки їх не спинить повна втрата контролю над ситуацією і над країною загалом. І вже тоді вони або підуть на певний консенсус із суспільством, сформують загальні більш-менш чіткі правила гри, і ми продовжимо свій шлях описаний в другому варіанті, або їхня війна знищить їх самих і відповідно всю стару систему управління країною, що загрожує повним її крахом в гіршому випадку, і заміною старих еліт новими альтернативними елітами, в кращому випадку. Тоді сценарій подальшого розвитку країни буде залежати безпосередньо від того, якими саме будуть ці нові еліти…

Є ще звісно варіант, коли боротьба кланів закінчиться перемогою одного чи декількох з них ще до того як контроль над країною буде втрачено, але він ніяк не змінює подальший розвиток подій, так як в результаті «переможець» буде вимушений, або йти на певний консенсус із суспільством задля напрацювання нових правил гри і реалізації другого варіанту, або на заморозку ситуації, що з часом обов’язково запустить всі вище описані процеси заново.




Комментирование закрыто.