Три роки після Революції гідності

Володимир Мулярчук, для «Хвилі»

majdan

Після перемоги Євромайдану та втечі Віктора Януковича пройшло рівно три роки. Головними ідеями Революції гідності була євроінтеграція України, свобода, демократія та боротьба з корупцією. Коли народ вийшов на Майдан, це було обурення від злочинів та свавілля режиму Януковича, команда якого вважала, що може робити все, що завгодно і ніякої відповідальності за свої злочини не понесе. До того ж, тут не останню роль відіграв й менталітет українців, які не люблять диктаторів, тиранів й узурпаторів влади.

Серед народу, який стояв на Майдані Революція гідності сприймалася по різному. Одні були налаштовані безпосередньо проти режиму Януковича, старої системи, проти олігархів та зловживань з боку влади, інші боролися за європейське майбутнє, проти вступу України до Митного союзу, про який тоді заговорив прем’єр-міністр Микола Азаров. Всі знали, що Янукович та його команда цинічно обкрадали країну, адже його влада була неймовірно корумпованою, а наслідки її чотирьох річного правління кожен українець й зараз відчуває на собі. Ніхто за роки незалежності не причинив Україні стільки шкоди як Віктор Федорович Янукович, який не лише обкрадав цю країну, а ще й вчинив державну зраду, закликавши Путіна ввести російські війська, після того як ганебно втік з країни.

Головною проблемою після перемоги Майдану стало те, що народ не зміг сформувати таку політичну силу, яка б представляла його інтереси і відповідала цінностям Революції гідності. Тому вийшло так, що хоча до влади прийшли опозиційні, проєвропейські сили, але вони теж буди пов’язані зі старою, олігархічною системою. Через три роки після Євромайдану, як і після «Помаранчевої революції», народ так само виявився розчарованим новими лідерами, які іноді ставлять власні політичні, фінансові амбіції та інтереси вище інтересів народу.

Тепер багато хто каже, що у всіх бідах винна нинішня українська влада, яка погано бореться з корупцією, що звісно послаблює довіру не лише серед народу, але й європейських партнерів. Так, дійсно в чомусь методи політичної боротьби залишаються тими самими як і колись, і провина влади у тих проблемах, з якими зіштовхнулась Україна, теж є. Олігархи як були, так і залишились, правда, дещо не в такому складі, як за Януковича. До цих пір наша країна знаходиться на 130 місці за рівнем корумпованості серед держав світу, і владу часом звинувачують у спиранні на корумпованих політиків та вдаванні до різних заохочень корупційного характеру для ухвалення політичних рішень, щоправда, без реальних доказів цього.

Однак, не слід забувати, що у нинішній ситуації багато в чому винні й зовнішні чинники, такі як Російська Федерація, яка відразу після перемоги Майдану розпочала агресію проти України. У Європейському союзі, насправді, бояться не стільки української корупції, як війни на Сході. Сам ЄС, завдяки зусиллям тієї ж Росії, переживає тяжкі часи. Там приймають велику кількість сирійських мігрантів, через, що значною популярністю почали користуватися євроскептики та праві популісти. До того ж зі складу ЄС вийшла Британія, і зараз дуже непроста ситуація із виборами у Франції, а новий президентом США Дональд Трамп взагалі демонструє байдужість до внутрішньоєвропейських проблем. Усі ці фактори дуже негативно впливають на перспективи інтеграції України в європейські структури, щонайменше у найближчі 15-18 років. Тепер затягується запровадження безвізового режиму для нашої країни, а Угоду про асоціацію з ЄС ледь вдалося відстояти після референдуму в Нідерландах.

Що роботи ти тепер? По-перше, треба розуміти, що у тому, що до влади після Майдану прийшли політики старої системи насправді немає нічого дивного. Саме вони очолювали протести проти президента Януковича. Потрібно формувати нові політичні сили з активістів Майдану і молодих політиків, що зараз теж відбувається. Не варто відкидати успіхи країни. Сказати, що позитивних змін в нашій країні за три роки не відбулось – неправильно. На жаль, багато людей помічають лише погане. Самі вони не прагнуть змін, але хочуть лише отримати все готове. Їжа і достаток грошей є для них є найбільшою цінністю. Хтось досі мріє про повернення Януковича, думаючи про стабільність, про старий курс валют і т. ін. Таких людей, на жаль, не так вже й мало, і саме вони найлегше піддаються на різний політичний популізм та спекуляції. Натомість за позитивні зміни потрібно боротися, а не чекати поки до влади прийде людина, яка все сама зробить. Насправді роботою над цими змінами займаються окремі журналісти, активісти та політики, які живуть іншими цінностями, ніж значна частина нашого населення, яке перебуває в депресивному настрої та відчуває апатію до політики.

Звісно, люди, які зараз знаходяться при владі не всі і далеко не завжди відповідають цінностям, за які стояв Майдан, але проблема в тому, що й ті, хто в опозиції до чинної влади, навіть проєвропейській, теж не завжди цим цінностям відповідають. Тому людям знову доводиться вибирати між двох зол, бо по-іншому, вони на жаль, поки не вміють, що і є головною проблемою українців. Нинішнього президента Петра Порошенка часто починають порівнювати із Януковичем через спроби максимально сконцентрувати владу у своїх руках, через те, що в окремих випадках, влада діє не надто прозоро, вдається до тиску на засоби масової інформації, через те, що ті, хто при владі, також використовують її для власного збагачення, тільки звісно, в значно менших розмірах, а також через не надто ефективну боротьбу з корупцією та захист політиків поганої репутації. Крім того, останнім часом, Порошенко й сам став фігурантом корупційного скандалу від опального Онищенка, щоправда достатньо доказів його вини так і не було надано, попри те, що декілька політиків заявило про те, що передали на нього корупційні компромати у США. Однак, від Януковича Петро Олексійович дуже відрізняється. Він веде чітку прозахідну політику, має патріотичну, проукраїнську, антиросійську риторику. Відмінно володіє іноземними мовами. Весь час веде переговори із західними політичними діячами й намагається виконувати їхні вимоги заради зближення з ЄС, хоча й не без проблем. Звісно, в нього немає іншого вибору, зробити крок назад, чи відмовитись від євроінтеграції заради своїх бізнесових інтересів він просто не зможе.

Отже, ми спробуємо назвати ті позитивні зміни, які відбулися протягом останніх трьох років. Перша позитивна зміна – це безумовно швидке реформування збройних сил за допомогою західних партнерів та волонтерів. На відміну від 2014 року, зараз Україна має дійсно потужну армію, 8-му армію серед найкращих у Європі. Якщо тоді у бій йшли переважно добровольчі батальйони, то тепер вони інтегровані в структуру ЗСУ. Солдати мають гідну зарплатню, яка втричі більша, ніж три роки назад. Україна повністю почала відходити від стандартів радянської армії. Було скасовано позаблоковий статус України і об’явлено курс на зближення з НАТО та ЄС. Нова воєнна доктрина України визнає Російську Федерацію головною загрозою нашої держави. В минулому році було припинено мобілізацію, армія на 75% контрактна, на фронті тепер лише воїни-контрактники. Звісно, такого стрімкого реформування армії не було б, якби не російська агресія проти нашої держави.

Інша позитивна зміна – це декомунізація – знесення ідолів Леніна по всій території України, прощання з усім, що нагадувало злочинний комуністичний режим, заборона Комуністичної партії, перейменуванні міст, сіл та вулиць навіть на підконтрольній Україні території Донбасу. Хтось скаже, що декомунізація потребує зайвої витрати грошей і краще було б спрямувати ці кошти на якісь інші цілі, але це не так. Декомунізація – це прощання з радянським минулим. Це дуже важливо для наступних поколінь. Зрозуміло, що цей процес треба було провести ще 10-15 років назад, тільки волі тодішньої влади на це не було.

Також було нарешті, розпочато запуск судової реформи, яку політики обіцяли ще на «Помаранчевому майдані». Судова реформа, як відомо, передбачає скасування недоторканності суддів та дає можливість затримувати їх за злочини. Також реформа передбачає створення Вищої Ради Правосуддя, яка передбачає призначення 21 судді, 10 з котрих вибиратиме з’їзд суддів і лише два призначатиме президент та Верховна Рада. Призначення суддів здійснюватиметься за конкурсом, головне, щоб цей конкурс був прозорим. Хтось скаже, що Президент все рівно зберігатиме вплив на Вищу Раду Правосуддя. Але слід зазначити, що без волі Президента не було б реформи навіть в цьому вигляді. До того ж Президент призначатиме лише двох суддів. В крайньому випадку, окремі положення цієї реформи зможе змінити наступна влада, якщо вважатиме це за потрібне.

Іншим успіхом був запуск електронних декларацій для чиновників. Це звісно було найважча реформа з усіх, які до того робила нинішня влада. Зірвати запуск електронних декларацій мріяв багато хто, проте саме влада не дозволила цього зробити заради отримання безвізового режиму, та, як кажуть журналісти, через тиск з боку ЄС. Хіба ми можемо уявити, щоб при Януковичі будо введено електронне декларування для чиновників, створення НАБУ чи систему закупівель ProZorro?.

Також не можна не сказати про реформу з децентралізації влади, яка передбачає збільшення самостійності органів місцевого самоврядування та виділення більше коштів на потреби місцевих бюджетів, проходять об’єднання територіальних громад та вибори до них. Хоча опоненти влади критикують й цю реформу, говорячи, що вона не достатньо прозора та сумніваючись у ефективності використання грошей на містах, але сам старт цього процесу вже є дуже позитивним моментом. Взагалі, реформу децентралізації треба було починати шість-десять років назад. Згадаємо, як «Партія регіонів» обіцяла дбати про регіони України, але заради їхнього добробуту, насправді, нічого не робилося.

Але головним досягненням Революції гідності, насправді, є незалежність України від Російської Федерації. Уявімо, що було б в нашій державі, якби Янукович залишався б досі президентом. По-перше, про інтеграцію у європейські структури не було б і мови взагалі, Україна вже знаходилася б на завершальних етапах інтеграції до Митного союзу, де була б разом з Росією та Білоруссю, і вибратися звідси було б неймовірно важко. Україна б майже повністю втратила свою незалежність і нею керував би особисто Володимир Путін через своїх маріонеток. Президентські вибори, які мали б відбутися у 2015 році були б сфальсифіковані на користь Віктора Федоровича, без шансів для кандидата від опозиції, як це завжди й відбувалося. По-друге, про реформи й боротьбу з корупцією не було б навіть і мови. Не було б розпочато судову реформу, не було б електронних декларацій для чиновників, децентралізації влади, реформування збройних сил, газової незалежності від Росії, декомунізації.

Звісно проблеми є і їх досить багато. Втім, насправді, головною метою зараз має бути збереження нашої держави, а ті помилки, які допускає нинішня влада зможе виправити наступна. Крім «братнього сусіда», однією з головних проблем українців є те, що вони раніше на мали власної держави і саме звідси випливає багато складнощів, з якими вони зіштовхуються. В нас немає партійної традиції та політичної культури. Саме через неправильний політичний вибір, який робили українці на попередніх виборах, наша держава втратила 25 мирних років, коли можна було активно проводити ті самі реформи та інтегруватися в ЄС та НАТО, що успішно зробили західні сусіди України. В нас весь цей процес з великим запізненням тільки починається, і українців ще чекає довга та непроста боротьба за краще майбутнє.




Комментирование закрыто.