Топ-5 електоральних тенденцій

Андрій Прокопенко, для “Хвилі”

Вибори останніх років демонструють, що в світі відбуваються значні зміни політичного ландшафту та факторів, які впливають на політичний вибір. Ці процеси повною мірою проявляють себе і в Україні. В світлі президентських та парламентських виборів 2019 року, ми вирішили розібрати п’ять найцікавіших електоральних тенденцій.

  1. Падіння довіри до традиційних політичних партій

Cоціологічні дослідження свідчать, що в українському суспільстві  зростає запит на оновлення політичного середовища. За останні чотири роки ситуація змінилась докорінно. За даними групи “Рейтинг”, якщо в червні 2014 року майже половина виборців (45%) була готова підтримати партії, які представлені у Верховній раді і лише 28% хотіли їх змінити, то у вересні 2018 ми бачимо протилежну картину – 42% хочуть підтримувати нові політичні проекти і лише 38% готові голосувати за парламентські партії. Більше того, навіть серед прихильників “старих” партій приблизно третина готові шукати їм альтернативу.

Але українська ситуація не унікальна. Мейнстрімні партії по всій Європі втрачають довіру через цілий ряд причин: відрив партій від громадян, корупційні скандали, нездатність виправдати очікування виборців.

Показовим є приклад Німеччини – на парламентських виборах у вересні 2017 року дві головні політичні сили країни “ХДС-ХСС” та “СПН” отримали найгірший результат за останні 15 років. Сукупно вони втратили 105 місць в Бундестазі. Разом з тим, значного успіху досягли позапарламентські політичні сили – “Альтернатива для Німеччини” та “Вільна демократична партія”, отримавши 94 та 80 депутатських мандатів відповідно.

Бурки? Ми обираємо бікіні. Альтернатива для Німеччини (політичний плакат)

У Франції протягом 2017 року взагалі відбулося повне “перезавантаження” політичної системи. Яскравим прологом цього стали результати першого туру президентських виборів в квітні 2017 року, на яких кандидати від основних партій країни “Республіканці” та “Соціалістичної партії” – Франсуа Фійон та Бенуа Амон в сумі набрали лише 26%. Ситуація здавалась неймовірною, адже на всіх президентських виборах протягом попередніх тридцяти років сумарний показник кандидатів від цих партій в першому турі майже завжди перевищував 50% голосів.

І якщо Фійон від “Республіканців”, набравши 20% втратив лише 2,5 мільони голосів від результата Саркозі в першому турі 2012 року. То для соціалістів лише 6% отримані Бенуа Амоном і, відповідно, втрачені 8 мільйонів голосів від першотурового результата Оланда в 2012, стали політичною трагедією.

А президентські вибори, як відомо, виграв лідер партії створеної лише за рік до цього – Емануель Макрон. Давня монополія головних партій країни була порушена. На парламентських виборах вже в червні 2017 року партія Макрона “Вперед, Республіко!” отримала абсолютну більшість депутатських місць в парламенті – 310 з 577.

Втрата підтримки традиційних політичних партій – це результат їх нездатності змінюватись відповідно до потреб часу. Надто зайняті політичною боротьбою та міжнародним порядком денним, вони ігнорують реальні проблеми пересічних громадян і як наслідок втрачають їх підтримку. І нинішні протести у Франції – одна з найкращих тому ілюстрацій – рейтинг Макрона впав до історичного мінімуму.

2. Зростання популярності радикальної риторики

Традиційні мейнстрімні партії намагаються уникати гострих кутів та фокусуються на центрі політичного спектру. Це дає простір для розвитку альтернативних та популістичних стратегій. Помітною тенденцією є злет партій, що займають радикальні, популістичні та непримеренні позиції.

В першу чергу, слід згадати тріумф ультра-лівих: партії “СІРІЗА” Алексіса Ціпраса в Греції, партії “Подемос” Пабло Туріона в Іспанії, кандидата в президенти Жака-Люка Меланшона у Франції, який покращив свій попередній результат вдвічі, наростивши додатково 3 мільйони голосів підтримки.

Алексіс Ціпрас майже ніколи не носить краваток

І так само вражаючими є успіхи ультра-правих. В Нідерландах “Партія Свободи” Грета Вілдерса, який відомий своєю жорсткою антиісламською риторикою, зайняла друге місце на парламентських виборах 2017 року. Достатньо згадати його висловлювання про те, що він  «вигнав би пророка Мухаммеда з країни, якщо б він жив у наш час».

Вілдерс запропонував ввести заборону продажу та розповсюдження Корану в Нідерландах, закрити мечеті та ісламські школи. Таку радикальну риторику могла дозволити собі тільки “Партія свободи”. Це створило їм необхідний контраст з усіма іншими партіями, що призвело до стрімкого зростання рейтингу в опитуваннях.

Вражаюча динаміка “Партії свободи” вплинула на всі інші партії – вони змушені були також включати антиміграційну риторику в свою агітацію. Навіть прем’єр-міністр Марк Рютте, головною темою виборчої кампанії якого було економічне зростання, в останній місяць був змушений суттєво додати антиісламської риторики у виступах та рекламі, що дозволило втримати перше місце та “збити” динаміку зростання партії Вілдерса.

Аналогічним успіхом було і сенсаційне перше місце в першому турі  виборів президента Австрії в квітні 2016 року ультра-правого політика, представника “Австрійської партії свободи” Норберта Хофера.  Особливістю тих президентських виборів стало те, що в другий тур не потрапили представники головних партій Австрії – соціал-демократичної та народної.

Але, мабуть, найбільш яскравий приклад радикальної риторики останніх років – це президентська кампанія Дональда Трампа. Він вів відверто жорстку анти-елітарну та анти-медійну кампанію в ході якої радикально відкидав загальноприйняте бачення щодо торгової, міграційної політики та міжнародних альянсів США, протиставивши себе консенсусу еліт. Робив він це в жорсткий та агресивний спосіб, але як не парадоксально, це знайшло відгук у виборця – такий радикальний підхід сприймався як свіжий погляд на традиційну політику.

Трамп з самого початку позиціонував себе як “Вашингтонський аутсайдер” і в результаті здобув підтримку мільйонів американців, які хотіли бачити кандидата, який би називав речі своїми іменами та казав “все так, як воно є”.

Головною рисою в політиці стає автентичність – люди хочуть вірити кандидату і бути певними, що політик не заграє з електоратом, а є самим собою. Одною з причин успіху Трампа стало те, що він веде себе однаково незалежно від того знаходиться він в світлі телекамер чи ні.

Навіть якщо виборці не згодні з усім, що говорить кандидат, вони готові пробачити це в обмін на справжність, якої їм нині не вистачає в політиці.

3. Запит на молодих політиків

Ще однією тенденцію є те, що молоді політики та політики без значного досвіду державного управління все більш позитивно сприймаються виборцями та все частіше перемагають. Причиною може бути те, що світ змінюється надто швидко і політичний досвід, як критерій вибору політика, втрачає свою актуальність. Політику лише треба переконати виборця, що він є достатньо компетентним для виконання необхідної роботи.

Ми вже згадували перемогу на президентських виборах у Франції 40-річного Емануеля Макрона. Але ще більш показовою є історія діючого Федерального канцлера Австрії – 32-річного Себаст’яна Курца, який в  2017 році привів до перемоги “Австрійську народну партію”.

Курц в момент обрання головою партії

До того як в травні 2017 року Курц очолив “Австрійську народну партію”, одну з двох найбільш впливових політичних сил країни, вона переживала серйозну кризу. Рейтинги партії беззупинно падали, на президентських виборах в 2016 році кандидат від неї посів п’яте, передостаннє місце з результатом в 11% голосів. 10 травня 2017 року лідер партії Райнхольд Мітерлейнер пішов з цієї посади, одночасно подавши у відставку з поста Віце-канцлера Австрії. Це стало причиною урядової кризи. Себаст’ян Курц, який очолив партію 14 травня відмовився зайняти пост Віце-канцлера Австрії та оголосив, що партія піде на дострокові парламентські вибори в жовтні.

Показовою є політична кар’єра Курца: в 24 роки він був обраний депутатом Віденського ландтагу, в 25 став державним секретарем в ранзі заступника міністра внутрішніх справ за напрямком інтеграції мігрантів, в 27 – міністром закордонних справ. В 31 рік він очолив “Австрійську народну партію”. Ця подія викликала справжній фурор навколо партії – виборцям сподобалось обрання партійним лідером  молодого політика. В результаті, лише за один місяць рейтинг народної партії стрибнув з 20% до 32%, партія піднялась з 3 на 1 місце за популярністю.

Головною темою дострокових парламентських виборів восени 2017 року, завдяки активним діям ультраправої “Австрійської партії свободи”  стала міграційна політика. До Курца “Австрійська народна партія” уникала цієї теми, концентруючись на традиційній економічній тематиці. Курц радикально змінив ситуацію – він вивів міграційну кризу в головні політичні теми, суттєво піднявши градус партійних заяв, завдяки чому вдало перехопив ініціативу у “Австрійської партії свободи”.

Враховуючи те, що “Народна партія” є більш респектабельною порівняно з популістичною “Партією свободи”, значна частина виборців надала перевагу їй. В результаті партія Курца зайняла перше місце, отримавши 31% голосів виборців, а 31-річний політик став головою уряду Австрії.

4. Успіх політиків-шоуменів

На виборах президента Словенії в листопаді 2017 року в другому турі зустрілися діючий президент Борут Пахор та мер містечка Камнік, відомий стендап-комік та пародист Мар’ян Шарець. Шарець до того, як був обраний мером Камніка активно працював в жанрі політичної сатири на словенському телебаченні. Став популярним завдяки своєму вигаданому персонажу Івану Серпентиншику, сільському жителю з Верхньої Крайни. Пародував відомих словенських політиків – президента Янеза Дрновшека, прем’єр-міністрів Антона Ропа, Янеза Яншу, Андрія Баюка та інших. В другому турі президентських виборів Мар’ян Шарець програв діючому президенту лише 40 тисяч голосів.

А вже в червні 2018 року на парламентських виборах партія Мар’яна Шарця зайняла друге місце. Це стало тріумфом для нової партії, яку ще зовсім недавно навіть не включали до соціологічних опитувань.

Партія “Список Мар’яна Шарця” – це класична популістична партія, яка для досягнення максимального результату успішно заміксувала різнопланові тези – від підвищення соціальних стандартів до повної легалізації маріхуани.

17 серпня 2018 року парламент Словенії обрав Шарця прем’єр-міністром. Сформована коаліція налічувала 54 голоси, однак за політика проголосували 55 депутатів. Обраний прем’єр пожартував після голосування, що його змушують страждати, здогадуючись, хто став 55-м депутатом, який голосував “за”. 40-річний Шарець став наймолодшим главою уряду в історії незалежної Словенії.

В Італії “Рух п’ять зірок” заснований популярним коміком та актором Беппе Грілло на парламентських виборах в березні 2018 року зайняв перше місце. “Рух п’ять зірок” набрав більше 32% голосів і отримав 222 з 630 депутатських місць в нижній палаті парламенту Італії, а також 109 з 315 місць в Сенаті.

5. Здатність “осідлати хвилю” порядку денного

Всі успішні виборчі кампанії поєднує одне – кандидати змогли пред’явити виборцям політичну пропозицію, яка виділялася з поміж інших та в оригінальний спосіб вирішувала існуючі суспільні проблеми.

Корумповані еліти в Італії – це загальновідома проблема №1, яка роками викликала роздратування і апатію італійських виборців. В підсумку з’явилась партія “Рух п’ять зірок”, яка завдяки інструментам прямої демократії запропонувала нестандартний шлях вирішення цієї проблеми і виборці їй повірили.

Пряма демократія – це одна з базових ідей “Руху п’ять зірок” і розуміється ними як еволюція представницької демократії. Ідея полягає в тому, що громадяни більше не передаватимуть свою владу партіям (старим корумпованим елітам), які діють в інтересах кланів та фінансових груп. Досягти успіху в боротьбі з корупцією можливо лише шляхом створення нових політичних інститутів, які  базуються на можливостях інтернету та колективному прийнятті рішень.

На практиці “Рух п’ять зірок” навіть обирав своїх кандидатів до італійського парламенту та Європарламенту шляхом онлайн-голосування зареєстрованими членами блогу Беппе Грілло. За допомогою мобільного онлайн-додатку, зареєстровані користувачі “Руху п’ять зірок” обговорюють, затверджують або відхиляють законодавчі пропозиції, які потім представляються в парламенті депутатами партії. Наприклад, виборчий закон “Руху п’ять зірок” був сформований через серію онлайн-голосування, так само було визначено і ім’я кандидата на пост Президента Республіки. Позиція щодо підтримки скасування закону проти мігрантів була прийнята в інтернеті членами “Руху п’ять зірок”, навіть незважаючи на те, що  остаточне рішення було протилежним позиції засновників партії Беппе Грілло та Джанроберто Казаледжіо.

Одним з головних антикорупційних правил “Руху п’ять зірок” є те, що політика є тимчасовою службою: ніхто двічі обраний депутатом, не може знову стати кандидатом і має повернутися до своєї справжньої роботи. Особливістю руху є так званий принцип “нульової вартості”, відповідно до нього політика не має стати кар’єрою та способом заробляння грошей.

Послідовно відстоюючи позицію зменшення витрат з публічних фінансів на утримання державного апарату, “Рух п’ять зірок” на загальних виборах у 2013 році відмовився від 42 млн. євро державного фінансування,  зібравши кошти на свою виборчу кампанію шляхом краудфандінгу через інтернет.

Іншим прикладом успішного відчуття політичного порядку денного – є мігрантська криза 2015 року. Партії, що активно взяли її на прапори – “Альтернатива для Німеччини”, нідерландська “Партія Свободи”, “Австрійська партія свободи” та інші зуміли суттєво посилити свій політичний вплив.

Міграційна криза зуміла похитнути навіть позиції Ангели Меркель в Німеччині. Це при тому, що економіка Німеччини стабільно зростала, уряду вдалось знизити безробіття (нині в Німеччині воно в три рази нижче ніж у Франції), країна є безумовним лідером об’єднаної Європи. Однак, позиція Меркель у питанні мигрантів призвела до того, що рейтинг її партії на початку 2016 року впав до історичного мінімуму – до 32%. Разом з тим, рейтинг праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини» зріс до 12,5%. В червні 2016 року партія Меркель зазнала нищівної поразки на  виборах в одній з п’яти колишніх східнонімецьких земель – Макленбург-Передня Померанія, зайнявши третє місце і пропустивши вперед не тільки соціал-демократів але і «Альтернативу для Німеччини».

На фоні цього Меркель була змушена визнати, що «втратила контроль» над мігрантською кризою і публічно відмовилась від своєї політики «відкритих дверей». Вона підтримала депортацію біженців та зробила ряд інших енергійних кроків, щоб зменшити зростаюче невдоволення щодо мігрантів. Такі зусилля дозволили Меркель пом’якшити ситуацію і знов зайняти перше місце на виборах в Бундестаг в вересні 2017 року, проте її підтримка все одно впала на 8% порівняно з попередніми виборами. А “Альтернатива для Німеччини” набрала безпрецедентні 13%.

Висновки та рекомендації

  1. Мейнстрімні партії втрачають довіру виборців, ця тенденція помітна і щодо парламентських партій в Україні. Зростаюче розчарування, неефективність представництва головними партіями інтересів виборців створюють запит на оновлення політикуму. Сьогодні 42% громадян України хочуть підтримувати нові політичні проекти.
  2. Фокусування основних партій на центрі політичного спектру створює простір для виникнення успішних популістичних та радикальних партій та рухів. Непримиренність до існуючого естеблішменту, неписаних політичних норм та автентичність (не награність) нових політичних лідерів – характерні риси, які здатні принести успіх.
  3. Політичний досвід, як критерій вибору політика втрачає свою актуальність. В Україні основа такої точки зору значної частини виборців – це протест проти корумпованої державної системи. В Європі – відповідь на динамічно змінюючуся реальність і необхідність нових підходів.
  4. Європейський досвід показує, що шоумени можуть бути успішними політиками і навіть займати ключові державні посади. Для успіху такому політику необхідно сформувати привабливу політичну пропозицію для широких соціальних груп і довести, що він здатен належно справитись з майбутніми обов’язками.
  5. Здатність політиків адекватно сприймати настрої виборців, їх інтереси та пропонувати вирішення гострих суспільних проблем – залишається головним фактором політичного успіху. Спроби нав’язати “фальшивий” та примітивний порядок денний, ігнорування основних викликів часу – це гарантований шлях до втрати політичної підтримки.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook


Ответить