Стрибок з прірви: 25 років залежності України

Сергій Іванов, координатор Михайлівського клубу, для "Хвилі"

Пропасть

В 1991 році Україна отримала століттями виборювану, багатостраждальну незалежність. Стартові можливості для сталого та прогресивного розвитку були чудовими.

Країна знаходилася на третьому та на етапі четвертого технологічного укладу, характерними ознаками якого був розвиток на той час високотехнологічної продукції, яка була характерною для таких галузей промисловості як аерокосмічна, суднобудівна, хімічна (органічна хімія), радіоелектронна, військова.

Розвивались також складне машинобудування, кольорова металургія та виробництво синтетичних матеріалів. Насінневий фонд був найбагатшим у світі. Потенціал країни ще й в тому, що вона знаходиться в блискучому географічному і геополітичному положенні з її надзвичайно родючими землями (біля 20 % світових запасів чорнозему), з її корисними копалинами (5 % світових запасів корисних копалин), з її можливостями побудувати транзитний “шовковий шлях” між Заходом та Сходом та в кінці кінців, з її трудолюбивим інтелектуальним людським ресурсом.

По розвитку промисловості та своєму економічному потенціалу Україна займала перше місце серед країн СРСР та входила в десятку розвинутих країн Європи. Головним завданням перед новою владою молодої незалежної країни було зберегти надбання нащадків та поступово просуватися вперед до постіндустріального суспільства. Але, забігаючи вперед, хочу зазначити, що для нашої країни складається парадоксальна ситуація: всі, хто потрапляє у владу, використовує її виключно для особистого збагачення. Для нашої країни кожна прийдешня владна команда – це результат негативного відбору еліт — суцільне прокляття для народу. За всі роки незалежності ще не було жодної владної команди, яка б піклувалася про людину, про наступні покоління, яка б намагалася ввійти в історію країни в найкращому розумінні цього слова. Поодинокі персональні винятки лише підтверджували це правило і, на жаль, не змогли стати одинокими ефективними воїнами на полі бою з феодальним ладом та процесом системного банкрутування країни, що організовувався і управлявся зовні. Як тільки ми отримали власну державу наш давній ворог розпочав процес роздержавлення.

І, ось перша біда для України була в тому, що до влади після проголошення незалежності, прийшли не націонал–патріоти реформатори, як в країнах Балтії, а стара партійно-номенклатурна челядь на чолі з Леонідом Кравчуком. Оскільки про 25 млрд зниклих на церковних рахунках партійних грошей знали і в Кремлі, ми втратили Чорноморський флот, ядерний арсенал в обмін на папірець, який не вартий в лондонському суді розміру судового збору. Ми отримали галопуючу інфляцію і можливість вирізати гроші ножицями. На тлі цих процесів організовані злочинні угрупування прискорили «звіряче» первинне накопичення капіталу, розпочате ще у 86 році. В хід пішов банальний рекет, вбивства непокірних. У країні пішов процес деіндустріалізації, а за ним і деградація суспільства.

У 1994 році відбувся зговір команди червоного директора Леодніда Кучми з глобальним синдикатом неоконсерваторів, який представляв на переговорах Борис Берштейн. План банкрутування і ліквідації військової міці був підписаний кровю і в подальшому діамантами. У результаті, організовані злочинні угрупування, завершивши процес звіриного первинного накопичення капіталу, заволоділи за безцінь підприємствами майже всієї економіки України. Вони так і не зрозуміли, що неокони використали їх в якості копачів золота, які перемили гори породи, щоб знайти унікальні злитки. У цей час глобальний синдикат неоконів готував кредитну снайперську гвинтівку, щоб відстріляти копачів-рейдерів, яким поталанило найбільше. Доля Сергія Тарути і проект закону Яресько № 3555 від 30.11.2015, про фінансову реструктуризацію(читай конфіскацію) лише це підтверджує. Мета неоконів в Україні — задавити вільний бізнес податками і системним падінням курсу гривні, а потів все скупити за копійки в рамках спеціально підготовленого правового поля. Причому 5 законів про державні деривативи, прийняті тоді ж коли ми всі обговорювали інформаційну завісу – маскі-шоу у парламенті і арешт Мосійчука – дозволяють, приватизувати і всю країну. А приводом стане Наталіне “списання” державних боргів.

Вже у кінці 90-х кошти від випуску продукції та бюджетні ресурси незаконно виводилися в офшори. За висновками експертів міжнародної організації  Global Financial Integrity лише за останні 10 років виведено 116 млрд дол. По нашим даним вони знайшли сліди лише третини вкраденого.

Та повернемося до нашого історичного екскурсу.

Про модернізацію та переоснащення підприємств ніхто не згадав і під час другого терміну Кучми. Ринок став примітивним, наукомістні розробки стали нікому не потрібні, що стрімко витісняло кращий людський капітал за межі своєї країни. Країна твердо закріпилася на стадії третього технологічного укладу, де в переважній більшості знаходиться і по нинішній час. Тим часом, організовані міжнародні злочинні угрупування, використовуючи награбовані фінанси, обзавелися засобами масової інформації, різноманітними партіями, народними депутатами, а то і цілими фракціями , футбольними клубами. Вони миттєво перетворилися в олігархів та стали «поважними» людьми.

В політичній сфері була сформована “кучмівська” модель управління на чолі з сильною центральною владою та олігархічними групами, з якими влада, за рахунок корупційної складової, торгувала національним багатством країни. Народні маси залежали як від бюджету, так і від олігархічних груп, які почали намагатися впливати як на середній, так і на малий бізнес. А сам Кучма був на короткому ланцюжку касетного скандалу у Примакова – “колишнього” голови зовнішньої розвідки РФ та голови неформального клубу Меркурій, результати засідань якого фельд’єгерською службою надсилалися Путіну і автоматично розписувалися до виконання.

Так продовжувалося до 2004 року, доки в боротьбі за крісло під сонцем не зіткнулися вихованці та обидва проекти Л. Кучми: В. Ющенко –державний діяч трипільської культури з ідеологією антиквара (вивезені колекції, якого давно арештовані в США) та ставленик донецького кримінально-олігархічного капіталу, бувший “зек”, відповідно з кримінальною ідеологією В. Янукович.

Визначальним чинником цього етапу в новітній історії країни набуло таке страшенне та пагубне явище, як популізм та відверта брехня так званих політиків, які лунали навіть на велюдних ВІЧЕ та з усіх засобів масової інформації. Це призвело до зневіри, депресії суспільства та економіки країни (яке в теперішній час набирає все більш цинічних обертів)

Країна котилася до феодального середньовіччя, політична система, якого характеризується кланами, які побудовані на системі відносин “патрон-клієнт”. Відповідно, партії будувалися на тій же системі. У нас в країні немає жодної партії у класичному розумінні цього слова, які б мали тверду ідеологію та відображали б інтереси конкретного прошарку суспільства. Є особистості (що потім називають себе політиками), які за допомогою накрадених грошей будують передвиборчі партійні проекти. Декларації про чисельність партії в 300 — 500 тисяч, а то і в мільйон членів є суцільною брехнею. В кращому випадку сучасні партії складаються з 10 — 15 осіб центрального апарату, 3 — 4 осіб апарату обласних організацій та 1 — 2 особи районних. Все інше – це вкрадені у народу гроші, частково які направляються на підкуп тих у кого вкрали, та популізм і брехню. Прийнятий же Закон про фінансування політичних партій є суцільним замилюванням ока.

Отже, отримавши перемогу за допомогою популізму, брехні та Помаранчевої революції з Програмою «Десять кроків назустріч людям” та обіцявши бандитам тюрьми, В. Ющенко дуже швидко забув про народ, що привів його до влади. А бандити замість тюрьм отримали владні кабінети. Тим часом, В. Ющенко уповався владою, «розвивав» трипільську культуру та бджолярську промисловість. Єдиним позитивним моментом був початок розбудови громадянського суспільства та насичення вторинних ринків, що обслуговували ФПГ – відбулося наповнення фінансово-економічних пилесосів неоконів грошовою масою через кредитні інструменти.

В результаті таких дій В. Ющенка в 2008р та за його безпосередньої підтримки закредитованими виявилися всі. Прийшов час для ФПГ здавати своє намите золото або отримувати смертельну кулю кредитного снайпера. А в 2010 році в країні сталася четверта біда — владу в країні повністю захопив кримінально-олігархічний капітал на чолі з “паханом” В. Януковичем. Прийшовши до влади, В. Янукович зі своїм «бандформуванням» взявся наводити порядок в державі. Країна отримала унікальне в сучасному світовому політикумі явище — це створення “інституту смотрящих”. Воно було перенесене з кримінального світу. Країна остаточно скотилася в феодальний лад середньовіччя, де за рахунок різноманітних схем даниною було обкладено все і вся. За рахунок зовнішніх та внутрішніх запозичень економіка, перебуваючи в стагнаційному стані, ще потроху жевріла.

Янукович не встиг добити економіку країни до кінця -завадила Революція Гідності. Ця історична місія випала на долю П. Порошенка та видатного політичного діяча сучасності А. Яценюка.

Здавалося, що, прийшовши до влади на крові пасіонаріїв України, наші “кулявлоб”, “пластирнащоку” та “шоколаднатракторі” повинні були направити всі свої зусилля на злам кримінально-олігархічної політичної та економічної системи. Почати розбудову держави європейського типу. Але не сталося, як гадалося. Кримська угода з тим же Примаковим виявилася важливіша. Шкода лише Юлію Володимирівну. Вона так довго її розробляла та її життя знову дало урок – довіру до чоловіків-партнерів потрібно формувати на основі морально-етичних якостей, а не з допомогою калькулятора.

Революцію роблять герої, а користуються негідники. Гідною заміною клану “пахана” став інший кримінально-олігархічний клан. Клан Януковича побоявся у відкритий спосіб віддати Росії Крим. Яценюк з Турчиновим за посередництва Порошенка, це зробили тихо і дуже швидко. Декілька десятків зелених чоловічків відбирали Крим, а в.о президента Турчинов з Яценюком здивувавали навіть Лукашенка, не обтяжуючи себе ніякими діями. Закрадається риторичне запитання: а може все це було заздалегіть ними сплановано? Тільки час, історія та платіжні документи можуть дати на це відповідь. А тим часом, завдяки популістським обіцянкам “водинтур” виборовши президентське крісло, П. Порошенко почав активно консервувати “кучмівську” модель управління. Система “патрон – клієнт” знову починає активно втілюватися в життя. У системі влади (особливо в президентській адміністрації) існує негласна заборона на будь-які ініціативи та прогресивні ідеї. Політичні репресії проти активістів та громадських діячів в порівнянні з режимом Януковича подвоїлись. За повідомленнями народного депутата Андрія Денисенко політичним режимом Порошенка-Яценюка-Авакова переслідується 119 патріотів. Присутні непоодинокі випадки фізичного усунення активістів-борців з корупцією, сама корупція досягла свого апогею та стала найбільшою національною загрозою. Злодійські схеми “пахана” Януковича не тільки не були ліквідовані, а ще й більш удосконалені та отримали своїх нових вигодонабувачів. Соратники “пахана” та всім відомі крадії не тільки не покарані, але й далі процвітають. Крадені ними гроші не тільки не повернуті народу (знову цинічно збрехали), а і міцно оберігаються правоохоронними структурами. Країну окутала п’ята біда — «хитрий Янукович”.

За допомогою “видатного” менеджера-контролера Президента, голови адміністрації Б. Ложкіна, країна отримала таких «блискучих реформаторів» як фінансисти В. Гонтарева та Н. Яресько, економіста А. Абромавичуса та багато інших. Разом зі своїм патроном Яценюком вони завзято взялися за цілеспрямоване завершення банкрутства країни, розпродаж її за копійки для подальшого розділення згідно кримських зобов’язань. Нещодавно Б.Ложкін публічно заявив, що із 3000 державних компаній працює близько 1600. Останнім часом більшість із них були джерелом корупції. Він вважає, що у власності держави має залишитися не більше 250 підприємств, усі інші потрібно продати протягом найближчих кількох років.

Слід зазначити, що за роки незалежності Україна втратила майже 60 % свого економічного потенціалу, що дорівнює втратам СРСР під час другої світової війни. А в результаті дій уряду Яценюка, інфляція повністю поглинула країну. За даними Держстату, якщо в 2014 році рівень інфляції становив 24,9 %, то за 2015 він зріс до 43,3 %, що є максимальним за останні 20 років. В 2013 році ВВП на душу населення складало $ 4030.3, вже в 2014 падіння було на рівні 25,2 % , а в 2015 — 38,6 % і дорівнювало лише $ 1850. Сам же ВВП з $ 180 млрд. в 2013 році впав до $ 80 млрд. в 2015 році. Після падіння ВВП в 2015 році на рівні 15 %, наші «реформатори» прогнозують зростання в 2016 році на 2 %, в 2017 – на 3,5 % і в 2018 — на 4 %. Такими темпами ми і через 20 років не вийдемо на рівень 2013 року. Це означає, що народ ще мінімум 20 років буде перебувати в нестерпних злиднях .

Головними «реформаторськими» діями уряду є залучення кредитів МВФ, що супроводжуються падінням виробництва, скороченням робочих місць, підвищенням податкового та тарифного навантаження на створення правового поля для конфіскації нерухомості населення країни. Всі псевдореформи направлені на отримання чергового траншу МВФ. Яценюк знає, що не має жодної країни в світі, яка б за допомогою високих податків та кредитів МВФ змогла б вирватися з прірви бідності. Та продовжує цілеспрямовано завершувати банкрутування економіки та країни. Свої дії уряд прикриває війною. Але війна має бути стимулом для прискореного високотехнологічного розвитку, для якого мають бути залучені всі інтелектуальні та матеріальні ресурси країни. Але це у випадку справжньої патріотичної та відповідальної державницької позиції. Та вони не є частинної древніх традицій родини Гур. Для бруклінських неконів війна – це благо. Так само як і перша і друга світові. Бо прикриваючись війною, відбувається нещадне грабування країни. За даними журналу Forbes (січень 2016 року) за останні два роки з банківської системи країни виведено (вкрадено) за кордон 400 млрд. гривень. Наші перевірені джерела, що побажали залишитись анонімними, стверджують, що біля 40 % бюджету Міністерства оборони розкрадається, а також те, що нещодавно Арсеній Петрович разом зі своїм найближчим оточенням відсвяткував перший «зароблений» доларовий мільярд. А проаналізуйте статки олігарха Петра Олексійовича до президенства та після, і ви зрозумієте, що війна не являється перепоною для збагачення. Але тільки не для країни …

Справжнім «реформаторським» ноу-хау Яценюка та Яресько, яке не має світових аналогів та претендує на номінацію Нобелевської премії в сфері «Економіка», є реструктуризація 15 -мільярдних боргових зобов’язань перед приватними кредиторами на нечувано невигідних умовах. В одну мить на країну одягли борговий зашморг на багато поколінь вперед. Справа в тому, що якщо в країні почне стрімко зростати ВВП (а він вже дуже скоро буде зростати, тільки вже без цієї влади), то кредиторам згідно умов реструктуризації прийдеться сплатити біля $ 80 млрд. Все це відбулося з загального «сліпоодобрямс» Верховної Ради, яка в нинішньому складі, за невеликим виключенням, є втіленням повної недолугості, зухвалої безвідповідальності та перетворилася на головну злоякісну пухлину української корупції. Нинішній уряд та Верховна Рада перебувають в паралельному світі та не перетинаються з реаліями країни та її народу.

Отже, завдяки діям реформаторських команд, керованих зовні, Україна остаточно спустилася в політичну та економічну прірву. Ступінь зносу основних засобів виробництва досягає 80 %, а в деяких галузях (ЖКГ) доходить до 90 %. Економіка країни на 95 % знаходиться на третьому та четвертому технологічних укладах. Ще 10-15 місяців і українці втратять контроль за національним багатством та ключовими підприємствами – ми перетворимося на колоніальну, відсталу державу з найнижчим в світі рівнем економічного розвитку. Таким чином перший етап “Банкрутство” буде завершений. І спостерігатимемо планомірний перехід до етапу “розділ країни”. Неоконами заготовлено декілька сценаріїв від війни всіх проти всіх до сценарію “префектна децентралізація”. Після втрати державності кримські зобов’язання Яценюка-Турчинова будуть виконані і можна буде нарешті їхати в аеропорт, де вже тривалий час прогріваються регулярно літаки.




Комментирование закрыто.