Підсумки виборчих кампаній в Європі: особливості нових політичних конфігурацій та їх значення для України

Олександр Гнидюк , Антон Найчук, Фонд громадської дипломатії, для "Хвилі"

sebastyan-kurts

Протягом останніх років в Західному просторі відбулися серйозні зміни суспільних настроїв, які обумовлені втомою від політики всеохоплюючої глобалізації, космополітизму та перманентними міграційними кризами. Економічні спади та наростаючі загрози безпеки впливають на радикалізацію громадськості та відкривають шлюз можливостей для дещо маргіналізованих політичних проектів. Здебільшого мова йде про ультраправі та надмірно ліві, як для Західних країн політичні сили, що продовжують спекулювати на старих міфах та виступають в ролі дерижерів соціальної напруги. Незважаючи на те, що усталена політико-економічна система ЄС та США продовжує диктувати порядок денний та контролювати подразливі імпульси, доцільно говорити про кризу ліберальної демократії у нинішньому вигляді. Міжнародний простір в багатьох аспектах нагадує переддень Другої світової війни. Можливо, подібне порівняння суттєво перебільшене, але пропонуємо проаналізувати останні виборчі компанії в провідних демократичних державах та визначити закономірності, які їх наповнюють.

Справжнім тестом для традиційних європейських цінностей та випробуванням для ліберальних сил ЄС обіцяли стати вибори, які послідовно відбулись в Нідерландах, Франції, Німеччині, (достроково в Австрії) та дати відповідь на питання: Наскільки сильні антиєвропейські настрої в місцевого населення? Яка підтримка радикальних, популістських сил? Чи потребує геополітичний проект ЄС кардинального реформування власних конфігурації?

У березні виборчий марафон розпочали Нідерланди. Традиційним опонентом ліберального світу в країні стала праворадикальна партія
Г. Вілдерса, який відзначається своїми антиісламськими поглядами та симпатіями до російського курсу політики. Лідер антиєвропейський сил був на підйомі у зв’язку з успішним досвідом проведення референдуму щодо визнання правомірним ратифікацію місцевою владою Угоди про асоціацію Україна – ЄС, де його прихильники зуміли досягти перемоги за рахунок успішної мобілізації власного електорату та актуалізували нідерландський політичний процес в українському дискурсі, створивши багато проблем для юридичного завершення зовнішньополітичної звитяги українського управлінського істеблішменту. Помітний ріст ідей євроскептицизму дався в знаки та відобразився на безпрецедентно високому результаті Партії свободи Г.Вілдерса – 20 місць у парламенті.

Проте, не зважаючи на гарні показники антиукраїнської політичної сили, обставини були на стороні офіційного Києва. Гарним сигналом для збереження проєвропейської моделі Палати представників нідерландського парламенту стала перемога партії чинного прем’єр-міністра країни М.Рютте – Народна партія за свободу та демократію. Головний учасник діючої на той момент коаліції досягнув позначки у 33 парламентських місця. Не менш позитивною новиною можна було вважати квоту на 19 парламентарів для Демократів 66, які прихильно ставились до розширення діалогу на рівні Україна – ЄС, навіть під час кампанії з референдумом. Водночас, голосування показало динаміку послаблення позицій соціал-демократів, а саме Партії праці, яка була надійним союзником М. Рютте у ході проектування попередньої коаліції. «Працівники» отримали лише 9 місць, що стало резонансним провалом, особливо на фоні партії крайньої лівої соціалістичної орієнтації – Соціалістична партія (19 вакансій).

vyiboryi-v-niderlandah-2017

В таких умовах, навіть друге місце Партії Свободи не залишало Г.Вілдерсу шансів на участь у переговорному процесу щодо моделювання нової коаліції. Проте, провал Партії праці та суттєва фрагментація нового парламенту (окрім названих партій, до нього також увійшли Християнсько-демократичний заклик, Зелені ліві, Християнський союз, Партія тварин, 50+ та інші) призвели до затяжного і складного процесу формування повноцінної більшості, який тривав 208 днів. Результатом політичних компромісів та взаємних поступок стала нова коаліції у складі Народної партії за свободу та демократію, Демократів 66, Християнсько-демократичного заклику та Християнського союзу, що скомпонувала необхідну для функціонування законодавчої інстанції більшість у 76 парламентарів. М. Рютте зберіг посаду прем’єр-міністра, вийшовши зі складної політичної ситуації, коли йому було необхідно піти на ескалацію конфлікту з Туреччиною напередодні березневих виборів для того щоб відбити частину електорату від Г. Вілдерса, а також зайняти жорстку позицію у перемовинах з Брюсселем про завершення ратифікації Угоди про асоціацію, щоб не втратити підтримку власних виборців на фоні сумнозвісних для української сторони результатів квітневого референдуму. М. Рютте здобув яскравий політичний тріумф, але чи можна вважати наслідки парламентських виборів у Нідерландах «перемогою для України»?

Безсумнівно, нова коаліція завершила спекуляції на рахунок можливості проходження до влади праворадикальних політичних сил, що уже є позитивною ознакою не тільки для України, але й для ЄС в цілому. М. Рютте показав послідовність в українському питанні та зумів ефективно нівелювати загрозу затвердження органами державної влади країни результатів квітневого референдуму. Ще до початку виборів, він зумів пролобіювати ратифікацію Угоди Палатою представників, а вже у травні аналогічне рішення було прийнято Сенатом, що успішно завершило «нідерландську епопею» законодавчого закріплення важливого для української сторони рішення.

Проте, в кулуарах нідерландської політики відзначають, що тривалі дискусії навколо ратифікації Угоди мають і зворотну сторону медалі. Що тут мається на увазі? Згадаймо, що до початку виборів М. Рютте потрапив у складу ситуацію, коли з одного боку він був повністю солідарний з Брюсселем щодо Угоди з Україною, з іншого він перебував під тиском результатів референдуму, хай як би він не був організований і носив рекомендаційний характер, проте все ж таки голосування виразило думки певних соціальних сегментів від націоналістичних груп до бізнес кіл, пов’язаних з російською економікою. Важкий вибір між загрозою втрати зовнішньополітичної легітимності в рамках погіршення відносин з керівництвом ЄС та послабленням електоральних позицій перед важливими виборами змусили його зайняти жорстку державницьку позицію у переговорах з Брюсселем та показати свою відданість національним інтересам на внутрішньополітичній арені. Тонке балансування дозволило політику здобути бажані преференції у діалозі з європейськими колегами та завершити почату справу ратифікації Угоди про асоціацію без провокування небажаних протестів з боку маргінальних соціальних прошарків та зі збереженням підтримки власного електорату. За рахунок чого це вдалось?

В Нідерландах не виключають, що М. Рютте отримав від Брюсселя гарантії відносно збереження формату співробітництва ЄС з Україною на рівні Угоди про асоціацію без надання перспектив на повноцінне членство нашої країни в об’єднанні. В свою чергу, гарантії стали аргументом для політичних еліт Нідерландів остаточно піти на відхилення результатів референдуму та підтримати ратифікацію. Таким чином, зворотня сторона медалі полягає у тому, що тактична перемога, у вигляді Угоди про асоціацію, ставить під сумнів стратегічні пріоритети повноцінної євроінтеграції України. На дев’ятнадцятому саміті Україна – ЄС вже виникли проблеми з декларативним підтвердженням європейських прагнень України та відсутністю підсумкової заяви.

В будь-якому випадку, якщо взяти за основу принцип послідовності і поетапності реалізації наших зовнішньополітичних інтересів та позиціонувати перспективу вступу до Євросоюзу не як завтрішню необхідність, а довгостроковий пріоритет, кулуарні розмови про прагматичний підхід до українського питання з боку Нідерландів не слід розцінювати як критичний негатив. За таких умов і в існуючих обставинах, результати формування парламентської коаліції можна вважити цілком успішними для України. Хоча Християнсько-демократичний заклик та Християнський союз як учасники більшості відзначаються своїм обережним і консервативним ставленням до політики розширення ЄС, вони не виступають з антиукраїнських позицій притаманних Партії Свободи, що мінімізує ризики для зовнішньополітичних інтересів України. Залишилось дочекатись формування уряду Нідерландів для того щоб остаточно констатувати, що країна зберегла свої проєвропейські орієнтири.

Найбільш оптимістичним виявляється розподіл сил у Франції. Затамувавши подих європейська спільнота спостерігала за президентською та парламентськими виборчими компаніями, які традиційно проходять з мінімальним розривом. Епатажна М. Ле Пен привернула до себе увагу світових ЗМІ різкою критикою ЄС та закликами до «дружби» з Путіним. На певному етапі, реалізація її політичних амбіцій видавалася цілком реальною можливістю. Однак, пік електорального росту для Ле Пен закінчився у першому турі президентських виборів на позначці у 21% голосів. Другий тур завершився впевненою перемогою Макрона, який зумів отримати підтримку від 66% громадян.

Результати парламентських виборів стали продовженням «нової історії успіху» та засвідчили надзвичайно високий рейтинг політичної сили «Вперед республіка» Е. Макрона, яка отримала впевнену перемогу. Значний рівень підтримки здобули Республіканці на чолі з Ф. Фійоном,  конкурентом Макрона у президентській компанії. Натомість, суттєво дискредитували себе політичні партії лівого вектору. Головний конкурент Макрона Марін Ле Пен та Національний Фронт повністю провалили парламентську компанію здобувши тільки 8,7% голосів.

rezultatyi-vyiborov-vo-frantsii-2017

Подібні коливання електоральних настроїв ілюструють суперечливу тенденцію для Франції, яка характеризується давніми традиціями парламентаризму та функціонуванням ідеологічно-орієнтованих політичних сил. Остання виборча компанія закінчилася надзвичайно впевненою перемогою абсолютно нового політичного проекту басистського типу, який функціонував до того трохи більше року.

Для порівняння додаємо діаграму з результатами виборчої компанії 2012 року:

rezultatyi-vyiborov-vo-frantsii-2012

 

Під час виборчих компаній у 2007 та 2012 роках прослідковувалась гегемонія республіканців та соціалістів. Успіх Макрона багато в чому зумовлений дискредитацією попередніх урядів. Саме тому, високий рівень довіри французів створював передумови Макрону ініціювати реалізацію необхідних реформи в середині країни та надати нового імпульсу для розвитку ЄС.

Здобувши своєрідну «демократичну монополію» на владу, новий французький президент активно розпочав свою діяльність як на внутрішньополітичній, так і на зовнішньополітичній арені. Не залишилось поза увагою амбітного президента й українське питання та спроба реанімувати нормандський переговорний формат для отримання практичних інструментів врегулювання ситуації на Донбасі. Жорстка риторика в напрямку Кремля тільки підбадьорювала український політичний істеблішмент в надіях на збереження конструктивної підтримки з боку Заходу у затяжному протистоянні Києва з Москвою. Проте, розтиражована у медіа просторі «формула Макрона» та динамічне залучення французького президента до переговорного процесу очікувано не дали короткострокового ефекту. Більше того, проблеми внутрішньополітичного характеру, падіння рейтингів й переорієнтація на впровадження пріоритетної реформи праці в країні дещо відволікли Макрона від України, а формування прямого переговорного майданчика між США і Росією у вигляді К. Волкера та В. Суркова, відштовхнули Францію на другий план на українсько-російському треку.

В будь-якому випадку, теперішні конфігурації французької політичної верхівки зберігають достатні перспективи для України та не призвели до катастрофи у разі раптової перемоги популістських сил. Макрон перебуває на етапі формування надійної і дієвої команди, а також вироблення стратегічного бачення подальших реформаторських дій як в економіці країни, так і на рівні ЄС. Якщо французькому лідеру вдасться примножити успішне використання виборчих технологій і гру на електоральних інтересах, ефективною модернізацією ринку праці, зниженням рейтингів безробіття серед місцевого населення та стимулюванням економіки, він може закріпитись у статусі французького лідера та тривалий період часу та позбавити Францію загрози нової хвилі інспірації праворадикальних настроїв. Враховуючи сказане, французька демократія також успішно пройшла тест.

У Німеччині виборча компанія дійсно шокувала Західний світ. А.Меркель залишалась безальтернативним претендентом на посаду канцлера протягом усієї гонки. В даному випадку не потрібно надмірно високу увагу приділяти короткострокову сплеску популярності М. Шульца на фоні загального зниження підтримки Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Однак, кінцеві результати голосування та сам факт входження до Бундестагу Альтернативи для Німеччини (АДН) доводить реальну втому німців від міжнародної політики своєї країни, яка сприймається значною частиною суспільства в контексті «національного приниження». Варто додати, що виборчим ядром для цього проекту стали території Східної Німеччини, які довгий час знаходились під радянським протекторатом у вигляді НДР.

rezultatyi-vyiborov-v-germanii-2017

Отже, результати підживлюють загальні Європейські тренди. Спад популярності ХДС / ХСС спричинений частковою втратою прихильності Меркель. В порівнянні з виборою компанією 2013 року на 8% та СДПН на 5%.

vyiboryi-v-germanii 2012

(Результати параментських виборів в Німеччині у 2013)

Додало інтриги майбутнім перемовинам про формування коаліції рішення керівництва СДПН перейти в опозицію, що позбавило А. Меркель надійного партнера та дещо обмежило канцлеру можливості для здійснення дипломатичних маневрів у проектування нової парламентської більшості. Чим зумовлені такі дії соціал-демократів? По-перше, не виключно, що у провалі політичної силі на виборах, її керівництво обвинувачує толерантну міграційну політику А. Меркель у коаліції з якою перебуло СДПН. По-друге, у разі повторного зближення СДПН з ХДС/ХДСС у парламентській більшості, успішні результати волевиявлення для АДН позиціонували б праворадикалів як головну опозиційну силу, надаючи їм своєрідну монополію на критику діючої влади, отримання від того бажаних електоральних преференцій та підготовки платформи для наступних виборів у довгостроковій перспективі. М. Шульц та його команда не могли надати праворадикалам такі можливості, тому й спробують грати на опозиційному електоральному полі, послаблюючи голос АДН у парламенті. При певних розкладах, таке рішення «соціал-демократів» може зіграти позитивну роль для німецького політичного процесу, максимально обмежуючи спроби АДН у подальшому конвертувати власний популізм у політичні рейтинги.

Демарш соціал-демократів змусив Меркель розпочати переговори з ВДП та Зеленими, про що вона офіційно заявила 7 жовтня. Така комбінація дає можливість сформувати достатньо хитку більшість до якої увійде 52,6% депутатського корпусу. Складність ситуації полягає у багатьох відмінностях між учасниками вірогідної коаліції, адже вона об’єднуватиме консерваторів, лібералів і лівих з їхніми ідеологічними орієнтирами та баченнями. В контексті українських інтересів, такий варіант більшості виглядатиме сприятливіше ніж ситуативний союз А. Меркель з соціал-демократами, представники яких часто генерували проросійський дискурс у німецькому інформполі. Водночас, неочікуваною «ложкою дьогтю» стали резонансні слова лідера Вільної демократичної партії (ВДП) К. Ліндера, який не вбачає передумов для відновлення українського протекторату над анексованим Кримом та виступає за поетапне скасування економічних санкцій проти РФ. Хоча така позиція дещо дисонує з традиційними підходами до зовнішньополітичного порядку денного його політичної сили, суперечливі погляди лідера «лібералів» як мінімум викликають здивування та не дають чітких відповідей на модель поведінки інших політиків партії під час їх перебування у парламенті. Зважаючи на те, що ВДП відстоює інтереси німецького бізнесу, інтерес до відновлення російсько-німецького економічного співробітництва може внести негативні корективи у їх політичні переконання. Сприятливим для України фактором при зазначеному сценарії залишатиметься наявність політичних балансів у вигляді Зелених та ХДС/ХСС, які обмежуватимуть можливість інспірації суперечливих тенденцій в німецькому політичному процесі.

Загалом, нова каденція німецького парламенту обіцяє зберегти існуючу політичну модель з несуттєвими обмеженнями. Однак, сам факт входження АДН до парламенту матиме негативні наслідки на інформаційний простір країни та вже спричинив безпрецедентний резонанс у Німеччині.

Додатковим подразником слід вважати дострокові та незаплановані парламентські вибори у Австрії, які дали вагому підтримку правим. Попередні результати голосування засвідчують перемогу консервативної Нової Народної партії на чолі з С. Курцом з результатом у 33% голосів. На другому місці — Австрійська партія Свободи, яка набрала 27%. Соціал-демократи зуміли отримати – 26%. Позначку у 5% зуміли підкорити Ліберали (NEOS). З серйозними складнощами в парламент заходять Pilz, які ледве подолали 4% виборчий барєр. Отже, існує висока ймовірність формування коаліції на чолі з консерваторами (ННП) та ультраправою АПС.

На подібній комбінації наголошує більшість австрійських експертів. Аналог подібного союзу був реалізований на прикладі парламентської більшості в період з 2000 по 2007 роки. Існує висока ймовірність, що АПС та Гофер будуть послідовно пропагувати ідею зняття санкцій з РФ в ЄС та намагатимуться блокувати інтеграційні прагнення України. Подібний мейнтсрім в політичній структурі Австрії становить серйозні ризики для національних інтересів України.

Незважаючи на те, що ключові функції в формулювання зовнішньої стратегії ЄС виконує ФРН та Франція, Австрія займає вагомі позиції в політико-економічні архітектурі Західної Європи. В описаному сценарії сприятливими для України обставинами стануть жорсткі дії С. Курца із нейтралізації суперечливих ініціатив праворадикалів у разі створення ситуативного союзу з ними (краще тільки спроби консерваторів сформувати уряд меншості). Проте, варто відзначити достатньо прагматичне бачення українсько-російського конфлікту з боку наймолодшого претендента на пост німецького канцлера. С. Курц був свідком військових дій на Сході України та часто апелював з майданчиків міжнародних організацій до необхідності якнайшвидшого виходу з кризи. Таким чином, можна вважати що український трек буде мати важливе значення для зовнішньополітичного порядку денного країни. Водночас, не варто виключати, що австрійська сторона опрацьовуватиме можливість ініціювання дискусій щодо послідовного зняття санкцій з Росії за умов досягнення прогресу у мінському процесу, альтернативи якому С. Курц поки не бачить, виражаючи зацікавленість у їх доповненні шляхом введення миротворчої місії ООН.

Резюмуючи вищесказане доцільно зазначити на формуванні стійкого запиту в європейському суспільстві на праві політичні рухи. Супровідні аспекти полягають у актуалізації діалогу про «національну державу», закриття кордонів та безперспективність ЄС. Подібні тенденції спричинюють з одного боку маргіналізацію політики, а з іншого – артикулюють діалог про створення принципово нової моделі міжнародних відносин та перебудови існуючої європейської політичної матриці у новий прогресивний проект, здатний відповідати на актуальні виклики сучасності.

Намагання Брюсселю зберегти базові політичні орієнтири, цінності та принципи Євросоюзу призвели до радикалізації окремих соціальних категорій, які залишились за межами системи гарантії перманентного добробуту, не забезпечені можливістю працевлаштування у власній країні, залякані загрозою тероризму та агресивним ставлення до лояльного курсу політики ЄС у питаннях біженців. Європа відчула необхідність активної участь у моделюванні нової архітектури безпеки в регіоні, перегляду механізмів політичного улаштування об’єднання, вироблення нових підходів в організації економічного зростання та пошуку алгоритмів мінімізації праворадикальних настроїв у суспільстві. Результати виборів в провідних державах регіону чітко окреслили перераховані проблеми та дали ще один шанс проєвропейським елітам реформувати Євросоюз з прицілом на нові геополітичні конфігурації. Водночас, голосування показало загрозливу динаміку зростання числа євроскептиків, які готові у подальшому спекулювати на болісних для цілісності ЄС питаннях, продовжуючи деструктивну лінію Brexit. Перемоги М. Рютте у Нідерландах, Е. Макрона у Франції та А. Меркель у Німеччині дають підстави вважати, що небезпечна електоральна ситуація буде використана як поштовх для оптимізації каналів взаємодії всередині ЄС та імпульсом для посилення об’єднання в геополітичному значенні.

В Україні також можуть бути задоволені «всеєвропейською виборчою кампанією», зважаючи на ті загрози, які передували її початку. Проте, не варто дивитись на європейський політичний процес через призму рожевих окулярів, адже збереження влади в руках лояльних до нашої держави політичних еліт, супроводжувалось послабленням їх електоральних позиції та необхідністю йти на компроміси у формуванні коаліції (Нідерланди, Німеччина) та різким падінням рейтингів по завершенні голосування (Франція). В сучасних обставинах європейським лідерам доведеться все більше переорієнтовуватись на питання внутрішньополітичного характеру та проявляти додатковий прагматизм у діях на зовнішньополітичній арені. Саме тому, українському політичному істеблішменту та дипломатії варто займати активну позицію у розширенні діалогу Україна-ЄС з урахуванням тих викликів та обмежень, які трапились на шляху об’єднання, та працювати над тим, щоб відсутність словосполучення «євроінтеграційні прагнення України» у фінальних декларація українсько-європейських зустрічей не призвело до втрати його сенсу у двосторонніх перемовинах та в інформаційному просторі.




Комментирование закрыто.