Криза на райських островах: що відбувається на Мальдівах?

Ілія Куса, Український інститут майбутнього, "Хвиля"

maldivyi

Днями райські тропічні Мальдівські острови, які у людей завжди асоціюються з розкішним люксовим відпочинком, опинилися на шпальтах провідних світових ЗМІ у доволі незвичному контексті. Крихітна держава опинилися на межі збройного протистояння та у глибокій політичній кризі, яка зріла на островах протягом останнього півріччя. Криза розпочалася вчасно – президент України Петро Порошенко встиг відпочити на островах і повернутися назад, а відтак українського інтересу в цій ситуації немає. Хоча, з бронюванням готелів на Мальдівах українцям необхідно буде почекати. Утім ця криза є цікавою з погляду геополітичного протистояння та регіональної безпеки. Адже конфлікт на райських островах – не лише внутрішньополітична суперечка, а зачіпає інтереси набагато більших гравців, насамперед – Китаю та Індії.

У чому суть політичної кризи на Мальдівах?

Кілька днів тому Верховний суд Мальдівської республіки несподівано для багатьох ухвалив рішення звільнити з в’язниці усіх опозиційних депутатів. У своєму рішенні суд визнав незаконність затримання, арешту парламентарів і позбавлення їх місця у парламенті. У такий спосіб, суд повернув депутатам їхні мандати. А це, у свою чергу, додало опозиції чимало нових місць і відновило їхню більшість у парламенті. Суд також постановив, що справи проти опозиціонерів були «політично мотивованими». Для чинного уряду на чолі з президентом Абдаллою Яміном це був страшний політичний удар. Вони втратили контроль над парламентом, а лідери опозиції тепер могли продовжити свою політичну діяльність. Найстрашнішим було те, що з вигнання міг повернутися екс-президент Мухаммед Нашид, якого на Мальдівах довгий час переслідували.

Відповідно, президент Ямін відмовився виконувати рішення Верховного суду та наказав поліції та військам протидіяти йому. Він також оголосив про запровадження 15-денного надзвичайного стану. Військові, лояльні главі держави, заарештували усіх причетних до рішення випустити опозиціонерів – голову Верховного суду Алі Хаміда, генпрокурора Абдаллу Саїда та двоюрідного брата президента, колишнього лідера Мальдів Момуна Абдель Гайюма. Персоналія останнього є найбільш цікавою в цій історії.

Момун Абдель Гайюм керував Мальдівськими островами понад 30 років, поки у 2008 році не програв вибори, перебуваючи під тиском міжнародної спільноти та громадськості. З того часу Гайюм став запеклим критиком влади, у якого всюди була «зрада». Попри те, що чинний президент Абдалла Ямін є його родичем, Гайюм все одно довгий час критикував його стиль правління. Політик й досі має сильні політичні позиції у державі. До того ж, він виступає єдиним фронтом разом з іншим відомим лідером опозиції – екс-президентом Мухаммедом Нашидом.

Нашид став главою держави одразу після завершення 30-річного авторитарного правління Маамуна Абдель Гайюма – у 2009 році. Мухаммед Нашид запам’ятався багатьма як прихильник демократичних ліберальних перетворень. Завдяки йому Мальдівські острови зуміли ще більше розбудувати туристичний сектор і почати серйозно займатися питаннями клімату. Річ у тім, що через глобальні зміни клімату ці тропічні острови повільно йдуть під воду. Нашид – перший з-поміж лідерів держави, який почав піднімати це питання на державному рівні та залучати інвестиції для розбудови інфраструктури, яка б запобігала кліматичній катастрофі. Епоха Мухаммеда Нашида завершилася у 2012 році, коли його усунули від влади внаслідок військового перевороту. Його та низку інших депутатів арештували та засудили за «організацію масових заворушень». Тоді це збурило міжнародну спільноту, особливо Індію, оскільки Мухаммед Нашид був про-індійським політиком. Лише у 2013 році Нашиду дозволили виїхати на лікування до Великої Британії, де він отримав політичний притулок.

Зараз рішення Верховного суду скасовує вирок проти Нашида та його соратників. Це означає, що він зможе взяти участь у президентських виборах цього року. А враховуючи не дуже високі рейтинги у президента Абдалли Яміна, останньому є за що хвилюватися. Тому він й відмовився виконувати таке рішення суду і пішов на порушення всіх законів, запровадивши надзвичайний стан і фактично припинивши роботу парламенту, в якому тепер домінує опозиція.

Мальдівські острови – консервативна мусульманська держава?

Так, для багатьох (чомусь) несподівано чути, що «райські» Мальдівські острови – насправді дуже консервативна мусульманська країна. І це не дивно. Султанат на території Мальдів існував понад 800 років (!) і був скасований лише у 1960-х роках. Тому місцеві жителі високо шанують ісламські традиції та живуть доволі відмежовано від туристичних центрів. Деякі не приховують свого роздратування масовим напливом гламурних і не дуже європейських, азійських і американських туристів.

98% населення Мальдівських островів сповідують іслам. Чимало з них належать до різноманітних суфійських містичних орденів. Релігія відіграє ключову роль у житті островів. Законодавство країни базується на законах шаріату, а громадянами Мальдів можуть ставати виключно мусульмани.

Консерватизм і бідність більшості населення з 1990-х років стали сприятливим грунтом для поширення радикальних екстремістських ідей. Після того, як потужний цунамі вдарив по Мальдівах 2004 року, велику роль у суспільстві стали відігравати саудівські проповідники. Вони допомагали людям, організовували фонди, збирали кошти та розповідали про «зраду» з боку уряду та закликали до повстання. Це призвело до двох гучних терактів на Мальдівах, які сталися у 2007 та 2012 роках. А починаючи з 2013 року понад 200 громадян Мальдівських островів поїхали воювати у складі терористів «Ісламської держави» у Сирії та Іраку. Лише нещодавно 27 грудня 2017 року громадянин Мальдів Абу Саад загинув у боях з сирійською армією на заході провінції Дамаск біля міста Бейт-Джин. Він був одним з командирів терористичної організації «Тахрір Аш-Шям» (сирійське відділення «Аль-Каїди»).

Релігійний фактор є дуже важливим для аналізу внутрішньополітичних процесів на Мальдівах, оскільки він є тим інструментом, яким часто користуються зацікавлені сторони, а таких там дуже багато.

Яка геополітична гра ведеться навколо Мальдівських островів?

Криза на Мальдівах може змінити не лише внутрішньополітичний ландшафт, але й баланс сил на глобальному рівні. Адже навколо райських тропіків вже довгий час триває боротьба між великим гравцями. Основними учасниками геополітичної «шахівниці» на Мальдівах є США, Індія, Китай і Саудівська Аравія.

Сполучені штати діють на Мальдівах через свого союзника – Індію. Для них Мальдівські острови – це важливий блокпост для стримування китайського впливу в регіоні. А оскільки Індія вважає ці острови своєю сферою впливу, то інтереси обох держав тут перетинаються. Представником американсько-індійських інтересів на Мальдівах був екс-президент Мухаммед Нашид, а головним інструментом поширення їхнього ідеологічного впливу – демократичні ліберальні реформи, «під соусом» яких Нашид обмежував вплив про-китайських політиків. Зв`язківцем між Нашидом і Вашингтоном завжди був посол США на Шрі-Ланці. Власне, навіть зараз Мухаммед Нашид перебуває у Коломбо (столиця Шрі-Ланки), звідки критикує президента Абдаллу Яміна та відкрито закликає Індію втрутитися у ситуацію. Він вже кілька разів попросив Делі силовим шляхом розв`язати кризу. Для індусів, до речі, такий заклик не є чимось аномальним. Вони вже вторгалися на територію Мальдівських островів для захисту своїх інтересів. У 1988 році індійська армія запобігла перевороту на Мальдівах, який був організований сепаратистським угрупованням «Тигри визволення Таміл-Іламу», яке також діяло на Шрі-Ланці. Тоді операцію назвали «Кактус», а 1600 індійських десантників зломили опір заколотників і реставрували про-індійський уряд. Зараз індійська влада не поспішає реагувати, однак й не відкидає варіант силового втручання у конфлікт. Утім якщо у 1988 році ця операція була частиною боротьби з тамільськими сепаратистами, то сьогодні такого приводу немає, і можлива операція Індії може розцінюватися як прямий наступ на інтереси Китаю. До того ж, і саме значення Мальдівських островів для Пекіна зросло в десятки разів по мірі розвитку їхнього глобального проекту «Новий Шовковий Шлях». Крім того, американці вели переговори з урядом Мальдівських островів про посилення військової співпраці та розширення доступу США до архіпелагу. Але у 2013 році, коли про-індійського та про-американського президента Мухаммеда Нашида усунули від влади, новий глава держави Абдалла Ямін зірвав перемови та оголосив про свою нову зовнішню політику, орієнтовану на Китай. Ще одним цікавим жестом у бік КНР став вихід у 2016 році Мальдівських островів зі складу Британської співдружності.

Китайський інтерес у боротьбі за контроль над Мальдівами обертається навколо порту Мале (столиця Мальдів) та морських шляхів, які з’єднують Китай з регіоном Близького Сходу. Для китайців Мальдівські острови – важливий опорний пункт у контексті їхнього великого геоекономічного проекту «Нового Шовкового Шляху» — розбудови нової транспортної системи для пересування товарів з Азії до Європи. Для цього Пекіну необхідно закріпити свій вплив у тих країнах, через які проходитиме «Новий Шовковий Шлях». У цьому контексті Мальдівські острови – це частина так званого «поясу перлин» для китайців. «Перлинами» у Пекіні називають ті порти, які мають стратегічне значення для побудови «Нового Шовкового Шляху». Морська частина цього проекту пролягає повз острів Шрі-Ланка та якраз повз Мальдіви до Близького Сходу через Суецький канал до Європи. Відповідно, проект прямо зачіпає інтереси Індії, перетинаючись з зоною впливу Нью-Делі в Азії.

novyiy-shelkovyiy-put-i-maldivskie-ostrova

До того ж, ці морські шляхи на Мальдівах важливі для контролю потоків нафтових танкерів, які прямують з Близького Сходу до Китаю. А як відомо, Китай є одним з найбільших у світі імпортерів нафти. Саме тому Китай мав кілька амбітних проектів про будівництво військово-морської бази на території Мальдівських островів. Наявність такої бази доповнювало би систему безпеки, яку активно будує Китай уздовж своєї морської частини «Нового Шовкового Шляху» та біля торгових шляхів, якими поставляють нафту. Наприклад, у Пекіна вже є військова база в африканській країні Джибуті на узбережжі Червоного моря. Ще одна база на Мальдівах посилила б китайський вплив у цьому регіоні.

Після усунення від влади про-індійського президента Мухаммеда Нашида та приходу до влади Абдалли Яміна, співпраця між Мальдівами та Китаєм посилилася. У 2014 році президент КНР Сі Цзіньпінь здійснив офіційний візит до цієї крихітної держави та підписав низку важливих угод, включаючи проект договору про ЗВТ між КНР і Мальдівами. Цей договір був ухвалений на засіданні парламенту в 2017 році з великим скандалом і бойкотом з боку опозиції. Також китайці посилили присутність свого флоту біля Мальдівських островів, що викликало негативну реакцію у Індії та США. А у 2015 році прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді навіть виключив Мальдіви зі списку країн, які він відвідав під час туру Південною Азією. Утім у тому ж році Індія все-таки провела спільні військові навчання біля Мальдів, не бажаючи повністю відмежувати себе від островів, віддаючи їх на поталу китайцям.

Не менш важливу роль у геополітичному протистоянні відіграє Саудівська Аравія. Як країна, яка претендує на роль «лідера мусульман-сунітів», Саудія багато років розвиває тісні зв’язки з урядом Мальдівських островів. Однією з головних галузей співпраці є ВПК. Саудівська Аравія також, як і Китай, як і США, як й Індія, має плани будівництва власної військової бази на Мальдівах. Для саудитів це важливо для посилення свого контролю за нафтовими морськими транспортними шляхами. У цьому плані інтереси Саудівської Аравії перетинаються з інтересами КНР, а тому обидві країни підтримують чинний уряд президента Абдалли Яміна. Але окрім «нафтового фактору», Саудівською Аравією також рухає необхідність стримування свого головного геополітичного ворога – Ірану. База на Мальдівах посилила б військову присутність Саудівської Аравії у регіоні та перехопила б ініціативу в іранців у переговорах з Пекіном за участь у їхньому проекті «Новий Шовковий Шлях». Річ у тім, що китайський проект «Нового Шокового Шляху» є дуже вигідним тим державам, які братимуть в ньому участь, особливо тим, які стануть ключовими ланками нової міжнародної транспортної артерії. Чому? Бо це інвестиції (китайців насамперед, але все одно великі гроші), розбудова інфраструктури (часто за рахунок самих китайців), зростання рівня туризму, підняття рейтингу влади (скажуть, що це їхні досягнення) і загалом покращення рівня життя. Звісно, за такий «куш» чимало країн борються між собою за право стати «головною ланкою» у цій мережі, основним партнером КНР. А відтак геополітичне регіональне протистояння Ірану та Саудівської Аравії набуло ще й геоекономічного характеру. У цій схемі база саудитів закріпила би їхній вплив і мала б переконати Пекін, що саме Ер-Ріяд має стати партнером у проекті. Таким чином, Саудівська Аравія, будучи союзницею США у багатьох питаннях, на Мальдівах перебуває по інший бік барикад разом із Китаєм.

Окрім політичних переговорів, Саудівська Аравія використовує й свій головний інструмент – м`яку силу у вигляді релігії. Ер-Ріяд фінансує більшість з мечетей, які існують на Мальдівах. Вони створюють фонди для підтримки храмів, платять проповідникам і поширюють ідеї ваххабізму на островах. Також саудити запровадили кілька стипендіальних програм для мальдівських студентів для залучення молоді у саудівське релігійне та соціальне життя. Через великий вплив Саудівської Аравії на Мальдівах посилюється напруженість, пов`язана з радикалізацією молоді, зростанням консерватизму та негативним ставленням до туристів із Заходу. Ну і найцікавіше: за статистикою Національного бюро економічних досліджень у США, Мальдівські острови зробили один з найбільших внесків у розвиток терористів «Ісламської держави» у Сирії та Іраку, поступаючись лише Тунісу за кількістю добровольців-джихадистів на 1 мільйон населення.

Що далі?

Зараз президент Абдалла Ямін, за підтримки Саудівської Аравії та Китаю, зумів втримати ситуацію й активно займається «зачисткою» політичного спектру від опонентів та нелояльних чиновників. Попри заклик екс-президента Нашида, Індія та США поки що не демонструють намірів втручатися на Мальдіви силою. Індійські політики зайняли вичікувальну позицію, віддаючи перевагу приватним дипломатичним каналам і легкими погрозами, якою була нещодавня заява МЗС Індії, в якій вони закликали своїх громадян не їхати на Мальдіви, а країну застерегли від «подальших арештів опозиції». Крім того, в Індії лишається варіант запровадження санкцій, особливо по туристичному сектору. Вірогідно, саме до такого Нью-Делі й готується, публікуючи свої погрози офіційному Мале. Політика санкцій без силового втручання вже допомогла Індії під час кризи з Непалом у 2015 році. Тоді економічна блокада Індії змусила Непал відновити доступ індусам до своїх товарів. Крім того, санкції одразу ж підірвуть рейтинг мальдівського президента Абдалли Яміна, який ще не встиг закріпити свій авторитарний режим у країні. Опозиція й досі має шанс перемогти його.

Військова інтервенція для Індії, хоча її й підтримають США та Велика Британія, може бути дорогою та ризикованою. До того ж, над ситуацією тінню нависає загроза «екстремістів», які фінансуються Саудівською Аравією. А Ер-Ріяд виступає проти зміни чинного балансу сил. До того ж, Китай має сильні позиції як у регіоні, так і у Раді Безпеки ООН. Тому головний гравець, який програє від ситуації на Мальдівах – це Індія, адже на кін поставили саму роль Індії як домінуючої морської сили в Індійському океані.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.