Ідеї революції

Сергій Дацюк

 

Суть можливої революції

Революцію зазвичай уявляють собі як бунт, що веде до зміни влади. В Україні в умовах інтелектофобії, коли ні еліта, ні можливі контреліти не практикують інтелектуальну політику, зміна людей при владі нічого не вирішить. Інакше кажучи, якщо уважно вивчати пропозиції сьогоднішніх так званих революціонерів, ви не знайдете потужних інноваційних ідей. Ідеї типу боротьби з корупцією чи цензурою, чергової зміни типу влади (парламентська чи президентська) або виборної системи (пропорційна, мажоритарна, змішана, контроль за партійними списками і т.д.) є формально потрібними, але вони не ведуть до принципових змін в суспільстві.

Коли суспільство опиняється на межі революції, його завжди цікавлять другорядні питання — кому помститися за катастрофічну ситуацію в країні, як подолати очевидні ганебні явища, яка соціальна група (клан чи партія) прийде до влади. Цим зазвичай революція і обмежується в ситуації, коли нема кому пояснити, в чому глибинні причини катастрофічної ситуації, ганебних явищ та в чому водночас головна ідея можливої революції.

В Україні катастрофічна ситуація склалася через повне небажання еліти впроваджувати складні інновації, бо вона зазвичай вміє впроваджувати лише прості інновації, дуже часто при цьому на користь крупному бізнесу. Катастрофічна ситуація в країні є наслідком відмови еліти від самостійного здійснення інновацій та примусового епізодичного та обмеженого здійснення інновацій через зовнішнє управління країною, яке породило постійно зростаючий суверенний борг перед МВФ та повну залежність від Росії в структурно-економічних питаннях. Якщо жодна частина еліти не готова до складних інновацій та до виходу з режиму зовнішнього управління, то ТОДІ РЕВОЛЮЦІЯ ЖОДНОГО СЕНСУ НЕ МАЄ.

Сьогодні предметом дискусій в країні є ганебні явища, як от: ганебний склад влади (туди входять представники крупного бізнесу, які мають приватні інтереси, в тому числі за межами країни), ганебні політичні розправи з опозицією, ганебна корупція найвищих посадових осіб та повна корумпованість усіх гілок влади, ганебний стан недоторканості представників влади, ганебна і соціально небезпечна поведінка дітей так званої еліти, ганебне нищення середнього класу, ганебне збагачення крупного бізнесу і т.д. Водночас головна ідея української революції це не вирішення безлічі проблем, які накопичилися, а повернення спільних для українських людей позитивних мотивацій до життя та праці, тобто повернення режиму республіки.

Режим республіки як наявність спільних інтересів у суспільства, які представляє значна частина цього суспільства (середній клас), існував в Україні з 2005 по 2010 рік. Нині режим республіки знищено, в країні існує авторитарний режим з елементами поліцейської держави. Чи є можливим прихід середнього класу до влади в країні на найближчу перспективу? Адже без приходу до влади еліти, що представляє середній клас, режим республіки в країні не може бути відтворено.

У нашої політичної еліти існує ілюзія, що змінити ситуацію в країні можна за допомогою чужих рецептів, копіюючи демократичні механізми, конституції, закони, способи спротиву і т.д. Це не так. Очевидно можна відносно цього сформулювати надзвичайно важливий політичний принцип: демократична система кожної країни схожа за своїми ознаками, але режим республіки є унікальним для кожної країни, бо досягається принципово різними засобами. Інакше кажучи, режим республіки в країні запроваджується тільки політичними інноваціями власної еліти, і ніяк інакше.

Режим республіки дозволить стимулювати інтелігибельність та блокувати інтелектофобію і створити інтелектуальну політику як ринок ідей для їх впровадження в політиці інтересів. Режим республіки поверне угодоздатність українських еліт. Режим республіки створить умови для впровадження масштабних інновацій. Режим республіки дозволить вийти з ситуації зовнішнього управління країною та перейти до стратегічного управління. Режим республіки дасть країні власну перспективу.

Таким чином, можлива революція є інноваційне соціальне перетворення, що має на меті запровадження режиму республіки. Таку можливу революцію можна розділи на політичну, економічну, соціальну та культурну революції. Далі буде зроблено спробу описати інновації, які може здійснити українська революція. Інновації будуть запропоновані через два сценарії: 1) Інновації для збереження цілісної країни; 2) Інновації в умовах фрагментації країни.

Такий підхід дозволяє діяти сценарно. Перший сценарій показує позитивну перспективу для сьогоднішньої ситуації. Другий сценарій показує позитивну перспективу на той випадок, коли країна фрагментується. Фрагментація означає більш ширше поняття, ніж адміністративно-територіальний поділ, тобто фрагментація це не лише федералізація, яка вже більшістю сприймається як необхідна. Фрагментація це політична, соціальна, культурна, але найголовніше — мотиваційна, диференціація, яка відбувається та юридично фіксується в структурі суспільства безвідносно до території.

Політична революція

Політична революція так чи інакше відбувається через конституційний процес. Дуже рідко тупцювання на місці можна довести настільки очевидно, як в Україні. Повернення до «самодержавної» редакції Конституції 1996-го року, це яскраве свідчення того, що політична еліта просто неспроможна рухатися вперед.

Часто навіть серед експертів доводиться чути, що наша Конституція дуже сучасна і прогресивна. Дозвольте сказати різко — ми маємо лайно, а не конституцію. Ефективність Конституції визначається не тим, наскільки вона схожа на інші конституції розвинутих країн, а тим, наскільки вона робить можливою перспективу розвитку власної країни. Наша Конституція є результатом торгу за теперішнє, а не за майбутнє — мета кожної її зміни є зберігати рівновагу між різними позиціями влади та бізнесу, але жодні з цих змін не були спрямовані на перспективу розвитку.

Наша Конституція не містить ЖОДНОЇ правової чи соціальної інновації, яка була б спрямована на вирішення українських проблем. Конституція демонструє: відсутність механізмів уникнення зовнішнього управління країною, відсутність механізмів гарантій застосування елітою законів до себе, відсутність принципів фундаментального обмеження масштабної корупції в усіх сферах, відсутність класифікації прав та розрізнення можливостей для захисту різних типів прав громадянами, відсутність механізмів захисту режиму республіки та фактично надання можливостей для влади нищити середній клас, відсутність самоврядування як самодостатнього суб’єкта влади, відсутність загальних цілей бюджетної політики, яка би чітко розподіляла джерела і видатки центрального та місцевих бюджетів, відсутність самої можливості здійснювати будь-яку територіальну, адміністративну, освітню, медичну, судову та інші реформи.

Інновації для збереження цілісної країни.

Політична революція в сфері конституції означала б відвагу українського народу, який погоджується на інноваційну конституцію для вирішення вище перелічених проблем. Якщо інноваційна Конституція з цілим рядом нових політичних принципів, які до цього не було реалізовано ніде, не буде прийнята найближчим часом, якщо політична еліта черговий раз в конституційному процесі буде ділити владу та власність, то Україні загрожує політична, соціальна, економічна та культурна фрагментація.

Свого часу автор зробив спробу викласти інноваційні ідеї конституційного права в роботі „Принципи нової політичної системи” http://www.uis.kiev.ua/_other/dialogs/princeps_polit_system.htm http://www.uis.kiev.ua/_other/dialogs/princeps_polit_system_2.htm Але навіть досі ці ідеї не сприймаються серйозно. Знаючи історію, можна з впевненістю сказати, що українці скоріше доведуть країну до руїни, аніж вдадуться до яких-небудь інновацій. Тому фрагментація країни це можливо єдиний сценарій, за якого політичні інновації можуть бути здійснені в порядку революційного примусу.

Інновації в умовах фрагментованої країни.

За умов фрагментації країни теж буде можлива політична революція, але вже в набагато гірших політичних умовах. В цьому разі можна застосувати новий підхід — „супердіарність замість субсидіарності” (яку зазвичай використовують в розвинутих демократичних країнах). Супердіарність це авторський термін (на противагу субсидіарності), його не знають ні в Європі, ні в США, тому на висновки Венеціанської комісії тут не доводиться сподіватися.

Принцип супердіарності означає: 1) уникнення поверненого чи зворотного делегування владних повноважень (спочатку громадяни делегують всі повноваження в центр, а потім отримують їх з доброї волі центру назад на місця, в тих обсягах, в яких центр вважає це за потрібне); 2) встановлення управління розподілом повноважень знизу (не держава визначає обсяг своїх повноважень і повноважень на місцях, а самоврядні громади); 3) замість вічних прописаних в законі повноважень як у центрі, так і на місцях, встановлення тимчасових і періодично змінюваних самоврядними громадами повноважень як за часом їх дії, так і за обсягом, 4) бюджетне фінансування контролюється на місцях, ближче до походження податків, центральний бюджет формується знизу, а не зверху.

{advert=4}

Таким чином, 1) владні повноваження завжди знаходяться внизу, а в центр делегуються лише ті повноваження, які не можуть бути реалізовані внизу, 2) обсяг повноважень у центрі і на місцях визначають самоврядні громади, а не центр, 3) всякий обсяг повноважень як у центрі, так і на місцях, має термін дії, який періодично переглядається внизу разом з переглядом самого обсягу повноважень; 4) фінансування відбувається, починаючи з місцевого рівня повноважень, а потім функції центральної влади оплачуються на конкурентній основі, тобто функції центральної влади може виконувати не тільки центральний орган, але і відповідні корпорації (в тому числі міжнародні), які отримують це право на конкурентній основі.

Саме така інновація повертає режим республіки в країні, суттєво обмежує можливості крупного бізнесу дерибанити державний та муніципальні бюджети, і, роблячи основою влади в країні місцеві громади, сприяє розвитку середнього класу, суттєво обмежує корупцію в інфраструктурних сферах економіки. Ці інновації можна вводити саме в Конституції вже фрагментованої країни, описуючи етапи поступового переходу до повної зміни політичної системи впродовж декількох років.

Економічна революція

Економічна революція можлива через появу політики щодо публічних ресурсів та через бюджетну революцію. Мета економічної революції — відновити режим республіки в економіці.

Інновації для збереження цілісної країни.

Необхідно внести до Конституції поняття про публічний ресурс з чітким визначенням цього поняття. Публічний ресурс — це загальний принцип, яким має керуватися безліч законів країни. Можна також прийняти закон про публічний ресурс.

Публічний ресурс це ресурс, який має природне або штучне походження і розглядається як загальне суспільне благо, що може використовуватися в інтересах всієї громади країни, де можливості приватного інтересу є обмеженими, контрольованими та публічними. Доступ до публічного ресурсу та його використання в приватних цілях може бути обмеженим або навіть забороненим.

До публічного ресурсу належать: космос, родюча земля, водойми, повітря над територією країни, родовища корисних копалин та підземні води на території країни, інфраструктури (власні або як територіальні сегменти світових інфраструктур), вітчизняні засоби масової інформації, публічний (державний та муніципальні) бюджети, публічна влада.

Публічні ресурси бувають витратні та відновні. Відновність є умовною, тобто таке відновлення може бути зроблене тільки завдяки спеціальним зусиллям суспільства, самі по собі вони не відновляються. Витратні публічні ресурси — корисні копалини та підземні води. Решта ресурсів є умовно відновними. Деякі публічні ресурси (космос, земля, водойми, повітря) як регульовані окремими законами підлягають перенормуванню відносно цього принципу.

Корисні копалини та підземні води є витратним ресурсом, тому значна частина коштів від використання (безпосереднє використання, продаж сировини та виготовлених з неї продуктів) корисних копалин, повинна надходити в державний бюджет. Тільки визначена законом частина коштів може лишатися у приватній власності того, хто розробляє корисні копалини або підземні води. В країні має бути проведено повну інвентаризацію родовищ, включаючи реальних власників та способи використання, ця інформація має бути постійно оновлюваною та публічною.

Інфраструктура є штучним умовно відновним публічним ресурсом, тому всі кошти від використання інфраструктури повинні вкладатися у розвиток інфраструктури. Безвідновне використання інфраструктури будь-ким (приватним власником, державою для надання пільг, посадовими особами) забороняється. Пільги у використанні інфраструктури є корупцією і мають бути повністю заборонені.

Засоби масової інформації повинні бути повністю публічними щодо власника та структури продуктів (інформація, розваги, освіта та культура). Комерційну таємницю можуть становити лише кошти, отримані за розваги. Розваги в часі чи об’ємі надання не можуть перевищувати встановлену законом квоту. Комерційна діяльність в сфері інформації, освіти та культури засобу масової інформації має бути повністю публічною. Окрім того, вводиться обмеження на спосіб власності — ЗМІ можуть бути лише єдиним активом їх власника. Будь-які способи обійти цю норму (через холдинги чи інші об’єднання підприємств, через передачу активів рідним та близьким) забороняються. Це означає, що власник ЗМІ може заробляти тільки на ЗМІ.

Публічний (державний чи муніципальний) бюджет як публічний ресурс має бути повністю прозорим. Його виконання має здійснюватися публічно он-лайн (день в день). Всі витрати бюджету мають бути повністю прозорими за даними: кому, за що, в який термін. Окрім того, має бути прозорою бюджетна структурна політика (структура бюджету за спрямуванням статей). Плутанина з різними фондами, розмитою соціальною політикою (соціальні видатки, розмиті по багатьох статтях видатків) має бути подолана через розробку чіткої та ясної структури бюджетів. Структура представлення бюджету он-лайн має дозволяти бачити отримані та витрачені кошти з бюджету за напрямком, юридичною особою та реальним власником юридичної особи.

Публічна влада не може використовуватися в приватних цілях. Закони про владні органи, про вибори та громадський контроль мають вміщати дієві норми позбавлення влади будь-якої посадової особи, включаючи Президента, за підозрою у корупції. Влада є витратним ресурсом для неефективно діючих її представників, і відновним для тих, хто діє ефективно.

Публічні ресурси підлягають обов’язковій інвентаризації, постійному оновленню перевірці та публікації цих даних в режимі он-лайн. В інвентаризації будь-якого публічного ресурсу повинно бути вказано ім’я дійсного, а не підставного, власника ресурсу або його частини та зареєстровано намір способу використання. Має бути передбачена кримінальна відповідальність за надання неправдивої інформації та за спосіб використання, що не збігається з реєстраційним. Публікація інвентарних даних публічних ресурсів має постійно оновлюватися.

Громада має право контролювати кошти, отримані від використання публічного ресурсу. З метою контролю створюється Наглядовий Комітет Публічних Ресурсів з повноваженням негайно припиняти використання публічних ресурсів в приватних цілях, з одночасним публічним оголошенням причин і відкриттям судової справи проти порушника. Наглядовий Комітет обирається через представництва від місцевих громад на принципах періодичної ротації та реальної можливості відкликати.

Бюджетна революція означає, що державний бюджет повинен мати довгострокову політику (бюджетна стратегія) та короткострокову (річна бюджетна резолюція). Головна мета бюджетної революції — розробка нової структури бюджету, спрямованої на його відкритість на громадський контроль. Найближча бюджетна стратегія України: 1) вихід країни з ситуації зовнішнього управління МВФ; 2) диверсифікація бюджетонаповнюючих сфер економіки (від наповнення бюджету з двох сфер металургії і хімії до хоча б п’яти сфер — металургії, хімії, сільського господарства, машинобудування, наукомісткі сфери); 3) перерозподіл управління бюджетом з центру до місцевого самоврядування, а місцеві бюджети, зокрема муніципальні, повинні стати основою самоврядування в країні; 4) відновлення фінансування армії, освіти, науки, культури. Бюджетна революція неможлива без структурних реформ, що супроводжують кожні зміни структури бюджету. Тому бюджетна революція це є і водночас структурна революція.

Інновації в умовах фрагментованої країни.

Якщо бюджетна революція в країні не відбудеться, тоді можна вдатися до створення паралельної альтернативної податкової системи. Створення Недержавного (Немуніципального) Податкового Фонду буде реакцією суспільства на невідповідність державного чи будь-якого муніципального бюджету вимогам принципу публічного ресурсу. Це означає, що громадяни можуть сплачувати свої податки до Недержавного Податкового Фонду, відмовляючись сплачувати їх у державний бюджет чи муніципальний бюджети. Цей Фонд має бути повністю відкритим для контролю он-лайн, повинен мати прозору політику витрат фінансів на публічні потреби. Окрім того, Фонд має постійно здійснювати моніторинг доходів та витрат податків через державний чи муніципальний бюджет, якому він є альтернативним, здійснюючи порівняння їх структур. Юристи Фонду мають захищати право громадян сплачувати податки у недержавний податковий фонд в державних та міжнародних судах.

Соціальна революція

Соціальна революція має на меті відновити соціальні умови режиму республіки. Вона полягає у здійсненні революційних дій розвитку середнього класу, тобто у здійсненні бізнес-революції.

Інновації для збереження цілісної країни.

Середній клас можна визначити як людей середнього достатку (1), що становлять більшість суспільства (2), мають свою справу (бізнес) і через це є політично активними (3). Ці умови є обов’язковими для ідентифікації середнього класу, бо дуже часто третю найважливішу умову відкидають, зосереджуючись лише на достатку та масовості. Зокрема «офісний планктон» середнім класом не є.

Метою розвитку середнього класу є зовсім не економічні показники (рівень зарплати чи валова його кількість в країні). Метою розвитку середнього класу є створення активних суб’єктів для сильних місцевих громад, дієвого громадського контролю за публічними ресурсами, що зазвичай гальмує влада.

Розвиток середнього класу є неможливим без обмеження олігархічного бізнесу в країні. Олігархи в Україні перетворилися на олігополії, тобто повністю зрощені з владою економіко-політичні структури, що в сфері своєї діяльності займають монопольне становище, корумпують державу в найвищих органах влади, обмежують конкуренцію на ринку, нищать середній клас. Такої ситуації, коли статок окремих людей є порівнюваним з річним обсягом державного бюджету, не існує більше в жодній країні світу.

Олігополії становлять небезпеку не тільки тому, що вони постійно розкрадають державний бюджет, є головними замовниками рейдерства та здійснюють корумповану політику по захисту своїх інтересів через центральну та муніципальні влади. Олігополії є головною економічною перепоною до розвитку середнього класу та повернення режиму республіки.

{advert=6}

Олігархічним є крупний бізнес, статки якого становлять більше 100% номінального ВВП країни ($136.4 млрд 2010, більше 1% — 6 чоловік). Крупним бізнесменам має бути заборонено без юридично зафіксованого продажу їх бізнесу займати будь-які владні посади. Крупному бізнесу має бути заборонено участь у тендерах з державним фінансуванням. Крупному бізнесу повністю заборонено будь-яке монопольне використання публічних ресурсів навіть за умов дотримання ними закону про публічний ресурс. Інакше кажучи, монопольне становище олігархічних бізнесів має бути подолане дієвим обмеженням їх економічних прав.

Бізнес-революція полягає у примусовому здійсненні принципу соціальної відповідальності бізнесу: свободу використання доходу має лише малий та середній бізнес, а крупний бізнес у використанні доходів має керуватися наступними пріоритетами: 1) вся економічна діяльність всередині країни має здійснюватися через інститути країни (офшорна економіка заборонена взагалі і переслідується аж до кримінальної відповідальності); 2) витрати доходів крупного бізнесу відбуваються за такими пріоритетами — а) заробітна плата вище, ніж середня в сфері діяльності; б) соціальне і страхове забезпечення робітників; в) відновлення засобів виробництва та дійсні інновації і г) лише потім отримання прибутку, якщо залишаються кошти; 3) якщо представник крупного бізнесу в якихось своїх підприємствах не може виконувати такі умови, він може продати ці підприємства, а якщо він вдається до корупції чи шахрайства, його бізнес громада націоналізує примусово та продає іншому власнику.

Інновації в умовах фрагментованої країни.

Якщо не вдасться здійснити бізнес-революцію, тоді вочевидь необхідно буде проводити примусове розукрупнення олігополій. Мета — знищення легальної олігархічної корупції в Уряді, знищення домінуючого впливу олігархів на політику та економіку країни. Для розукрупнення олігополій необхідна інтелектуальна дискусія в країні, наслідком якої має стати спеціальний закон про розукрупнення олігополій.

Культурна революція

Культурна революція включає в себе інформаційну революцію та мотиваційну революцію.

Інновації для збереження цілісної країни.

В сучасному світі засоби масової інформації не завжди виконують функцію масової комунікації. За відсутності режиму республіки влада та олігархічний бізнес спотворюють таку масову телекомунікацію, яка повсякчас знищує будь-яку можливість виникнення в них ідей, які становлять загрозу для свого збереження. Це робиться через блокування небажаних тем та акцентуацію на дражливих для малоосвічених верств суспільства, але безсмисленних темах. Ви не почуєте в таких дискусіях жодних ідей щодо інформаційної, освітньої, наукової та ін. інновацій.

Телебачення сьогодні взагалі має бути ігноровано для суспільної комунікації. Сучасне телебачення становить явну гуманітарну загрозу для людства. Сьогодні батьки, що дбають про майбутнє дітей, все частіше відлучають їх від телебачення. Якщо така ситуація не зміниться, то впродовж наступних років можна прогнозувати початок поступового занепаду телебачення. Потрібно прямо сказати — якщо ви хочете робити революцію, ви маєте хоча б рік не дивитися вітчизняних політичних ток-шоу і більшості телепрограм, щоб хоч трохи очистити засмічену споживацькими мемами свідомість і почати мислити самостійно.

Інформаційна революція — це привнесення в соціальну дійсність нових соціальних ідей через нові засоби масової комунікації. Єдиним процесом, де можливо змінити цю ситуацію, розробивши революційні ідеї, є клубна неполітична інтелектуальна діяльність, яка включає можливості Інтернет. Водночас сам по собі Інтернет, без наочної живої клубної комунікації, є недостатнім. Клуб породжує головний ресурс соціальних перетворень — довіру. Водночас Інтернет сам по собі такого ресурсу не породжує.

Головною ознакою клубних дискусій є масштаб домагань. Культурна революція означає, перш за все, вирішення глобальних проблем, перед якими стоїть людство. Політичні, економічні та соціальні інновації в країні мають бути відповідями на світові виклики. Це тим більше актуально, що опір культурним інноваціям існує в усіх країнах світу. Країна, що першою здолає цей опір, матиме шанс на лідерство.

Мотиваційна революція це створення нових неспоживацьких мотивацій. Сьогодні світ переживає загальноцивілізаційну кризу, яка є наслідком вичерпаності потенціалу споживчої культури для людського розвитку. Нова неспоживацька культура, для якої ще навіть назви нема, з’являється в дуже небагатьох місцях світу і є поки що маргінальною. Якщо вузькі кола українців спроможуться на роботу в творенні нової неспоживацької культури, то країна матиме шанс на розвиток в перспективі.

В рамках споживчої культури Україна не має жодного шансу на перспективу, бо телебачення та інші засоби масової інформації здійснюють потужний примус до споживчих мотивацій. Цьому примусу піддається більшість, але, перш за все, української еліта, яка не має родових аристократичних традицій неспоживацьких мотивацій. Ні вітчизняна, ні закордонна масова освіта не можуть змінити цієї ситуації, оскільки доступ до родових аристократичних традицій здійснюється не через масову освіту.

Культурна революція означає зокрема вирішення проблем щодо світової перспективи: держави як монопольного способу управління політичною громадою; банків як монополії на фінансові засоби економічного обміну (гроші, цінні папери, похідні фінансові інструменти); інфраструктур, більшість яких вже давно не є національними і потребують загальносвітового управління; науки, яка опинилася в серйозній кризі напрямків розвитку; освіти, технологізація та світова стандартизація якої знищила процес передачі знання та створення картин світу; мистецтва та літератури, які переживають ціннісну та мотиваційну кризу; глобальний вплив телебачення та Інтернет на масову свідомість, через який відбулося заміщення константної реальності медіареальністю.

Інновації в умовах фрагментованої країни.

Культурна революція в умовах фрагментованої країни є надзвичайно складною, і вже ніколи не призведе до створення цілісної культури. Мова може йти лише про той чи інший рівень фрагментації культури в світовій мережі. Тобто цілісність культури після її втрати, на відміну від політики, економіки чи соціальної структури, є невідновною.

Водночас фрагментація країни дасть можливість здійснювати такі речі в культурі, які сьогодні здаються мало ймовірними, оскільки їх можна буде здійснювати не повсюдно, а як експеримент в деяких фрагментах. Наприклад, стане можливою повна заборона споживчої реклами від виробників по телебаченню, зберігаючи при цьому організоване місцевими громадами інформування про товари споживання за спеціальною структурою: порівняльний аналіз товарів за споживчими якостями та ціною. Також можна здійснити повну заборону споживчих кредитів від усіх юридичних осіб (банки, магазини і т.д.), запровадивши натомість споживчу кооперацію самої місцевої громади з функцією безвідсоткових споживчих позик. Але найбільшою інновацію очевидно може бути фінансова революція — розділення функцій грошей та обмеження можливостей використання значимими економічними суб’єктами лише деяких функцій грошей — наприклад, уряди країн зможуть тільки інвестувати (купувати товари та послуги корпорацій, як вони зараз це роблять, буде неможливо), а банки зможуть лише давати кредити юридичним особам, а от давати споживчі кредити чи використовувати деривативи банки не зможуть. Розділення функцій грошей між різними економічними суб’єктами принципово змінить фінансову систему.

Освітня та наукова революції всередині споживацької культури принципово неможливі. Вони стануть можливі тільки після припинення дії споживчих мотиваційних компресорів таких як споживча реклама від виробника та споживчий банківський кредит. Деякі ідеї освітньої революції висвітлені в написаній спільно з В.Нікітіним статті «Изменения через образование» http://www.uis.kiev.ua/_other/pravda/changes_through_education.htm Деякі ідеї наукової революції описано автором в його роботі «Онтологизация науки и выхода за ее пределы» http://lit.lib.ru/d/dacjuk_s_a/text_0030.shtml#_Toc246133925

Все це принципово не є політичними ідеями. Очевидно вони будуть мало зрозумілими для людей, свідомість яких зайнята змістами української політики. Жодну з цих ідей не можна пропонувати на жодних виборах. Це ідеї не політики. Це ідеї суспільної дії.

Все, що вище описано, є дуже складним, потребує велетенських інтелектуальних та організаційних зусиль. Набагато легше влаштовувати демонстрації на майданах, вулицях та під владними будівлями. Але це і є революція. Справжня Революція.

Существенно сокращенная версия статьи была опубликована в «Украинской правде»




Комментирование закрыто.