Безвідповідальний суверенітет України над впровадженням реформ

Олексій Роговик,Ангеліна Стець, Анастасія Педан, Free Voice Information Analysis Center, для «Хвилі”

Реформы

У матеріалі для порталу «Хвиля» було зазначено: «Реформи в Україні стали ключовою та болючою темою. Аналіз основних ресурсів, зокрема платформи “Нова країна”, спідометра реформ Україна-ЄС, EU-навігатора, брошури Реанімаційного пакету реформ  «Реформи під мікроскопом – 2015», Індексу моніторингу реформ VoxUkraine свідчать про наявність окремих успіхів, але недостатній прогрес та провал окремих ключових реформ в Україні та дефіцит загального прогресу в реальному впровадженні окремих реформ».

У цій ситуації посилюються дискусії щодо пошуку нових рецептів для створення додаткового імпульсу реформування України, і однією з них є ідея міжнародного контролю/тиску. Для виведення «міжнародних механізмів впровадження реформ» ми пропонуємо застосувати філософську модель ідеї Responsibility to protect. Суть ідеї, що зародилася в стінах ООН, складалася з: 1) обов’язку держави забезпечити на своїй території певний рівень захисту прав людини та 2) обов’язку міжнародного співтовариства забезпечити мінімальний рівень захисту прав людини замість держави, якщо держава на це не здатна.

Сучасна українська практика показує, що цю ідею можна спробувати вибірково модифікувати до окремих українських реформ. Для цього потрібно визнати реформи державним обов’язком перед українським народом, а часткове делегування суверенітету над впровадженням окремих реформ – одним із добровільних кроків держави для їх більш ефективного впровадження. Та перед тим, як запропонувати «вибіркові модифікації» ідеї R2Reforms, варто дослідити наявні особливості елементів міжнародного тиску/контролю в Україні та світі.

Протягом 2013-2016 рр. стає очевидною тенденція зростання залежності України від зовнішніх гравців. Тиск зі сторони західних партнерів набуває різних форм – від рекомендацій МВФ і до прямих колективних заяв західних послів. Особливо гостро питання такого тиску постало перш за все в результаті «кризи впровадження реформ» та виникнення низки індикаторів, що цю кризу продемонстрували («індикатор Абромавичуса», «індикатор Каська» і т.д.).

Одним із ключових моментів для розгортання широкого фронту західних партнерів проти українських «антиреформаторів» стала гучна заява про відставку Айвараса Абромавичуса. Саме після неї прозвучала неоднозначна за своєю природою спільна заява послів від 3 лютого 2016 року. В ній вони відзначають своє розчарування від цієї відставки, а також відзначають, що важливо, аби українські лідери відкинули свої дріб’язкові розбіжності. У своєму коментарі цієї заяви Богдан Яременко відзначає важливий момент: «Звичайно, заява десяти послів є неприкритим втручанням у внутрішні справи України. Та зовсім інше питання – чи є це втручання неприпустимим? Чи зачіпає і йде в розріз із інтересами української держави й українського суспільства заява десяти послів? Невже ми проти реформ? Наш суверенітет нам потрібен зовсім не для того, щоб гарантувати «еліті» право обкрадати нас без «зовнішнього втручання». Саме тут проглядається філософія ідеї міжнародного тиску/контролю. Суть її полягає в тому, що носієм влади і суверенітету, з якої вона випливає, є народ, а не політичні еліти. Народ має унікальне право самому визначати, що є переходом «червоної лінії» суверенітету. Саме цим і керувався Євромайдан, коли на свій розсуд визначив, які аспекти суверенітету в руках Януковича втратили свою народну легітимність.

Згадана вище заява західних послів і політиків була далеко не єдиною. Ми мали змогу почути не менш гострі коментарі від керівників ЄС, окремих європейських держав, США, низки інших міжнародних організацій.

Як приклади заяв ЄС можна навести: 1) заяву голови Представництва ЄС в Україні Яна Томбінського з приводу відставки Айвараса Абромавичуса; з приводу зволікання з призначенням членів Національного агентства з питань запобігання корупції; 2) заяву Представництва Європейського Союзу в Україні за згодою Голів Дипломатичних місій Держав-членів ЄС в Україні, 3) заява Європейського комісара з питань європейської політики сусідства та переговорів щодо розширення Йоганнеса Гана, 4) радикальні заяви польського євродепутата Яцека Саріуш-Вольськогов Україні повинен бути сильний урядовий офіс, який відповідатиме за реформування і гармонізацію законодавства із нормами ЄС та матиме право звільняти міністрів, які неналежно виконують роботу в цій сфері).

Варто відзначити і заяви окремих європейських держав: 1) спільна заява міністрів закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра та Франції Жан-Марка Еро, 2) заява Жан-Марка Еро з приводу необхідності ефективних уряду та парламенту для впровадження реформ (у цій заяві Еро відзначає: «під загрозою і реалізація мінських домовленостей, яку європейці також вважають реформою), 3) заява міністра закордонних справ Данії Крістіан Йенсен, що «від українських реформ залежить підтримка санкцій проти Росії з боку ЄС».

Ці заяви межують на грані втручання у внутрішні справи України, але більшість з них підпадають під філософію ідей, що висловив Богдан Яременко. Єдине, що викликає значну стурбованість, то це інформацію, яку оголосив народний депутат Мустафа Наєм. У своєму коментарі для «Української правди» Наєм відзначив: «президент дав зрозуміти, що одна з головних причин, чому неможлива негайна відставка уряду – це захист Арсенія Яценюка послами іноземних країн». Ось це був тривожний момент для незалежності держави.

Якщо відзначити заяви американських партнерів, то тут варто наголосити на: 1) заявах посла США в Україні Джеффрі Пайєтта щодо відставки Айвараса Абромавичуса; щодо відставки Віталія Каська; щодо відставки Арсенія Яценюка; щодо відставки Віктора Шокіна та призначення нового Генерального Прокурора; щодо невідкладно розгляду та ухвалення зміни до Конституції в частині правосуддя, 2) заяви народного депутату Олександра Дроздика про переговори у Вашингтоні, 3) заява віце-президента Джо Байдена, 4) заява держсекретаря Джона Керрі, 5) заява Барака Обами про надання кредитних гарантій в 1 млрд доларів.

Міжнародний тиск заради реформ та політичної стабілізації здійснюють і інші міжнародні організації. Можна виокремити такі заяви та вимоги МВФ: 1) заява директора МВФ Крістін Лагард, 2) заява офіційного представниа МВФ Джеррі Райс, 3) заява глави представництва МВФ в Україні Жерома Ваше, 4) рекомендації МВФ щодо запровадження в рамках податкової реформи прогресивної шкали оподаткування доходів громадян; щодо індексації податку на прибуток підприємств; щодо проведення інвентаризації нерухомості, щодо боротьби з корупцією, прокуратури та фіскальної послідовності.

Кількісний вимір заяв західних партнерів свідчить про гостроту проблеми. Поруч з тим він не перетворюється на якісний. Для цього потрібні механізми.

В умовах глобалізаційних процесів та зі створенням міжнародних організацій сформувалося вже досить природне і прийнятне явище делегування частини суверенітету (для прикладу, делегування виключних компетенцій ЄС). Міжнародний досвід у сфері делегування суверенітету над реформами є більш специфічним. Володимир Смолянюк вдало відзначає: «Здатність самостійно розв’язувати внутрішні проблеми – це характеристики держави з високим рівнем суверенітету». Поруч з тим природну необхідність такого радикального вирішення проблеми в умовах кризи реформ цілком відкидати не можна.

Міжнародні приклади вирішення проблем впровадження реформ є непоодинокими: антикорупційна ініціатива OECD для країн Азійсько-Тихоокеанського регіону; антикорупційні реформи в Казахстані у рамках моніторингу Стамбульського плану дій у боротьбі проти корупції; тюремна реформа у Казахстані за проектом Penal Reform International (PRI); досвід реформування окремих країн на їх шляху до ЄС. Ці приклади важко застосувати як модель для впровадження реформ, на відміну від моделі впровадження антикорупційної реформи в Україні у статті Джоша Когена для Foreign Policy.

Джош Коген відзначає: «Зіткнувшись із характерною для неї корумпованістю, Гватемала вирішила пожертвувати частиною власного суверенітету, передаючи боротьбу проти корупції в руки гібридного міжнародно-місцевого органу, який називається “Міжнародна комісія проти безкарності у Гватемалі”. З моменту початку її роботи вона розслідувала понад 200 випадків корупції в колах високопосадовців і винесла обвинувачення проти більше ніж 160 нинішніх та колишніх членів уряду. Україні потрібна покращена версія).

Андре Гертель та Андреас Умланд у своїй статті відзначають: «у майбутньому треба ще вужчої коаліції українських та міжнародних акторів, зацікавлених у реформах». Можна з впевненістю сказати, що зусиль Міжнародної консультативної ради недостатньо. Альона Гетьманчук у своєму пості на “Українській правді” відзначила: «Йдеться про спроможність президента дослухатися до їхніх порад». Практика свідчить, що сподіватися на це марно, а отже міжнародна залученість до українських реформ має бути ширшою. Ганна Гопко у своїй статті наводить цитату: «Поки що наша єдина надія – західний контроль. Ганна підсумовує: «Зовнішнє управління і західний контроль – це різні речі. Дієвий контроль у поєднанні з дієвою підтримкою – ось формула».

Висновки. Щоб не підривати конституційний лад України, до реформ під міжнародним контролем (R2Reforms) варто віднести: 1) антикорупційну, 2) судову, правоохоронних органів та прокуратури, 3) економічної дерегуляції.

Основними принципами міжнародного контролю мають бути такі: 1) механізмом контролю є конгломерати міжнародних органів та громадянського суспільства України, 2) правовою основою діяльності відповідних конгломератів є нове законодавство України «про міжнародне сприяння реформуванню України в перехідний період», 3) фінансування діяльності відповідних конгломератів забезпечується на основі коштів міжнародних партнерів України.

Для реалізації ідеї пропонується: 1) запропонувати розробку законодавчого забезпечення ідеї Реанімаційному пакету реформ та іншим організаціям експертів реформ, 2) запропонувати створення конгломератів реформ: а) для антикорупційної реформи (Міжнародна комісія проти безкарності в Україні за участі Transparency International та Центру протидії корупції), б) для судової системи та правоохоронної системи (Міжнародна комісія за очищення судової та правоохоронної системи та системи прокуратури за участі Amnesty International та Громадського люстраційного комітету), в) економічної дерегуляції (Спеціальна комісія міжнародних фінансових інститутів спільно з VoxUkraine, Нова країна та Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій).

Міжнародні конгломерати реформ, що будуть наділені відповідними судовими/прокурорськими чи адміністративними функціями, будуть мати весь спектр можливостей для реального впровадження реформ шляхом подолання державної корупції, очищення судової, правоохоронної системи та системи прокуратури і дерегуляції економічних процесів в Україні. Це надасть шанс Україні підготуватися спожити результати реалізованих у країні змін.




Комментирование закрыто.