Мігрантська криза в Європі як велике переселення народів -2

Мамай, для "Хвилі"

мигранты

Внаслідок ліквідації одних та ослаблення інших державних світських мусульманських утворень на Близькому сході та північній Африці відбулася чітка сепарація (розділення) активних членів населення (пасіонаріїв, згідно теорії Л.М. Гумільова) даних територій на дві різні консорції. Тобто члени обох цих общин нічим один від одного не відрізняються (ні походженням, ні освітою, ні віросповіданням, ні активною позицією в житті), окрім вектора цілей, яку вони несуть.

Що ж це за дві такі общини? І як відрізнити представників однієї від іншої? Дуже просто — по тим ідеалам та цілям в житті, які вони віросповідують.

Одні це ті, що служать тим режимам, які мають владу на території ісламського світу: будь то останні світські режими (Єгипет, Туреччина, залишки Сирії Башара Асада, Алжир, Пакистан тощо), чи монархії (Саудівська Аравія, ОАЄ, Мороко, Йорданія, Катар, Кувейт, тощо), чи помірні ісламісти старого типу (шиїтський Іран, сунітський Туніс, тощо), чи прото-, або псевдо-державні утворення, які виникли на територіях знищених держав (угруповання Сирій, Іраку, Лівії, Сомалі, Ємену), чи молода та агресивна Ісламська держава Шаму та Іраку.

В даній статті ми не будемо розбирати вектори цілей цих державних утворень та можливі варіанти розвитку їхніх взаємодій в історичній перспективі, бо це не є метою даної роботи.

Питання: що мають спільного представники всіх цих політичних режимів (саме режимів, бо владу там здобувають виключно за допомогою зброї)? Відповідь: вони всі залишилися служити своїм господарям дома. Це і є основний вектор (надвектор), який ділить ці дві общини між собою.

Інша група населення цих величезних територій на ментальному рівні не згодна з політикою, яку проводять лідери цих державних утворень та намагається знайти собі нову домівку, де їм не будуть нав’язувати свої правила гри. Тобто ми спостерігаємо еміграцію з метрополії (ісламський світ) до нових земель (неісламська заможна Європа) активної опозиції з підсвідомою жагою до її колонізації.

Питання: вони ж біженці, що вони можуть зробити? Їх так мало. Відповідь: суспільством керує активна еліта, яка не повинна бути чисельною, бо на всіх не вистачить ресурсів і тоді починаються громадянські війна (війна однієї еліти з певним вектором цілей проти іншої з протилежним вектором цілей), яка закінчується або фізичним знищенням супротивника, або його еміграцією. Всі ті, хто емігрує до Європи заплатили за таке задоволення від 5 до 10 тисяч доларів без гарантії не тільки на потрапляння до Європи, але і на власне життя (біля 10 тисяч мігрантів загинули в дорозі, так і не діставшись до нової «Батьківщини»). Тобто ці активісти віддали шалені, за мірками ісламського світу, гроші за мрію (відділену перспективу) з реальним супутнім ризиком та відсутністю близької перспективи на нових територіях, а на це здатні виключно пасіонарії. До того ж ці самі особи змогли якимось чином заробити дані гроші на старій Батьківщині, що свідчить мінімум за їх інтелект.

Отже до Європи мігрують пасіонарії та індуковані ними особи. І що станеться далі легко вирахувати, виходячи з історичних прикладів. Існує два варіанти. перший — перше покоління буде сидіти більш-менш тихо заробляти гроші, статус в суспільстві та будувати сім’ю (все те що вони не могли втілити на старій батьківщині), а друге покоління, вже маючи все це, піде далі та почне захоплювати реальну владу починаючи з низів і закінчуючи мусульманським президентом у якійсь європейській країні.

Проте це все Європа вже проходила 30 років тому (70-80 та 90 роки 20 ст.), коли почалася перша хвиля заселення Західної Європи мусульманами, діти котрих вчиняли бунти в передмістях Парижу та інших європейських міст у 00-ві роки 21 ст. З ними вдалося якось домовитися та хоча б частково переварити.

Тому Західну Європу чекає другий варіант: агресивне та досить швидке (10-20 років) спочатку політичне захоплення даних територій, а потім поступова, проте неминуча асиміляція старої Європи та перетворення її на Європостан. Бо перший етап вже здійснено, а саме утворення на теренах старих демократій міцної, укоріненої на новому ґрунті та соціально-фінансово незалежної від місцевої влади мусульманських анклавів (колоній), які вже існують десятки років і кількісно налічують в деяких європейських країнах до 10-15% від загальної кількості населення цих країн (Франція, Бельгія, Німеччина, тощо).

Тобто першу хвилю мусульманського натиску Європа нібито відбила, навіть не зрозумівши що відбулася імплантація ісламського сім’я на Європейський ґрунт. Європейська стара немічна еліта думає, що вона знайшла дешеву робочу силу, за допомогою якої вона змогла приструнити власний робітничий клас та заробити на цьому, бо старі європейці вже не хочуть працювати за ті кошти, за половину котрих готові працювати емігранти. Ця геронтократія не бачить, що молоді європейці не хочуть ні працювати (безробіття серед білої молоді сягає 50%), ні народжувати дітей, ні вірити в Бога (біля 50% західно-европейців атеїсти), не кажучи про нав’язування владою збочення. Це все свідчить, що Західно-Європейський Суперетнос увійшов в стадію обскурації (повної анігіляції та занепаду), і «Нації» Старої Європи ще досі мають чисельну більшість і владу у власних країнах тільки завдяки політичній системі, якій поки що вдається стримувати загарбників у їхніх колоніях-гетто. Зазначимо, що мусульмани не тільки народжують від 3 дітей, а й підтримують чітку ієрархію між собою — це все свідчить про пасіонарний підйом вже «мусульманського субетносу» у Старій Європі.

В даній статті не буде розкрита політично-етнічна історія Східної Європи, бо це не є метою даної роботи.

Стара європейська еліта не зрозуміла того, що тільки перше покоління емігрантів згодне жити та грати за їхніми правилами, а от їхні діти вже ні і вони тільки чекають на другий шанс. А тут, подарунок для них — нова хвиля емігрантів. І ця хвиля значно відрізняється від попередньої. Перші переселенці емігрували із більш-менш спокійних країн і не були агресивно настроєні, тобто не проривали лімесу (кордону) силою. Друга ж хвиля це робить, про що свідчить події літа-осені 2015 року в Угорщині, Греції, Італії, тощо. Тобто, якщо агресивний вектор захоплення «нової території» має тільки 2 та 3 покоління емігрантів першої хвилі, то такий вектор вже має перше покоління емігрантів другої хвилі. І тут стає тільки питання часу, коли представники першої хвилі, які вже викорінилися на новій території та представники другої, які на все здатні заради місця під сонцем об’єднаються та утворять перше «варварське королівство» на теренах Старої Європи.

Питання: неможливо. Відповідь: ще як. Приклад: за такою ж схемою відбувалися германські нашестя на Римську Імперію. Щоб краще це зрозуміти необхідно коротко освітити політично-етнічну історію пізньою Римської Імперії.

Почнемо. Коли був сильний і здоровий римський етнос, який збудував Римську державу, особливих проблем з «варварами» не було. Якщо Рим і програвав битви, то він не тільки неодмінно вигравав війну, а й захоплював та у подальшому асимілював північні племена. Все почало змінюватися у 2 столітті н.е., коли у часи Траяна був здійснений останній призов італіків (мешканців Італії) до римського війська та створені 2 та 20 легіони для компанії в Дакії. Саме тоді був зеніт Римської Імперії, після якого почалося поступове її згасання, що відобразилося в переході від стратегічного наступу (знищення зовнішнього ворога та захоплення його ресурсної бази) до стратегічної оборони (побудова валів та укріплень на кордонах). Це відобразилося спочатку у відмові від завойованої Траяном Месопотамії (сучасний Ірак) його наступником імператором Адріаном начебто через фінансову неспроможність її утримання (заможніша провінція, територія якої освоєна більше 3 тисяч років і яка була основною базою Парфянського царства), і продовжилося у поступовій відмові від вже освоєних провінцій його наступниками (Дакія, Декуманські поля, тощо). Тобто в Римській державі панівний етнос почав проявляти всі ті ознаки занепаду та анігіляції, які ми зараз бачимо у Західній Європі, а саме: небажання молоді служити у війську, народжувати дітей, працювати та вірити в Бога. І це був час «п’яти золотих імператорів» — час, який можна порівняти із Європою початку 20 ст. (зеніт розвитку Західної Європи, після якого почався поступовий занепад).

І так би Римська Імперія завалилася ще у 3 ст. н.е., проте її спасла жорстка політична система, якої не було у оточуючих Римську державу державних утвореннях.

Питання: що ж зробила ця система? Відповідь: почала інкорпорувати у себе всіх пасіонаріїв з тих територій, які вже були освоєні нею, а саме надавати римське громадянство всім, хто готовий служити і померти за «Славу Рима». Спочатку відбулося інкорпорування всіх доступних пасіонаріїв, що знаходилися у межах тогочасної Римської держави (у 212 році н.е. імператор Каракала надав римське громадянство, а з ним і всі політичні та економічні права всім мешканцям Імперії), а ділі почалося долучення пасіонаріїв, які жили за межами Імперії. Так в Імперії з’явилися перші воїни-конфедерати, яким за 20 літню службу в римському війську надавали громадянство. І якщо спочатку це були одиничні випадки, то згодом на службу до римської держави почали найматися цілі «варварські» армії на чолі спочатку з римськими офіцерами, а потім із власними вождями. Необхідно зауважити, що «нові римляни» досить успішно воювали за «Славу Риму» проти своїх же родичів, які залишилися по той бік лімесу (кордону) і час від часу здійснювали грабіжницькі напади на Римську державу.

Ці «нові громадяни» зупинили розвалювання Римської Імперії (поділення спочатку на дві Імперії, а потім і на чотири — так звана тетрархія, і знову нібито через економічні причини) і дали змогу Константану Великому (поч. 4 ст. н.е.) спочатку об’єднати, а потім реформувати Римську державу, що увінчалося створенням, по суті, нового міста Константинополя та проголошення християнства державною релігією (нагадаємо, що саме християнські легіонери принесли йому перемогу).

Це була перша хвиля емігрантів, яка влила свіжу кров у старе тіло римської держави. Почалася поступова «варваризація» (германізація) римського суспільства, що було платою за його виживання. І можливо б Римська держава (система) змогла б переварити та асимілювати «нових римлян», проте сталося не сподіване — з’явилися гуни, які були ще більш пасіонарніші ніж германці. Гуни розбили германців (спочатку східних — готів, потім західних — франків, алеманів та інших). Германці поділилися на дві категорії, які мали два різних вектора цілей, а саме: одні підкорилися гунам і влилися у їхнє військо, інші ж не згодилися і почали масово емігрувати до Римської імперії, сподіваючись там знайти новий дім.

Що ж зробила римська політична еліта? Те саме, що сучасна Західно-Європейська еліта — намагалася використати новоприбулих у своїх цілях та попутно збагатитися на цьому. Все це закінчилося битвою під Адріанополем у 378 році н.е. та загибеллю імператора Валента у ній. Звичайно після цієї битви відбулася мобілізація римського суспільства на чолі з Феодосієм Великим (останній імператор єдиної Римської Імперії) та вся ця активність «старих римлян» протрималася декілька десятиліть і закінчилася у 410 році н.е. першим за всю історію Риму його завоюванням вестготами Аларіха та утворення та території Західної римської Імперії «варварських держав» і як наслідок повне завоювання решток Західної Імперії у 480 році н.е.

В даній статті ми не будемо розбирати політично-етнічну історію Східної Римської Імперії (Візантії), бо це не є метою даної роботи.

Питання: а що ж робили мешканці Західної Римської Імперії. Відповідь: а ні чого. Внаслідок природної ентропії вони втратили всю активність і стали частиною оточуючого їх ландшафту, тобто стали пасивними спостерігачами, на відміну від активних (пасіонарних) германців. Вони не пручалися новим господарям, тільки щоб їх не занадто сильно мучили та принижували. Вони навіть терпіли те, що германці були аріанами, а вони православними (на відміну від візантійців).

Так відбулася спочатку військово-політичне завоювання Західної Європи, а потім заселення та асиміляція цих території германцями і перетворення Західної Римської Імперії на сучасну Західну Європу. Германські емігранти продовжили агонію Західної Римської Імперії на 100-200 років, ось і все.

Старій Європі, як і Римській Імперії є чим гордитися — це тисячолітня історія від Верденського договору 833 року до сьогодення. Проте ніщо не вічне під сонцем, природні закони ентропії діють не дивлячись ні на що.

Вернемося до сьогодення. Що ми бачимо. Вже в 1974 році у Німеччині святкували мільйонного (1.000.000) турецького робочого емігранта, а що зараз — 20% населення Німеччини є емігранти або їх нащадки. І це ФРГ — держава, яка має найсильнішу економіку та найміцнішу політичну систему в Євросоюзі, який є економічним придатком до Німеччини.

Якщо читач досі не зрозумів до чого я веду — поясню.

Ми в даний час спостерігаємо ситуацію перед новою битвою під Адріанополем, і скоріш за все, це не буде одна велика битва, а низка малих повстань та сутичок навколо вже підконтрольних мусульманам колоній-гетто з поступовим захопленням все нових територій.

На мою думку, на даний час, у еліти Євросоюзу не має політичної сили до рішучої озброєної протидії, як і самі емігранти поки що недостатньо організовані до більш рішучих дій. Проте це питання часу.

Внаслідок більшої відносної кількості (у % до загальної кількості європейських мусульман) активних (пасіонарних) осіб у своїх громадах порівняно із «старими європейцями», на побутовому рівні мусульмани все більше будуть витісняти «місцевих» із усіх можливих економічно-суспільних ніш. І можливо вже через декілька років ми побачимо спочатку повністю політично автономні від Євросоюзівської влади цілі міста, а через 10-15 років і цілі регіони. Все це закінчиться великою «громадянською війною» між старими і новими європейцями і неминучою перемогою останніх та поступовою асиміляцією перших протягом 2-4 поколінь. В важкодоступних місцях (гори, болота, ліси) скоріш за все знайдуть прихисток залишки «старих європейців», які перейдуть в гомеостаз з оточуючим середовищем та увійдуть до складу нового європейського мусульманського суперетносу на правах автономії, як це зробили копти в Єгипті та східні малі християнські церкви на Близькому Сході.




Комментирование закрыто.