9 травня як ключовий елемент російської пропаганди проти України

Віталій Боримський, для "Хвилі"

Владимир Путин на параде Победы в Москве 2015

Одним з важливих аспектів інформаційної війни Росії проти України є  ідеологічний. 9 травня завжди займало виняткове місце в російській національній міфології та активно використовувалось проти України.

З радянських часів «День Перемоги» був одним з головних міфів, котрий мав цементувати «нову історичну спільність – радянський народ». В історіографії це іноді називають «місцями пам’яті». Наголос тоді робився на подвигу радянського народу (а не народів СРСР) під керівництвом Комуністичної партії. Таким чином, це свято слугувало каталізатором для сплавки всіх народів СРСР на одну спільноту. Після 1991 р. подібне ідеологічне наповнення зникло, відтак День Перемоги перетворився просто на день спогадів про страшну війну. Концепція святкування на державному рівні була нечіткою. З часом ця дата ставала все менш значущою для українців і почала перетворюватись на звичайний травневий вихідний.

Однак з початку 2000-х років Росія змінила свою гуманітарну політику, що відразу позначилось і на українських реаліях. Для просування «русского мира» 9 травня виявилось дуже підходящим інструментом. В цей час воно набуло нового ідеологічного змісту. Почали активно запроваджуватись георгіївські стрічки, на телеекранах з’явилась сила силенна нових фільмів про війну, 9 травня святкувалось з величезним пафосом. Особливо це проявилось в період президентства В. Януковича, коли, фактично, День Перемоги став найголовнішим національним святом, а День Незалежності перетворився на маргінальну дату на зразок 8 березня чи 6 грудня.

Маргіналізація національних та вивищення радянських свят мало слугувати цілком конкретному завданню. Російські політтехнологи намагалися сформувати іншу українську ідентичність. Ми повинні були відчути себе часткою більшої спільноти, тільки тепер вона називалась не радянський народ, а «русский мир». Червоні полотнища, георгіївські стрічки, форма Радянської Армії, радянські воєнні пісні на кожному кроці та російські фільми на кожному каналі, — все це перетворювало 9 травня на день ностальгії за Радянським Союзом. Ця атмосфера створювалась не для того, щоб зробити приємність ветеранам, не для того, щоб осмислити складний досвід війни і вже точно не для того, щоб вшанувати пам’ять полеглих. Все мало підштовхувати пересічних українців до думки, що тільки з Росією ми сильні та непереможні. Не сум, не радість і не гордість, а саме ностальгія за країною, якої всі боялись – ось ключова емоція, яка мала виникати в людей на 9 травня.  Ця дата стала вкрай важливою для формування свідомості «ватників».

При цьому слід зауважити наскільки нещадно експлуатувався образ ветеранів. Ті, хто так ревно виступав і досі виступає в ролі їх оборонців, насправді лише використовують образ фронтовика для просування проросійських ідей. Задумаймось, чи саме ветерани є цільовою аудиторією численних російських фільмів про війну, різних концертів воєнної пісні, чи для ветеранів робились паради, чи можливо для вшанування полеглих влаштовувались помпезні гуляння? Звичайно ж ні.

Це робилось з метою впливу на пересічних українців, а образ фронтовика лише використовувався для надання позитиву всьому тому проросійському змісту свята. «Як же 9 травня без прапора перемоги – ветерани ж образяться»; «Як же без георгіївської стрічки? – ветеранів не поважаєш?»; «Як же без фронтової пісні – це ж для них»; «Як же без портретів Сталіна – ветерани йшли в бій з його ім’ям на устах» і т.д. Саме ветерани у російських пропагандистів завжди стають жертвами нападів бандерівців, правосєків та інших українських «фашистів». Навіть цього року на російських інтернет-порталах можна дізнатись, що «львовский депутат под аплодисменты сорвал георгиевскую ленточку с ветерана». Таким чином, росіяни постійно експлуатують образ фронтовиків для очорнення будь-якого прояву національної свідомості. Останні для них – просто інструмент.

Про дійсне ставлення до всіх українців, які воювали в Радянській Армії можна судити з інтерв’ю В. Путіна, який заявив, що Росія перемогла б і без України. Що ж це як не образа 7 млн. українців, які воювали в складі Радянської Армії і половина з яких загинула у цій війні? Така зневажлива оцінка їх внеску в перемогу говорить більше ніж вся російська пропаганда. Цього року на цьому особливо наголошував президент під час виступу у Верховній раді 8-го числа та на урочистостях 9-го. І це дуже правильний аргумент для розвінчування ролі Росії як вселенського оборонця ветеранів.

Приємно відмітити, що цього року ми побачили абсолютно нову концепцію відзначення Дня Перемоги. Перше і найголовніше – ми нарешті замислились, чи дійсно це для нас перемога? Так, Гітлер програв, однак чи перемогли ми? В цілому загинула майже чверть населення України! Ми заплатили за війну величезну ціну, однак що отримали? – Продовження сталінського терору, сотні тисяч в’язнів ГУЛАГу, депортації, розстріли і т.д. Понісши такі жертви, ми не здобули держави, а залишились під совєтською окупацією. Чи можна це назвати перемогою? Важко знайти країну, доля якої у Другій світовій була б більш трагічною, ніж доля України. До того ж величезні втрати в людях спричинені недолугим та злочинним радянським керівництвом. Такі були головні месиджі від влади на День Перемоги цього року. Це робилось не для того, щоб ми себе жаліли, а для того, щоб правильно уявили всю суть Росії та її роль в нашій історії. Це має стати щепленням проти різних проросійських орієнтацій.

Нова гуманітарна політика України почала робити акцент на тому, що у тій війні не було переможців, а були тільки ті, хто зазнав втрат, і Україна – одна з тих, хто зазнав найбільших втрат. Інша теза – це те, що Україна виявилась просто субстратом для російських імперських амбіцій. Життями розплачувались українці, а лаври переможця забрала Москва. Ми насправді воювали в чужій війні і понесли жертви в ім’я чужих інтересів. Іншим, фактом, на якому цього року робився наголос, було те, що війну розпочали саме Радянський Союз та Німеччина і можливо вдалося б відвернути трагедію 1939-1945 рр., якби не співпраця Гітлера й Сталіна. Україна виявилась втягнутою в війну через політику Москви. І про це говорилося з найвищої трибуни. Нарешті наша інформаційна політика починає адекватно реагувати на російські загрози.

Таким чином, влада не намагалась затушувати це свято, а просто змістила акценти. Подібне переосмислення війни з точки зору українських національних інтересів – це асиметрична відповідь російській пропаганді, котра руйнує один з головних (про)російських міфів в свідомості українців. Водночас це перетворює 9 травня з радянського на антирадянський день (принаймні таким був його підтекст цього року). Треба сказати, що нарешті наша влада спрацювала дійсно професійно у сфері інформаційної політики.




Комментирование закрыто.