Росія: невивчені уроки СРСР

Євген Касап, для "Хвилі"

СССР

Сучасна Росія дедалі більше проявляє ознаки імперських амбіцій. Держава має сильний політичний центр у Кремлі, який марить історичною місією розширення, існує значний інструмент придушення в обличчі армії, поліції та спецслужб, ідеологічна доктрина «русского мира». Й при цьому всьому населення федерації, як правило, завжди лояльно ставиться до дій влади.

Володимир Путін та його оточення мріють про геополітичну велич Радянського Союзу. Однак, навряд вони розуміють, що ситуація в російській державі радше схожа на період розпаду СРСР, аніж на початок створення нового світового гегемона.

Наведемо головні тенденції схожості занепаду Радянського Союзу та сучасної Російської Федерації.

Падіння цін на нафту

Нині лише лінивий не обговорює падіння цін на нафту. Чорне золото знову стає одним із ключових моментів падіння економіки Кремля.

Свого часу радянський та російський економіст Єгор Гайдар зазначив, що датою краху Радянського Союзу був не 1991 рік, а 13 вересня 1985 року, коли Саудівська Аравія перестала стримувати видобуток нафти.

Цілком зрозуміло, головним джерелом твердої валюти для СРСР був експорт чорного золота. За інформацією ЦРУ, 60-80% валютних надходжень припадало на продаж природних енергоресурсів.

У 1970-х роках, коли ціна на нафту досягала піку, надходження до скарбниці радянської держави збільшилися на 272%. За кожне подорожчання барелю нафти на 1 долар СРСР отримував близько 1 млрд. доларів щорічно.

Росія, як і у випадку з Радянським Союзом, продовжує жити на розкраданні легкодоступних природних ресурсів та їх експлуатації, залишаючи в стороні реальні потреби населення.

Наприкінці березня 2014 року в інтерв’ю виданню «Гордон» російський письменник Віктор Суворов дав чіткий прогноз для білокам’яної: «Якщо на світовому ринку рухнуть ціни на нафту – рухне і Росія, тому що нічого, крім газу, нафти і матрьошок, вона не виробляє».

Економісти стверджували, що для Кремля суттєвого удару по економіці завдасть будь-яке зниження ціни на нафту менше 100 дол/барель, тоді як ціна за барель марки Brent сьогодні коштує 40,47 доларів.

Ціна на чорне золото поряд із санкціями та поглибленням політичної і економічної ізоляції змушує Кремль вдаватися до автаркії. А на фоні нездатності країни до наукового та технологічного розвитку створює низьку якість людського капіталу й дефіцитну економіку.

ВВП

Занепад Радянського Союзу характеризувався падінням ВВП. За інформацією Держстату, у 1990 році негатив економічного показника становив 3%, а у 1991 році – 5%. За результатами 2015 року дефіцит російського федерального бюджету ще не виглядає катастрофічно, адже становить 2,4% ВВП. Однак коефіцієнт внутрішнього валового продукту неабияк залежить від цін на нафту. При падінні нижче 30 доларів за барель бюджетний дефіцит сягне позначки 6-7% ВВП.

Золотовалютні резерви

Ще однією характерною рисою банкрутства СРСР було вичерпування золотовалютних запасів. До кінця 1991 року резерви скоротилися приблизно в 5-5,5 разів порівняно з серединою 1980-х років, у 2,5 рази з кінця 1990 року. Доступні валютні резерви закінчувалися, а зовнішні борги сягали близько 63 млрд. доларів.

У 2014 році міжнародні резерви РФ знизилися в 1,3 рази, а за 2015 р. скоротилися ще на 17 млрд. доларів. Станом на 1 січня 2016 року становили 368,399 мільярда доларів.

Однак, американський фінансист Джордж Сорос прогнозує банкротство Росії вже у наступному році.

«Путінському режиму загрожує банкрутство в 2017 році, коли настане термін погашення великої частини зовнішнього боргу, а політичні хвилювання можуть спалахнути ще раніше», — йдеться в колонці відомого інвестора і філантропа в матеріалі для видання «Project Syndicate».

Твердження Джорджа Сороса можна піддати критиці, оскільки стан російської економіки не настільки катастрофічний. Однак, до його думки прислуховується значна кількість інвесторів, а це також негативно впливає на економічний потенціал Росії. Крім того, при падінні цін на нафту нижче 30 доларів прогноз починає виглядати дедалі реалістичнішим, а можлива політична нестабільність однозначно вдарить по кризовій економіці.

Військово-оборонний комплекс

Часто одним із факторів розпаду Радянського Союзу називають гонку озброєнь. Кремль будь-яким чином намагався досягнути та перевершити показники оборонного комплексу США.

В кінці 1980-х років на військові видатки офіційно припадало 20,2 млрд. руб. або 2,3% ВВП. Тоді як, на 2015 рік Росія збільшила витрати на оборону в третину, — з 2,471 трлн. рублів у 2014 до 3,287 трлн. руб. Військовий бюджет вже давно перевищує останній період існування СРСР, адже ще у 2011 році досягав відмітки 2,7% ВВП. За підрахунками видання «Ведомости», у 2016 році влада Росії планує витрачати з кожних 100 руб. федеральної скарбниці 19,2 руб. на оборону і 12,7 руб. – на потреби правоохоронців.

Геополітичні фактори

Характерною рисою радянської держави було бажання стати світовим лідером. СРСР, не рахуючи коштів, витрачав власні ресурси на утримання дружніх соціалістичних країн.

Довгий час вливались фінанси в розвиток Афганістану. Згодом з відходом держави від комуністичного вектору, розпочалася десятилітня війна, з якої Кремль так і не зумів вийти переможцем. Вона посилила невдоволення населення політикою держави та стала одним із ключових моментів втрати геополітичного впливу.

Криза світового соціалістичного ладу ознаменувалася «оксамитовими революціями» в ряді країн Центрально-Східної Європи. Антикомуністичні настрої поглинули Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Угорщину, Румунію. Апогеєм кінця біполярності світу стало падіння Берлінської стіни та об’єднання Східної і Західної Німеччини. Відбувся і розпад прорадянського військового альянсу – Організація Варшавського договору. Падіння соціалістичних режимів послабили потенціал СРСР.

Після розпаду Радянського Союзу, Росія продовжила домінувати на пострадянському просторі. Однак, зі сфери впливу відійшли країни Прибалтики. Суттєвих ризиків для геополітичного впливу Кремля завдали «кольорові революції» у Грузії, Україні та Киргизії. Але вони так і не зуміли, за принципом доміно, експортуватися в інші держави СНД й зазнали фіаско в Азербайджані, Казахстані та Білорусії.

В орбіту Москви вдалося повернути Україну та Киргизію. Поза межами домінування Путіна залишилася Грузія, через що у січні 2008 року збройним конфліктом Білокам’яна окупувала територію Абхазії та Осетії, взявши під свій контроль ці території.

Розуміючи подальші геополітичні ризики, пов’язані з поширенням «арабської весни», Кремль вирішує вдатися до стримування революційних процесів підтримкою режиму Башара Асада. Наразі Сирія стала ключовою картою у світовій політичній грі, в якій у кожного із учасників конфлікту власні інтереси та цілі. Сирійське питання для Росії може зіграти ту ж роль, що і війна в Афганістані для СРСР. Вийти переможцем Москві навряд вдасться.

Крім того, багато світових державних діячів та й самі будівничі Радянського Союзу зазначали, що існування СРСР без України неможливе. З відходом України з орбіти Росії ослабне і геополітична сила останньої. А тому, з поширенням проєвропейських поглядів в Україні та перемогою Майдану, Володимир Путін знову ж звернувся до військової інтервенції. Щоб не втратити Українську державу та не допустити експорту ідей Майдану в інших пострадянських країнах російська влада анексувала Крим та розпочала війну на Донбасі. А це для Кремля також коштує досить дорого.

Внутрішньополітична ситуація

Пріоритетом політики Радянського Союзу, як і її правонаступниці Росії, було досягнення геополітичних цілей. Під час формування адміністративних одиниць ніхто з партноменклатури не зважав на етнічний та національний фактор складу населення. Національне питання було далеко не першочерговим, а ступінь русифікації та дискримінації меншості – досить високим. Ніхто не зрозумів того, що нації довгий час можуть жити в комфортних умовах та в один момент завдяки найменшому проблиску несправедливості щодо себе прокинутися у пориві боротьби, згадавши всі давні образи.

Етно-національні конфлікти були характерною рисою для пострадянського простору впродовж кінця 1980 – початку 1990 років. Найбільш гарячими точками стали Молдова, Середня Азія та Закавказзя.

Росія вже мала конфлікти на своїй території, криваві події сколихали Чечню і Дагестан. І вони в будь-який момент можуть розгорітися із новою силою, вимагаючи власної незалежності. Це далеко не єдині території, які може торкнутися сепаратистський рух.

Анексія Криму, розгортання війни на Донбасі з утворенням так званих «ЛНР» та «ДНР», починає безпрецедентну тенденцію зі сторони Росії – визнання права будь-якого регіону на самовизначення. Тоді як, загальновизнаним є лише право нації на це.

Націоналізм та фундаменталізм стають дедалі популярнішими у світі. А це серйозний виклик для багатонаціональної Росії. Як тільки Москва послабить контроль за регіонами та зменшуватиме фінансування місцевих еліт, одразу ж розпочнуться відцентрові тенденції. РФ охопить полісистемна криза: економічна, політичну еліту та армію. І чим більше діятиме репресивний апарат, тим кривавішими будуть наслідки для всієї держави.

Перспективи для України

Попри існуючий конфлікт з Україною, перспективи розпаду Російської Федерації нерайдужні. Вони розгортають цілий ряд ризиків не лише для нас, а й для всієї міжнародної спільноти. Найгострішою загрозою стане ядерна зброя. В умовах всезагального розбрату невідомо хто її контролюватиме.

Крім того, з’явиться загроза руху біженців та потоків контрабанди. Розпад Росії нанесе суттєвого удару по українській економіці. У вирішення питання Криму може підключитися Туреччина, яка переслідуватиме власні цілі.

Майбутнє України багато в чому залежить від внутрішньополітичної ситуації. Якщо не буде вирішено політичну кризу в державі, вона стоятиме на порозі занепаду та втрати державності. Натомість сильна українська влада попри економічну складність має можливість скористатися нагодою не лише вирішити проблему Донбасу, але й отримати значно більше…




Комментирование закрыто.