Про гендерну нерівність в Україні та місце жінки у сучасному світі

Наталка Киянка, для "Хвилі"

 

Украинские женщины в ВСУ

Талановитий сатирик А. Райкін, мабуть, все моє життя буде асоціюватися у мене з фразою “Женщина – друг чєловєка”, якщо я нічого не плутаю із свого совкового дитинства, це здається його? Можливо, з якогось радянського фільму та я вже все забула по причині «малолітства» за тих часів, та поганої пам”яті… Але регочуть до цього часу всі із цієї сумнівної за месиджом та непристойної за суттю фрази. Фрази, яка могла виникнути лише на безмежних російських просторах, навіть у тогочасних “совкових” кордонах.

Пояснюю, чому знову ображаю “брата”. Тут знову ж таки різниця в історичних менталітеті та свідомості українських та російських чоловіків. Оскільки, вже бачу, що ніхто мені не повірить, навіть наші жінки – вихід єдиний спробувати себе у ролі Задорнова… не те що люблю останнього, навіть навпаки – просто зневажаю, враховуючи всі подробиці “братської війни” – не першої і, мабуть, точно не останньої.

Але, як називать чоловіки України та Росії своїх коханих жінок? Не на “суржику”, а на «людських» літературних українській та російських мовах? Правильно, українці – дружина, тобто, від слова “друг”, подруга, це вже не суттєво… А росіяни, правильно, — “супруга” від слів “сопряженные, связанные”. Відчуваєте різницю? В цих двох словах історична суть відношення чоловіків до жінки. “Я козачка твоя, я дружина твоя, пане полковнику” – пісня сучасна, проте, традиції хоч і “витравлювали” століттями з наших голів, а все ж не змогли до кінця знищити, і “домостроя” в Україні ніколи не було, як у сусідів.

Тай українську жінку вкрай складно образити чи, не дай Бог, побити, ну, якщо “пересічна” наша справжня українка, бо ж бувають і винятки. Щоб “розрядити” обстановку – радянський анекдот часів молодості наших батьків.

Одружилися грузин і українка по великій та щирій любові (за часів СРСР звична справа, бо ж наші жінки завжди подобалися “гарячим” грузинським хлопцям і не тільки їм). Ну, і починає грузин з дружиною таку розмову:

— якщо я прийду додому з роботи і в мене картуз на голові буде, як звичайно, то настрій в мене хороший, поважати-любити тебе буду, а якщо картуз “набекрень”, то настрій в мене поганий і краще не підходь до мене…

На що дружина відповідає:

— ну тоді й ти пам”ятай, якщо ти прийшов з роботи і руки у мене так (звичайний “лубочний” жест української гостинності), то годувати тебе буду, вареників-борщу наготую, а якщо ось так (руки в боки), то плювати я хотіла на твій картуз…

В цьому анекдоті вся сутність справжньої української жінки, тієї що була козачкою отамана, колись. Бо ж наша жінка, ніколи не була в такому підневільному становищі у свого чоловіка, як у північних сусідів. Навіть, згадується веселенька пісенька із фільму “Сватання на Гончарівці”, дуже любила в дитинстві завдяки гарно зіграній ролі Стецька… — “Била жінка мужика, била, била, ще й товкла”. Не знаю тільки народна, чи тих часів післявоєнних, коли знімався фільм? Проте, 100-відсотково така пісенька на теренах Росії виникнути не могла. Зразу скажу, що не підтримує “мордобій” у сімейних справах, бо за взаємну повагу у гендерних відносинах, а то зараз чоловіки мені зададуть… питаннячка.

Третій аргумент – літературний. Порівнюємо “Грозу” О. Островського та “Кайдашеву сім”ю” І. Нечуй – Левицького. Запальна Мотря з її “перцем” та “безлика жертва домострою” Катерина, яка відразу “камнем у Волгу”, навіть без боротьби? Думаю, що аргументів вже досить…

Повернемося до сучасності. Ну, як не крути, а до депутатів наших, бо ж “гарний” сучасний “приклад”.

Конфлікт Кужель-Тетерук другий тиждень вже “мусолить” інтернет, телебачення та українська спільнота. На цю тему не пошуткував, хіба що дуже ледачий блогер. Напевно, нам більше нема про що поговорити… це у нас на сьогодні одна така проблема у країні…

Хоча проблема таки є, бо не все так “гладко у датському королівстві”. Навіть, не намагалася з”ясувати, хто правий, хто винуватий, просто думаю, що обоє не праві.

Проте, пару раз “наривалася” на форумах на жваве обговорення даної сутички. Результат дуже цікавий, 95 відсотків українців засуджують Кужель, хоча пляшкою по голові отримала саме вона… Більшість із засуджуючих – жінки. Парадокс, просто нема слів. Навіть знайшла у інеті всі ролики з усіх камер спостереження у Верховній Раді, просто “руки не доходять” включити та переглянути. Часу катастрофічно не вистачає. Разом з тим, не думаю, що моя думка від переглянутого зміниться. Жінок бити не можна ніколи, ні за яких обставин, і , якщо навіть жінка провокує – не піддавайся. Якщо ти справжній чоловік. Цар Микола ІІ любив, коли “нервувався”, дрова рубати, для “розрядки”. Не плутати з фільмом з А. Челентано, бо там інша первопричина. Зовсім не закликаю змінити пляшку на сокиру, Бог з вами, бо нашому суспільству ж притаманне добре розвинуте почуття гумору і – завтра в інеті можуть з”явитися і такі картинки.

Так от повернемося до наших обговорень на форумах, один чоловік все ж таки заступився за “даму” та захистив Кужель, навівши жінкам контраргумент, чи “одобрили б” вони такий вчинок, якщо б на місті Кужель була їх мама або бабуся? Нікого не переконав, бо моя ж мама, бабуся не такі, а я взагалі “звєзда”, та й нас то за що? І не в Раді ж ми… Хоча принципово це нічого не змінює, де хто на чиєму місці знаходиться, треба “копати глибше”, а саме питання звучить так – чи може

чоловік піднімати руку на жінку, незалежно від складності обставин їх спілкування? Це вже щоб було “делікатно та культурно” сформульване саме питаннячко. За моїм глибоким переконанням не може, не дивлячись на гендерну рівність, яка може колись і настане, як і вступ України до ЄС. Тобто, приблизно в таких часових “рамках”, чи в той же період.

Просто тому, що це некрасиво виглядає, зокрема й на “широкому екрані”. І навіть, якщо жінка “провокує”, то ти ж чоловік, нехай вона покаже себе “у всій красі”, а ти, за зазначених обставин залишишся у виграшному становищі -чоловіком та “джентльменом”…

Ось така моя думка по-суті питання, яке вже порядком набридло широкому загалу. Тому, нехай би розбиралися самі, разом із своїми партіями, якби ж, внаслідок цього не виникала загальна “народна” проблема, а саме “Наша Юля” разом з фракцією відмовляється голосувати важливі для країни питання асоціації з ЄС та безвізового режиму. Таким чином, б”ють Кужель, а голова болить у країни. Ось такий новий парадокс.

Ну, а це вже, щоб зовсім весело було — Володя Парасюк теж підтримав Кужель та виступив із заявою про неприпустимість побиття “жінок похилого віку”, думаю, «жертва» навіть сумку далеко не сховала ще… Так що, Володя, не попадайся на очі, бо ж за таке «заступництво» кожна жінка захоче “врізати”.

Другий скандал – Мирошниченко, його колишня “супруга” та “мужчина в трусах”, просто “порвали країну” наприкінці тижня. Туди зовсім “не вникала”, бо просто стало гидко на це дивитися. Телевізор виключила зразу, як побачила “печальную картину мордобоя”. Не розумію, навіщо виносити “битовуху” на широкий екран? Але їм видніше. Подруги “просвітили” в понеділок, що “свою версію” подій телебаченню вже озвучили всі троє, а саме: чоловік колишній, чоловік громадянський та вагітна “супруга”. На моє резонне заперечення до своїх подруг, щодо того, що “битовуха звичайна, хоч і депутатська, хай розбираються самі…” отримала – “а вона ж живе в його квартирі і він їй сплачує аліменти чи то 15 чи то 16 тис”?? ну той що? Тепер бити можна за 15 тис? Просто капець якийсь із свідомістю наших жінок відбувається… Проте, думаю є шанс залагодження і цього конфлікту. Якщо розмір аліментів суттєво збільшиться (тисяч так до 20), тільки не забудьте його задекларувати усі троє, промовчу про те, що такі аліменти в країні жоден чоловік не зазначає у своїй декларації. Але Бог в поміч і з їх розбірками. До суті питання стосується тільки, як наглядний приклад.

Повернемося до гендерного питання, воно набагато цікавіше. Так от, щоб не повторювати запозичені основні тезиси, які повністю підтримую, ну майже, дам посилання на “чужу розумову працю” . Від себе просто добавлю, що схоже на те, що проблеми жіноцтва в Україні розуміють лише справжні канадські чоловіки, очевидно українського походження(?). Проте, на жаль, аж ніяк не самі жінки.

А слово “майже” використала тому, що не знаю всю “подноготну” історії українського руху “Фемен”, тому не буду “сипати компліменти”. Щоб мати свою думку треба ж досконально вивчити питання, а я поки що не знаю, не вивчала. Часу та “натхнення” не було. Бо ж наша українська жінка дуже зайнята особа, вона

працює, як і чоловік, намагається заробити гроші для сім”ї нарівні з ним, на ній більшою мірою тримається сімейний побут, кухня, чоловік, діти, Жеки, Київгаз, Київенерго… Укладання договорів з останніми (дуже актуально зараз, не розумію, чому інет замовчує? Всі бігають, чи я одна? А ще покажіть жінкам того, хто це придумав та “вздрючив” на сьогоднішній день всю країну і ніжна жіноча рука мимоволі потягнеться до сокири…). Можете із цікавості сходити, або дружині допомогти. Не вірите? Сходіть в зазначені організації та гляньте, хто в чергах стоїть в більшості своїй, це — жінки. Адже, як “рідкий птах долетить до середини Дніпра”, так і рідкий справжній чоловік “товчеться” в тих чергах…

Бо ж українська жінка – то сила. На ній Україна тримається, вона “надійний тил чоловіка”, вона його дружина та порадник, в ідеалі. Адже, як написав Нєкрасов про росіянку – “коня на скаку остановит, в горящую избу войдет”? Скажу про українку, мені ближче, не тільки “войдет”, а й винесе – дітей, чоловіка непритомних від чадного газу, спробує хату свою відстояти, полум”я загасити… Чоловіки дарма не цінують наших жінок. Ну, знову ж не всі, але проблема є, хоч і не така “фатальна”, як у сусідів.

Я вже не кажу про красу українських жінок, вся країна знає, і всі сусіди наші, і навіть за межами України — знають, та й до інших континентів “чутки” докотилися разом з нашими жінками… Зовсім не про проблеми проституції зараз, хоча це якраз для руху Фемен питання, разом із проблемами захисту прав українських жінок, перш за все у професійних та сімейно-побутових питаннях. Та й в інших народів, насамперед Росії, та країн Східної Європи проблема проституції є, тільки на українок завжди “нападають”, і перш за все — “брати”.

Щодо краси то, зважаючи на нашу непросту історію, на наших теренах завжди “пересікалися” інтереси багатьох сусідів — і поляків, і татар, і росіян (причому там стільки такого всього намішано, що ой — мордва, удмурти, монголи і татари казанські, не плутати з кримськими, навіть чукчі є), внаслідок чого матінка природа і створила свій найдивовижніший витвір, можна сказати шедевр, а саме — українську жінку, яка ще й розумна та хазяйновита до того ж.

Підсумовуючи, українське суспільство повинно зробити певні кроки, щоб “розгрузити” свою жінку від “битовухи”. Щоб вона зайняла гідне місце у суспільному й політичному житті. Ну, тут і дива сучасної техніки нам в поміч, хіба мріяли колись наші мами та бабусі про всякі там мультиварки та іншу сучасну техніку? Максимум холодильник “Дніпро” та телевізор “Електрон”. І то за щастя…

Разом з тим, наприкінці хочу сказати, що наші чоловіки дарма думають, що “затуркана побутом” українка не розбереться у складних економічних та політичних “перипетіях”, тобто в “гострих” проблемах країни. Більше скажу, їм катастрофічно не вистачає “вмєняємих” українок у всіх гілках влади та, зокрема, й у парламенті. Рівно до 30 відсотків їх загальної чисельності, а, можливо, й до 50.

Проте, не тільки суспільна думка, наше “стеореотипне мислення”, наші чоловіки, а й навіть сама українська жінка ще не готова до таких прогресивних, без сумніву, змін. На жаль, поки що, це так? …




Комментирование закрыто.