Валерій Пекар: Шість сценаріїв політичної кризи в Україні

Стисло окреслимо сценарний простір політичної кризи, спираючись на написане місяць тому, коли ситуація ще не була такою загрозливою.

По-перше, зазначу, що криза цілковито штучна: влітку було пройдено нижню точку економічного падіння, і восени, попри гальмування, більшість населення (54%, див. тут) була прихильна до ідеї рішучих реформ. І якщо би уряд і парламент більш інтенсивно та узгоджено цим займалися, а корупціонери з політичних кланів обмежили свої апетити, то нічого страшного би не сталося.

Але вийшло інакше. Криза, що починалася як урядова, захопила врешті і парламент через невдалу і безвідповідальну гру політиків. В результаті програли всі, причому страждає вже довіра не просто до окремих політиків чи партій, а довіра до уряду, парламенту та президенту як інституцій. Ну а чим менша довіра до інституцій, тим менша можливість виходу із кризи за допомогою цих інституцій.

Маємо три основні гілки сценаріїв, по два сценарії в кожній.

Сценарії A, B: парламент формує хоча б частково дієздатну коаліцію. На перший погляд здається, що це не дуже ймовірно, але ж БПП та НФ мають достатньо голосів і високу мотивацію не ризикувати перевиборами, так що насправді досить вірогідно. Маємо два варіанти.

Сценарій A: професійний уряд («технократичний», «непартійний» тощо). Знов-таки здається на даному етапі малоймовірним, хоча такою є вимога західних кредиторів. Тут важливе не прізвище прем’єр-міністра, а принцип формування уряду: навіть дуже хороший прем’єр з великим кредитом довіри від суспільства та Заходу, якщо йому навісити «любих друзів» з політичних кланів, багато не зробить; отже, і не погодиться. Так само не погодяться працювати міністри-технократи, якщо не матимуть можливості обирати собі заступників.

Треба пояснити, хто такі ці самі технократи. Про технократичний уряд ми з колегами писали ще до парламентських виборів, закликаючи новообраних народних депутатів відмовитися від квотного принципу формування уряду. Основною ознакою технократів є відсутність попереднього досвіду політичної роботи (отже, відсутність попередніх зобов’язань перед кланами) та, найголовніше, відмова від політичної кар’єри по завершенні своєї роботи в уряді. За цією основною ознакою виокремлюються люди, які готові робити непопулярні, але необхідні речі, не думаючи про власний рейтинг.

Не факт, що парламент знайде в собі сили поступитися всіма ласими посадами одразу. Але напівпрофесійний, напівполітичний уряд ми вже мали протягом 2015 року і пересвідчилися: це не рішення. Окремі яскраві перемоги блякнуть на тлі великих стратегічних поразок і безсистемної балаканини.

У випадку затягування і відсутності узгодженого рішення може бути, хоча з малою ймовірністю, реалізована наша пропозиція конкурсу урядових команд з програмами. Адже парламенту дуже легко відмовитися від запропонованого списку технократичного уряду під будь-яким приводом. Водночас, якщо будуть запропоновані три, п’ять, сім конкурентних списків та програм, тож українське суспільство та західні партнери матимуть час познайомитися з цими людьми, журналісти — розслідувати їхнє минуле та винести на суд публіки їхні програми та погляди, у цьому випадку парламент не матиме можливості забракувати всіх.

Сценарій A розглянутий так детально, бо він є бажаним. Йдемо далі.

Сценарій B: квотний уряд із представників політичних кланів. Це досить ймовірний сценарій, і він жваво обговорюється. Але він ненадовго, бо ситуація буде погіршуватися, у тому числі із зовнішнім фінансуванням. Можна сказати, що цей сценарій вироджений — він не є рішенням, і проблема швидко постане знову.

Окремим випадком цього сценарію є подальше існування уряду Яценюка. Професіонали будуть продовжувати його залишати, а на їхні місця призначатимуться політичні представники, бо нові професіонали на заміну старих у цей уряд не підуть. Таким чином, цей розвиток подій також вкладається у сценарій B.

Підкреслимо: сценарій B є найбільш імовірним серед усіх, але він нетривкий і не вирішує жодної проблеми, а просто відкладає їх на декілька місяців, зменшуючи і без того невеликий запас міцності системи.

Ми розглянули два сценарії, коли парламент формує новий уряд. Але парламент цілковито може виявитися недієздатним прийняти будь-яке рішення. Логічно в такому випадку оголосити перевибори. Ймовірність такого сценарію невелика, адже перевиборів не хочуть дві найбільші партії та західні партнери. Однак цю гілку сценаріїв треба розглянути для повноти.

Отже, сценарії C, D: парламентські вибори.

Сценарій C: вибори за новим законом, що передбачає відкриті списки, скасування мажоритарних округів, обмеження політичної реклами. Це дуже мало ймовірно, адже навіщо старому парламенту змінювати правила гри. Хоча це хороший напрямок роботи для громадянського суспільства: під великим тиском в умовах погіршення ситуації може бути що завгодно.

У цьому сценарії на арену виходять нові політичні сили, частина з яких сформована за ідеологічним принципом і відображає погляди активної меншості — скоріше за все, з’являться правоцентристська та лівоцентристська партії, відповідно до цінностей та настроїв основних крил громадянського суспільства. Інші нові політичні сили будуть сформовані олігархічними кланами напряму, без «посередництва» відомих політиків, в якому тепер не буде потреби.

Сценарій D: вибори за старим законом. Набагато ймовірніший сценарій у цій гілці. Вибори будуть найбільш брудними та брутальними за останні роки, адже це буде «остання битва гречки» напередодні набрання чинності змінами до законодавства про політичні партії у 2017 році. Фактично це буде битва «лівої» риторики проти адмінресурсу, і хто б не переміг, Україна програє. Цей сценарій також вироджений, бо ні економічного зростання, ні західної допомоги не буде. Отже, доведеться кликати технократів або готуватися до соціального вибуху, див. нижче.

Але у випадку фактичного розпаду коаліції розпуск недієздатного парламенту не є обов’язковим. Президент неодноразово підкреслював, що він має право, але не зобов’язання оголосити перевибори, і за Конституцією це саме так. Отже, отримуємо традиційний підхід «нічого не робити, якось само владнається». Розглянемо цю гілку сценаріїв.

Сценарії E, F: країна без дієздатних уряду і парламенту поступово йде вниз до соціального вибуху. В цьому можна не сумніватися: західні партнери перестануть давати гроші, економічне зростання не запущене, рівень економічної свободи залишається дуже низьким. Це означає продовження зубожіння населення, зростання цін на основні товари та тарифів на комунальні послуги. Відсутність надії та справедливості вкупі з усім цим восени призводить до нової хвилі протесту, і це в жодному випадку не буде «третій Майдан», це не буде продовженням Революції Гідності. Причини та перебіг таких процесів детально описані у статті «Механіка революцій». В результаті влада силовим шляхом переходить у руки невідомих нам нових сил.

Сценарій E: ці сили притомні і конструктивні. Малоймовірно, бо в Україні неможливий військовий переворот — просто відсутні необхідні передумови, такі, як існування офіцерської касти зі своїм власним кодексом честі й поведінки, і так далі. Бажаючі можуть самі перевірити за книгою Едварда Люттвака і пересвідчитися, що український Піночет нам не світить так само, як український Ататюрк чи Пак Чон Хі.

Сценарій F: ці сили неосвічені і руйнівні. Дуже ймовірний сценарій, який вимагає від нас зробити все можливе для запобігання йому. Це кінець української державності, розпад країни і страждання для мільйонів людей, але також кінець європейській безпеці та взагалі сучасному устрою Європи.

Ми мусимо відверто говорити про загрози для того, щоб обрати правильний шлях. Ресурси стабільності системи знаходяться на межі вичерпання, тому необхідно усвідомити: країна близька до червоної риски. Або ми дійсно поміняємо правила гри, або гра закінчиться.

Джерело: Site.ua