Підводні камені плану Путіна

У ретроспективі можна спробувати реконструювати деякі події, що були загадкою на момент, коли вони відбувалися. Володимир Путін ввів війська до Криму, тобто окупував частину України. Головні питання: навіщо він це зробив і що буде далі?

Можна вважати, що план окупації Криму давно припадав пилом у російському Генштабі. Але чому окупація відбулася саме зараз? На нашу думку окупація стала логічним завершенням цілої низки подій. Констатуємо, що російські аналітики прорахувалися в оцінці наслідків Майдану. При певних обставинах Майдан міг затихнути і розійтися або виродитись в табір маргіналів на кшталт «табору ім. Тимошенко» під Печерським судом. Тим більше, що Янукович і його люди вже мали прививку від ідей Джина Шарпа ще з 2004 року.

21 лютого між президентом Януковичем і діячами опозиції, в присутності трьох представників Заходу і одного від Росії, була підписана Угода. А буквально на наступну ніч Янукович тікає з Києва до Харкова. З метою втечі з України він з Харкова приїздить в Донецький аеропорт, але здійсненню планів перешкоджають прикордонники. Врешті, на кількох автомобілях Янукович з охороною тікає до Криму. Звідти вже колишній президент якимсь чудернацьким способом потрапляє до Росії, де в Ростові-на-Дону дає прес-конференцію, з якої громадяни України узнають, що їх колишній президент все ще живий.

Тут ключова подія – втеча до Харкова. Якби Янукович наперед планував втечу до харківських сепаратистів з метою проголошення Східноукраїнської республіки, то йому не потрібно було б вести напружені переговори з опозицією, підписувати якісь угоди чи зустрічатись з Дмитром Ярошем. Все вийшло зненацька.

Чого злякався Янукович? Так, баланс сили в Києві змінився на користь Майдану. Згідно Угоди, гріхи «Беркуту» повинні були розслідуватися незалежною комісією за участю європейців. Це не могло додати захисникам режиму впевненості та лояльності до діючого президента. Хоча за словами Путіна Янукович сам наказав вивести міліцейські підрозділи в місця дислокації. Зауважимо, що навіть за мінімуму охоронців Янукович мав можливість втекти на вертольоті чи просто заздалегідь покинути Київ.

Наша гіпотеза полягає в тому, що команду тікати, вірніше просто приїхати у Харків на «з’їзд Допи і Гепи», дав Януковичу Путін.Поки в Сочі продовжувалася зимова Олімпіада, в Києві відбувалися критичні з точки зору президента Росії події.

Янукович від самого початку своєї президентської каденції був путінською маріонеткою, але все одно старався в міру сил і можливостей балансувати між Заходом і Кремлем. Очевидно, що конспірологічні теорії про розкол України по Збручу чи як варіант, по Дніпру, які започатковані ще російським геополітиком О.Дугіним, Путін вирішив реалізувати саме зараз. «Парад» обласних суверенітетів на Заході України відірвав би західні області від решти України перетворивши Віктора Федоровича на президента Східної України. З’їзд у Харкові і повинен був стати початком кінця соборної України.

Але події пішли інакше. Втеча Януковича з Києва дала можливість опозиції здійснити антиросійський переворот. Відсутність у столиці одночасно президента і спікера запустила прихід до влади «Батьківщини» на чолі з О.Турчиновим і А.Яценюком та її союзників: «Свободи», «Удару» і ренегатської частини ПР.

За словами І.Коломойського Янукович перебував у Харкові, але на з’їзд не з’явився. На цей час до колишнього президента вже дійшов смисл «плану Путіна». Він зрозумів, що вже втратив владу і що виступати на з’їзді просто не має сенсу. Навіть коли б за допомогою Росії і вдалося відірвати від України якусь територію, то президент великої європейської країни все одно перетворювався б на маріонетку масштабу Кокойти з непевним майбутнім. І тоді колишній крадій шапок вирішив просто втекти до Росії, бо більше тікати йому було нікуди.

Приблизно в той же час у Путіна, як реакція на київські події, народився план окупації Криму. Окупація і наступне виведення окупаційних військ мали стати важелем тиску на нове українське керівництво. Ну і, опосередковано, на Захід. Так вже вийшло, що українська Лютнева революція виявилася за своєю природою антикреольською, тобто антиколоніальною та антиросійською. І цим не міг не скористатися Захід. В цьому розумінні параноїк Путін виглядає правим.

Окупувати Крим виявилося відносно легко, оскільки там і раніше були російські війська. А російська база в Криму, як вдало виразився Є.Марчук, відрізняється від територіально обмеженої бази в Гуантанамо (Куба).

Формально окупація звелася до блокади українських військових об’єктів з метою їх захисту від міфічних екстремістів і бандерівців. А почалося все з захоплення російським спецназом будинку Верховної ради Криму і організації під дулами автоматів голосування місцевого парламенту за обрання нового уряду на чолі з кримінальним авторитетом на прізвисько «Гоблін».

Момент окупації Криму росіянами був обраний вдало, оскільки в цей час у Києві серед очільників силових структур нової влади ще не було, а старої — вже не було. Керівництво українських силових структур складалося або з російських агентів, або з казнокрадів, яким нова влада обіцяла люстрацію. «Беркут» розпустили, а створити у стислі строки на його базі нову аналогічну структуру було практично неможливо. Невідомим лишається і те, хто, за якими принципами і в які терміни повинен був здійснювати люстрацію силовиків.

Україна взагалі-то поліцейська держава. Чисельність МВС у нас складає понад 261 тис. чоловік, в т.ч. внутрішні війська – понад 33 тис. чоловік. Однак, незважаючи на це будівлі облрад у Харкові, Луганську, Донецьку, Одесі і Херсоні стали об’єктом нападу бандитських елементів, головним чином з громадян Росії та української «п’ятої колони». Облради захоплювались, а депутатів змушували голосувати за приєднання своїх областей до Росії або за введення в Україну російських військ. Двох рот міліції чи внутрішніх військ було б досить, аби запобігти захопленню будівлі. Але ніде в названих обласних центрах цих двох рот не знайшлось.

Як правильно утримувати будинок облради за допомогою взводу солдат з кількома ручними кулеметами показали нам росіяни на прикладі ВР Криму. Статут караульної служби ніхто не відміняв, а якщо треба ще якісь додаткові повноваження для застосування зброї, парламент до ваших послуг… Але виявилось, що нікому не хочеться захищати органи державної влади. Важко доходить до наших чиновників і думка про блокаду україно-російського кордону або необхідність обмеження російського телебачення, передовсім інформаційних програм.

Більш вдало попрацювали українські дипломати. На засіданні Ради Безпеки ООН, скликаної 03 березня за ініціативою Росії, всім стало відомо, що Росія окупант. За день до цього В.Путін в розмові з канцлером А.Меркель погодився на інспекцію ОБСЄ в Криму. 04 березня Путін виступив на своїй прес-конференції, де заперечував сам факт наявності російських окупаційних військ в Криму.Те ж саме підтвердив і російський міністр оборони С.Шойгу.

Наразі в Криму заблоковано всі частини української армії. Прокуратура, СБУ і пенітенціарна служба зберігають вірність Києву. Але місцева міліція перейшла на бік сепаратистів. З армійців на бік сепаратистів перейшов тільки колишній командувач ВМС України Березовський, по якому вже ведеться кримінальне провадження в державній зраді. Зрозуміло, що і міліціонери, і працівники державних органів, такі самі державні зрадники, але їх багацько, тому за них мовчать.

Російські окупаційні війська пересувалися Кримом частково на бронетранспортерах, але головним чином на вантажних автомобілях. Також широко використовувалися бронеавтомобілі, — російські аналоги американського Хамера.Харчуються окупанти сухим пайком. Всі оці тентовані УРАЛи нагадують циганський табір і незаперечно говорять про те, що:

• Окупанти не планували воювати з українською армією;
• Окупація триватиме не довго.

Однак 05 березня стало відомо, що росіяни збираються перекинути до Криму 60 танків.Окупанти готуються до оборони і окупація буде довгою. З Києва лунає: не піддавайтесь на провокацію! Що в перекладі означає: не стріляйте в росіян! Однак стріляти реально змогли б тільки морські піхотинці та частково прикордонники. Авіатори в Бельбеку мають лише пістолети і навряд чи вміють з них влучно стріляти. Те ж саме можна сказати про обслугу РЛС та зенітних ракет. Теоретично аеродроми та інші важливі об’єкти повинні охоронятися піхотинцями, а практично, або вони ними не охороняються, або ж охорону теж блокували. «Психічна атака» льотчиків з Бельбеку із співом гімну України залишиться в анналах історії поряд з героями Крут. Як і 1918-ого року, героїзмом солдат і офіцерів затикаємо дурість керівників і національну зраду.

Однак вираз обличчя Путіна на прес-конференції говорить про те, що він санкцій Заходу злякався. Просів російський фондовий ринок, шаленими темпами девальвується російський рубль. І схоже на те, що Захід цього разу не обмежиться дипломатичними демаршами, як це було під час війни в Грузії в 2008 році. А це значить, що між Путіном і українським урядом, хоч його Путін і не збирається визнавати, почнуться переговори.

За даними сайту DEBKA Путін буде вимагати наступне:

1. Відмова України від будь-яких зв’язків з НАТО.

2. Не розгортати в Україні РЛС США чи країн НАТО.

3. Регламентація видів зброї, дозволених українській армії.

4. Створення місцевих (Кримських) військових формувань для захисту етнічних росіян та російськомовного населення.

На дві перші умови можна було б погодитись, якби Росія не ігнорувала свої ж зобов’язання за Будапештським меморандумом.А так, членство в НАТО – єдина гарантія, що ми не побачимо російських танків на Хрещатику. Але самий важливий останній пункт. Росія хоче озброїти сепаратистів, точніше видати свої окупаційні війська за сили сепаратистів. Самим сепаратистам росіяни не довіряють, тому не видали їм ніякої зброї.Юля Тимошенко недавно заявила, що буде боротися за виведення ЧФ з України. Очевидно, що Україна на переговорах повинна вимагати повного виведення військ ЧФ з України.

Як довго триватиме російська окупація Криму? Тут реперна точка – 16 березня – дата проведення сепаратиського референдуму про вихід Криму зі складу України. Спочатку референдум планувався на 25 травня, потім його перенесли на 30 березня. За даними Д.Тимчука, планування військової операції Генштабом України змусило сепаратистів призначити референдум на 16 березня.Те, що референдум неможливо провести виходячи з діючого українського законодавства, сепаратистів не зупинить. Як не зупиняє їх власна незаконність, про що є навіть рішення українського суду. Провести референдум в такі стислі строки неможливо чисто технічно. Тому сепаратисти просто проголосять, що 80 чи 90% кримчан проголосували за незалежність Криму від України. Приєднувати Крим до Росії на даному етапі Путін не планує, хоча 06 березня ВРК прийняла рішення про входження Криму до Росії на правах суб’єкта федерації.

Десь уже 18-19 березня влада «Кримської республіки» на чолі з «Гобліном» вимагатиме від України виведення українських військ (тих, що не присягнули кримській владі) з Криму, з залишенням зброї та бойової техніки сепаратистам. Простіше, це буде вимога капітуляції. Якщо до цього часу не трапиться якогось інциденту, то за нашими прогнозами блокада українських частин триватиме до кінця референдуму. Очевидно, що штурмом українські військові частини навряд чи будуть брати, але постачання продовольства, води і електроенергії буде припинено. Тобто наші солдати і офіцери повинні будуть або вмерти від голоду і спраги, або капітулювати.

Як буде Верховний головнокомандувач О.Турчинов реагувати на вимогу капітуляції? Зрозуміло, що наші дипломати напишуть тисячі нот протесту, а наші і іноземні журналісти покажуть всьому світу страждання наших солдат… І Україна одним натисканням кнопки може відключити Крим від електроенергії, а заразом від води і каналізації, бо насоси скрізь працюють від електрики. Але чи піде на це Турчинов? Прогнозуємо, що йому для цього забракне сили волі. Хіба що Юля Тимошенко допоможе. То ж на Україну, її армію і флот, чекають велика ганьба і матеріальні втрати.

В плані енергетики Україна сама залежна від Росії. Маємо на увазі не тільки традиційну залежність від російської нафти і газу. Зазвичай забувають, що Росія поставляє нам уранові стержні для реакторів АЕС. В Україні є поклади урану, свого часу планувалося разом з російським концерном ТВЕЛ збудувати в Україні завод з виробництва стержнів, тобто створити замкнутий ядерний цикл. Проводилися експерименти з використання в українських АЕС стержнів американської компанії Вестингауз. Але все те зменшувало нашу залежність від Росії. При російському агенті Януковичу на всьому тому був поставлений хрест. Зараз у нас стержнів вистачить на березень-квітень і все.

В плані водного балансу Крим дуже нагадує валізу без ручки. Окупація Криму вимагає також окупації нижнього лівобережжя Дніпра з Каховським водосховищем, звідки подається дніпровська вода в Північнокримський канал. Ну а забезпечення Криму електроенергією вимагає окупації і суміжних територій з відповідними атомними чи тепловими електростанціями.

Однак окупації континентальної України не буде. Ситуація в державі періоду революції образно нагадує ситуацію з крабом, що скидає панцир. Його в цей час може з’їсти будь-який хижак. Але як тільки у краба відростає новий панцир, він сам стає мисливцем на своїх вчорашніх ворогів. Мітинги в Донецьку – ар’єргардні бої російської «п’ятої колони». Нових губернаторів, начальників обласних УВС та обласних управлінь СБУ вже призначено. Разом з ними з’являється керованість владної вертикалі. Аналогічні процеси відбуваються і в українській армії та інших силових структурах.

Відповідно, українська політика щодо Криму, до проведення сепаратиського референдуму повинна бути філокримською, а після референдуму – антикримською. Власне філокримська політика зараз і провадиться. Вода і електроенергія поступають в Крим безперебійно. Блокади комунікацій з українського боку немає. Єдине, чого не варто робити, так це виплачувати з державного бюджету дотації на утримання зрадників міліціонерів та чиновників всіх рівнів, що перейшли на бік сепаратистів. Кримські пенсіонери, студенти та інші категорії отримувачів соціальних благ також не повинні нічого отримати. Не треба стверджувати, що ці заходи відштовхнуть «народні маси» від України. На результати референдуму це ніяк не вплине, позаяк його результати малюються не в Криму, а в Кремлі. Але невиплата грошей підірве соціальну базу окупантів, особливо в довготривалій перспективі.Хоча путінський режим спробує скомпенсувати дотації Криму своїм фінансуванням. То ж хай Кремль і фінансує своїх прихильників.

Звичайно, блокада Росії Заходом з часом дасть свої результати.Як і присутність кораблів США і Туреччини в Чорному морі. Але станеться те не скоро. Не раніше початку 2015р. Росія почне з нами переговори або відразу після референдуму (16.03.14р.), або після обрання в Україні нового президента (25.05.14р.). До цього Путін буде вважати «законною владою» в Україні Віктора Януковича. Населення Криму та українські національні інтереси стануть заручниками Путіна. В обмін на звільнення Криму, очевидно лише часткове, кремлівський карлик буде диктувати Україні свої умови. Тому ще до початку переговорів ми повинні виставити Путіну контрумову: виведення Чорноморського флоту з Криму. Для цього Верховна Рада повинна денонсувати не тільки Харківські угоди 2010р., підписані В.Януковичем, але і решту угод, підписаних ще Л.Кравчуком і Л.Кучмою. А головне, внести зміни до Конституції, викинувши з неї той ганебний виняток з загального правила (відсутність іноземних військових баз в Україні), зроблений для ЧФ РФ. Бо Україна ніколи не буде господарем в Криму, поки там буде ворожа військова база.

Час працює на нас. Тому не слід квапитися з підписанням угоди з Росією. Навпаки, дипломатичні зусилля повинні доповнюватися військовими.Одночасно з веденням переговорів дипломатами, український Генштаб повинен сприяти проникненню до Криму українських парамілітарних сил (Правий сектор і т.п.), які будуть різати отих солдатиків без розпізнавальних знаків, названих президентом Росії силами самооборони, і влаштовувати диверсії на об’єктах інфраструктури та комунікаціях. Ми з Росією не воюємо, ми воюємо з сепаратистами. І навіть не ми, а парамілітарес, які до держави Україна не мають ніякого відношення. Путін попадає у пастку, яку сам змайстрував: російських окупаційних військ в Криму нема, а «груз 200» є і буде регулярно надходити до Росії.

Те, що курортного сезону в зоні бойових дій не буває, зрозуміло всім. Україна також повинна перекрити подачу дніпровської води по Північнокримському каналу і електроенергії. Зрозуміло, що на період переговорів не повинні виплачуватися ні пенсії, ні стипендії, ні жодна інша соціальна допомога.

Росіяни можливо спробують збудувати міст і водопровід через Керченську протоку. Ці об’єкти повинні бути висаджені в повітря! Всі колабораціоністи з числа міліціонерів, депутатів та чиновників місцевих адміністрацій також повинні знищуватись. З часу денонсації угод по Чорноморському флоту об’єктом диверсій повинні стати і флотські об’єкти. Військовослужбовці та цивільні службовці ЧФ підлягають винищенню. В окупантів повинна горіти земля під ногами.

Якщо переговори з Росією в найближчі два-три місяці не приведуть до виведення російських окупаційних військ, то це і повинно стати початком широкої партизансько-диверсійної війни. З цієї ж дати перекривається постачання води і електроенергії до Криму. Але автор не вірить в результативність таких переговорів, тому і не розглядає їх умови та поступки, на які повинна буде піти українська сторона задля збереження Криму в складі України. Будь-яке збереження російських військ у Криму для нас не прийнятне.

«Гуманісти» скажуть, що описаними методами ми матеріалізуємо найбільші страхи кримчан щодо «бандерівців», на які тільки спромоглася російська пропаганда. І що російськомовне населення Криму вже ніколи не можна буде інкорпорувати в українське суспільство. Так, скажу навіть більше, автор і не пропонує його інкорпорувати. Російськомовне населення Криму повинне переїхати туди, звідки приїхали його предки в 1944 році. Після звільнення Криму тут повинно лишитись мінімум російськомовного населення. Головним чином того, яке в період окупації було репатрійоване в континентальну Україну.

Український уряд, журналісти і всі інші контактери повинні донести до населення Криму нашу візію їхнього майбутнього. Ми бачимо Крим, як автономію в складі України, але не російську територіальну, а татарську національно-територіальну. Кримська автономія отримає двопалатний парламент, верхньою палатою якого стане нинішній Меджліс, а нижня палата буде обиратися всім населенням півострова, незалежно від національності. З метою дотримання прав кримськотатарського народу верхня палата має право вето на рішення нижньої. Критерії вважатися кримським татарином виробить сам Меджліс, але загалом принцип приналежності до національної меншини в Криму і в Україні повинен бути реєстраційним. Тобто щоб вважатися кримським татарином або євреєм, необхідно написати відповідну заяву. Національність дітей до 16 років визначається батьками.Заодно позбавимося спекулятивної тези про «100 націй і народностей», які в нас живуть мало не у всякому великому селі, не кажучи вже про місто. І яких в реальності не існує, бо система обліку національностей в СРСР нагадувала кастову систему в Індії. Національність дітей визначалася загалом національністю батька, але завжди можна було записатися росіянином, звісно з деякими обмеженнями для євреїв.

У новому Криму пропаганда російського шовінізму буде заборонена. І це повинно бути не декларацією, а суворою практикою, тим більше, що в Європі є прецедент з запереченням Голокосту, за яке дають кілька років тюрми. Ні Ленін, ні інші більшовики, ні діячі російської колоніальної адміністрації, від яких потерпали татари чи українці, не можуть бути «місцевими героями», яким потрібно ставити пам’ятники. Одночасно, татари не повинні питати дозволу у місцевих росіян на встановлення пам’ятника комусь з династій Гіреїв чи інших національних діячів, як і українці — на встановлення пам’ятника комусь зі своїх національних діячів, навіть якщо то буде Бандера.

Ми ставимо за мету побудову української політичної нації зі всього населення України. І ми не потерпимо на нашій території спроб побудови ще однієї політичної нації. Українська держава гарантує на всій своїй території, в тому числі і в Криму, право національних меншин на національно-персональну автономію, що полягає в збереженні національною меншиною своїх національних, культурних та інших традицій шляхом обрання представниками даної меншини свого представницького органу, який опікується потребами цієї меншини та фінансується за рахунок податку з доходу фізичних осіб та державних дотацій. Принцип національно-персональної автономії повинен бути закріплений в Конституції України та Конституції Криму. Звичайно, повинна існувати якась нижня межа чисельності нацменшин, наприклад 10000 чоловік, що дає право на національно-персональну автономію і яке також повинне бути закріплено в Конституції. Але для караїмів та кримчаків повинен існувати виняток: по факту. Конституція Криму передбачатиме три державні мови: кримськотатарську, українську, російську. Середню освіту можна буде отримати на одній з цих мов плюс на мовах інших національних меншин. Мовою вищої школи, крім педагогічних та філологічних спеціальностей, повинна бути виключно українська мова.

Ще одне питання, яке неминуче виникне після визволення Криму з-під окупації, — питання колабораціонізму. Всі громадяни України, хто станом на 16 березня 2014р. і пізніше працював у державних структурах кримських сепаратистів, служив чи працював у військових частинах, підприємствах, установах і організаціях російського Чорноморського флоту, підлягають кримінальній відповідальності за зраду Батьківщини і поміщаються до концтабору на строк від 10 до 15 років. І про те, що на нього чекає, повинен знати кожен колабораціоніст. Під час окупації колабораціоністи підлягають знищенню в першу чергу, нарівні з окупаційними військами. Ми повинні зробити все для того, щоб всі кримські колабораціоналісти втекли через Керченську протоку ще до того, як останній матрос ЧФ покине кримську землю.

Окупація Криму звісно згуртовує українську націю. Наслідком цього стане повне зникнення проросійських сил в Україні, як це відбулося в Грузії після 2008 року. Хоча українським контрозвідникам прийдеться тяжко працювати… Російсько-українські взаємини щодо Криму дуже нагадують відповідні радянсько-китайські взаємини щодо Сіньцзяну. Скориставшись війною Китаю з Японією сталінський СРСР де-факто захопив Сіньцзянь. Але коли Мао Цзедун проголосив створення комуністичного Китаю, товариш Сталін повернув Сіньцзянь китайцям. Звичайно, можна було б приєднати Сіньцзянь до Казахської РСР, але тоді годі було б говорити про радянсько-китайську дружбу і співробітництво. Президент Путін не володіє мудрістю товариша Сталіна, бо зробив зовсім навпаки: загарбав частину нашої території, але назавжди втратив нашу дружбу. І це для нас добре. Крим ми відвоюємо, але наш історичний ворог – москалі, вже ніколи не сховаються під личиною «братнього народу». Бо ще й зараз виступають по телебаченню наші генерали і говорять: Ну як же ми можемо стріляти по братньому народу! «Хлоп не сміє політикувати!» — говорив командант УПА генерал Р.Шухевич. Додамо, навіть коли той хлоп з генеральськими погонами.

І ще на цю тему. Свого часу радянський письменник і пропагандист І.Еренбург писав: «Если ты убил одного немца, убей другого — нет для нас ничего веселее немецких трупов. Не считай дней. Не считай вёрст. Считай одно: убитых тобою немцев. Убей немца! — это просит старуха-мать. Убей немца! — это молит тебя дитя. Убей немца! — это кричит родная земля. Не промахнись. Не пропусти. Убей!» А раптом якийсь німець виявиться комуністом чи соціал-демократом? Такого питання для радянського солдата бути не могло. «Хлоп не сміє політикувати!» І для українського солдата не повинно бути подібних питань! Нема в нас більше «братів» і ніколи їх у нас не було! «Брати» нам 300 років влаштовували масакри і голодомори! «Убий москаля!» — ось так перефразовується Еренбург сьогодні.

Ще раз наголошуємо, що виведення російських військ з Криму не повинно бути самоціллю для українських політиків. Росія виведе свої окупаційні війська з Криму внаслідок дії комплексу чинників, від економічного тиску Заходу до української партизанки в Криму і зусиль наших дипломатів. Це може відбутися в 2015 році, а може і в 2020-ім чи навіть пізніше. Але весь цей час Україна не повинна визнавати де-юре факту кримської «незалежності», а тим більше факту приналежності Кримського півострова до Росії. Китайці майже століття чекали на повернення Гонконгу і з часів проголошення КНР (1949р.) не визнають незалежності Тайваню. Ми повинні вміти чекати, бо наша мета не банальна евакуація окупантів, а стабільність і процвітання української держави.