«Мемуари» Тетяни Чорновол

Дотепер ще жоден з українських кандидатів у народні депутати, як ті, хто переміг, так і ті, хто програв виборчу кампанію, не писав і виставляв на суд читачів  менше двох місяців потому своїх спогадів. І от  маємо такого кандидата — першовідкривача – висуванця від партії ВО «Батьківщина» у 120-му виборчому окрузі (Львівська область) Тетяну Чорновол.

Більш детально див.: Вибори без правил, Ч.1-5, Інтернет-видання «Левый берег».

Сказати просто, що Тетяна ці вибори програла і їй це болить, це замало.

«…мій програш — моя ганьба. І те, що результат виборів на 120-тому окрузі сфальсифікований, мене зовсім не виправдовує. Якщо я дозволила вкрасти свою перемогу, значить таки програла».

Болить ще й тому, що стосовно своїх кураторів у Києві, а може й виборців, вона, за її словами, скоїла злочин:

«…я все-одно здійснила злочин – програла корупціонеру, потенційній «тушці»!!!

 

Я, якщо чесно, спочатку ніяк не міг второпати, в чому полягала під час виборчої кампанії чи в її результаті злочинна дія Тетяни Чорновол.

А потім зрозумів — Тетяна Чорновол просто не знає, що таке злочин, хоча позиціонує себе як досвідченого журналіста -розслідувача, відомого борця з корупцією, мафією тощо.

Доведеться пояснити, що програти вибори – це не злочин.

Навіть якщо програєш конкуренту і  корупціонеру.

Злочином, згідно з українським законодавством, є  передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність,  яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння,  передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної  небезпеки,  тобто  не заподіяла   і  не  могла  заподіяти  істотної  шкоди  фізичній  чи юридичній особі, суспільству або державі.

Якщо ще простіше, то немає і не може бути у Кримінальному кодексі статті, яка передбачала б відповідальність за поразку на виборах.

А щодо мук сумління чи імітації страждань, скажу Тетяні Чорновол наступне: Як говорять в Одесі, «Мамочка, что же вы так убиваетесь ? Вы же так никогда не убъетесь».

І не смішіть людей. Закінчуйте виставу.

Бо інакше сміятимуться не лише люди, а й кури – кандидат до вищого законодавчого органу держави Тетяна Чорновол не знає що значить слово «злочин».

 

Тоді в чому ж полягає причина появи «мемуарів»?

З їх змісту випливають два висновки.

Перший — у такий спосіб Тетяна Чорновол намагається не змити з себе цю «ганьбу» чи виправдати свій «злочин», а просто перекласти відповідальність за свою поразку на всіх (столичних та місцевих партійних функціонерів, голів сільських рад, священників, завклубами, директорів шкіл, вчителів і просто виборців, які продалися «львівській мафії», уособленням якої став її головний конкурент Ярослав Дубневич.

Другий – Тетяні Чорновол терміново потрібні гроші, а публікації – спосіб заробітку, хоча формально вона перебуває у декретній відпустці. Крім того, щоб розмістити у більш-менш відомому друкованому виданні такий матеріал, Тетяні Чорновол довелося б розраховувати не на гонорар, а самій платити, можливо, навіть, як за рекламу.

Отож Тетяна Чорновол повернулася на «Левий берег» до Соні Кошкіної, де минулого року, за її особистими свідченнями, вже отримувала «левую» зарплату в конверті, бо, як вона говорить, так роблять всі… Істинно чесний журналіст!
Більшість фактів, про які розповідає Т. Чорновол, не є новими. Проте навіть серед них є деякі, які додають нових фарб у картину поразки Т. Чорновол.

 

«Махновка» за визначенням С. Пашинського або «ідіотка» — за власним

 

«Махновкою» Т. Чорновол назвав член партії ВО «Батьківщина» Сергій Пашинський під час телефонної розмови з нею, коли запропонував їй іти на вибори від ВО «Батьківщина», а не самовисуванцем.

В це поняття, як пише авторка мемуарів, він вклав такі ознаки як анархізм та індивідуалізм.

А далі більше цікаве – С. Пашинський запропонував                       Т. Чорновол пристати на пропозицію партійного керівництва і погодитися на висунення, ні, не на Львівщині, а у Києві. Але вона наполягла на тому, що її округом має бути Львівщина, а конкретніше – Городоцький виборчий округ:

«Пашинський був здивований моїм вибором. Він, певно, не думав колись зустріти ідіота, який особисто зголоситься піти добровольцем на округ одного з Дубневичів».

Саме в цьому окрузі вона працювала агітатором у команді А. Шкіля у 2002 році, який, зрештою, і переміг на виборах.

Зверніть увагу, про себе як «ідіота» чи «ідіотку» говорить сама Т. Чорновол. Мабуть їй ще й досі хочеться виглядати таким собі відчайдухом  — борцем з «мафією», якщо не суддею Джованні Фальконе, то хоча б репортером Мауро де Мауро.

Після розмови з С. Пашинським відбулася зустріч з Олександром Турчиновим.

І тут, як говорили класики, Бендера (Чорновол) понесло:

« — А ти переможеш Дубневичів? — прямо спитав Турчинов.

—           Переможу».

З цього почався безповоротний рух – відступати Тетяні було нікуди.

Але, можливо, однозначна обіцянка Тетяни Чорновол                            О. Турчинову перемогти на виборах свого головного конкурента Ярослава Дубневича стала причиною ігнорування у Києві думки місцевих партійних функціонерів.

У висліді маємо дивовижну констатацію Т. Чорновол у своїх мемуарах:

«…я не стримала слово. Але на той момент, це не була голослівна обіцянка, я була впевнена у своїх силах».

 

Даруйте, але кого сьогодні може цікавити, що до початку виборів була впевненість у перемозі, а кілька місяців потому вона зникла?

Навряд чи можна знайти кандидата у народні депутати, крім технічного, яким Тетяна Чорновол однозначно не була, котрий не переконував би себе і людей, що саме він переможе.

Ця обіцянка є першою серед низки інших, які несуть всі кандидати в депутати у маси. Всі інші – змінити, покращити, усунути, сприяти тощо — є такі, що можуть бути реалізованими лише за умови перемоги на виборах.

Тетяна Черновол. Ліфт. Зелена фарба. (Невідомий автор, 2012 р)

Висування Тетяни Чорновол кандидатом — мажоритарником від партії ВО «Батьківщина» саме на Львівщині викликало здивування у дуже багатьох політологів і політиків.

Навіть дружньо налаштовані до неї колеги журналісти висловили сумніви у правильності вибору і у перспективах перемоги. Серед них був і Вахтанг Кіпіані, якому найбільше дісталося від симпатиків  Т. Чорновол.

Хоча В. Кіпіані не сказав нічого такого, що хоча б у якийсь незначний спосіб образило претендентку на депутатський мандат:

«Все–таки в Галичині є своя галицька політика, і коли людина, як «парашутист», залітає на чужу територію, з якою її мало що пов’язує, вона одразу наштовхується на спротив. У даному випадку так і сталося.

Бажаю їй успіху, але Тетяна заздалегідь поставила себе у програшну ситуацію. Якби вона поїхала, наприклад, у Донецьк, де живуть герої її публікацій, — я думаю, це було б правильніше, бо там складніше опозиційним політикам, а Тетяна Чорновіл — яскравий опозиційний журналіст. Або балотуватися в Києві — там, де вона живе, — це було б чудово».

(http://www.umoloda.kiev.ua/number/2111/180/75234/)

 

Але виявляється, що ідея належала Тетяні Чорновол і це був її свідомий вибір.

Він визначався  хибною самооцінкою своєї ролі під час виборів 2002 року і фантазіями, що виборці округу повинні були пам’ятати її навіть десять років потому та що між нею і ними існує якийсь містичний зв’язок — пуповина:

«То була дуже важка кампанія (вибори до Верховної Ради у 2002 р. – авт.), нас зневажали, з нас сміялися, нас принижували, але ми тоді виграли. Тому любов стала взаємною… Наші стосунки були розірвані, але пуповина лишилася і пульсувала».

 

Пульсуюча пуповина. Вокзал. 2001 рік (архів Тетяни Чорновол)

Щодо пуповини, хоча й з іншим об’єктом, буде йтися дещо пізніше.

Правда, в цьому ж пасажі Т. Чорновол сама між іншим зізнається:

«після перемоги (А. Шкіля – авт.) я не працювала помічницею депутата — пішла в журналістику, отож стала для округу ніким».

Таким чином, першою помилкою Тетяни Чорновол як кандидата у народні депутати, яка призвела до її поразки, став вибір округу. 

 

Аматор-політик

Ніхто не може сказати, що Тетяна Чорновол мала до виборів                     2012 р. значний досвід як кандидат у депутати.

Навряд чи можна серйозно сприймати її участь у боротьбі, як свідчать деякі джерела, за депутатський мандат Київської міської ради наприкінці 1990-х років, коли вона набрала близько 700 голосів виборців.

Не більше вражаючим був і досвід висування Тетяни Чорновол як кандидата у народні депутати України — у 2002 р. вона йшла за списком виборчого блоку партій «Проти всіх» (№26 у списку). На вибори йшла як безпартійна.

По всій Україні за «Противсіхів» проголосувало 29 665 виборців, що склало 0,11 відстока від загальної кількості учасників голосування.

Доречі, під №12 у цьому спуску йшов Пашинський Сергій Володимирович, але потім його було знято з виборів.

Відсутність політичного досвіду стала другою причиною поразки, хоча Тетяна Чорновол не говорить про це жодного слова, адже такий досвід мав би, щонайменше, підказати їй необхідність пошуку порозуміння з місцевими партійними функціонерами.

 

«Жертва» «львівської «мафії» чи провокатор «чисток»

Отже, прибувши на Львівщину як «парашутистка», Тетяна Чорновол відчула, що вона не може розраховувати на будь-яку підтримку місцевих партійних функціонерів головним чином у боротьбі з основним своїм конкурентом Ярославом Дубневичем.

До цього вона була б готовою, якби завчасно потурбувалася про повну історію виборчого округу, в тому числі з характеристиками як окремих політиків, так і їх зв’язків з Дубневичем.

У Тетяни Чорновол вийшло так, що інформацію по ходу роботи в окрузі їй надавав призначений нею керівник її виборчого штабу Петро Ярош:

«Коли приходила на місцеві збіговиська (!?), чи на засідання Комітету опору диктатури чи до штабу «Батьківщини», я питала Петра Яроша, що за люди навколо.  Інколи мені було достатньо лише прізвища, щоб все зрозуміти.

(…) Зараз ці люди були переді мною й, в свою чергу, з цікавістю і ненавистю на мене поглядали».

 

Для неї вони і дотепер залишаються інструментом або частиною місцевої «мафії»:

«…Я була не лише опозиційним кандидатом до влади, а йшла також проти львівської мафії, яка нині «рулить» політичним життям патріотичного краю», — так змальовує  нині ситуацію Т. Чорновол.

Характеристика «львівська мафія» зустрічається в «мемуарах» Тетяни Чорновол як у тексті, так і на світлинах летючок, що поширювалися її агітаторами в окрузі не один раз.

Можна зрозуміти, чому всі, хто вже був віднесений чи побоювався бути віднесеним до «мафії», не могли прийняти Тетяну Чорновол як людину, достойну поваги і підтримки, навіть якщо того вимагав штаб у Києві.

Адже мафія для більшості людей – банди патентованих вбивць, ґвалтівників, викрадачів людей, наркобаронів тощо, а для Тетяни Чорновол — об’єкт поборювання і таврування:

(…) «Брати Дубневичі — Богдан і Ярослав — в центральному штабі «Батьківщини» були людьми відомими. Не тільки, як багатії, чий вплив на політично-економічне життя Львівщини розрісся до таких меж, що потрапляв під визначення «львівська мафія».

Дубневичі були «славні» іншим – свого часу фактично фінансували львівську «Батьківщину», вичавивши максимум користі з урядування Тимошенко».

Стосовно останньої констатації, то тут цілком логічним є висновок про те, що становлення і розширення політико-економічних впливів Дубневичів на Львівщині відбулося за офіційного чи неофіційного сприяння Ю. Тимошенко як подяка за фінансування ними обласної партійної організації.

І це робиться Тетяною Чорновол мимохідь, хоча вона заявляє два рази у своїх «мемуарах», що саме Ю. Тимошенко запропонувала включити її у список кандидатів у народні депутати від партії ВО «Батьківщина», а потім – направила ще й листа підтримки під час виборчої кампанії.

Не так тії вороженьки, як ті добрі люди…

Немає смислу називати всіх явних і прихованих ворогів Тетяни Чорновол, які виступали на стороні Я. Дубневича. Цей перелік у її «мемуарах» довгий.

Чистити ряди прибічників Я. Дубневича виявилося нелегкою справою – лише одного зняли два місяці після того, як про таке рішення попросила у центральному штабі особисто Тетяна Чорновол. Масова чистка могла спровокувати відкритий конфлікт у партійному середовищі ВО «Батьківщина» Львівщини, що було дуже небажаним під час виборчої кампанії, навіть якщо це було б в інтересах Тетяни Чорновол.

Але головне, що навіть після того, як було офіційно заявлено, що Я. Дубневич виключений з партії ВО «Батьківщина», ці люди так і залишилися на його боці.

І якби не Тетяна Чорновол з її агресивною кампанією,                       Я. Дубневич зміг би набрати в окрузі не менше 50 відсотків голосів. А коли б в окрузі не балотувався Я. Дубневич, а інший, але обов’язково місцевий і не провладний кандидат, то не гарантія, що і в цьому випадку вона здобула б перемогу.

Одним з ключових аргументів Тетяни Чорновол у боротьбі за голоси виборців округу  було її припущення, що Я. Дубневич – «тушка» у новому складі Верховної Ради.

Тут така справа. Всі знають, що домашня птиця рано чи пізно перетвориться на тушку, якщо не здохне.

Але, даруйте, ми ж говоримо про людей, а не птицю. Хіба у Верховній Раді не було і немає представників бізнесу, які залишаються вірними своїм обіцянкам, що вони давали виборцям?  Такі люди були і є як у провладній, так і опозиційній частині парламенту.

Тому вирішальну роль у перемозі Я. Дубневича зіграла все таки міра довіри до нього з боку виборців – він свій, а отже більш близький, краще знає проблеми, має можливість допомогти їх розв’язати, бо допомагав і раніше.

Адже для значної, якщо не переважної більшості людей, більш прийнятним і приємним є те, що можна відчути руками – краще синиця в руках, ніж журавель у небі, а обіцянка – цяцянка.

Зрештою, подумав виборець, обираємо ж не на все життя, а лише до нових виборів.

Така логіка, звичайно, є образливою і неприйнятною для ідеалістів, ким, власне, і є Тетяна Чорновол, але не для досить великої кількості людей, в тому числі і у Галичині.

Для Тетяни Чорновол Я. Дубневич продовжує залишатися ворогом №1 в Україні попри те, що виборча кампанія завершилася.

І у боротьбі з цим ворогом вона не зупиниться ні перед чим. Їй залишається лише звернутися до правоохоронних органів з офіційною заявою про оборудки Я.Дубневича, хоча, не виключено, що у цьому засліпленні вона вже стала цінним джерелом інформації, яке спровокувало нещодавній обшук «Альфи» СБУ  у одному з офісів Я. Дубневича…

Генерал без армії

Фахівці з організації та проведення виборчих кампаній заявляють, що перемогу на виборах гарантує не лише достойний кандидат, а ще й вміло керована ним організована та потужна команда.

Саме такої команди Тетяні Чорновол створити не вдалося. А те, що мало б дати очікуваний ефект, раптом сипалося як споруда з піску.

Навіть підтримка з центрального штабу виявилася, як стверджує сама Тетяна Чорновол, не такою, на яку вона очікувала: діяльність Віктора Швеця як куратора у Львівській області стала для неї джерелом додаткових проблем, а Микола Томенко просто відмовив у підтримці через фінансування виборчої кампанії Тетяни Чорновол С. Пашинським.

Що там вже було між Тетяною Чорновол та  В. Швецем, ми мабуть так і не дізнаємося, а от стосовно М. Томенка вона говорить більше відверто:

«Я отримала удар в спину…

Отримала я від «свого». Партійний віп-агітатор Микола Томенко скасував заздалегідь запланований візит на мій округ. Це б нічого, якби не було роздано під церквами 15 тисяч запрошень!

Це була катастрофа, бо мені не вдавалося зростися з брендом «Батьківщина», через не сприйняття моєї особи львівською ОО.

(…) Віце-спікера тоді навіть намагалися вмовити на Турівській, але було вже пізно, ми встигли «мило» поспілкуватися по телефону: Томенко почав мені закидати гроші Пашинського, а я йому гроші Дубневича. (До речі, Сергій Пашинський справді мені допоміг «прикрити» вересень разом з «ударівцем» Павлом Різаненком. Дякую їм)».

 

Тут Тетяна Чорновол сама себе викриває. Хіба то була правдива пуповина, що єднала її виборцями Городоччини?

Ось дійсно «пульсуюча пуповина» між Чорновол і Пашинським — Пашинський запропонував участь у виборах від ВО «Батьківщина», Пашинський повів на співбесіду до керівника виборчого штабу Турчинова, Пашинський дав гроші!…

Нажаль, Тетяна Чорновол не уточнила, про які саме гроші               С. Пашинського йшлося. Про ті, що могли бути отримані нею за публікації про рейдерське захоплення «Житомирських ласощів», чи про ті, що були надані окремо на її виборчу кампанію?

Доведеться дещо пізніше запитати у М. Томенка, як він став ворогом Тетяни Чорновол через гроші С. Пашинського та що він має спільного з бізнесменом Я. Дубневичем.

Тетяна Чорновол, завершуючи свої «мемуари», повідомила, що вона повертається у журналістику. Ну, що ж – хай щастить.

Але все ж таки, може не варто розривати знову пуповину з округом? Чи не слід було б на наступних виборах до місцевих органів влади, бо до парламентських ще задалеко, піти на вибори від Городоччини до Львівської обласної ради?

Чи лячно знову програти комусь з місцевих висуванців, навіть якщо він навіть не буде членом «клубу Дубневичів»?