Стратегія непрямих дій

У цій невеликій статті я хотів би написати про деякі ідеї, які мені спали на думку в цей непростий час. І які, можливо, стануть корисними при ухваленні рішень українською військово-політичною елітою.

Лауреат Нобелівської премії з фізики Поль Дірак говорив, що нові науки робляться таким чином:

«Передусім потрібно відкинути всі так звані «фізичні уявлення», бо вони — не що інше, як термін для позначення застарілих забобонів попередніх поколінь. Починати слід із гарної математичної теорії.

«Якщо вона справді гарна, — каже Дірак, — вона обов'язково виявиться прекрасною моделлю важливих фізичних явищ». Ось і треба шукати ці явища, розвивати додатки красивої математичної теорії та інтерпретувати їх як передбачення нових законів фізики.

Польський математик Стефан Банах писав: «Математик — це, хто вміє знаходити аналогії між твердженнями, найкращий математик — той, хто встановлює аналогії доказів, сильніший математик — той, хто помічає аналогії теорій; але можна уявити і такого, хто між аналогіями бачить аналогії».

Виходячи з цих двох тверджень можна зробити майже математичний висновок, що для створення ефективної військової стратегії необхідно знайти гарну стратегію (красиву в математичному сенсі, згідно з Діраком), і яка згідно з Банахом має бути аналогічна до якоїсь успішної військової стратегії в минулому (якщо використовувати наведений його вислів вище), і застосувати її до справжньої фізичної ситуації.

Такою фізичною ситуацією сьогодні є війна із Росією.

На мою думку, гарною теорією є стратегія непрямих дій. Краса теорії поняття суб'єктивне. Але характеристиками гарної стратегії і те, що її ефективність обгрунтовується малими енергетичними витратами, порівняно з альтернативною стратегією.

Красива стратегія – це, коли багато чого домагаються, але малими засобами. Стратегія непрямих дій уперше (так вважається) на Заході була застосована фіванським полководцем Епамінондом у битві при Левктрах у 371 році до нашої ери. Звичайна практика спартанців (та й греків загалом) полягала в тому, щоб мати в своєму розпорядженні свою важкоозброєну піхоту суцільною масою, або фалангою, глибиною від восьми до дванадцяти чоловік.

Порушуючи традицію, Епамінонд зосередив свою кавалерію та колону фіванської піхоти глибиною в п'ятдесят осіб на своєму лівому крилі і направив цей загін проти правого флангу Спарти. Його дрібніші і слабкіші колони в центрі і на правому фланзі були збудовані так, що вони поступово просувалися вправо і в тил від колони, що йде, утворюючи ешелон.

Центральний та правий фланги Фів були стримувані, прикриті застрельниками та кавалерією. Піхота розпочала бій, і фіванці розгромили праве крило спартанців. Побудова спартанців по дванадцять на правому фланзі не змогла витримати сильний удар колони супротивника в 50 осіб. Праві спартанські сили були відкинуті, втративши близько 1000 чоловік, з яких 400 були одними з найдосвідченіших солдатів Спарти, включаючи царя Клеомброта. У цьому й полягали непрямі дії Епамінонду.

Вперше, проте, стратегія непрямих дій було заявлено не в західної цивілізації, а ще V столітті до нашої ери китайським стратегом Сунь-цзи у його праці «Мистецтво війни». Потім через століття вона була оформлена британцем Безілом Ліддел Гартом у зведення правил у його праці «Стратегія непрямих дій». Б.Л. Гарт писав, що причиною двох світових воєн у ХХ столітті був той факт, що в генеральних штабах західних країн перемогла концепція Карла Клаузевиця, описана в його трактаті «Про війну», де війна є головним вирішенням протиріч між державами. Коли війна невідворотна, слід її починати.

Війна писав Клаузевіц - це продовження політики іншими засобами. І західні країни до війни переходили, у разі невдач у міжнародній політиці, досить охоче (згадаємо тріумфальні натовпи в європейських столицях на початку Першої світової війни). У Сунь-цзи ж «гаряча» війна перебуває лише на третьому місці у наборі методів ведення війн. До неї можна і не переходити. І навіть потрібно прагнути цього, оскільки війни вкрай руйнівні для економіки та життя суспільств.

Китайці дуже прагматичні у цьому. Перед тим, як перейти до «гарячої» війни, як способу вирішення протиріч, політики держави, на думку Сунь-цзи, мають спробувати «розбити задуми супротивника», а якщо не вийде, то спробувати «розбити його союзи».

І лише у разі неуспіху цих двох стратегій треба переходити, власне, до воєнних дій. Якби в генеральних штабах Заходу домінувала доктрина Сунь-цзи, то двох кровопролитних воєн в історії людства, писав Гарт, можна було б уникнути.

Україна з 2022 року перебуває у повномасштабному військовому конфлікті з Росією, який раптово розпочато Росією (у нас на цю «гарячу» війну мало хто чекав). Сьогодні на Заході, і в нас, експерти вже дійшли думки про неможливість виграти війну у військовій площині.

Неспівставність військово-економічних потенціалів України та Росії (перевага Росії), та небажання Заходу займатися ескалацією конфлікту в Україні, що призводить до недостатності належних військових поставок Україні, тому є доказом. Якщо ж перемога на полі бою буде таки здобута у перспективі — це буде «піррова» перемога, яка може призвести до такого послаблення демографічного потенціалу країни, що Україна припинить своє існування саме з цієї причини.

Тому нам необхідно перейти до уявлення про нинішню війну як навчав Сунь-цзи, і переходити до здійснення рішень переважно невоєнного характеру, описаних Сунь-цзи (розбити задуми противника, розбити його союзи).

Ці дії мають зовсім інший характер, ніж ті, які ми сьогодні здійснюємо. Українській політичній еліті потрібно перейти до превалювання реалізації набору рішень з арсеналу Холодної війни, яка була виграна Заходом без переходу до безпосередніх бойових дій на полі бою. Ця стратегія докладно описана Петером Швейцером у книзі «Перемога. Роль таємної стратегії адміністрації США у розпаді Радянського Союзу та соціалістичного табору».

Цей класичний опис реалізації стратегії Сунь-цзи, коли Захід зосередився на перших двох завданнях із класифікації Сунь-цзи, а саме намагався всіляко зруйнувати задуми еліт СРСР і розбити його союзи. Як ми пам'ятаємо, це вдалося зробити.

Сьогодні позиційні дії на фронті (як необхідність стримування противника) і стратегія непрямих дій (математично красива теорія, і наявність аналогії з успішною теорією, як вчили Дірак та Банах) є рішенням виходу в ситуації, що склалася, і в нинішній «гарячій» війні з Росією.

Ось на цих діях необхідно зосередитися українським елітам для здобуття стратегічної перемоги (не військової, яка неможлива передусім з економічних причин) над Росією. Ця перемога не матиме власне військовий характер, але від цього вона не стане менш цінною.

І ця стратегія повинна мати таємний характер.