1917: Російську Федерацію жорстко ведуть за моделлю сімнадцятого року

Російсько-українська війна, а більше – політична та соціально-економічна ситуація в Росії викликає в пам'яті деякі паралелі з минулого сторічної давності – період Першої світової війни та переддень Революції 1917 року.

Про це говорять навіть, як кремлівські пропагандисти (наприклад, Маргарита Симоньян, опублікувавши на своєму телеграм-каналі пост Андрія Медведєва з його міркуваннями про Великий відступ 1915 року та Брусилівський прорив 1916-го), так і «критики» влади (Ігор Стрєлков-Гіркін , розмірковуючи про революційну ситуацію внаслідок військової поразки Російської Федерації).

Деякі історичні паралелі мають об'єктивний характері і зумовлені певними закономірностями. Але деякі цілком суб'єктивні і конструюються навмисно щоб торкнутися свідомі і підсвідомі патерни російського народу і викликаючи передбачувану і прораховану повністю реакцію.

***

1. Дурість чи зрада

Що це, дурість чи зрада? Павло Мілюков, думський ліберал, листопад 1916р.

«…некомпетентність має свої межі. Тут же має місце явна зрада, що сягає корінням на самий верх кремлівської ієрархії». Ігор Стрєлков-Гіркін, 2022 р.

Втечею з Херсона та закидами різними каналами про необхідність вести переговори з Україною, ідеологи т.зв. СВО запускають у РФ той самий дискурс, що й 100 років тому: некомпетентність чи зрада?

У 1916 році російські думські ліберали активно збирали та прокачували чутки про спроби російського уряду піти на сепаратний світ із Німеччиною.

Так само зараз розганяється (у тому числі і через дипломатичні канали) - про переговори з Україною, причому без попередніх умов.

Одразу після здачі Херсона почали з'являтися повідомлення про нібито багаторівневі домовленості під гарантії США, Китаю та інших країн, і що нібито питання лише у тому, щоб Україна їх виконувала.

Заднім числом пояснюється також і звільнення російських сил з-під Києва, Чернігова та Сум – нібито це був жест доброї волі під іноземні гарантії, а Україна їх нібито обдурила.

Розігрується карта – зрада!

Вже на повний голос російські телеграми канали кричать про те, що «укронацисти» різко стали «партнерами». І так їх назвав сам Путін за дев'ять місяців війни. Розганяється підозра бажання керівництва РФ укласти сепаратний світ під гарантії «старших».

Як написали в одному з радикально-патріотичних телеграм-каналів: «Після здачі Херсона політичний порядок денний ніби помер. Усі суперечки та протиріччя перемістилися на кухні. Аналогічна ситуація складалася в Російській імперії в грудні 1916 р. - Лютому 1917 р. Після промови «Дурність або зрада» напруження в Державній думі спадала, 30 грудня за новим стилем був убитий Распутін, а наступні півтора місяці у владних кабінетах тихо обговорювали ідеальний шторм, що наближається" .

2. Дискредитація образу Путіна як лідера нації

Імідж Путіна, лаконічного, конкретного, жорсткого та прагматичного політика, старанно та ретельно виліплювали понад 20 років.

Тепер цей образ зазнає кардинальних змін. Але робиться це дозовано, немовби випадково проскакують окремі епізоди, які на перший погляд не вписуються в усталений образ незмінного російського лідера.

Довгий стіл, бункер, рука, що тремтить, валіза з фекаліями, замикання під час промови на параді на честь 9 травня, розсіяність і відстороненість під час критичних моментів на фронтах ( під час відступу з Ізюма Путін відкривав у Москві колесо огляду; відступ з Херсона взагалі ніяк не коментував ).

Такі вкраплення невластивої поведінки не можуть бути випадковими – система цензури протягом десятиліть працювала без збоїв. Путін повинен себе вичерпати, «розвалитися».

Де той маскулінний мужик з голим торсом верхи на ведмеді, який роздає ляпаси європейським політикам і зневажливо жартує про Україну? Де рішучість, натиск, агресія? Усі ті якості, якими повинен мати російський цар. А несправжній цар — це завжди символ Смути та привід для неї.

Путін сьогодні – це Микола ІІ з його знаменитим « У всьому нехай буде воля Божа » (запис у щоденнику за 31 березня 1904 року після звісток про загибель адмірала Макарова). Слабкий цар...

9 червня, коли російські війська залишили Львів, Микола ІІ написав у своєму щоденнику: «… Потім повернувся до намету, де були зібрані міністри та посли. Через ¼ години (!!!) плавно і велично спустився величезний «Ізмаїл» і став на два якорі посередині річки. …Пограв у теніс і покатався на ставках. …Ввечері посиділи з Григорієм. Займався після чаю. День простояв чудовий.

Століттями, що принижуються іншими і самі собою, росіяни прагнуть принижувати інших – вони це називають Велич.

Путін давав їм цю велич, апогеєм якої став Крим.

Путін, як і буква «Z» – символи, на яких заякорені як попередні успіхи, так і сьогоднішні поразки.

Спочатку так званим воїнкорам, а далі державним ЗМІ, які, як і воїнкори повністю підконтрольні спецслужбам, спускатимуться правильні методички, а в сюжети поступово й непомітно вплітатимуться незручні для влади питання.

На даний момент опрацьовується образ Путіна як слуги олігархів (аміакопровід та олігарх Мазепін), а потім уже на повний голос говоритимуть про те, що Путін – агент іноземних розвідок (США, Китаю, Туреччини).

3. Дискредитація Путіна як лідера православної Росії за допомогою «распутінщини»

Російський історик, політичний аналітик та публіцист Валерій Соловей вважає, що Путін наважився на вторгнення в Україну після обряду із шаманами.

За його словами, було два ритуали – один у Бочаровому струмку, а другий на Алтайському краї.

Також Путін разом із головою Міноборони Сергієм Шойгом часто проводять відпустку в краю шаманів – Туві.

Цікавим є і Головний храм Збройних сил Російської Федерації, що більше нагадує язичницький храм бога війни Марса. Зображення Путіна, Шойгу, Сталіна, сходи з переплавлених танків вермахту та кашкет Гітлера в експозиції.

До речі, латинські V і Z, які стали символами СВО, це інтерпретація рунічних символів, від яких також фанателі в Німеччині.

V – інопис руни urus. Урус, до речі, тюркською це «росіянин». Руна означає спокій смерті та безсмертя.

Z – зиг-руна, у вертикальному положенні (N) означає шлях до Бога. Але в горизонтальному (Z) також – розпад, недуги та смерть.

Вважається також, що дату початку вторгнення до України ретельно підбирали нумерологи. Наприклад, нумерологи підрахували, що сума цифр у датах початку обох світових воєн збігається із сумою цифр початку проведення спецоперації:

- Перша світова: 28.07.1914 28+07+19+14 = 68

- Друга світова: 01.09.1939 01+09+19+39 = 68

- Початок спецоперації: 24.02.2022 24+02+20+22 = 68

Распутінщина, природно, викликає роздратування у ієрархів РПЦ, які претендують на набагато вищий статус представників держрелігії у майбутній Росії.

Церковне керівництво традиційно підтримувало монархію, але при цьому відчувало роздратування від распутінщини, а також прихованного бажання звільнитися з-під контролю з боку держави. Постфактум церква (Митрополит Володимир) підтримала Тимчасовий уряд.

Але Распутін був єдиним захопленням царської сім'ї. Царською сім'єю і російською політикою свого часу крутили всі кому не ліньки: недоумна Матрона Босоніжка, єпископ Гермоген, ієромонах-чорносотенець Іліодор, безрукий інвалід-буркун Митя Коляба, австрійський хіромант Карл Луї Перрен, авторитетний французький окультист Папюс (Жерар Анкос) та багато інших.

4. Мобілізація як демонстрація неспроможність держави

Перша світова війна розкрила вади царської Росії і призвела до економічної кризи.

Схожа ситуація відбувається і зараз із Російською Федерацією. Як і 100 років тому Росія тріумфувала з приводу вступу у війну, але після перших невдач стали видно військові та організаційні провали.

Проведення часткової мобілізації у низці округів зіштовхнулося з труднощами організаційно-технічного характеру та ресурсної недостатності, тобто, спостерігається нездатність системи одномоментно «обробити» - сформувати, підготувати, оснастити, озброїти тощо. -значну кількість призовників до армії.

Армія РФ протягом десятиліть займалася освоєнням космічних бюджетів та створенням фейкових образів боєздатності, а насправді

Насправді ж відбувався протилежний процес: закривалися військові ВНЗ, знищувалася навчальна інфраструктура, розграбувалась матеріально-технічна база.

Навіть якщо мобілізувати, як сьогодні заявляють, 5 мільйонів, їх просто не буде в що одягнути, для них не буде сучасної зброї (хіба що тільки АК-47), і вони стануть легкою здобиччю Збройних сил України.

Оскільки мобілізація є завданням не лише військового відомства, а всієї структури управління державою, вона додатково виявила всі вади державного управління Російською Федерацією, причому принципово непереборні за нинішньої організації влади в РФ на чолі з її нинішнім лідером.

Вже наприкінці серпня 1914 року командувачі з'єднаннями виявили, що витрата снарядів перевищує довоєнні припущення, а запаси снарядів в окремих з'єднаннях добігають кінця.

Снарядний голод настав наприкінці весни 1915 року. У травні 1915 року російська армія розпочинає відступ із Польщі і лише нещодавно зайнятої Галичини.

Зазначалося, що проблеми з боєприпасами РФ почала відчувати вже під час т.зв. «Битви за Донбас», відстрілюючи ешелон снарядів на добу. Лише за серпень 2022 року Білорусь передала для армії РФ снарядів на 7-10 днів інтенсивного вогню.

Українські військові експерти прогнозують, що для армії РФ реальний снарядний голод настане взимку 2022 року.

5. Безглуздість війни

Відповідаючи на запитання, як не допустити революції, Олександр Солженіцин сказав: «Не треба розпочинати незрозумілі війни», очевидно маючи на увазі Першу світову. За його словами, всі здорові сили нації були кинуті не в той бік, створився неприродний розподіл людських мас та енергій, – послабився державний механізм.

Як російська армія може перемогти, якщо образ перемоги незрозумілий? Росіянам досі не сказали, як виглядає перемога. Образ перемоги не оголошено .

Цілей, а, отже, і причин СВО настільки багато, що їх можна згрупувати:

захист:

• народу Донбасу;
• Росії від розширення НАТО та наближення його до кордонів РФ;
• Росії від нападу України ( якби не ми, то вони точно... );
• Білорусі від нападу України ( чотири позиції, я зараз покажу карту, привіз ).

Профілактика майбутніх викликів: демілітаризація звичайна, ядерна та біологічна ( Україна накачується західною зброєю, нібито створює ядерну зброю, біологічну зброю в біолабораторіях, де розводить бойових щурів та комарів ).

Відверто загарбницькі цілі:

• захоплення Києва;
• захоплення всієї території України;
• заміна влади у Києві;
• окупація та приєднання територій;
• захоплення та перепідпорядкування собі ядерних об'єктів.

Помста (8 років бомбили Донбас) – масове вбивство мирних жителів та руйнування критичної громадянської інфраструктури України з метою звернення суспільства до середньовіччя.

Духовно - рятувальна . Рятуємо самих українців від:

• нацистів (денацифікація);
• «Київського нацистського режиму» (спеціальна денацифікація),
• що оволодів ними Сатани, демонів і шайтанів (десатанізація).

Деякі причини озвучувалися на початку СВО, деякі по ходу, деякі навіть записали до Конституції та інших нормативних документів. Вже в процесі війни від деяких цілей демонстративно відмовляються, а натомість постійно пропонуються нові.

На цьому тлі адепти спецоперації та Z-військори, що повільно прозрівають, все частіше використовують словосполучення «дивна війна».

Є аксіомою, що з будь-якого суспільства надзвичайно швидко виснажується ресурс психологічної мобілізації, якщо війна тривала, кровопролитна, а головне – безглузда.

У такій ситуації досить нескладно упакувати керовану революцію в обгортку солдатського бунту, підтриманого в тилу.

Цілі вступу Російської імперії у світову війну були також вельми широкі: від захисту народу Сербії, посилення впливу на Балканах та об'єднання всіх слов'ян в одній державі до встановлення контролю над Босфором і Дарданелами аж до князювання в Константинополі російського князя.

Участь Росії у Першій світовій війні є парадоксальною, оскільки «багато важкозрозумілих з наукової точки зору і дивовижними з точки зору здорового глузду фактами, явищами і тенденціями».

Напередодні Першої світової війни колишній міністр внутрішніх справ Петро Дурново написав на ім'я Миколи II аналітичну записку, в якій попереджав про небезпеку втягування країни у війну: «Переможена армія, що втратила під час війни найбільш надійного кадрового свого складу, охоплена в більшій частині віршів. прагненням до землі, виявиться надто деморалізованою, щоб послужити оплотом законності та порядку. Росія буде вкинута в безпросвітну анархію, результат якої навіть піддається передбаченню».

6. Агітація у суспільстві та на фронтах

Головними розганяючими революційну повістку, окрім філософів Дугіна, Холмогорова, Прилепіна та інших, а також польових командирів (і за сумісництвом – популярних лідерів громадської думки) типу Гіркіна і тепер уже й Пригожина, будуть так звані воєнкори.

Саме вони відчувають настрої російських військових і, зокрема, мобілізованих. Причому набагато краще, ніж російська влада. Відповідно і вплив на їхні уми воєнкори мають набагато більший, ніж офіційна пропаганда.

Саме Z-військори були глашатаями СВО і саме вони будуть рупорами дестабілізації. Саме через них розганятимуть правильні тези.

1 березня 1917 року Ставка і командувачі фронтів вважали за можливе не лише контактувати з Тимчасовим комітетом Держдуми, а й поширювати його звернення та допускати його представників у частині. Після цього створення нового революційного уряду та зречення імператора ставало лише справою техніки.

Революційні гасла до «свободи» та «рівності», які звучали на вулицях столиці, солдатами сприймалися як пряма агітація до бунту проти офіцерів та знищення всіх старих порядків.

А вже більшовики активно користувалися у своїй пропаганді ідеєю класового поділу армії.

Усього за кілька місяців 1917 року найбільша армія Європи перетворилася на неконтрольований натовп, а дезертирство, пограбування, пияцтво та вбивства стали буденністю.

7. Створення революційної армії

Сходження Євгена Пригожина, творця ПВК «Вагнер», наближення його до влади та особисто до Путіна, явно не є випадковістю.

А його заявка на втручання у американські вибори та оголошення його у розшук Федеральним бюро розслідувань – це вже міжнародне визнання.

Як і оголошення обвинувального вироку Ігорю Гіркіну за збиття Боїнга влітку 2014 року.

Цих двох «гравців» дуже вчасно вивели до «вищої ліги».

І якщо ролі Стрєлкова-Гіркіна ми приділили багато місця у попередніх матеріалах , то Пригожин – це окремий пласт.

Те, що зараз робить Пригожин ( масовий набір у ПВК «Вагнер», приниження губернаторів та різних чиновників, створення регіональних центрів ополчення ) – це створення нової армії анархічного (тире революційного) типу.

Навіщо Російської Федерації армія, яка не підпорядковується найвищому військово-політичному керівництву країни? Чи не краще було б використати цей мобілізаційний ресурс для укомплектування регулярної армії? Адже гроші на щонайменше виплату щедрої платні найманцям Пригожин витрачатиме точно не свої.

Відповідь тому, що ця анархічна армія потрібна не для посилення військової компоненти у зіткненні з Україною, а для громадянської війни.

Це, власне, нова революційна армія, і Пригожин – це архетипове втілення Троцького.

Принцип формування Червоної армії аж до травня 1918 року був добровольчим, і добровольцями записувалися насамперед голодуючі безробітні, які чекали плати по 15 рублів на добу і продовольчий пайок. Через що Червона армія була нечисленна, що явно не відповідало цілям захисту революції. Тому на перший план виходить ідеологічна складова.

«…Потрясіння Росії, яке закінчилося двома революціями, за Миколи II почалися з програної війни та приниження армії та російського офіцерства» .

Так само зараз робить Пригожин, принижує армію і офіцерство. Саме цим пояснюються його нападки на Генштаб та Міністерство оборони РФ.

Пригожин, як і Троцький, зараз формує добровольчу армію. При цьому дедалі частіше звучать політичні гасла:

«…Більшість з російських олігархів отримали своє майно, не заробивши його важкою працею, а при перерозподілі активів СРСР. Тепер олігархи та ті, хто їх прикривають, намагаються вкрасти все те, що належить народу, вивести все це з країни та отримати узбецьке чи ізраїльське громадянство». Пригожин.

І як Троцький, який заявляв, що «не можна будувати армію без репресій», Пригожин сповідує той самий принцип.

Вбивство Нужина – перший демонстративний весь світ позасудовий смертний вирок, винесений анархічною армією у Новій Росії.

***

І все-таки, навіщо обрано такий руйнівний спосіб переформатування держави?

Російська Федерація є надто неповороткою, немобільною та інерційною машиною, щоб у ній були можливі радикальні зміни без потужного тригера, яким може бути військова катастрофа.

Більше того, дуже багато гравців (армія, олігархи, регіональні еліти), які мають інструменти влади, кровно зацікавлені у збереженні системи в її нинішньому вигляді.

У попередні історичні періоди Росії вдавалося здійснювати хоч якісь реформи лише після масштабних соціально-політичних потрясінь. З урахуванням імперського підходу до розширення простору як самоцілі такі потрясіння зазвичай були наслідком військової поразки.

Так, реформи Олександра ІІ, у тому числі й скасування кріпосного права, були прямим наслідком поразки у Кримській війні.

Установа Миколою ІІ Державної Думи та оголошення Маніфесту 1905 року як реакція на революцію були зумовлені, у тому числі, із незавидним становищем російської армії у Російсько-японській війні та подальшою поразкою в ній.

Як зауважив Едвард Радзінський : «І війна відбулася, і з неї «вистрибнула» перша російська революція».

Революція 1917 року стала прямим наслідком найважчого становища Російської імперії, економічного насамперед, у якому її вище військово-політичне керівництво загнало шляхом безпосередньої активної участі у Першої світової війни.

І знову той же Радзінський: «…замість тієї «революції згори» у нас буде найстрашніша революція, яка вирветься з крові двох воєн (двох воєн!): однієї – Російсько-японської, спочатку, а потім і найстрашнішої – Першої світової війни ».

На відміну від колишніх історичних періодів, коли потрібно було чекати дозрівання відповідних умов, сучасні технології управління суспільством дозволяють активно створювати необхідні ситуації та відповідні суспільні настрої, що входить до набору професійних інструментів російських спецслужб.

Революції 1917 року і Громадянська війна, що послідувала за нею, є найбільш вивченими, осмисленими суспільними процесами такого типу.

З урахуванням наявності необхідних знань та інструментів управління цими процесами, розуміння ментальності народу та його глибинних архетипових установок, а також розуміння кінцевих цілей радикальної трансформації, жодний інший шлях, крім революційного, не може призвести до результату, бажаного для організаторів чергового в історії Росії пострілу Аврори.

Автор:

Андрій Саварець , аналітик, юрист, автор телеграм каналу « Особлива думка »

Володимир Шевченко , політолог, доктор філософських наук

-------------------------------------------------- ----------------------

Рекомендуємо до перегляду розмову Юрія Романенка з Андрієм Саврацем та Володимиром Шевченком, де розглядалися ключові тези цієї статті