Можна лише вітати ініціативу розробників законопроекту і дуже хотілось би щоб він був прийнятий і почав втілюватись. Бо справді, Україна завалена сміттям з пластикової тари і кінця краю цьому процесу не видно. Отже, потрібно обмежувати її використання. Хоча зробити це буде нелегко.
Пластикова тара і поліетиленові пакети, зокрема, дуже зручні у побуті. Але їхнє розпорошення після використання практично неможливо зупинити.
Автори законопроекту пропонують перейти на використання паперових пакетів замість поліетиленових. Папір виготовляється з природного полімеру — целюлози і є екологічно прийнятним. Тривалість його розкладу у природних умовах 1-2 роки. Токсичні речовини при його біологічному розкладі не виділяються. Перевагою паперової тари є і те, що виготовляється вона з відновлювальної сировини — деревини або однорічних рослин, зокрема, з соломи зернових культур.
Найбільш придатною сировиною для виготовлення паперових пакетів є мішковий папір з целюлози хвойних порід деревини — сосни і ялини. В умовах України термін їх промислового достигання становить 50-70 років. У ряді країн, щоб прискорити достигання деревини переходять на плантаційне вирощування лісу, особливо з листяних порід деревини. Плантації швидкоростучих дерев (евкаліпт, акація, тополя) у Чилі, Китаї, Бразилії, в країнах Південно-східної Азії стали основною сировиною для виготовлення целюлози. Термін промислового достигання деревини на таких плантаціях 7-15 років. У 2000 році при стажуванні у США автору вдалося побувати на соснових плантаціях, де термін росту дерев від їх посадки до промислового вирубування не перевищує 25 років. Плантації розташовані на тих же широтах, що і Україна.
Для України, як відносно малолісної держави, найбільш перспективним є використання соломи, у першу чергу пшеничної, як сировини для виготовлення целюлози з подальшою її переробкою на пакувальний, мішковий, офісний, офсетний, писальний, жиронепроникний та інші масові і спеціальні види паперу.
Щорічно в Україні утворюється приблизно 20 млн. т пшеничної соломи.
З них понад 5млн. т взагалі не використовується. На виробництво 1т целюлози потрібно 2,5т соломи. Отже, з цих 5-и млн.. т можна отримати 2млн. т целюлози і, приблизно, стільки ж паперу чи картону. Для порівняння, зараз Україна щорічно споживає 1,6 млн. т різних видів картонно-паперової продукції, що становить 35кг на одного жителя (передостаннє місце у Європі). У США на одного жителя припадає 312кг, у країнах Західної Європи понад 170кг. Кожен житель планети Земля щорічно споживає 55кг паперу і картону. Як бачимо, душове споживання паперу в Україні нижче середньосвітового рівня в 1,7 рази.
У 2011 році вітчизняні підприємства виготовили 950 тис. т паперу і картону. З них 350 тис. т було відправлено на експорт. Імпортовано 1,15 млн. т. Крім того, для забезпечення папероробних підприємств волокнистими напівфабрикатами, в Україну було ввезено 40 тис. т целюлози і 155 тис. т макулатури. Загалом в Україну було ввезено товарів 47-ї і 48-ї групи згідно українського класифікатора зовнішньо економічної діяльності майже на 5млрд. гривень.
Основною продукцією української паперової галузі є таропакувальні і санітарно-гігієнічні види паперу, які більше ніж на 95% складаються з макулатури. Щороку її заготовляють 780 тис. т і ще понад 150 тис. т імпортують. Саме відсутність сировинної бази найбільше стримує розвиток паперової галузі, не дозволяючи залучати інвестиції на її розвиток. Хоча місткість паперового ринку України набагато перевищує обсяги власного виробництва. Так, потреба українського ринку в газетному папері задовольняється за рахунок власного виробництва лише на 25%, у друкарському папері (усі види) на 10%. Зовсім не виготовляється мішковий і жиро непроникний папір, картон для пакування рідких харчових продуктів, папір для облицювання меблів тощо. До 1991 року деякі з цих видів паперу (жиро непроникний, для облицювання меблів) вироблялись у значних кількостях. Зараз їх виробництво припинено взагалі. Загалом за останні двадцять років асортимент продукції галузі скоротився у 2,3 рази. Основними причинами звуження асортименту продукції є скорочення сировинної бази і, практично, ліквідація галузевої науки.
До 1991 року в Україні діяли три підприємства, які виготовляли понад 100 тис. т целюлози, а саме: Жидачівський, Ізмаїльський і Херсонський комбінати. Два з них — Ізмаїльський і Херсонський виготовляли вибілену целюлозу з листяних порід деревини, а Жидачіський комбінат варив невибілену целюлозу, в основному, з хвойної деревини. Оскільки перші два комбінати розташовані на великій відстані від лісосировинної бази то, в умовах ринку, виготовляти на них целюлозу стало не рентабельно і вони були закриті. Що ж стосується Жидачівського комбінату (Львівська область), який розташований у регіоні багатому на лісосировинну, то він працював досить успішно, ні разу не зупинившись навіть у важкі 90-і роки. Працював би понині, якби не потрапив під контроль групи Приват. У квітні 2009 року рішенням, призначеної Приватом, спостережної ради, целюлозний завод Жидачівського комбінату був закритий. Брутальність, з якою спостережна рада закривала завод, обурила працівників комбінату, та й зрештою, жителів усього міста Жидачів. Адже виробництво було цілком рентабельним. Фахівців, які пробували протестувати проти закриття заводу звинуватили у відсталості. Хоча ні один з членів спостережної ради до призначення на цю посаду взагалі не чув про існування такої галузі як целюлозно-паперова. Не дослухалися і до думки президії асоціації Укрпапір, яка також виступила проти закриття заводу. Результатом цього та інших «прогресивних» рішень спостережної ради стало те, що підприємство взагалі зупинилось. І це при тому, що комбінат єдиний у країні виробник газетного паперу, який у значній мірі забезпечує її інформаційну безпеку у сфері друкованих видань.
Роботу комбінату було відновлено лише завдяки безпосередньому втручанню Президента України. Дяка панові Президенту, що не дав загинути одному з провідних вітчизняних підприємств паперової галузі. Зараз комбінат сяк-так працює. Але целюлозний завод, який був родзинкою комбінату, і досі не відновив роботу. Справа в тому, що при його закритті, спостережна рада заборонила витрачати кошти на консервацію содорегенераційного агрегату, одного з основних вузлів у целюлозному виробництві. Тепер для відновлення роботи целюлозного заводу потрібні кошти, що у десятки разів перевищують вартість його консервації. Звісно, целюлозний завод потребує модернізації. Він працював з 1964 року і ні разу серйозно не модернізовувався.
До закриття на целюлозному заводі варили сульфатну хвойну невибілену целюлозу, яка традиційно використовується при виробництві гофрованої тари, мішкового паперу, а також паперу для виготовлення пакетів.
У 2007-2008 роках на Жидачівському комбінаті, за безпосередньої участі автора, було виготовлено дослідні партії мішкового пакувального паперу, призначеного для виробництва різноманітних пакетів і середнього шару паперових мішків. Папір виготовляли з целюлози власного виробництва. У зв’язку з закриттям заводу, робота залишилась незавершеною. Але випробування паперу дослідних партій на ряді підприємств, що виготовляють мішки та пакети, показали, що він придатний для виготовлення різноманітних пакетів і мішків невеликої ваги.
США хотят запретить импорт урана из России - СМИ
Пенсии украинцев пересчитают с 1 мая: кому повысят выплаты
Авантаж, SOCAR, ОККО: АЗС Киевской области показали свежие цены на бензин, ДТ и автогаз
Украинцам в ЕС подсказали, в каких странах легче найти работу
Зараз на комбінаті обговорюється ідея виготовлення мішкового і пакувального паперу із суміші привізної целюлози і макулатури. В той час як власний целюлозний завод руйнується, Хоча логічно було б відновити його роботу. Ціна питання — один-два смаглявих футболісти середнього рівня. На наше переконання, без вітчизняного виробництва пакувального паперу і підтримки з боку держави успішний перехід на паперові пакети неможливий.
Є ще один аспект цієї проблеми. Санітарно-епідеміологічні характеристики паперових пакетів. У 80-і роки минулого століття, коли використання макулатури у таро-пакувальних і санітарно-гігієнічних паперових матеріалах почало стрімко зростати, у нас і за рубежем було проведено ґрунтовні дослідження зазначених матеріалів. Їх результати показали, що пакувальні матеріали, які містять макулатуру, є потенційно небезпечними для здоров’я людини і можуть використовуватись лише для пакування товарів нехарчового призначення і тільки сухих бакалійних товарів. Тодішнє Міністерство охорони здоров’я України погодило використання пакувальних матеріалів виготовлених з використанням макулатури саме у такій редакції. У наш час про це чомусь забулось. Крім того, є звичайна практика макулатуропереробних підприємств. Їхні працівники можуть підтвердити, що у макулатурі можна побачити все: використані шприци, закривавлені медичні матеріали і т. д. При проході паперового полотна через сушильну частину папероробної машини, де температура поверхні сушильних циліндрів досягає 120-130*С переважна більшість мікроорганізмів гине. Але за час, впродовж якого відбувається сушіння паперу, досягнути його повної стерилізації неможливо. А є ще проблема дифузії з паперу важких металів та ряду отруйних речовин, які можуть потрапляти у макулатуру. Такі дані також існують.
Висновок може бути один: — паперові пакети одноразового використання повинні бути повністю безпечними для людини і виготовляти їх з паперу, який містить макулатуру неприпустимо. Такі пакети повинні виготовлятись лише з первинного волокна: целюлози чи хіміко-механічної маси.
За даними авторів законопроекту, річна потреба в пакетах одноразового використання становить 5млрд. штук на рік. Для їх виготовлення необхідно понад 80 тис. т паперу. А з врахуванням уже існуючої потреби в мішковому і пакувальному папері, необхідно створити потужності з їх виробництва обсягом до 120тис.т на рік. І тут, звісно, постає питання створення сировинної бази для такого виробництва. Потужність целюлозного заводу Жидачівського комбінату — 50 тис. т на рік. Цього недостатньо для виготовлення необхідної кількості паперу, а подальше збільшення потужності буде стримуватись існуючою лісосировинною базою.
Але, як було сказано вище, Україна має величезний не задіяний ресурс для виробництва паперу — солому хлібних культур, у першу чергу, пшеничну. Детальний опис використання соломи у паперовому виробництві наведено у технічній літературі (Лісовий журнал, 1993р, №2,3).
Однією з причин, що впродовж багатьох років гальмували виробництво целюлози з соломи, були технічні труднощі з регенерацією відпрацьованих лугів, які утворюються при її варінні. В соломі у невеликих кількостях завжди є сполуки силікатів, які перешкоджають налагодити процес їх спалювання і утилізації. Виробництво целюлози без шкоди довкіллю неможливе без цієї технологічної операції. Лише у минулому десятиріччі цю задачу успішно вирішили у Фінляндії. Фінські дослідники розробили новий метод варіння целюлози з однорічних рослин, який отримав назву метод «Кемполіс». Технологія відпрацьована на дослідно-промисловому заводі. У технології переробки соломи, по суті, стався прорив. Декілька років новий метод вивчали фахівці з Китаю та Індії. Зараз у цих країнах розпочато будівництво двох потужних заводів, що варитимуть солом’яну целюлозу за методом «Кемполіс». На черзі нові зводи. Назріває бум у виробництві целюлози з соломи та інших однорічних рослин. Дуже хочеться, щоб Україна його не проспала. Особливістю нової технології є те, що вона екологічно прийнятна для довкілля, оскільки викиди в атмосферу і водойми мінімальні. Крім того, такий завод не потребує енергоресурсів зі сторони.
За фізико-механічними і санітарно-епідеміологічними характеристиками солом’яна целюлоза, отримана за методом «Кемполіс», найбільш придатна для виготовлення паперу для одноразових пакетів, офісного, друкарського і жиро непроникного. Додатково при виробництві целюлози за методом «Кемполіс» отримують фуран і оцтову кислоту. Зола, яка утворюється при спалювані лугів, багата калієм і повертається на поля у вигляді добрива. Отже, таке виробництво буде вигідне всім: і паперовикам, і хімікам, і аграріям, а найголовніше, практично не буде завдавати шкоди довкіллю. Оскільки такий завод споживає мінімальну кількість води, його дуже просто розмістити у будь-якому регіоні степової чи лісостепової зони України. Якраз у цих регіонах і зосереджено найбільші ресурси соломи.
Фахівцям паперової галузі добре відомо, що найбільш рентабельними є підприємства, що мають замкнений цикл виробництва. У даному випадку технологічний ланцюжок такий. Солома у тюках поступає на склад підприємства. Зі складу тюки соломи подаються на целюлозний завод. Отриману на заводі целюлозу по трубопроводу перекачують на папероробну машину, де з неї виготовляють папір. Далі рулони паперу на переробних лініях переробляють, приміром, на паперові пакети чи мішки. Додатково споживачам відвантажують супутні продукти целюлозного виробництва: фуран, оцтову кислоту, золу, як калійне добриво.
Комбінат повністю забезпечується власною тепловою і електричною енергією, спалюючи відпрацьовані луги. Луги целюлозного виробництва є різновидом твердого біопалива. Таке біопаливо відрізняється тим, що воно за своєю сутністю практично нейтральне щодо зростання парникового ефекту. Отже, виробництво целюлозно-паперової продукції з соломи буде повністю базуватись на енергії біомаси, яка вже зараз є четвертим за значенням паливом у світі. Україна може розпочати широкомасштабне впровадження біоенергетики якраз через використання соломи у виробництві паперової продукції. Виготовлення з соломи волокнистих напівфабрикатів дозволить нашій державі за короткий проміжок часу досягти середньосвітового рівня споживання картонно-паперової продукції за рахунок власного виробництва. Інакше доведеться нарощувати її імпорт, приблизно, на 8 млрд. гривень щорічно.
Щоб створити необхідні для цього потужності, потрібно збудувати декілька підприємств, які будіть спеціалізуватись на випуску різних видів паперової продукції: офісного, друкарського, писального, жиро непроникного, санітарно-гігієнічного, мішкового паперу і виробів з них. Звісно, на це потрібен час, гроші і впевненість у реальності проекту. Тому треба спершу спорудити один завод, щоб набратись досвіду і знань.
Наразі асоціація «Укрпапір» провела попередні переговори з розробником технології щодо будівництва заводу В Україні.
На нашу думку, перший завод бажано побудувати на майданчику діючого паперового підприємства. Це зменшить вартість заводу і скоротить терміни введення його в дію. З нині діючих, найбільш придатним підприємством для створення такого заводу є Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат. Донедавна там існував целюлозний завод. Добре збереглась інфраструктура і є кваліфіковані кадри. Ресурсів соломи у радіусі до 100 км також достатньо.
Поза всіляким сумнівом, у цього проекту, як у всякої нової справи, будуть скептики. Тут доречно згадати, що коли наприкінці 70-х років у Радянському Союзі розпочиналось будівництво відразу семи комбінатів (з них два — Київський КПК і Рубіжанський КТК в Україні ) на базі використання макулатури, також були чималі сумніви. Але минуло 15-20 років і макулатура стала найпоширенішим видом сировини при виробництві картону. Так буде і з соломою, якщо державою буде створено умови для її використання у виробництві паперу.
Тому законом про заборону використання поліетиленових пакетів і перехід на паперові потрібно надати значні пільги виробникам паперу, які будуть використовувати солому при його виробництві, а також агро господарствам, які її будуть заготовляти і поставляти. І пільги мають бути значні, бо справа для нашої країни нова і дуже перспективна Це стане стимулом для розвитку вітчизняної паперової галузі і впровадження у промислове виробництво широкомасштабної біоенергетики. Біоенергетика — це об’єктивна потреба сьогодення!
