Уряд, філологи і правопис як справа свідомих громадян

Якщо нововведення нового українського правопису таки дістануть право на життя, то як непридатні доведеться викинути на смітник теперішні словники, довідники, підручники й посібники з мови

Уряд, філологи і правопис як справа свідомих громадян

22 травня 2019 р. Уряд прийняв постанову «Питання українського правопису» № 437, якою затвердив нові мовні правила. Такий крок став додатковим чинником розбурхування суспільства, протистояння в ньому. Дійшло навіть до суду, в якому позивачі доводять, що виконавча влада діяла поза межами своїх повноважень, і просять визнати постанову протиправною та нечинною.

Ще одна заувага. Якщо нововведення таки дістануть право на життя, то як непридатні доведеться викинути на смітник теперішні словники, довідники, підручники й посібники з мови. З ними вже не можна буде звірятися. Те саме стосується й різноманітних комп’ютерних програм перевірки на правильність. Усі враз стануть «недописьменними». Чи підраховував хтось, скільки потрібно виділити коштів на нові книжки, на перенавчання? Хто платитиме за пусте честолюбство й непогамовну затятість далеких від життя осіб? Вони ж в явній меншості!

Це аж ніяк не гра на почуттях населення, не «ковбасний» спосіб мислення. Ідеться про правду життя. Приземлену, але таки правду.

Істина проста: люди, погляди котрих, м’яко кажучи, застарілі, не повинні торжествувати. Як зазначав Іван Франко, «доктрина — се формула, супроти якої уступають на задній план живі люди й живі інтереси… Доктрина — се зроду централіст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людей і їх конкретного добробуту… Доктринерові, засліпленому в своїх формулах, можуть заімпонувати тільки тверді факти, об які він раз-другий розіб’є собі голову».

Із чого ж усе почалося? Які причини такого стану речей?

Виробленням нового основного закону мови впродовж трьох років займалася Українська національна комісія з питань правопису. У серпні 2018-го вона нарешті винесла своє дітище на суд громадськості. Обговорення засвідчило, що нові віяння здебільшого не сприймаються, а подекуди взагалі викликають обурення. Незважаючи на це, розробники свіжих правил не просто всіляко уникали прилюдних спорів зі своїми противниками, а взагалі здебільшого відмовчувалися.

Це знак невпевненості. Як у собі, так і у вивіреності положень свого творіння. Для справжнього науковця захист (наприклад дисертації) має бути звичною річчю. Та, видається, члени комісії не спроможні відстояти осоружні напрацювання у відкритому протистоянні, якщо проти них виставити сильного, тямущого в питаннях правопису бійця.

Тож єдине, що залишалося, — тишком-нишком гнути свою лінію. Й укладачі щойно посталих правописних положень з упертістю, гідною кращого застосування, продовжували їх проштовхувати.

Тут-таки з’явилася ціла рать послідовників, котрі не стомлювалися повторювати, що то відання філологів, тому всім іншим нічого пхати туди свого носа. Доводи зводилися до простого: потрібно довіритися фахівцям; хіба ви погодилися б із тим, щоб операцію вам робив невідомо хто, а не хірург?

Утім, на сором укладачів, їхній доробок містив численні помилки. Тим самим нібито високий рівень тих діячів (як і їхніх помічників) відразу був поставлений під сумнів. Як наслідок, виявився битим і головний козир прихильників переінакшень, що встановлювати правила мають виключно науковці. Адже стало явним, що знання в тих, хто вказав на ляпсуси, аж ніяк не гірші, ніж у світил. Це по-перше.

По-друге, упадали в око політичні міркування — шляхом зміни правопису посприяти віддаленню від московського язика, отже, і від Росії. Проте такий розрахунок — щонайменше свідчення обмеженості, наївності й недалекості. Пояснювати чому — окрема розмова і, як бачиться, непроста, тому докладно на цьому питанні тут не зупинятимусь. Наголошу на іншому: незграбне задіювання політичних чинників і небезсторонність (зокрема настанова «Усе, що нагадує російське, — відкидати») не мають нічого спільного з науковим підходом до справи. Це спроба викривити дійсність, тобто можна говорити про штучний перекіс. А будь-яка штучність кульгає та приречена.

По-третє, потребує розвінчання дешеве крутійство — про знавців свого діла, котрим слід сліпо довіритися. Так, операцію має робити досвідчений хірург, але рішення лягати чи не лягати на операційний стіл залишається таки за вами. Так само вам визначати: справді перед вами лікар, який керується гаслом «Не нашкодь»; дослухатися до його порад чи звернутися до когось іншого.

Переобладнання майдану Незалежності в Києві теж здійснювали нібито бувалі, добре підготовлені люди, але не потрібно бути зодчим, аби побачити, наскільки погано вони справились із дорученням. «Теплиці» мало кому припали до душі.

Шляхи прокладають і відновлюють теж лише майстри своєї справи — дорожники. Разом з тим кожен здатний оцінити, наскільки якісно вони виконали роботу. А тепер уявіть, що вам скажуть: «Не ваше діло, яка дорога. Не вам оцінювати, ви не фахівець».

Ці приклади — для зіставлення. Вони красномовно доводять: саме нам, українцям, вирішувати, чи дозволяти ось таке втручання в правопис із вищезазначеною непевною метою. Так само можемо легко дійти висновку, чи гарно підковані особи, які так грубо помиляються (навіть у простому). І далі геть легко зробити наступний умовивід: їхній доробок нікуди не годиться. Тож на зміну недбалим, небезпристрасним і нерозсудливим мають прийти притомні люди, з високим рівнем знань і почуттям відповідальності, котрі зроблять усе як слід.

Філологія — неточна наука. Існує багато різних поглядів на мовні правила (часто прямо протилежних). У нас є не тільки словесники, які й досі плачуть за «скрипниківкою», знайшлися ще й ті, кому «желехівка» спокійно спати не дає. Така різноспрямованість і зумовила появу засад, що можна писати і так, і сяк, і наперекосяк. Це безглузда спроба примирити супротивне, поєднати непоєднуване.

Тим часом одноманітність у відтворенні слів буквами — основа основ укладу будь-якої писемної мови. Тож, як бачимо, питання правопису надто важливе, щоб віддавати його на відкуп книжникам, не здатним дивитися вперед, незашореними очима. Вони показали свою повну неспроможність упоратись із відповідальним завданням, завели на манівці.

Українська мова — національна, отже, належить нації (тобто всім нам), є надбанням цілого народу, а не лише зарозумілих і далеких від життя мудрагелів. Тож і правопис існує для всіх носіїв цієї мови, стосується будь-кого, хто нею послуговується. Тому своє слово щодо нього має право сказати кожен, можливо, за винятком тих, хто говорить суржиком чи не спроможний двох уступів написати згідно із загальноприйнятими вимогами.

До слова, за дивним збігом, чимало малописьменних вирискалося саме серед вишколених у вузах прихильників змін. Вимальовується якась дивна, неприродна чи то спілка, чи то дружба переучених із недоученими. Останні, яких називаю «хвілологами», часто-густо напропале кричать із чужого голосу про «сталінський правопис», якого конче треба позбутись, але не вміють зразково розставити коми, належним чином дієприслівниковий зворот утулити в речення. Як кажуть, приїхали: наявність диплома про вищу освіту аж ніяк не означає наявності глибоких знань у відповідній галузі. Виходить, окремі філологи (чи то пак «хвілологи») — не те саме, що мовознавці.

Отже, насамперед слід прислухатися до голосу освічених верств, які вправно володіють мовою, котрі безчестям для себе вважають писати з помилками. У будь-якому разі варто зважити на думку вчителів, викладачів вишів, яким і належить новації запроваджувати.

Натомість засада «Маєте без ремства й заперечень приймати те, що затвердили поважні вчені мужі» є однозначно неприйнятною. Давно минули ті часи, коли суспільству можна було ось так просто щось нав’язати, заткнути громаді рота, пихато відрубавши: «Широкі маси не повинні це обговорювати. Нехай дивляться словники».

Свого часу Борис Антоненко-Давидович написав: «Творення словника є спільна справа мовознавців, письменників і всієї української культурної громадськості». Щось схоже маємо право сказати і про правопис. Він повинен спиратися на попередній досвід і водночас бути суголосним часові — не містити непотрібних винятків, туману й суперечностей. Як наслідок, зміни мусять бути виваженими й доречними.

Тільки тоді випадатиме говорити не лише про виживання, а й про поступальний розвиток нашої рідної мови. А для свідомих громадян України це свята справа.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook

Последние новости

Минфин США ввел санкции против одного из главарей…

Роскомнадзор оштрафовал поисковик Google за выдачу запрещенных ссылок

РФ и Нидерланды ведут секретные переговоры по MH17

У Зеленского рассказали о будущей пенсионной системе

Трейлер экранизации мюзикла «Кошки» удивил пользователей соцсетей

Евросоюз оценивает риски перед запуском 5G

Трамп еще раз пригрозил Ирану

На окраинах Донецка погибли двое украинских военных, -…

Ученые получили вакцину от гриппа, разработанную искусственным интеллектом

Саакашвили призвал голосовать за список «Слуг народа»

Возле Рады задержали мужчину с гранатой

Стало известно, какие специальности выбирают украинские абитуриенты

Иран захватил британский танкер в Ормузском проливе

В ЦИК исключили из списка скандального кандидата от…

Цена на газ: «Нафтогаз» отреагировал на решение суда