З огляду на складну ситуацію як в Україні, так і в цілому світі, хочу запропонувати, відірватися від аналізу суто поточних подій і поглянути на стан справ більш так би мовити глобально як у просторовому, так і в часовому вимірі.
Хочу наперед признатися читачам, що я не являюсь великим фахівцем, а ні в політології, ні яких інших суспільних, історичних, економічних чи гуманітарних наук. Але як казав Бернард Шоу: «мудра людина пристосовується до обставин, а дурна пристосовує обставини до себе, отже історію творять дурні», тож я насмілився запропонувати власне бачення того що відбувається не тільки навколо нас і з нами.
Як нас усіх вчили в школі історія взаємовідносин в середині людського суспільства проходила різні етапи свого розвитку, які історики поділяють на рабовласницький, феодальний, капіталістичний і так далі. Я не буду вдаватися в детальне дослідження, що саме є рушійною силою всіх цих перетворень, чи це був науково-технічний прогрес, чи це навпаки є наслідком якихось суспільних перетворень. Мене зацікавили процеси які відбуваються у взаємовідносинах між різними верствами людського суспільства під час переходу від одного суспільного укладу до іншого. Справа не в конкретних подіях, які безперечно мали місце бути, а в їхній причинно-наслідковій логіці.
Почнемо здалеку, і прослідкуємо де в тому чи іншому суспільному укладі концентрувався основний капітал (мається на увазі не обов’язкову фінанси, а скоріш за все ті цінності які були визначальними для повноцінного життя окремо взятою людини на даному етапі розвитку суспільства, як говориться в одній приказці: „в кожного покоління свої приказки, в кожного покоління свої мудреці“).
Під час рабовласницького ладу основним капіталом був безпосередньо працівник (раб), який і створював все, що було необхідно для життєвих потреб, у епоху феодалізму основним капіталом була земля, обробіток котрої давав все потрібне, потім почалась ера індустріалізації, де оснований прибуток почав створюватися на фабриках і заводах, почалась відбуватися так звана капіталізація, основну цінність мали ті виробничі фонди які давали більшу прибуткову вартість, економіка капіталізувалася. Що саме цікаво не дивлячись на те, що під час переходу від одного суспільного устрою в інший, часто-густо мали місце різного роду революції, сам процес все одно був послідовний, еволюційний, тобто ні що не змінювалася за помахом чарівної полички, мали місце перехідні періоди, коли частина суспільства дотримувалася старих правил, жила так би мовити по-старинці, а друга набувала нового досвіду, і була рушієм прогресу. Наприклад в той самий час як одні використовували на своїх плантаціях рабів, будучи змушені піклуватися про їхній побут, інші вже переходили на інші відносини з працівниками і просто платили їм платню.
А тепер найцікавіше, що основні суспільні заворушення починали виникати не в момент коли виникали нові прогресивні суспільні уклади, а саме тоді коли вони повністю витісняли старий і ставали загальним правилом для всіх.
З чим це пов’язано?
Пов’язано це з тим що відбувалася свого роду монополізація основного капіталу, яка починала гальмувати природній кругообіг капіталу, бо як виявляється життя дає не сама наявність капіталу як такого, а інтенсивність його кругообігу.
Що я маю на увазі?
Ось візьмемо психологію феодала, він практично монопольно володіє основним капіталом аграрного суспільства, працівникам платить мізер і безроздільно користується всіма надлишками тогочасного виробництва. Ну і що йому з того, якщо його не буде кому збути, кругообіг капіталу сповільнюється, отже немає потреби його нарощувати. Далі при становленні індустріального віку, знову криза перевиробництво автомобілів які нікому купувати, велика депресія в США. Я б назвав цей період в становленні нової епохи, часом соціалізації взаємовідносин в епохах цивілізаційного розвитку людства. Одним словом, якщо рабовласник безпосередньо мусів дбати про життя раба, то феодал мусів подбати про те щоб працівник який в нього працює, мав можливість викупити надлишок продукції яку він в нього виробив. В індустріальну епоху вільно-найнятий працівник має заробляти стільки, щоб мати можливість придбати те що ця індустрія виробляє, бо в іншому випадку економіка зазнає колапсу, а розвиток зупиняється.
А тепер перейдемо до сьогодення. Де-факто ми живемо епоху становлення постіндустріального інформаційного віку. Одним із символів того, що індустріальний вік минув є місто Детройт, яке було центром машинобудівної індустрії США. Чим же він такий особливий, чим він відрізняється від практично, минулого індустріального?
Перш за все тим, що основний капітал поміняв своє місце приписки, якщо так можна сказати, зараз основний прибуток дають не виробничі потужності, ви можете мати скільки завгодно розвинутих потужних заводів і фабрик, але якщо ви не володієте новітніми технологіями, не здатні створити інноваційний продукт, створити на нього попит (тобто у вас нікчемні маркетологи), виручити з цього велику користь ви не зможете. Символічно можна вказати на всіма бажаний зараз ґаджет такий як iPhone, собівартість виготовлення якого приблизно 30-50$, а на ринку він коштує всі 600$, з чого можна зробити висновок, що основною цінністю в наш час є не заводи і фабрики, не природні ресурси, а прогресивні ідеї, корисна інформація, новітні технології. А якщо оглянемось навкруги, то побачимо, що майже всі новітні технології створенні, ну мало не в одній країні, за певним виключенням, решта ж світу являє собою, або індустрію з низькооплачуваною робочою силою, або ресурсною базою. В результаті чого практично увесь світ потребує змін у взаємовідносинах, так як я це собі обізвав, потребує соціалізації нового укладу між тими хто зараз володіє основним капіталом, (новітніми технологіями, прогресивними ідеями), бо практично вже наступає економічний колапс. Людству потрібно придумати як перерозподілити сучасний капітал між тим хто цілком справедливо, але попри те монопольно ним володіє і тими хто буде ним користуватися задля його примноження.
Так вже склалися обставини, що основним драйвером становлення нової ери є США, саме в цій супердержаві першими додумалися капіталізувати ідеї, в основному запровадивши жорстке дотримання інтелектуальної власність і створивши у себе всі умови для міграції найкращих вчених і просто інтелектуалів. Решта ж країн практично не здатні конкурувати із ними в цьому плані, за виключенням, мабуть, що деяких країн Європи і Сходу, основному тому, що в середині відсталих країн, або взагалі, або частково не приділяють уваги важливості у сучасному світі інтелектуального капіталу, не є в цьому плані виключенням і Україна. Але час вимагає не тільки сліпого наслідування, настав час трансформувати правила щодо інтелектуальної власності, потрібно демонополізувати патентне право, не повинен власник патенту безроздільно ним володіти і ставати на перешкоді розвитку тих, чи інших галузі економіки, попри те він повинен отримувати відповідну винагороду за свою діяльність. Можливо це звучатиме примітивно, але яким би унікальним генієм не був той чи інший винахідник, але в результаті його праці є і доля тієї ж вчительки яка навчила його читати і рахувати, і не тільки. На мою думку потрібна лібералізація ринку ідей і технологій, мабуть, на часі створення приватних патентних бюро, які би займалися розповсюдженням, впровадженням нових ідей і звільнили дослідницькі центри, конструкторські бюро від юридичної тяганини і вибивання коштів від недобросовісних користувачів чужими досягненнями.
Украинцы могут получать пенсию на 1000 гривен больше: как оформить
В Киеве срочно приступили к эвакуации двух больниц: причина
Украинцам напомнили, с какого возраста нужно оформлять загранпаспорт ребенку
Летние каникулы в школах Украины пройдут по новому графику
Також хотів би звернути увагу ще на один бік цивілізаційного розвитку суспільства, він більш гуманітарний, я би сказав культурно-світоглядний, але також не менш важливий, бо в іншому випадку увесь наш цивілізаційний поступ не матиме жодного шансу на те щоб стати дійсністю. Це поняття свободи у різних епохах розвитку людського суспільства. Якщо під час переходу від рабовласницького укладу до феодального, поняття свободи, мало значення чисто фізичної свободи однієї людини стосовно іншої, то вже в індустріальний вік, це стосується більше свободи людини, як індивідуальності, що означало на те, що кожна окрема людина має право не тільки на фізичну свободу, але й право просто мати власні погляди, віросповідання. Це не є просто результатом обставин, які формувалися при тім чи іншім суспільнім укладі, це також мало і економічне підґрунтя, тому що свобода вимагала від того чи іншого члена суспільства брати на себе відповідальність за його функціювання, інакше б прогрес не мав би жодних шансів бути з реалізованим. Одним словом цивілізаційний розвиток людства потребує розвитку самого суспільства і його членів. Тож на даному етапі розвитку людства свобода індивідуальності, яка лиш має право на те, щоб сповідувати власні погляди стає замало, бо для того щоб сучасне, інформаційне, пост-модерне суспільство запрацювало, потрібна свобода не індивідуальності, а свобода особистості, просто мати право на власний світогляд замало, потрібне право і можливість його реалізовувати в межах які не суперечать таким же свободам іншої особистості.
Для чого це потрібно?
Це потрібно для подальшого розвитку інтелектуального капіталу. Якщо зараз значна частина попиту на ранку формується розробкою ширпотребних брендів, то для того щоб ринок ідей запрацював на повну потрібно, щоб його формував безпосередньо споживач. Тобто людина повинна одягатися в одяг пошитий на замовлення, їздити на автомобілі збудованим на замовлення, жити в будинку збудованому на замовлення, таким чином є потреба у великій кількості людей творчих професій, там різного роду дизайнерів, архітекторів, інженерів, а також у висококваліфікованих робітників (обмежитись виконанням однієї і тієї ж операції на протязі цілого робочого дня не вдасться), а це відповідно робочі місця, зарплати, ну і все що з цього витіка.
