Сьогодні в Україні ми спостерігаємо контрреволюцію до революції 17-го року. А якщо точніше, то очищення від революції переможеного глузду здійсненої на плечах люмпен-пролетаріату. Українське суспільство, як там не було, не налаштовувалося на комунізм. І як ми знаємо, цю ідеологію нам грубо імплементували через Харківський плацдарм.
Але як там не було, «надбання» комуністичного періоду вплинуло на наше суспільство в повній мірі. Довгий період відсутності виборчого права, знищення політичної конкуренції, забивання національного розвитку, все це відкинуло нас у розумінні демократичних процесів на довгі роки в порівнянні з Західними країнами. Наш виборець має хоч і прогресуючу, але низьку політичну культуру. Часто піддається грубим маніпуляціям. Ведеться на популізм. Слабо розбирається в якості кандидатів. Доказом сказаного є довибори на 5-ти виборчих округах під час революційного Майдану. Вставши на боротьбу за свої права прогресивне українське громадянство, на той момент, було шоковане цим виборчим процесом. Основною причиною програшу опозиційних кандидатів був звичайний підкуп виборців. Також, вищенаведену тезу доводять вибори у Київраду 25 травня. Коли депутатами стали ціла купа людей, що мають не у місцеве самоврядування йти, а отримувати вовчий квиток до люстраційного комітету.
Не варто сподіватися на швидке зрощення свідомості електорату. Сьогоднішній стан, до прикладу в Польщі, не можна пояснити успішними реформами 90-х років. Навіть навпаки, успішні реформи 90-х років в Польщі стали наслідком досить якісного стану польського суспільства після перебування у радянському блоці. Адже поляки не втратили ні церку, як моральний та скріплюючий для нації чинник, так і не відчували на собі страшних соціальних експериментів. Весь соціалістичний час в цій країні існувала досить лояльна с/г система. Ну і на додачу треба розуміти, що усі країни Центрально-Східної Європи опинилися під безглуздою системою класового робітничого панування лише після Другої світової. І ще, як доказ цієї тези — Західна Україна, котра мала досвід і місцевого самоврядування, і конкурентного виборчого процесу більший, ніш вся Україна. А також увійшла в склад СРСР у 1939 році. Тому якісно відрізняється політичною культурою, на відміну від більшої частини України.
Отже, на сьогодні ми маємо певну відсталість у політичній культурі українських громадян, через історичні процеси у минулому на більшості території країни. Це значно сповільнює процес розвитку країни у демократичній площині. І не варто дуже сподіватися на систему з відкритими списками, адже хоч це і є прогресивне явище, але вищеперерахованих недоліків не скасовує. Тому популізм і маніпулювання будуть мати місце і тут.
З цієї ситуації є два виходи: еволюційний з підтримкою та революційний.
Перший, представляє собою довгий шлях спроб і помилок, зміни покоління, тобто поетапного розвитку політичної культурі і свідомості населення. Добре, коли він має підтримку. І державну, і громадську. Перша зменшує можливість підкупу або грубого маніпулювання законодавчим шляхом та дає доступ та підтримує громадськість у роботі з населенням. Особливо з молодим поколінням, починаючи зі школи. Приклад такої роботи громадськості є проект Вільного університету на Майдані. Коли кожен бажаючий міг послухати лекції цікавих особистостей з різних галузей. Але цей шлях має вад – він повільний. Особливо з відсутністю волі у державної еліти у формуванні клімату для підвищення політичної культури (згадаємо провал законопроекту щодо підкупу виборців).
Тому варто подумати про революційний шлях. А саме: введення освітнього цензу, а не майнового. Адже в часи існування останнього, доступ до освіти та інформації був надзвичайно обмежений для не багатої людини. На сьогодні середній клас можна ідентифікувати не як виключно майнове з додатками явище, а більше як інформаційне. Тобто людина, що вміє володіти інформацією, а саме: добувати, фільтрувати та використовувати її, і є на моє переконання новітнім середнім класом. Така інформаційна революція пов’язана з розвитком Інтернету, в котрому на сьогодні знаходить приблизно 90% всієї інформації в світі. А 10% таємної або обмеженої не критично впливають на розуміння картинки того, що відбувається.
В класичному розумінні, освітній ценз існує в деяких країнах третього світу. І включає себе вміння писати та читати. Але тут я маю на увазі інше. Пропоную надавати право голосувати громадянам України, котрі мають розуміння основних політичних та правових норм. І для цього до нас знов приходить на допомогу науковий прогрес. У державних установах встановлюється термінали, схожі на поповнення рахунку, в яких громадянин складає тест. Питання не мають великої складності, до прикладу: кількість та особливості гілок влади в державі, основні політичні ідеології та їх відмінності, історичні аспекти пов’язані з державотворенням, питання з норм Конституції. Тобто, запитуються елементарні для освіченої людини речі, котрі стануть значною перепоною для люмпенізованого класу. Щоб уникнути звинувачень у дискредитації, потрібно створити посібник, в котрому вичерпно викласти усі потрібні для голосування речі та викласти його у вільний доступ. Для старого покоління можна організовувати лекції, а для цього залучати волонтерство. Також, дозволити складати іспит, при невдачі, скільки завгодно разів з лімітом у місяць. Це дуже демократично. Не здав сьогодні, зробиш це пізніше. Дуже схоже на складання тестів на право водити машиною в Кореї, де одна жінка в 2009 році лише з 950-го разу його виконала. Я не просто так згадав складання іспит на права. Бо помітьте, в нормальній державі люди витрачають багато часу, аби отримати право водити машину. Це робиться для безпеки інших громадян. А чому у цьому випадку право на обрання політичного курсу та відповідальної особи для цього, дається без жодного зусилля?
Звісно, такий шлях надто революційний і навряд чи буде здійснений. Нам все ж прийдеться піти традиційним шляхом, швидкість якого буде залежати від роботи як держави, так і громадського сектору. Але історія знає багато випадків сильної політичної волі. І все можливо, навіть новий ценз у новітньому часі.
