Людський капітал України 2025. Підсумки форсайту

Світ та Україна знаходяться сьогодні у стані максимальної невизначеності подальших шляхів розвитку: світ переживає тривалу економічну кризу, і значна частина дослідників вважає цю кризу ознакою початку переходу до нової фази технологічного та соціально-економічного устрою. Водночас в експертних та ділових колах поширюються погляди на високу ймовірність появи найближчим часом масштабних технологічних проривів, неминучість екологічної катастрофи та нової глобальної війни. Масова свідомість відображає кризу очікуванням кінця світу. На теренах України до цієї невизначеності додається політична, що ґрунтується на очікуванні позитивних чи негативних змін після парламентських виборів. Водночас позиції українських компаній знаходяться під великим тиском з боку політичних ризиків, фінансової нестабільності, коливань цін на світових ринках тощо.

З іншого боку, в цих умовах невизначеності українські компанії масово згортають процеси стратегічного управління, обмежуючись управлінням поточними операціями. Це означає принципове зниження готовності до різних сценаріїв розвитку подій, реактивну модель поведінки, втрату темпу і можливостей. Зрозуміло, що в умовах вищезазначеної невизначеності класичні інструменти стратегування (стратегічного планування і менеджменту) не працюють. Проте потреба в стратегічному мисленні в такі перехідні моменти є максимальною.

В таких умовах команда «ВікіСітіНоміка», оргкомітет Human Capital Forum та Київська Бізнес Школа вирішили запропонувати суспільству досвід та інструменти стратегування, що може бути, з одного боку, безпосередньо використане як результати; з іншого боку, надасть поштовх та інструменти для поширення практики стратегування іншими суб’єктами в інших проектних рамках, тим самим насичуючи надзвичайно бідний український проектний простір.

ОБ’ЄКТ ТА МЕТОДОЛОГІЯ

Отже, форсайт «Людський капітал України 2025» — це дослідження, проведене у червні — жовтні 2012 року із залученням широкого кола експертів, підприємців, менеджерів вищої ланки. Мета дослідження полягала в тому, щоб в умовах невизначеності шляхів економічного та політичного розвитку світу й України встановити основні тренди трансформації людського капіталу України та найбільш ймовірні сценарії розвитку, а також стратегічні проектні ініціативи, що можуть стати фактором змін.

Дослідження проводилося за методологією форсайту (foresight), що відрізняється від інших методологій дослідження майбутнього своєю відвертою спрямованістю на інтереси певного суб’єкта, проактивним підходом (не лише прогнозування, але й конструювання), великою вагою управлінських висновків. Колективний суб’єкт, в інтересах якого проводився форсайт, визначений як активні роботодавці, що усвідомлюють себе «відповідальним українським бізнесом». Зауважимо, що форсайт не є суто науковою методологією, бо поєднує в собі дослідницькі й управлінські завдання, маючи на меті не лише прогнозування, але й конструювання майбутнього. Інакше кажучи, форсайт передбачає узгодження не лише поглядів експертів на проблему «яким буде майбутнє?», але також і позицій керівників на проблему «що нам робити?». Організатори та учасники форсайту підходять до майбутнього з розумінням, що воно є варіативним, а варіанти залежать від прийнятих нами рішень, що майбутнє залежить від наших думок і наших зусиль.

Отже, форсайт не є науковим дослідженням, бо має справу з тим, що неможливо пізнати шляхом об’єктивного наукового аналізу, — а саме з майбутнім. Тому форсайт не завжди вписується в канони наукових досліджень. Але це не проблема, бо в нього інша мета — вплинути на суб’єктивні картини майбутнього широких кіл представників обраного колективного Суб’єкта, спонукати їх до спільних дій.

Далекоглядні підприємці та топ-менеджери замислюються про довгострокові наслідки сьогоднішніх рішень, усвідомлюють комплексність проблем розвитку країни, суспільства і бізнесу. Вони ставлять запитання: «Які ролі у світовому розподілі праці хоче і здатна грати Україна? Якими людськими ресурсами оперуватиме бізнес у майбутньому?» Якість людського капіталу визначає напрям і темпи розвитку будь-якого бізнесу і країни в цілому, це один з ключових факторів економічного успіху. Тому системне піклування про людський капітал — це безпосередня відповідальність передових підприємців.

Поняття людського капіталу зазнало значних змін за останні 50 років, але при цьому воно не змінювалося по суті, а переважно лише ускладнювалося шляхом включення в опис людського капіталу щоразу більшої кількості факторів, які визначають його якісний розвиток. В рамках цього форсайтного дослідження ми розуміємо людський капітал як сформований чи розвинений і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, звичок, здібностей, мотивацій, що цілеспрямовано використовується в тій або іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і, завдяки цьому, впливає на зростання доходів його власника (а також і суспільства в цілому). Фактори, що впливають на формування і якість людського капіталу, включають виховання, освіту, охорону здоров’я, науку, особисту безпеку, підприємницький клімат, інформаційне забезпечення праці, а також культуру в широкому розумінні — як сукупність норм, правил, ритуалів і цінностей.

ЩО МИ МАЄМО СЬОГОДНІ?

В управлінській логіці стратегічне управління людським капіталом складається з кількох базових компонентів: «виробництво людини», тобто підтримка процесів народження та зміцнення здоров’я; збереження продуктивності людини, тобто її працездатності, фізичного та психічного здоров’я; розвиток та підтримка продуктивних здатностей людини: виховання, навчання, формування ініціативності, активності, у тому числі підприємницької, творчої тощо; «капіталізація людини», тобто включення її до системи економічної діяльності та створення умов для економічної самореалізації. Великими суб’єктами стратегічного управління людським капіталом є національний уряд і великий бізнес. Окрім того, суб’єктами стратегічного управління людським капіталом є також місцеві громади, малий і середній бізнес, хоча вони слабші.

В різних країнах суб’єкти стратегічного управління людським капіталом реалізують різні стратегії. Що стосується України, вітчизняні суб’єкти не демонструють жодної стратегії: немає усвідомлення ситуації та узгодження дій, а є лише інерція, найменш витратний шлях отримання вигоди «тут і зараз», збереження ще радянського «статус кво». Окремі стратегічні ініціативи великого бізнесу щодо розвитку людського капіталу не створюють системи: вони або занадто короткострокові, спрямовані на швидкий результат, або занадто вузькі, «точкові» і не впливають на ситуацію в цілому.

Об’єктивна картина стану людського капіталу України є досить сумною. Населення скорочується, народжуваність знаходиться значно нижче рівня, необхідного для простого відтворення населення. Значна трудова міграція також вносить свій внесок до скорочення населення, причому ті, що виїжджають, є носіями кращого людського капіталу, ніж ті, що натомість прибувають в Україну. До того ж населення старіє, частка працездатного населення зменшується. Значне зниження якості освіти призводить до нестачі кваліфікованих кадрів у всіх галузях економіки. Україна найшвидше з усіх пострадянських країн (виключаючи Середню Азію) втратила надбання радянської системи освіти, незважаючи на значні темпи економічного зростання протягом багатьох років. Про охорону здоров’я годі й говорити. Зменшення пропозиції робочої сили призводить до її здороження. Відповідно, Україна починає втрачати конкурентоспроможність за показником низької вартості робочої сили.

З точки зору розвитку виробничих сил, по суті, країна знаходиться в ситуації відкочування на стадію ранньої індустріальної економіки, і навіть доіндустріальної. Ми спостерігаємо збільшення дисбалансу між основним, природним, фінансовим капіталом країни, з одного боку, і людським капіталом — з іншого. Це загрожує ситуацією, коли Україна, через низький людський капітал (нечисленність населення, його низький інтелектуальний, освітній, культурний рівень, стан здоров’я, низьку частку населення працездатного віку тощо, а також вузький світогляд, невідповідну сучасній економіці систему цінностей) не зможе ефективно розпорядитися, ефективно використовувати той природний та основний капітал, яким володіє. З урахуванням цих тенденцій, серйозно міркувати про розвиток сучасної економіки промислових товарів, повноцінної економіки послуг і тим більше «креативної» та «когнітивної» економік сьогодні немає жодних підстав. Точніше кажучи, ми як народ не створили цих підстав.

КУДИ РУХАЄМОСЯ?

У ході дослідження було визначено кілька десятків основних трендів, що формують майбутнє, та характер їхнього впливу (інваріантність/варіативність, локус впливу тощо). Необхідно зазначити, що вагомість трендів визначається суб’єктивно. Фактично трендами є не самі зміни, що відбуваються в економічному, соціальному, технологічному середовищі, а проекція об’єктивних змін на свідомість суб’єктів. Часто буває так, що значні зміни не усвідомлюються суб’єктом як важливі і тому не включаються в число тих, що керують його вчинками. У той же час інші зміни можуть суб’єктивно вважатися надзвичайно важливими, і це означає, що суб’єкт буде діяти з урахуванням цих трендів. Вагомі з точки зору суб’єкта тренди — це або надзвичайно привабливі для нього, ті, яких він прагне, або надзвичайно відразливі, яких жахається.

Справжніми «точками болю», що відображають поточні зміни в людському капіталі, є відтік кваліфікованих професіоналів за кордон, згортання традиції / звички читати книги, нездоровий спосіб життя та нестача взаємної довіри у суспільстві. Серед інших вагомих негативних трендів також концентрація власності в руках найбагатших сімей чи компаній, погіршення умов розвитку малого бізнесу, відсутність профорієнтації молоді, забруднення середовища, стрес, обмеження громадянських свобод. Найвагомішими позитивними трендами є поширення тенденції освіти протягом всього життя, розвиток громадянського суспільства. Водночас характер впливу трендів, їхній причинно-наслідковий зв’язок є досить складним. Зазначимо, що найважливіші тренди визначаються як такі великою кількістю респондентів, незалежно від регіону, галузі, розміру підприємства, посади, статі.

Важливим фактором є значний зовнішній локус контролю у Суб’єкта. Це відображається як у значних очікуваннях від держави (якісна промислова політика, державна інвестиційна та інноваційна політика тощо), так і в сподіваннях, які покладаються на сусідів (Європейський Союз, Російська Федерація). При цьому такі очікування і сподівання суперечать відповідям респондентів на інші питання (наприклад, часто зустрічається прагнення ефективної державної промислової політики у поєднанні з лібералізацією підприємництва і невтручанням держави в цю сферу). Таким чином, Суб’єкт, критикуючи патерналістські цінності у суспільстві (пасивне очікування позитивних змін від держави, політиків, різноманітних еліт тощо), часто стає заручником тих самих цінностей. Ми маємо яскраво виражену проблему усвідомлення суб’єктності українським бізнесом, яка, власне, дублює на своєму рівні загальну проблему суб’єктності України.

НЕМИНУЧЕ МАЙБУТНЄ

Основні інваріантні тренди формують неминуче (невідворотне) майбутнє, яке реалізується незалежно від дій управлінських суб’єктів і включається в усі сценарії можливого майбутнього. Отже, в уявленні Суб’єкта до 2025 року загальна соціально-економічна ситуація в Україні в основному зберігає принципові риси і тенденції сьогодення. Продовжується зростання частки старіючого населення, внаслідок чого збільшується демографічне навантаження (відношення кількості літніх людей до кількості працездатного населення). Через це доводиться меншою кількістю людських ресурсів заробляти такий самий, а скоріше навіть більший, ніж раніше, обсяг фінансів та благ для забезпечення населення країни. Здавалося б, можна припустити, що Україна пішла шляхом прориву в постіндустріальну економіку, де нам вдалося зайняти своє місце у світовому розподілі праці як потрібного іншим «джерела креативу» та/або добре оплачуваного «сервіс-центру». Однак низка інших тенденцій примушує сумніватися в тому, що якісний стрибок відбувся. Україна продовжує втрачати кваліфіковані кадри, і це означає, що у світі є країни і регіони, які надають кращі можливості для самореалізації і капіталізації особистого людського капіталу. Підсилюється забруднення навколишнього середовища, адже Україна не зменшила, а скоріше збільшила кількість великих промислових підприємств. Ймовірно, країні вдалося частково залучити глобальні корпорації, запропонувавши їм вигідні умови для перенесення в Україну своїх виробничих потужностей. Законодавчі норми, як і раніше, лояльні до промислових підприємств з низьким рівнем екологічності виробництва. А це означає, що не відбулося масової соціально-культурної трансформації у бік «зелених цінностей» (тобто тренд екологічного мислення не набрав значної ваги). Вочевидь, країна зупинила свій вибір на індустріальному векторі розвитку економіки. Прогресуюча урбанізація цілком вписується у цю картину, де, образно кажучи, «сталевар переміг фермера», а креативний клас ігнорується. Посилюється міграція між містами України: одні міста вимирають та перетворюються на глушину, інші продовжують приваблювати людей наявністю роботи та вищою якістю життя. Стрес серед працездатного населення прогресує, що абсолютно закономірно, враховуючи, що демографічне навантаження зростає, а доступність Інтернету, залучення до соціальних мереж суттєво збільшилися. Швидкий і легкий вихід у глобальний віртуальний простір надає пересічному українцю можливість порівнювати свій стиль і якість життя з більш розвиненими країнами, щоразу збільшуючи рівень фрустрації (розчарованості) у своїй реальності. Способи боротьби зі стресом індивідуальні: хтось мігрує всередині країни у пошуках кращих можливостей, хтось притуплює розчарування алкоголем, хтось періодично бунтує, вимагаючи кращого життя, а найбільш здібні прагнуть вирватися в більш перспективні країни. Натомість людський капітал, що вибуває, заміщується іммігрантами, що збільшує етнічну розмаїтість суспільства і продукує додаткову напругу. Зростаюче демографічне навантаження (разом з іншими чинниками, політичними та економічними) призводить до згортання державної пенсійної системи. Досить ймовірно, що сформувався і закріпився функціонально-економічний поділ території України. «Схід» увібрав у себе робітничий клас, «Захід» та «Центр» (точніше, Київ) зібрали з усієї країни креативний клас та малих підприємців. Певні регіони «Півдня» тримаються на сервісній економіці, обслуговуючи туризм і відпочинок, логістику та торгівлю. Такий поділ далі підсилює відцентрові процеси, які вже набули певної сили в попередні роки.

Зауважимо, що вищенаведене значною мірою є інерційним сценарієм, тобто проекцією інваріантних трендів на майбутнє (іншими словами, «що станеться, коли нічого не робити»). Разом з тим, можливе майбутнє є варіативним і не вичерпується неминучим майбутнім.

СЦЕНАРІЇ МАЙБУТНЬОГО

Моделювання різних сценаріїв розвитку країни призвело до висновку: розуміння Суб’єктом ситуації в країні можна назвати точкою невизначеності, а краще — точкою розщеплення, де усі можливі сценарії ще можливі й більш-менш однаково ймовірні. Значний вплив на високий рівень невизначеності має також відсутність чітко окреслених та артикульованих пріоритетів розвитку держави. Але й самі учасники дослідження здебільшого не лише не бачать певного сценарію, до якого прямує країна, але й не визначилися із тим, які з них є бажаними.

Для побудови основних сценаріїв можливого майбутнього визначено дві основні «сценарні розтяжки», тобто пари найважливіших трендів, подібні до залізничних стрілок, які визначають принциповий шлях розвитку країни. Такими розтяжками визначені:

Домінування великого бізнесу — чи Розвиток масового підприємництва

Зростання громадянських свобод — чи Згортання громадянських свобод

Дві пари розтяжок дозволяють побудувати чотири сценарії, які отримали наступні метафоричні назви.

Домінування
великого бізнесу

Розвиток
масового підприємництва

Зростання громадянських свобод

«Мафія»
(або «Сім’я»)

«Калейдоскоп»
(або «Пастораль»)

Згортання громадянських свобод

«Тоталітарна корпорація»

«ГМОбщество» («Генно-модифіковане суспільство»), або «Кріпаки на заробітку»

            Сценарій «Мафія», або «Сім’я» (домінування великого бізнесу, зростання громадянських свобод) характеризується експортною спрямованістю економіки, високими споживчими стандартами («життя в кредит»), ієрархічністю суспільства (воно розділене на прошарки відповідно до рівня наближеності до правлячої еліти), «довгим повідцем» у розумінні громадянських свобод («все можу, але нічого в системі міняти не хочу»). Фактично більшість соціальних ліфтів є закритими, тому наявність громадянських свобод передбачає створення таких умов, за якими користування ними не становить важливої потреби: свобода добровільно обмінюється на досить високі життєві стандарти. Великий бізнес входить у змову один з одним (олігополія, картелі) і зрощується з державою, малий бізнес «заходить під дах» великого. Національна ідентичність розмивається чи переформулюється (регіоналізація, розщеплення на дві ідентичності). Незгодні масово виїжджають. Зростає загальний рівень охорони здоров’я, натомість згортається наука, а освіта стає «кастовою» (різні системи для «еліти», «середнього» та «низького трудового класу»). Освітні програми спроектовані таким чином, щоб мінімізувати розвиток критичного мислення у тих, кому «не положено», та запобігти формуванню цілісної картини світу у більшості населення. Чітко побудована та ефективно функціонує система ранньої професійної орієнтації дітей, що покликана якомога раніше формувати у дітей бажання і готовність реалізовуватися в рамках заданого ззовні сценарію професійного розвитку. В культурі пропагується цінності приналежності до певних груп за соціально-професійною ознакою, вітається лояльність людини до певної корпорації та/або регіону, міста, натомість пригнічуються цінності самореалізації, індивідуального успіху та творчості, підприємницькі поривання.

Сценарій «Тоталітарна корпорація» (домінування великого бізнесу, згортання громадянських свобод) характеризується закритими кордонами, розмиванням державної влади через вплив великого капіталу та її повною залежністю від нього, розшаруванням суспільства за трудовими компетенціями аж до кастовості за професійною ознакою, коли представники різних професій та фахових груп мало спілкуються і мало пов’язані одна з одною. Великі вітчизняні корпорації створюють «приватні держави в державі». Це призводить, по-перше, до зменшення ролі центрального уряду, по-друге, до значної різниці в умовах, стандартах і особливостях життя в різних «корпоративних державах». Регіональна влада зрощується з корпораціями, які мають найбільший вплив у відповідних регіонах, і заважає центральній владі проводити єдину політику. Корпорації виступають «новими феодалами»: кожна «держава в державі» створює соціальні кордони для захисту своїх інтересів, включаючи кастову свідомість, корпоративну «релігію», спеціалізовану мову тощо. Галузі монополізуються, про олігополію і тим більше конкуренцію немає й мови. Великий бізнес здійснює тотальний контроль над медіа, Інтернетом та силовими структурами і державною владою в цілому, а також над масовою свідомістю через телебачення, корпоративні «релігії», масові видовища тощо. Охорона здоров’я, освіта, наука і культура стають повністю внутрішньою справою корпорацій, орієнтованими виключно на їхні інтереси. Підтримується відокремленість регіональних культур, що сприяє меншій міграції населення всередині країни у пошуках кращих можливостей. Національна ідентичність сегментована, порізнена, суперечлива, що сприяє стабілізації «корпоративного феодалізму».

Сценарій «Калейдоскоп», або «Пастораль» (розвиток масового підприємництва, зростання громадянських свобод) характеризується значною часткою середнього класу, високою мобільністю населення (у тому числі високою імміграцією). Активно розвиваються сільське господарство, легка і харчова промисловість, хай-тек. Проводиться жорстка антимонопольна політика. Розвиток підприємництва створює потужні соціальні ліфти, але підвищення соціальних стандартів потребує високих податків. Тому запроваджено високі податки для фізичних осіб та корпорацій, натомість різноманітні пільги для малого і середнього бізнесу, який розглядається не як джерело податків, а, у першу чергу, як фактор зайнятості. Система освіти й охорони здоров’я капітально реформуються та комерціалізуються, натомість наука згортається, бо вчені масово виїжджають, адже вітчизняна наука інтегрується в світову. Здорове освічене населення живе індивідуалістичними цінностями. Загострюється конфлікт між потребами індустріального бізнесу в дешевій робочій силі для важкої фізичної праці та бажанням нового покоління жити і працювати в іншій якості, з орієнтацією на творчість, вільний режим праці та низький ступінь регламентації. Відкритість географічних і культурних кордонів, відсутність обмежень призводять до зростання космополітичних цінностей. В цьому сценарії ми бачимо реальний інтеркультуралізм («плавильний котел культур»), лібералізацію суспільства, пропаганду толерантності до інакомислення, до релігійних та расових відмінностей. Національна культура розмивається, національний склад населення суттєво змінюється за рахунок міграції.

Сценарій «ГМОбщество» («Генно-модифіковане суспільство»), або «Кріпаки на заробітку» (розвиток масового підприємництва, згортання громадянських свобод) характеризується плановою централізованою економікою, державним контролем в усіх сферах життя («поліцейська держава»), обмеженими контактами із зовнішнім світом. Пасіонарна частина населення має можливості самовираження через підприємницьку діяльність, але види і обсяг підприємницької діяльності жорстко регламентуються державою. Це виглядає як «скляна стеля»: до певного рівня чи у певних галузях існує досить ліберальний режим підприємництва, у той час як вхід у певні галузі чи перехід на певний рівень розвитку є абсолютно забороненими. Ті, хто занадто «самостійні», амбіційні або ж прагнуть розвинути персональний підприємницький успіх вище дозволеного рівня, зазнають морального та економічного тиску, не виключаючи фізичних загроз. Підприємницька активність реалізується здебільшого на внутрішньому ринку (виробництво і збут товарів масового попиту, побутові послуги тощо). Рішення про підприємницьку діяльність надає місцева влада через складну, але повністю корумповану дозвільну систему; тому підприємці тісно пов’язані з місцевою владою через систему «подяк». Земля, надра, мас-медіа знаходяться у державній власності. Медицина й освіта також є державними, низькоякісними та безкоштовними. Система освіти продовжує деградувати, забезпечуючи лише функцію нагляду над дітьми до досягнення ними працездатного віку. Державні посади, керівні посади на державних підприємствах мають надзвичайно високий статус, існує потужна система підготовки чиновників на кшталт «шкіл партійного резерву». Влада «силовиків» достатня, але підконтрольна політичному керівництву. Проактивна державна культурна політика відсутня, культурно-розважальний контент імпортується. Соціально активна частина населення, що не бачить перспектив розвитку, залишає країну.

Неважко виявити, що певні можливості для розвитку бізнесу існують в усіх чотирьох сценаріях. Навіть більше: для різних підприємців привабливими є різні сценарії, що відображає внутрішню розмаїтість обраного колективного суб’єкта «відповідальний український бізнес».

Певні сценарії можуть здаватися такими, що вже реалізуються. Комусь може видаватися, що декілька сценаріїв реалізуються одночасно. Але, беручи до уваги, що розтяжки є взаємовиключними (або обмеження підприємництва, або його стимулювання; або обмеження громадянських свобод, або їх зростання), описані сценарії є також взаємовиключними.

Щодо принаймні трьох сценаріїв значна кількість учасників дослідження заявляла: реалізується саме цей сценарій, «нас туди ведуть». Щодо кожного з чотирьох сценаріїв лунали впевнені заяви, мовляв, «саме цей сценарій у нашій країні неможливий». Така дивна ситуація відображає як стан свідомості Суб’єкта, так і об’єктивну невизначеність шляхів подальшого розвитку, перебування країни в точці розщеплення. Доцільно навести метафору «кульки на пірамідці»: баланс кульки на вершині пірамідки є нестійким, дуже незначний імпульс призводить до стрімкого руху в одну з протилежних сторін.

Отже, всі чотири сценарії певною мірою проявлені у сьогоденні. Ми можемо знайти у сьогоднішніх соціально-економічних реаліях прояви всіх цих сценаріїв (хоча, можливо, суб’єктивно комусь може здаватися, що певний сценарій переважає). Це яскраво свідчить про те, що «остаточний курс» ще не обраний, майбутнє варіативне.

Певна увага при проведенні дослідження приділялася також «диким картам» («джокерам», «чорним лебедям») — непередбачуваним подіям, що змінюють межі можливого і неможливого (стихійне лихо, дії великих некерованих мереж людей, вчинки видатних особистостей). В ході форсайту було названо десятки диких карт, більш або менш ймовірних чи передбачуваних. Однак значна частина цих диких карт нічого не змінює ані в геополітичній ситуації навколо України, ані у ролі України у світовому розподілі праці, ані у стані людського капіталу. Єдиною метою того, що певну незначну увагу було приділено диким картам, є демонстрація багатоваріантності майбутнього і можливості роботи навіть з малопередбачуваними подіями.

ЩО РОБИТИ?

На початку ми стверджували, що задачею форсайту є не лише прогнозування майбутнього, але й розробка та впровадження проактивної стратегії. Під стратегічними проектними ініціативами в рамках форсайту розуміються неполітичні проектні ініціативи бізнесу як Суб’єкта щодо кардинальних змін у людському капіталі. Якщо бізнес усвідомлює себе суб’єктом стратегічного управління людським капіталом, він може об’єднати зусилля заради реалізації таких проектів.

Трохи відступивши від теми, зазначимо, що неможливо змінити країну, не змінивши людей, — адже навіть успішні реформи будуть повернуті назад, якщо люди не приймуть їх (так, ми бачимо у світі різні приклади невдачі ліберальних реформ, якщо більшість населення радше хоче бачити великий турботливий уряд). Майбутнє країни є таким, яким його хочуть бачити люди, навіть якщо вони заперечують свій вплив і кажуть «від нас нічого не залежить». Та й сам Суб’єкт («відповідальний бізнес») здебільшого вважає, що доля країни — в руках держави; хоч заперечує таке переконання, але, як показує дослідження, насправді думає так. Що ж тоді таке цей «відповідальний бізнес»? Виходить, він відчуває відповідальність, але не готовий взяти її на себе, не готовий діяти.

Перед тим, як перейти до стратегічних проектних ініціатив, присвятимо трохи уваги інструментам розвитку людського капіталу на корпоративному рівні. Учасники дослідження надають перевагу таким інструментам, як підвищення фонду оплати праці, ергономічність робочих місць, гнучкий графік роботи з неповними/вільними днями, гнучка організаційна структура, розвиток залученості персоналу, системи оцінки персоналу, плани індивідуального розвитку, формування і розвиток кадрового резерву. Всі ці інструменти можна назвати «гігієнічними» та «мотиваційно-розвиваючими»: надати співробітникам комфортні, екологічно якісніші умови праці, врахувати індивідуальні побажання, забезпечити достатній рівень добробуту, підвищити їхню зацікавленість у професійному розвитку, кар’єрному та особистісному зростанні. По суті, це означає низьку готовність Суб’єкта витрачати час і кошти на формування і розвиток людського капіталу країни в цілому. Натомість Суб’єкт орієнтований на стратегію залучення саме до своєї компанії кращої частини людського капіталу країни, і саме тому надає перевагу тим інструментам, які поліпшують внутрішнє середовище компанії та роблять її привабливішою для персоналу. Якщо уявити собі, що ці тенденції прогресують, то через певний час неминуче отримуємо потужний кадровий дефіцит на всіх рівнях бізнес-організацій, адже загальний рівень людського капіталу країни падає, а конкуренція за нього зростає. Отже, вирішуємо короткострокові проблеми, а довгострокові замовчуємо.

            Основна стратегічна ідея, вироблена учасниками форсайту, звучить так: виховання «здорового мислення» людей. що включає: виховання у дітей навичок логічного і стратегічного мислення; виховання навички споживання культури; виховання «ринкового мислення», тобто розуміння, як влаштований сьогоднішній світ, прийняття його, а не відторгнення; партнерське ставлення до підприємництва; виховання звички до здорового способу життя (в розумінні фізичного і психічного здоров’я); виховання чіткої національної, культурної, а пізніше й професійної ідентифікації.

Для досягнення цього Суб’єкт має мислити не лише в термінах власних ресурсів і власної спроможності, але співпрацювати на засадах партнерства з наукою, освітою, системою охорони здоров’я тощо.

Окреслені в рамках форсайту проектні ініціативи включають:

Освіта:

1. Лобіювання податкових пільг для приватних освітніх закладів, що призведе до збільшення інвестицій, насичення системи освіти людьми зі здоровим мисленням, кардинальної зміни освітнього середовища в цілому.
2. Система незалежного контролю системи освіти як зворотній зв’язок для неї від бізнесу: в першу чергу, навички читання та рахування в початковій школі, а далі оцінка змісту навчальних програм тощо.
3. Програма для батьків «Успішна дитина» як інструмент «виховання вихователів».
4. Інститут наставників: система «другої кар’єри» для літніх людей, що завершують основну трудову діяльність.
5. Агентство практики для студентів.
6. Експеримент у сфері створення нової системи професійної орієнтації, в першу чергу, для дітей із соціально незахищених верств.
7. Проекти галузевих асоціацій щодо створення профілів працівників, професійної орієнтації молоді, формулювання замовлення для системи освіти.
8. Проекти масової освіти старшокласників за кордоном.
9. Шкільний курс «Роль та устрій бізнесу, твоє місце в ньому».
10. Програми виховання культури споживання.
11. Приватні вищі навчальні заклади підвищення кваліфікації / перекваліфікації для дорослих.
12. Дослідження у сфері нових методик освіти.
13. Щорічне замовлення бізнесу для системи освіти.
14. Цільові програми співробітництва з вищими навчальними закладами: цільові програми підготовки фахівців, дослідницькі тощо; використання компаній як бази для практики, досліджень; залучення працівників компаній для участі в навчальному процесі.

Охорона здоров’я:

1. Корпоративні програми регулярних профілактичних оглядів.
2. Корпоративні програми страхової медицини, недержавних систем пенсійного забезпечення.
3. Корпоративні програми щодо пропаганди здорового способу життя (тренінги тощо).
4. Програма «психотерапевт на виробництві».
5. Наукові дослідження у сфері створення підґрунтя для пропаганди здорового способу життя (валеологія, санологія).

Наука:

1. Науково-бізнесові галузеві об’єднання, створені для виявлення потреб та взаємних очікувань, пошуку спільної мови.
2. Проекти «Вчені у лізинг»: комплектація дослідницьких підрозділів компаній кадрами з наукових установ на тимчасових засадах.
3. Венчурні фонди цільового фінансування розробок, в тому числі галузеві (наприклад, у сільському господарстві).
4. Фонди фундаментальних досліджень, у тому числі у сфері гуманітарних наук (психологія, соціологія тощо).
5. Дослідницькі проекти у сфері пошуку нових парадигм бізнесу.

Культура:

1. Проекти культурного і соціального розвитку, що фінансуються бізнесом і відображають його бачення бажаного напрямку руху.
2. Лобіювання звільнення від оподаткування витрат на такі програми, а також лобіювання зміни статусу Міністерства культури: від суб’єкта визначення культурних пріоритетів до керуючого окремими проектами (це призведе до конкуренції культурних проектів, що фінансуються державою і бізнесом).
3. Підтримка самоврядних культурних ініціатив.

Інше:

1. Програми пошуку і підтримки юних талантів у різних сферах (культура, наука тощо).
2. Проведення галузевих форсайтів, залучення значної кількості представників бізнесу до моделювання майбутнього.

Зазначені проектні ініціативи, звичайно, необхідно детально опрацьовувати, але ця робота виходить за рамки форсайту. Підкреслимо, що бізнес має значні ресурси та можливості впливу на людський капітал, але має недостатню суб’єктність.

УСТАНОВКИ НА МАЙБУТНЄ

Як випливає з методики форсайту, що наголошує на інтересах Суб’єкта на противагу об’єктивній картині світу, підсумки дослідження не можуть претендувати на істину в останній інстанції. Так само роботу не можна вважати закінченою. Скоріше, цей форсайт треба розглядати як поштовх, у першу чергу, для великого бізнесу як суб’єкта стратегічного управління людським капіталом, визначитися зі своїми довгостроковими стратегіями щодо нього.

Можна зробити висновок, що результативність цього форсайту виявилась жорстко обмеженою браком суб’єктності вітчизняного бізнесу та його недостатньою відповідальністю за майбутнє людського капіталу країни, про що вже говорилося вище. З цього первинного і найбільш значущого обмеження ми виходимо на першу установку для Суб’єкта — переглянути роль бізнесу в соціально-економічному житті країни. Українському бізнесу необхідно ініціювати «діалог з владою» та «діалог із суспільством», стати третьою точкою трикутника. По суті, це вимагає формування нового «суспільного договору» між суспільством, бізнесом і державною владою, який дозволить бізнесу в перспективі розгорнути інвестиційні проекти щодо розвитку людського капіталу країни.

Для цього бізнесу доведеться ініціювати внутрішній діалог у форматі «бізнес – бізнес», адже орієнтація на стратегічне партнерство українських компаній між собою є ключовою передумовою для успішного розвитку проектних ініціатив щодо розвитку людського капіталу країни. Або домовленість про спільний розвиток спільного для всіх ресурсу, або жорстока боротьба між собою за ресурс, що стрімко зменшується, та виснаження людей у прагненні підвищити поточну ефективність тут і зараз. Словами народної мудрості, «або разом у рай, або поодинці у пекло».

            Великому бізнесу необхідно усвідомити свою надзвичайну відповідальність за розвиток країни через свою унікальну спроможність і насиченість ресурсами, а також через необхідність довгострокового стратегічного планування до меж горизонту часу, за яким при інерційному розвитку починаються суттєві проблеми з людськими ресурсами, тобто руйнівні загрози сталому бізнесу. Малий та середній бізнес, що становить основу багатьох нових галузей, в першу чергу, відповідає за об’єднання зусиль на рівні цих галузей, вироблення спільних позицій і започаткування спільних проектів.

Окрім того, Суб’єкту необхідно чітко усвідомити зміну дискурсу від «людина є ресурсом» до «людина є партнером». Це означає зміну звичної управлінської парадигми: відносини бізнесу і людини будуть вже не відносинами «суб’єкт – об’єкт», а «суб’єкт – суб’єкт».

Підсумовуючи, зазначимо, що проявлено три вектори дії для Суб’єкта, визначеного нами як «відповідальний український бізнес»:

• Узгодження довгострокових інтересів і «правил гри» між вітчизняним великим, середнім і малим бізнесом, що дозволить з більшою ефективністю впливати на інших суб’єктів, врешті-решт — знизити конкурентну напруженість всередині країни і перенести амбіції на зовнішньоекономічні цілі.
• Побудова системного партнерства із суб’єктами зі сфер освіти, науки, охорони здоров’я, культури, громадянського суспільства.
• Пошук систем спільного сталого впливу на рішення державної влади, місцевого самоврядування та інших суб’єктів, які безпосередньо визначають якість людського капіталу країни.

У соціальних дослідженнях часто виникає ефект, схожий на феномен, відомий у квантовій механіці: спостерігаючи об’єкт, спостерігач тим самим його змінює. Таким чином, спроба вивчення проблеми привертає до неї увагу суб’єкта управління і зрушує далекосяжні зміни.

Дехто каже, що Україна більше ніж за 20 років так і не стала справжньою країною. Нам здається, «справжність» визначається двома факторами. По-перше, країна живе у вічності: не швидкоплинним поточним моментом, і не лише спадщиною минулого, але й візією майбутнього. Змінити минуле неможливо, тож даремно за нього воювати. Натомість майбутнє можна і треба змінювати, і власну його візію необхідно захищати. По-друге, країна з народом, на відміну від території з населенням, є суб’єктом, а не об’єктом: ми робимо, а не з нами роблять. Оцих двох речей — спрямованості у майбутнє і суб’єктності — нам часто не вистачає. Наша команда спробувала форсайтом заповнити цю прогалину. Це крапля в морі. Додавайте ваші краплі, і море наповниться.