Поштовхом до написання цього допису стало оприлюднення тематичного дослідження Меррілл Лінч Банку Америки (BofAML) Transforming World: The 2020s (Трансформуючи світ: 2020-ті)[1]. І на сам перед – інфографіка New paradigms of the 2020s (Нові парадигми 2020-их)[2].
Джерело: BofAML Global Research
Безумовно, це дослідження ґрунтувалося на глибокому вивченні існуючих трендів в сучасному світі, їх екстраполяції в майбутнє. Таким чином, моно-модель BofAML є набором установок розвитку економіки і людства в цілому на 20-ті роки ХХІ сторіччя.
Цим дописом, ми хочемо сформулювати інакші парадигми 2020-их. Здебільшого, інакші парадигми – осяжні по відношенню до запропонованих BofAML, а не заперечують їх. Усвідомлюючи при цьому, що інакші парадигми можуть виходити за межі 2020-их.
Окремі парадигми, що їх встановлює BofAML, на нашу думку, є доволі локальними або специфічними, і не отримали свого відповідника в цьому дописі.
Крім того, ця боротьба відбувається на тлі тотального ігнорування прав «недієздатних осіб»: людей з інвалідністю, які не досягли віку зрілості, тварин, екосистем, Природи в цілому, а також, можливо, штучного інтелекту, позаземних форм життя та їх систем – прав усього припустимого різноманіття осіб.Примарна боротьба за верховенство чоловіків, жінок, осіб третьої статі з позиції людства – втрачає сенс. «Перемога» в цій боротьбі – минуща і призводить до ще більшого пригнічення «переможених» – «переможцем».
Можливим варіантом може стати валютна система на основі індексу екологічного балансу.Дефляційні та інфляційні інструменти, обумовленні самим дизайном монетарної системи. Чина Ямайська система безпосередньо передбачає необхідність періодичного «здуття» грошового «пухиря», так само, як його періодичне «надування». Ця періодичність, зокрема, спонукала МВФ почати експертну дискусію щодо нової валютної системи.
Перерозподіл, якщо і має відбуватися, то на меті має мати не кількісне вирівнювання, але приведення у відповідність можливостей в утворенні та підтриманні відповідних до його запиту, умов буття кожного. При чому, ця відповідність має визначатися на ґрунті політичного, культурного, релігійного та ін. поліойкуменізму.Розуміння рівності/нерівності походить з концепції існування універсальної міри достатності, що виражена монетарно. Проте, правдивість існування такої «універсальної міри» — вбачається доволі проблематичною.
СтратКом ВСУ подтвердил первое в мире применение межконтинентальной ракеты против Украины
Россия продемонстрировала возможность ядерного удара по Украине, - Defense Express
В Киевской области достроят транспортную развязку на автотрассе Киев-Одесса
Путин скорректировал условия прекращения войны с Украиной
Практично, постає питання модельної демонополізації – економічного плюралізму. Такого укладу, коли в межах однієї держави паралельно й вільно функціонують різні економічні моделі та методи виробництва, розподілу та перерозподілу. “Плюралізм в економіці, це все про множинність організаційних принципів”[3].
Як монетаризм, так і кейнсіанство являють собою економічні моно-моделі, що від ХХ сторіччя боряться за домінуюче положення в світі.
«7.71 Податки – це обов’язкові, безвідплатні (unrequited) платежі, готівкою або натурою, що здійснюються інституційними одиницями до державних установ. Вони описуються як безвідплатні, оскільки уряд не надає нічого натомість інституційній одиниці, що здійснює платіж, проте уряди можуть використовувати кошти, зібрані в податках, для надання товарів або послуг іншим інституціям (на індивідуальній або колективній основі), або суспільству в цілому».Глосарій економічних термінів, що його було розроблено міжнародною групою експертів ООН – SNA2008[4], наводить таке визначення податків:
Таким чином, прогнозоване збільшення податків, означає – зростання потреб урядів та державних установ на власні потреби, що не є обумовлені інтересами громадян: збільшення бюрократичного апарату, покриття наслідків неефективного управління, «електоральні хабарі» для окремих верств населення, та ін.
Натомість, цільові платежі, як свідчить сама назва, мають цільове призначення та відповідне цільове фондування. Наприклад: платежі на оборону, на охорону здоров’я, на освіту, на утримання апарату управління, тощо.
Республіканська частка – грошовий еквівалент рівної̈ частки доходів від використання усього спільного надбання громадян, що регулярно сплачується готівкою кожному громадянину.Хоча, концептуально УБД і РЧ – подібні один до одного, призначення обох в співучасті громадян в доходах від експлуатації спільного (державного), РЧ має принципову відмінність.
РЧ прямо залежить від ефективності управління спільним відповідними інституціями (урядом). Таким чином, РЧ є результатом управління якістю, а не кількістю, як УБД.
В парадигмі республіканської частки, кожний громадянин розглядається як співвласник республіканського/спільного надбання, і як такий – має беззастережне право на отримання рівної частки від його (надбання) використання.
Мова не йде про наповнення будь-якої окремої ойкумени, про її «правильність» чи «неправильність», а про співбуття їх множин.Поліойкуменізм – припускає правдивість кожної парадигми в межах відповідної територіальної чи екс-територіальної організованості (ойкумени, або громади), і відкидає саму можливість монополії на Істину (яка не є «продуктом агрегації чинних ойкумен») в просторі множини множин різноманітних ойкумен.
Інакша установка полягає в формуванні динамічних національних пулів благ – ресурсів та послуг, що ними безоплатно можуть користуватися усі громадяни; а також національних та міжнародних пулів спільних активів[6], що управляються в найбільш ефективний спосіб.Дискусія про публічні блага вже вийшла за межі суто теоретичного дискурсу, і стала елементом політичної риторики[5].
Водночас, кінець ХХ – початок ХХІ сторічь, навели практичні приклади прояви інакших ресурсів. Закінчилася монополія природних ресурсів. Так інформація, і далі – (великі) данні, стали цінними ресурсами сьогодення. Ба більше того, ринкову оцінку отримало не-споживання ресурсів, перетворивши таку антропогенну діяльність у ресурс[8].В умовах мономодельної парадигматики, людство постійно стикається з тим, що Медоуз в доповіді Римському клубу назвав «межі зростання» (The Limits to Growth[7]). Дійсно, будь-який проявлений (актуалізований чинною економічною або соціальною системою) ресурс має свої кількісні обмеження. Але кількісні обмеження, рано чи пізно, проте завжди призводять до стагнації.
Кількісний приріст на ґрунті наявних ресурсів, їх відповідна цінність, прадигмічно мають бути заміщені якісною динамікою прояву інакших ресурсів, через створення відповідних місць і умов, її підтримання. Інакшими словами: пріоритетним стає інтенсивність прояву інакших ресурсів.
Водночас, сучасна фізика, і на сам перед – квантова фізика або теорія струн, відкривають перспективи такого освоєння Всесвіту, що не є пов’язаним з технічними можливостями сучасної техніки, хай і з певною модернізацією. Нам потрібна установка на інакшу інженерію (чи скорше – інґенерію) – натхненне мистецтво в пошуках шляхів в поліверсумі й між, що породжує відповідні інакші технічні рішення та установки.Парадигма «Космос» — ґрунтується виключно на установках технічного характеру – нашої теперішньої технічної спроможності. Одначе, кажучи про установку «Космос» здебільшого мають на увазі освоєння ближнього космосу. І тут граничною є установка на освоєння Місяця та Марсу – що їх озвучили Китай та Ілон Маск.
Водночас, існують антропогенні процеси промислового і непромислового характеру, що на цьому етапі розвитку людства потребують певних викидів. Тотальна заборона таких викидів породжує нерівність, та порушує принципи справедливості, практично обмежуючи можливості розвитку.Безумовно, виробництво «чистої енергії» — енергії, що отримана з поновлюваних джерел з нульовими викидами, а також енергію, що заощаджується за допомогою заходів з енергоефективності[9] – вбачається важливим ідеалом.
Водночас, глобальність планетарної екосистеми дозволяє компенсувати такі вимушені викиди, через надання послуг екосистемі в інший спосіб – відтворення природних екосистем, зменшення або ліквідація наслідків екологічного сліду та ін. Таким чином, отримувати та споживати енергію із зкомпенсованим екологічним слідом, і в цьому сенсі – «нейтральну енергію».
Щодо цього, інакша парадигма ґрунтується не на інтересах («акціонерів» чи «зацікавлених сторін»), а на спільній відповідальності – перед минулим, сьогоденням та прийдешнім, перед планетою в цілому.
Важливим стає вільне співіснування множин моделей відповідального господарювання, їх зв’язки, еквіваленти обміну між моделями, те, що ми називаємо «ойкономікою» — мистецтвом господарювання в поліойкуменічному світі.Сама по собі економіка є соціальною наукою, що вивчає виробництво, розподіл та споживання товарів і послуг. Зміст окремих цілей та моделей цього (той самий «моральний капіталізм») в умовах економічного плюралізму перестають відігравати вирішальної ролі, як в умовах намагань насадити єдину модель господарювання.
[1] https://resiliencesystem.org/sites/default/files/Decade_of_Peaks.pdf
[2] Див. стор. 3.
[3] Dow, S.C., Methodology in a Pluralist Environment, Journal of Economic Methodology, 8 (2001)
[4] https://unstats.un.org/unsd/nationalaccount/docs/SNA2008.pdf
[5] https://jacobinmag.com/2018/04/fossil-fuels-renewable-energy-eco-socialism
[6] Актив — це вмістилище вартості, що представляє вигоду або низку вигод, що їх отримує економічний власник шляхом володіння або використання протягом певного періоду часу. Це засіб перенесення вартості з одного звітного періоду в інший (пункт 3.30 SNA 2008, пункт 7.15 SNA 2008)
[7] http://www.clubofrome.org/report/the-limits-to-growth/
[9] https://energync.org/what-is-clean-energy/
[10] Концепція “common but differentiated responsibility” (спільної, але диференційованої відповідальності) давно ефективно працює в низці процесів ООН.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook
