Десять років по смерті Соломії Павличко. Містика формування української еліти

В 1995 році випускниця Інституту Державного управління (заснованого і очолюваного Богданом Кравченком) Олена Скоморощенко написала магістерську роботу про еліти. Суть проста. Еліти ієрархізовані за здійснюваними функціями. Верхні еліти працюють з цінностями і продукують те, що американці називають “національною мрією”, а росіяни “національною ідеєю”. Середня еліта – виробляє політику для її досягнення. А нижня еліта реалізує цю політику.

Відтак головна проблема України – відсутність верхньої еліти (все, від Довженка до Коротича, забрано в Москву). Найкраще, що ми маємо – Кучма з його сакраментальним “скажить мені що і я вам побудую” — в кращому разі еліта середня. Відтак головне завдання України – породити собі верхню еліту. Сильну не накраденим капіталом чи політичною пронирливістю, а здатністю на полотні національної культури намалювати прекрасне майбутнє. А поки цього не буде Україна залишатиметься “без голови і серця”.

Проблеми з верхніми елітами Україна мала завжди. І постійно намагалася її вирішити. Кирило-Мефодієвське братство на чолі з Костомаровим і Шевченком, Драгоманови-Косачі, українські комуністи 20-х, хвиля шестидесятників (до якої належав і Леонід Осика). Спроби робилися регулярно, вдихали нові сили в Україну, дозволяючи їй вижити і пережити ще одну епоху, але так і не змогли її повести по власному шляху. Лише один раз Байді-Вишневецькому і Сагайдачному вдалося повести народ, власне і породивши Україну.

Часи незалежності картину поміняли мало. Мені відомо 5 – 6 спроб породити верхню еліту для України. І це не були кон’юктурні політичні проекти під вибори чи під чергового президента або прем’єра. Але сакральне знання не давалося навіть достойним. Навіть таким, як Соломія Павличко. Яка найближче підійшла до українського Граалю. Яка змогла створити Диво. З себе самої, Оксани Забужко, Віри Агеєвої, Богдана Кравченка та ще багатьох інших збудувати простір мрії – зерно майбутньої України, в якій хочеться жити.

Зерно росло і вже при народженні давало плоди. Цінності. На противагу колоніальному “полковник наш рождён был хватом, слуга царю, отец солдатам» лицарство духа Забужкиної “Notre Dame d’Ukraine”. На противагу провінційній меншовартості вікно у світ вже давно існуючого в Україні модерну через “Теорію літератури” самої Соломії Павличко. А, головне, люди – лицарі ідеї. В тому числі майже триста випускників інституту Богдана Кравченка.

А потім її не стало. Випадково. Містично. На Новий 2000-й рік. І виявилося, що без неї все це існувати не може. І тепер Оксана Забужко читає лекції в Гарварді, а Богдан Кравченко допомагає розбудовувати Киргизстан. І знову все у нас по “Книзі битія українського народу”:

“95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

96. Бо голос її, голос, що звав всю Слав’янщину на свободу і братство розійшовся
по світу слав’янському.”

І тепер Україна знову вагітна верхніми елітами. Всесвітня Криза буде її бабою повитухою. Бо знову поставила проблему виживання. А нинішні лідери як не мовчать, то заспокоюють-присипають: “Все гаразд, криза минулася, тепер все буде добре, тільки виберіть мене, мене, мене коханого (кохану)!”

І нікому сказати Україні правду, що сталі (головного джерела валюти) ми продамо в цьому році 25 мільйонів тон проти 40 докризових. А ціна на цю сталь впала з 750 до 350-400 доларів. А ціна на газ зросла зі 180 не до 230, як обіцяла Тимошенко, а до 280 доларів. І ще зросте, бо в той момент як все дешевшає, Газпром ціну на наступний рік планує підняти ще на 100 доларів.

І жоден кандидат в Президенти так і не муркнув, що доходи України скоротилися вчетверо, а видатки зросли вдвічі. Вже зараз в Україні неможливо ні грошей знайти, ні роботи. Бо ми менше стали заробляти і більше витрачати. І після виборів не скаже, бо будуть вибори місцеві і парламентські. А потім вони будуть формувати нову більшість, Уряд, виконкоми і адміністрації. А Криза все більше наповзатиме на Україну.

Тому восени буде революція. І той, хто виграє президентські вибори буде відповідати перед народом. По-дикому на вилах (якщо буде бунт), по варварськи біля стінки чи на гільотині (якщо буде революція на кшалт французської чи петроградської), а може цивілізовано (якщо буде революція оксамитова типу чеської чи помаранчевої). Але відповідати доведеться. Так що, відверто кажучи, я не розумію завзяття, з яким кандидати (а невинних серед них я не знаю) пнуться стати Головним Винуватцем, покараним народом.

Але результатом революції стане не покарання старих еліт, а народження нових. Вже зараз з’явилися тексти-маніфести з різними наборами цінністних орієнтирів. Це і “Обрій відплати” Густава Водички, і “Маніфест середнього класу” Романенка, і тексти Морозова та Сугоняки…

Навіть звернення Березовського до українських олігархів проходить по цій статті. Що не може не тішити. Бо поки Росію поглинає ксенофобія, відторгнення усього чужого, перетворюючи її з імперії на звичайну національну державу, казаном де варяться ідеї різних культур стає Україна.

Ми не можемо сказати сьогодні які конкретно верхні еліти народяться в Україні в 2010 році. Не можемо знати хто саме їх персоніфікує. Але, оглядаючись на генезу українських верхніх еліт в минулому, можна дещо сказати про еліти майбутні. По-перше, нових українських еліт буде декілька. Так Михайло Драгоманов започаткував простір цінностей української соціальної демократії, базованому на колективізмі громади та справедливості. А його сестра Олена Пчілка започаткувала простір цінностей українського націоналізму, базованому на традиції. А її дочка Лариса Косач (Леся Українка) між матір’ю і дядьком вибрала бік дядька. А на підавстрійській Україні за Драгомановим пішов Іван Франко. І Соломія Павличко та Оксана Забужко стали лицарями Драгоманівської традиції.

По-друге, спиратися нові еліти будуть на одне полотно української національної культури, але базуватимуться на різних системах цінностей і пропонуватимуть різні обличчя майбутньої України.

По-третє, хтось переможе, повівши за собою Україну, але традиції подовжаться усі. І переможе той, хто зможе запропонувати шлях, який дасть можливість не тільки вижити в Кризі, але і збудувати Прекрасне Майбутнє.

Переконаний, що це буде еліта, що вийде з традицій модерну і справедливості, перевідкритих нам Соломією Павличко.

Юрій Буздуган для «Хвилі»