Світ та Україна за 10 років. Вибір майбутнього, який ми робимо кожен день

Вступ від модераторів

З 2010 року ми проводимо пошукові експедиції у майбутнє мета яких – побачити та зрозуміти які події та вчинки ведуть нас у те чи інше майбутнє. І, побачивши можливі граничні траєкторії (сценарії), сформувати власну позицію і власну стратегію та тактики, які будуть сприяти втіленню того майбутнього, яке ми вважаємо позитивним. Де «ми» – це і окрема людина, і спільнота людей, які об’єднанні спільним баченням майбутнього.

За методикою роботи експерти з різних галузей визначають події, які складають два сценарії: інноваційний та консервативний. Інноваційний сценарій – це шлях на якому людство намагається рухатись до більш свідомого ставлення до майбутнього та своєї ролі в його створенні. Це сценарій коли активна меншість стає активною більшістю. Консервативний (ми ще називаємо його «катастрофічний») – це сценарій «плинути за течією», коли соціальний рух більше керується базовими інстинктами. Це сценарій, коли активна меншість маніпулює пасивною більшістю не намагаючись змінити траєкторію її руху, а використовуючи її для задовольняння власних потреб.

Цікаво те, що багато з чого що ми побачили у майбутньому з 2012 та 2017 років – відбулося. Сумно, що відбулося більше консервативного ніж інноваційного. І в світі, і в Україні.

Зараз ми представляємо результати чергової експедиції у майбутнє, в якій в якості експертів брали участь Андрій Длігач, Світлана Кушнір, Володимир Ночвай, Володимир Полочанінов, В’ячеслав Богуславський, Степан Кушнір, Олена Юзькова. А провідниками-модераторами – Андрій Кашпур та Мітя Хопта.

Чому ми публікуємо результати дослідження через рік після його проведення?

Тому, що на нашу думку, навіть за такий короткий проміжок часу можна побачити яким саме сценарієм рухається світ та Україна. І порівняти достеменність експертних висновків 2012, 2017 та 2020 року.

Чому саме ми моделюємо сценарії до 2030 року?

Коли ми починали цей проект 10 років тому, ми визначили цю дату як початок точку «неповернення» переходу людства на нову парадигму. Де десяті та двадцяті роки – це час коли людство ще має можливість краще усвідомити ті можливості та загрози, які виникли з появою та розвитком інформаційних та інших технологій, які почали бурхливо розвиватися з 90х років минулого сторіччя. І саме у тридцятих роках стане зрозумілішим та більш очевидним який шлях обрало людство.

Вісім років, які пройшли з першого моделювання, підтвердили в цілому цю гіпотезу. Разом з тим, стало очевидним, що одні спільноти та країни обирають та будуть обирати більш інноваційні, а інші – більш консервативні (чи навіть катастрофічні) напрямки. І траекторії спільнот та країн у реальному світі не будуть такими вже чітко визначеними «інноваційними» чи «консервативними», а, скоріш за все, будуть містити більше чи менше елементів того чи іншого сценарію (як це було проявлено в попередніх наших роботах).

Разом з тим, саме в двадцятих роках стане остаточно очевидно в який бік піде траєкторія розвитку людства в цілому і окремих країн/спільнот зокрема.

Також очевидно, що до 2030 року виникнуть нові загрози та відкриються нові можливості, Зміниться і саме людство, і коло питань, яке воно вважатиме актуальним. Власне саме тому ми і проводимо наші моделювання періодично – оновлюючи наше бачення майбутнього і визначаючі траєкторію змін нашого ставлення до нього та до тих подій, що вже відбулися.

Ключові різниці сценаріїв

У десятих-двадцятих роках ХХІ ст. стало цілком очевидним, що технологічні зміни призвели до збільшення можливостей окремої людини – доступність для більшості людей їжі, одягу, енергії, інформації тощо. І це, в свою чергу сприяло розвитку індивідуалізму та появі нової соціально-економічної ролі – прос’юмера: і споживача і виробника. Як колись підвищення ефективності персональної вільної людини праці стало однією з причин занепаду Римської імперії і її економічної моделі, яка ґрунтувалася на централізованій рабовласницькій економічній моделі, так і зараз зростання матеріальної та інформаційної персональної забезпеченості та можливостей пос’юмерів стають причиною майбутніх соціально-економічних перетворень. Збільшення можливостей побудови мережево-діалогових інформаційних, соціальних, виробничих систем вже з початку десятих років стає очевидним, а у двадцятих роках починає складати реальну конкуренцію вертикально інтегрованим директивним системам індустріальної епохи.

Разом з тим, у двадцятих роках ще залишається невизначеним які соціально-економічні наслідки потягне за собою розвиток мережево-діалогових систем. Власне саме тому двадцяті роки і є розвилкою як для людства, так і для окремих його частин – спільнот, країн.

В інноваційному сценарії у світі процеси індивідуалізації відбуваються разом із збільшенням взаємодії індивідуумів та колективних суб’єктностей. Відповідно, світ прямує до полідержавного устрою – починає народжуватись парадигма співпраці та розуміння необхідності домовлятися різним групам для спільної мети в процесі співіснування на планеті/Всесвіті. Ця парадигма починає поступово приходити на зміну багато тисячолітній ідеї конкуренції та права сильного. Світ стає більш відкритим, а його елементи – більше взаємодіють між собою в різних горизонтах та системах – народження «мережевого світу».

Рушієм цього процесу виступає активна меншість, яка має достатність та наповненість базових потреб та усвідомлює неспроможність подолання окремими країнами/спільнотами викликів, які виникли та постійно виникають перед людством: енергетичні, екологічні, біологічні тощо.

В цьому контексті Україна, розуміючі зміни устрою Світу, прагне сформулювати власну унікальну корисність у новому світовому контексті – лабораторія нових соціальних відносин. І свідомо займає позицію «перехідного періоду», як кадрове джерело людей, які мають досвід ефективних дій в кризових умовах, володіють навичками, які вже «забули» провідні країни. Драйверами інноваційного пошуку глобальної корисності України виступають амбіція мати суб’єктність та те відставання (соціальне та технологічне), яке склалося на початок двадцятих років. Власне це відставання і стимулює розвиток України: і через страх у активних та амбітних українців (3-5% від загальної кількості самоідентифікованих громадян), і через відсутність необхідності «поступової модернізації мінімально достатньо працюючої системи». Внаслідок цього активні українці просто вимушені поступитися власними амбіціями та почати вчитися та будувати екосистему майданчиків для діалогів та співпраці.

В іншому – консервативному – сценарії Світ також рухається в бік індивідуалізму, але зі стрімким скороченням діалогових мережевих комунікацій. Тобто Світ продовжує та пришвидшує свій рух в рамках традиційної парадигми конкуренції в бік «абсолютного та беззаперечного права сильнішого». «Індивідуальне право сильного» втілюється жорстко та без обмежень – протягом десяти років фактично повністю зникає будь-яка моральна та матеріальна «компенсація за експлуатацію» слабких країн та спільнот. Паралельно та внаслідок цього відбувається ще більш стрімке скорочення горизонту мислення людства – фокусування на «тут та зараз» задля виживання. Драйверами цього виступають зникнення етично-політичних обмежень внаслідок низки криз та низької активності суспільства у відстоюванні власних прав та свобод та «жадібність помножена на страх» втратити ресурси для підтримки життєздатності системи, яка розпадається на все дрібніші фрагменти. Власне – як це відбувалося п'ятнадцять сторіч тому – під час розпаду Римської імперії.

В цьому контексті Україна має розвилку між власними консервативним та інноваційним сценаріями.

В українському інноваційному сценарії у межах консервативного Світу Україна отримує операційну перевагу за рахунок свого відставання від світових процесів, що дає їй більшу готовність до світової фрагментації та «нових темних віків». Разом з тим «український інноваційний сценарій» є лише операційною перевагою у світовому тренді «темних віків».

А консервативному у світовому консервативному Україна остаточно втрачає суб’єктність, а суспільство – остаточно стає розподіленим та керованим. Драйверами цього процесу традиційно виступають перевага персональних інтересів кожного та пошук персонального прибутку за рахунок перерозподілу залишків суспільного майна.

Вище наведене – є імовірними граничними сценаріями руху з тим, що ціна (необхідна енергія) переходу між ними з кожним роком збільшується. Відповідно, можливість та імовірність переходу з консервативного до інноваційного сценарію – зменшується.

Ключові події початку двадцятих років

Світ початку 20х років живе очікуванням кризи «старої економіки» та активно розробляє нові доктрини та програми.

В інноваційному сценарії ці доктрини побудовані на принципах більшої відкритості та мережевої взаємодії (контр-тренд авторитарності та локалізації). Зокрема – зменшення нерівності розвитку економік різних країн.

В консервативному – світ продовжує та прискорює свій рух у парадигмі «права сильного». Відповідно очікування кризи призводить до збільшення потужності та масштабів «Великої торговельної війни»: сильні національні економіки намагаються поглинути більш слабкі. Але в цьому процесі все більш очевидним стає, що стара політична та економічна модель втратила свою ефективність і є неактуальною.

Власне це стає першим розгалуженням – простором вибору.

В разі вибору інноваційного шляху криза та перша хвиля глобальних економічних змін закінчиться протягом 5 років з приходом до влади в ключових країнах світу державних управлінців нового типу – тих, хто вміють об'єднуватися та будувати партнерські відносини win-win. Цей рух народився у Швеції, Німеччині, Південній Кореї та поширився на країни «старої Європи» та США. Протягом п’яти років розробляються основи та механіка впровадження принципів нової демократії: «більше влади – більше відповідальності». «Стара демократія» («легітимізація влади підтримкою більшості») піддається все більшій критиці. В цей час активно відбувається зміна архітектура енергетики – диверсифікована ВДЕ-енергетика стає не тільки визнаним трендом, а й набуває домінуючого впливу на економіку. Проблеми пов'язані з екологічними та кліматичними змінами – залишилися та стали ще більш гострими, але вони стають додатковим драйвером створення регіональних цільових науково-технологічних об'єднань країн.

Нова енергетика, спільне розуміння кліматичних загроз, поява нових викликів (пандемії) спонукали активну модернізацію наддержавних структур, таких як ООН, ВОЗ, СОТ енергетичні альянси тощо.

В цьому контексті в Україні стає домінуючім (не стільки за кількістю людей носіїв ідеї, скільки за їх сумарним впливом) розуміння необхідності самостійної та активної роботи з будівництва економіки та політичного устрою, якій базується на випередженні актуальним глобальним викликам. Це розуміння відобразилося на загальних електоральних уподобаннях та сприяло народженню нових критеріїв приналежності до «національної еліти» та їх консолідації на основі спільної візії щодо ролі України у світовому майбутньому.

«Я гарантую вам тільки одне – всі ми, кожен з нас, будемо багато працювати. Це право та внесок кожного у те майбутнє, яке ми визначили для себе як спільнота. І за яке ви проголосували на виборах. Адже ми розуміємо, що наша доля і доля наших дітей створюється тут та зараз. Відкритість та спільність дій – від сьогодні стає головним законом України. І той, хто порушить його зраджує не тільки себе, а й кожного з нас. Наше завдання – довести собі та всьому світові, що ми новонароджена, але сильна нація де кожен українець є Людиною – вільною та сильною. А разом – ми спільнота, яка є невід’ємною частиною нової історії людства», – з інавгураційної промови Сьомого президента України.

Сьомого президента було обрано на хвилі позитивних змін, які почалися після завершення Зеленським руйнації старої системи та його виходом у відставку внаслідок приходу в політику нової хвилі – компетентних кадрів з бізнесу та громадського сектору, які в боротьбі зі старою системою стали рушієм змін в Україні.

Одним з перших законів нового парламенту стало впровадження принципу політичного життя: «більше влади – більше відповідальності». Та прийняття пакету законів по реалізації стратегії переходу економіки України на сучасні формати, яка була розроблена ще за часів «зеленського» на відкритій дискусійній платформі.

Ключовим елементом цієї стратегії стає можливість впровадження в окремих експериментальних кластерах та дослідження ефективності різних форм економіко-політичного устрою України:

– «Корпорація Україна» з основним капіталом у вигляді національного багатства та акціонерами – громадянами України;

– модель кластерного розвитку країни на рівні міст;

– модель взаємодії інноваційно-виробничих платформ;

тощо.

Паралельно з цим відбулася перша хвиля реформ: судова, держуправління, децентралізації, медицини, податкова, освіти, пенсійна.

Лідери громадських рухів, військових еліт, політичних еліт та олігархи підписали угоду про загально-національні інтереси, де було домовлено про 4 зони загальнонаціональних інтересів: інноваційний розвиток економіки, екологічна та національна безпека, розвиток громадянського суспільства на основі соціальних інновацій. Це дозволило сформувати стратегічне бачення майбутнього та комплексний план розвитку України на наступні 5 років.

«Сьогодні ми вперше в історії України прийняли стратегічний план законодавчої діяльності парламенту. Суспільство визначилось зі спільним баченням майбутнього України в контексті світової спільноти і тепер ми, парламентарі маємо оформити це у відповідні закони. Це історичний момент – ми, як спільнота, стаємо дорослими. Ми визначаємо свій шлях і беремо на себе відповідальність», – з промови спікера парламенту під час відкриття першого пленарного засідання 10го скликання.

Українська культура відкрила нове дихання – просторові експерименти та новітні пошуки у часі між минулим і майбутнім стають підґрунтям для появи цікавих культурних та творчих явищ. Реалізація принципу «українські митці мають бути цікавими по всьому світові» сприяло появі та стрімкому зростанню професіональних продюсерів. Українські культурні проекти починають набувати європейську аудиторію.

Але все може статися інакше…

Людство не знайшло в собі сили активного впливу на власне майбутнє і продовжило рухатись у консервативному сценарії, якій з початку 20х років перетворив економічне протистояння країн на «гарячі конфлікти». Міжнародні структури продовжили втрачати свій вплив – ООН безкінечно розглядає військові та торгові конфлікти, проте не може вплинути на них.

«we don`t see useful from them. we stop paying for them», – написав в Твітеррі 46 президент США аргументуючи припинення фінансування ООН.

Ця заява дивним чином співпала із заявою Європарламенту про прийняття пакетів законів, які мають більш жорстко регулювати національне законодавство членів у питаннях економічної та соціальної політики, зокрема спрямованих на зменшення сепаративних настроїв як у Євросоюзі, так і в середині країн-членів. Окремим законом в цьому пакеті прописано про підсилення контролю за кордоном ЄС по лінії Румунія - Угорщина - Польща - країни Балтії. Офіційна причина – падіння економічних показників ЄС на 12% та збільшення безробіття на.

Це стало результатом висновку керівників найбільш розвинутих країн світу, що ефективною формою соціально-політичного устрою є модель конкуренції вертикальних (авторитарних) систем. «Фрагментація» та локалізація світу вперше з’являється в національних доктринах сильних держав. В медіа розвинутих країн активно обговорюється необхідність скорочення міжнародних програми та введення суворої охорони наукових таємниць.

В країнах третього світу зафіксовані перші випадки «наукових» та «медичних» експериментів на людях, зокрема тестування вірусів та засобів контролю людини. Проте ця інформація не стала сенсацією, а лише тимчасово привернула увагу фахівців на фоні новин про масштабні техногенні катастрофи та низку “блекаутів” в енергетиці.

Зафіксовано зростання долі візуальної комунікації та вперше науково зафіксовано її наслідки – зниження IQ населення планети. Депресія виходить на перше місце причин втрати працездатності. З’являється мода на самогубства.

В цьому контексті політикам України здається, що країна вийшла з під впливу Європейського союзу і вони остаточно припиняють реформи. В країні продовжилась економічна криза та закриття підприємств, розвиток «тіньової економіки», зростання рівня безробіття, відновилося рейдерство державних та приватних підприємств. Прийнято новий податковий кодекс – збільшення податкового тиску на підприємців та громадян.

«В ситуації коли наші західні партнери зрадили нас наш єдиний шанс врятувати країну – це збільшити кількість зібраних податків. І тут ми маємо бути рішучими та неупередженими. Тому ми маємо скасувати спрощену схему оподаткування. І надати більше повноважень податківцям», – заявив голова Об’єднаної служби податків та зборів виступаючі в парламенті на підтримку нового Податкового кодексу.

У 2025 Україна оголошує дефолт. Продовжується політична нестабільність та розбрат. В результаті – проросійські сили поступово отримують контроль над усіма гілками влади. Внесені зміни до Конституції: 7й Президент України обирався Парламентом, зупинена децентралізація – замість неї спроба повернення до централізованого управління, яке залишається операційним – рішення «день у день». Разом з тим зростають «федеральні» та «феодальні» настрої в регіонах. Сусіди зі Сходу та Заходу «відщипують» шматки території України і підтримують місцевих «феодалів» проти «центру». Олігархат зміцнює силові важелі впливу на суспільство через правоохоронні органи. Прикриваючись кризою, пандемією, війною, фактично встановлюється тотальний контроль над громадянами та медіа. Судова система не працює.

Держава згортає фінансування науково-технічних та культурних програми. На початку 20х років під гаслом боротьби з кризою останні кошти з бюджету НАНУ перерозподілили у Пенсійний фонд. Це спричинило нову хвилю масового відтоку «мізків» та іншої робочої сили в сусідні країни – не зважаючи на посилення «пропускного режиму» на кордоні з боку ЄС.

Найбільш визначною культурною подією початку двадцятих стала книга 7-го Президента України "Как мы пережили эпидемию".

Середина двадцятих – Україна перейшла рубікон

До середини двадцятих Світ ще остаточно не визначився і вагається між інноваційним та консервативним сценаріями.

Періодичні загострення провокуються спалахами хвороб та локальними економічними кризами. Політичні баталії відбуваються по всьому світові, періодично переходячи у вуличні протести, як відповідь суспільства на спроби влади взяти більше контролю.

Автономність людей зростає незважаючи на спроби окремих корпорацій та держав збільшити контроль за ключовими складовими – інформацією та енергетикою.

В цей час Україна перейшла рубікон – створенні на початку двадцятих умови для розвитку підприємництва та політичні реформи дали можливість отримати перші позитивні результати та заручитися конструктивним силам новою хвилею підтримки українців. Вперше після 2014 року відновилася хвиля репатріації українців.

«Ми наполегливо працювали 5 років. І зараз бачимо результати - у рейтингу Конкурентоспроможності країн світу, Розвитку людського капіталу (HDI), Рейтингу інновативності ми увійшли у ТОП-30 країн світу. Здається, що ми заслужили відпочинок. Але – ні. Хто хоче відпочити – нехай скаже зараз. Ми всі йому подякуємо, а він напише заяву про відставку. На його місце прийдуть нові професіонали, які продовжать нашу спільну справу», – ці слова прем’єр міністра під час робочого засідання уряду з нагоди завершення другої хвилі скорочення адміністративного апарату викликали шквал критики через надлишковий авторитаризм. Разом з тим третина міністрів пішла у відставку та перейшла на роботу у приватний сектор – сформувала консалтингову компанію в Африці.

До середини двадцятих років Україна змогла перетворити хаос в політичному та частково економічному просторі в конструктивний розвиток. Це дало значний приплив зовнішніх фінансів в національну економіку як від «олігархічних груп», так і від іноземних інвесторів, що відчули безпеку для бізнесу та швидкий темп зростання української економіки. За підтримки суспільства затверджено політично-економічний пріоритет на відновлення екології країни.

Починається системна модернізація українських міст «від радянських до людяних». Завершується епоха старих мерів «Оновлені міста стають фундаментом модернізаційних змін у країні.

Всередині двадцятих система освіти отримала новий імпульс розвитку в структурі зростаючої економіки. Лібералізація системи освіти та різноманіття культурних та технологічних компартментів, зон та агломерацій сформували різноманіття навчально-культурних та освітні закладів. Звісно, не всі освітні новації підтвердили свою ефективність. І все частіше мова заходить про необхідність створення програми «ре-совіти» для тих учнів, які потрапили в програми, які були визнані неефективними. Але принцип «вирощення різноманіття» та вже сформовані простори «пошуку різного» дали можливість уникнути необхідності жорсткого втручання держави в цей процес.

«Школа – це місце де діти можуть і мають робити помилки. І наше завдання – допомогти їм набувати цей досвід, а не заважати. Ви хочете щоб школа відповідала формальним вимогам? Ви прагнете більше контролю? Навіщо? Кожен з нас, вчителів, бере на себе таку відповідальність, що ніякий ваш контроль її не перевищить. Ми цінимо той соціальний відгук, ту пошану до нашої праці, яку почали відчувати в останні роки і ми цінуємо це більше ніж ви можете собі уявити. І наші перші випускники доводять що цей підхід є правильним. І що школа – це не стіни в яких проходять 11 років дитинства, а це простір який охоплює все життя», – із виступу директора полтавського експериментального освітнього кластеру на слуханні парламентської комісії.

Стимулювання різноманітності в контексті спільного бачення майбутнього вплинуло на економічну та культурний розвиток України. І стали підґрунтям формування регіональних та технологічно-цехових просторів, які, в свою чергу, стали інтернаціональними центрами притяжіння для тематичних мереж і спільнот.

За крок до народження нового світу – друга половина двадцятих

Однією з ключових подій другою половини двадцятих стало те що нова економіка, яка базується на «капіталі відносин», перевищила за обсягами стару економіку «фінансового капіталу». На думку експертів саме завдяки цьому світ зумів уникнути глобальної кризи.

«Людина для людини та планети» (а не «бізнес та споживач») остаточно стають головним принципом економіки.

У кількох країнах Європи законодавчо введено «базовий дохід» та інші форми більш рівномірного розподілення національних багатств.

Підвищується рівень інтегрованості країн Африки (на базі Африканського союзу) до валютного союзу і економічного союзу.

Реформуються глобальні організації такі як ООН, ВОЗ. Разом з тим – створені та працюють нові регіональні економічні та політичні союзи. Світ стає по справжньому мережевим.

«Стара демократія» ще працює, разом з тим – все більш активно обговорюється нова модель демократії як політичного устрою з обмеженим виборчим правом яка базується на принципі: «більше прав – більше відповідальності, більше суспільної користі – більше можливостей». Проводяться перші експерименти впровадження концепції на рівні країн.

Перші спроби біохакінга та CRISPR-Cas модифікації, що викликає хвилю дискусій про етичність цього. Разом із тим ГМО-продукти перестають лякати людей, зростає врожайність. Винайдені ліки від багатьох видів раку. Перші спроби запису мрій та спогадів.

Зростає культурне різноманіття та кількість культурних подій: фестивалів та презентацій культур, традицій та феноменів різних країн та етнічних груп.

В цьому контексті Україна розвивається випереджаючими темпами, оскільки країні вдалось використати свою «відсталість від минулого», я к перевагу у побудові майбутнього. Так, країна ще не вийшла у світові та навіть регіональні лідери. Але в новому мережевому світі змінилися і критерії лідерства. І Україна створила підґрунтя щоб стати лідером в свої унікальній позиції – простір народження нових форм та ідей.

Україна стає цікавою для інших. Сформовано бренд нової, прогресивної, відкритої України. Реалізовано презентаційну програму «Нова сучасна Україна – разом для Світу».

Завершено перший етап оновлення транспортної інфраструктури – країна починає отримувати прибуток від логістичного потенціалу. Зростає дохід від туристичного напрямку.

Україна увійшла в декілька економічних блоків/союзів та почала займати більш вагому роль на Європейському континенті з експорту персоніфікованої продукції.

Війна завершилася (із допомогою міжнародних партнерів, які побачили позитивні зміни в Україні) поверненням Донбасу (на черзі – Крим).

Країна остаточно відмовилася від розвитку вугільної галузі та впроваджує програму переорієнтації шахтарських міст на інші види економіки.

У міжнародних медіа все частіше з'являються прізвища українців у зв'язку з рекордами в різних сферах.

Українські космонавти увійшли до складу міжнародних команд.

У державно-приватному партнерстві в Україні розроблено проект рівня Google або Facebook.

З другої половини 20х відбулася зміна якості політиків: бізнес-прагматики («нова економіка») та ліберали конкурують за увагу мас.

Завершується трансформація влади з «управляючої» на координуючий орган з функцією зовнішньої політики, безпеки, та внутрішньої координації спільнот, платформ та мереж.

Зростає участь людей у ГО та соціальних об’єднаннях, які активно впливають на всі сфери діяльності держави.

Наприкінці 20-х Україна одна з перших в Європі держав перевела усі вибори в онлайн. Майже 100% населення має свої персональні електронні ключі, встановлено штрафи за відмову від участі в особливо важливих голосуваннях. Разом з тим – законодавство України про приватність та захист персональних даних – одне з найжорсткіших та дієвих у світі.

«Український ціннісний набір» – особливості української культури (любов до свободи, наполегливий оптимізм, гідність та кризова стійкість) отримали сучасні форми: багато культурних подій набрали світовий рівень. Та стають метафоричними у світі. Мода бути українцем шириться не тільки в Україні.

Але все може статися інакше…

Всередині двадцятих років у Світі остаточно перемогла «консервативна партія» політиків та бізнесменів. Велика торгівельна війна, яка почалася на початку 20х років ближче до середини десятиріччя призвела до системної економічної кризи та стала причиною низки військових конфліктів. Дві (з трьох) наддержав (США, КИТАЙ, РФ) вступили у пряме протистояння. Почалася активна фаза WWIII, яка відбувається одразу на кількох континентах з союзниками обох сторін. Форма війни – гібридна: тестуються нові способи інформаційного та фізичного ураження.

Паралельно з цим Росія розгорнула військово-політичну операцію з повернення територій колишніх республік: Прибалтики, України, Білорусії, Вірменії... В цю операцію опинилися втягнутими інші країни східної Європи (Польща, Фінляндія, Угорщина).

В Африці почались виступи африканських країн проти домінування Китаю. В цьому конфлікті взяли участь і європейські країни.

Через зміни клімату по всьому світу неврожаї та посухи. Загострюється проблема питної води та повертається проблема голоду.

Ближче до кінця 20х світова економіка починає долати кризові явища за рахунок військових замовлень та локалізації економік. Стрімко зростає розшарування між розвинутими та відсталими у технологічному плані країнами. Розвинені країни знову потребують більше дешевої робочої сили та «найманців/солдатів».

Протягом другої половини 20х років у багатьох розвинених країнах завершилася зміна законодавства в бік більш жорсткого контролю громадян. Євросоюз пройшов першу частину кризи розпаду і обговорюється можливість створення нового європейського об’єднання за моделлю, схожою на СРСР. В Європі та провідних країнах світу приймаються закони, які вводять поняття «наукова таємниця» та кримінальну відповідальність за її розголошення.

Штучний інтелект повсюдно використовується урядами для контролю, стеження за громадянами та каральних заходів проти інакомислячих.

Винайдено та запатентовано спосіб суттєвого подовження терміну життя, якій є під суворим контролем. Для «майже вічних людей» починають засновуватися надтехнологічні міста-держави, де громадянство можна купити лише подолавши грошове обмеження у пів мільярда криптогрошей.

Генетичні аналізи стали повсякденною практикою. Наприкінці 20х в розвинених країнах починається введення «генетичного паспорту» людини.

Соціальні комунікації (мережі) все глибше проникають у життя людей – вони всюди. І вони контролюються урядами та корпораціями.

Наприкінці 20х відбувся спалах культурних конфліктів та нео-расизму: анті-арабський та анті-білі рухи.

У 2029 році у Вроцлаві відбулась так звана «Ніч чотирьох», де чотири країни висунули ряд вимог до Євросоюзу, щодо протекторату над Українськими суверенними територіями. Україна перетворилася на failed state: частина східних областей контролюється РФ, частину західних контролюють Польща, Румунія та Угорщина. Фактично Україна – це 4-5 областей в центральній частині.

В середині 20х Україна втратила безвізовий режим з ЄС, але це не спинило відтік громадян за кордон.

Економіка України цілком залежність від сусідніх країн та продовжує долати наслідки дефолту, імовірним є новий дефолт. Бюджет – дефіцитний, залежить від зовнішніх запозичень, країна живе «від траншу до траншу».

Відбулася чергова «революція», але кардинальних змін вона не принесла, а тільки збільшила політичну та економічну нестабільність.

В другій половині 20х завершилась приватизація землі. Більшість землі скуплено внутрішніми олігархічним кланами та міжнародними корпораціями.

Також було законодавчо припинено державне фінансування науки, кіно, літератури, мистецтва. У середні 20х закрився останній Науковий центр, лишилися невеликі осередки науки в університетах пов’язані з окремими науковцями.

«В ситуації коли наші пенсіонери не отримують пенсії – трильйони гривень йдуть у прірву під назвою «українська наука». Яка наука, я вас питаю? Де ви її бачили? Це марнотратство! Країна не може годувати цю купку авантюристів, які сидять у своїх «лабораторіях» і єдиний їх винахід – це те як красиво відзвітувати про прожирання державних грошей. Така наука нам не потрібна. Набагато дешевше купити готові продукти та технології ніж проектувати і виробляти їх самім», – з виступу голови бюджетного комітету Верховної ради на обговоренні державного бюджету 2029 року.

З 2025 року в Україні введено обмежений доступ до інтернету та контроль комунікацій людей. У школах та вузах відмінили обов’язкове викладання предметів українською мовою. І вже у за рік почалася нова хвиля «гадалок» та екстрасенсів. Через попит відновлено друк газети «Бульвар».

Все більшої популярності набуває «фаст-фуд освіта» – швидкі та малозмістовні «курси», в тому числі онлайн.

Який світ обираєш ти? (замість епілогу)