Україна сподівається, що Джо Байден буде проводити більш рішучу політику щодо Російської Федерації. Щоб не розчаровуватися, не потрібно зачаровуватися.
Говорімо відверто.
Нова адміністрація США прийматиме рішення в умовах пандемії та створеного нею вакууму безпеки: уряди країн зайняті порятунком свого населення від наслідків ковід: економічних, соціальних, гуманітарних. Чи будуть у них надлишки ресурсів для міжнародної гри?
Для Росії пандемія – привід змінити своє позиціонування, використовуючи ідеологічні маркери.
Державна ідеологія Росії як основний ресурс
Ціни на нафту на рівні $45-50 доларів за барель показують, що російський бюджет не готовий до нових вторгнень і прямої агресії. Іншими словами, ймовірність застосування прямої сили та економічної експансії з боку Росії зменшується. У той же час не варто забувати: ідеологія залишається козирем у рукавах Кремля.
Росіяни за останні двадцять років досить успішно навчилися використовувати ідеологічну карту для свого внутрішнього споживача. І працювати з ідеологією на зовні.
Як мінялися ідеологічні орієнтири Росії Путіна
На початку 2000-х Володимир Путін будував собі імідж на тлі війни з чеченцями та боротьби з олігархами. Мало хто пригадує, що на той час російська ідеологічна машина ще тільки відновлювалася. Про це свідчить ситуація з трагедією на підводному човні «Курськ», яка трапилася 12 серпня 2000 року. Путін був у відпустці в Сочі. Особисто я ще пригадую як його критикували за це. Врахуйте, це були останнні роки російської незалежної журналістики.
Середина 2000-х запам’яталася політологам як тріумф «антипомаранчевої ідеології» (пам’ятаєте мережеві структури на кшталт «Євразійского союза молодьожи», «Наши» тощо). Ворог був чітким – захід і «оксамитові революції».
Далі, на початку 2010-х, в моді був «русскій мір». З одного боку, намагалися грати православ’ям, з іншого – «російською ідентичністю» на базі мови та культури. Пригодовані в рамках кремлівських бюджетів «казачки» потім стали ударною силою для інтервенції в Донбас.
У 2014 році росіяни переживали нечуваний реванш і боротьбу з «Іншим» у вигляді ворожих їй ідентичності Заходу та Майдану. Це був період розкрутки таких персонажів як Гіркін. Це був період «Кримнаша» і «Тополь санкций не боится».
Спад цієї ідеологеми розпочався у 2016-2017 роках, коли було ліквідовано одіозних терористів Моторолу та Гіві. «Паливо» в пожежі захисту національних інтересів Росії виконало свою роль і було розвіяне.
Украинцы могут получить экстренную международную помощь: как подать заявку
Снег, дождь, сильный ветер, а потом потепление: синоптик Диденко предупредила о погодных "качелях"
Дрова хранить нельзя: украинцам грозят крупные штрафы и даже серьезные сроки
Водителям напомнили важное правило: когда включать поворотники в городе и на трассе
Нова ідеологія: «оператор вирішення конфліктів»
Закінчено період реваншу було орієнтовно 15 січня 2020 з відставкою уряду Дмитра Медведєва. 18 лютого 2020 було звільнено Владислава Суркова, якого називали неформальним куратором сепаратистських проектів ДНР і ЛНР.
Починаючи від грудня 2019- січня 2020 року Росія почала будувати собі роль «оператора вирішення конфліктів». Запам’ятаємо, що саме тоді повним ходом ішла пандемія COVID-19. Для притомних аналітиків було зрозуміло: криза буде довгою, а наслідки можуть привести до ще радикальнішої перебудови світової системи.
У грудні 2020 уже вимальовуються нові орієнтири оновленої ідеології «Росії як оператора конфліктів». По-перше, це презентація власної вакцини «Спутник». Я не є медиком, тому не даватиму коментарів щодо медичних параметрів цього продукту. А ось ідеологічна складова цього продукту є видною як на долоні. Слово «sputnik» досі викликає фантомні оргазми у тих, хто ностальгує за СРСР. Якщо ж будуть доведені клінічні успіхи цієї вакцини, Росія зможе гратися в «м’яку силу».
Атрибути «оператора вирішення конфліктів» були підкріплені під час конфлікту в Нагорному Карабаху. Ми не бачили з боку Росії такої підтримки для Вірменії, члени ОДКБ, як для терористів з ЛНР і ДНР.
Читати: Ілля Куса та Юрій Романенко про висновки з конфлікту в Нагорному Карабаху
Припускаю, що запуск інформації про хворобу Паркінсона в Путіна, яка шириться телеграмканалами, є сигналом з прощупування Заходу щодо нової «перезагрузки». Після перемоги Барака Обами символом оновлення стосунку став Дмитро Медведєв. Тепер таку роль можуть віддати Михайлу Мішустіну. Він є одним зі спікерів популяризації «Спутніка». Він має досвід роботи у Міжнародному комп’ютерному клубі.
У чому небезпека «перезагрузки»
В аналізі дій росіян потрібно пам’ятати про їх віртуозну гру терміном «мир». У російській пропагандистській термінології вторгнення до Грузії називалося «примушенням до миру» або «логічним завершенням миротворчої місії».
Фактично, така гра ставить Росію в іміджеву виграшну позицію: будь-які слова сторони, що страждає від агресії та її закликів до оборони будуть інтерпретуватися як заклик до війни.
Основні виклики для України
Основною задачею для України залишається демонстрація того, що ми хочемо миру. Паралельно ж потрібно проводити відновлення економіки та модернізацію армії: у період вакууму безпеки сподіватися на союзників неможливо.
Отже, основним викликом для України зараз є збереження своїх інтересів, «італійський страйк» у форматі слідуванню Мінським домовленностям і зупинці якихось дій у відповідь на саботаж Російської Федерації, демонстрація бажання миру та битва за емоції громадян з боку обох сторін розмежування.
У червні я уже писав статтю «Червоні лінії» і донбаський вузол після пандемії», де посилався на статтю авторства Вільяма Тейлора, Стівена Пайфера і Вільяма Перрі – колишніх послів США в Україні. Вони опублікували статтю з меседжем «криза через коронавірусну пандемію може надати неочікувану можливість завершити війну на сході України».
Читати: Петро Охотін, "Червоні лінії» і донбаський вузол після пандемії"
Іншими словами, станом на грудень 2020 року Україна не знаходиться у тій позиції, щоб закликати західних партнерів до військової присутності на Донбасі.
Політику українського МЗС потрібно аналізувати з врахуванням викликаного пандемією контексту.
Читати: Одкровення Романа Ващука і парадокс демократії
Іншими словами, пролонгація закону про особливий статус Донбасу до 31 грудня 2021 року є політичним кроком для того, щоб Росію не позбавили санкцій. Минулого року за продовження цього закону голосувала навіть «Європейська солідарність». Нагадаю: закон про особливий статус не є умовою для виборів в ОРДЛО. На жаль, вибори були прописані в Мінських домовленостях ще у 2014 році. На той час це був єдиний можливий варіант зупинити регулярні військові частини РФ, які підсилити терористів з ЛНР і ДНР.
Риторику Володимира Зеленського про мир варто сприймати як симетричну відповідь на дискурс, який творить російська дипломатія з потужними бюджетами. Нічого страшного у тому, що Україна показує оновлені КПВВ на лінії зіткнення. Саме життя в Україні має викликати заздрість жителів ОРДЛО, а не жителі України мають ностальгувати за парадами на 9 травня.
Простори варіантів по Донбасу
Аргументом у переговорах з західними партнерами лишається демонстрація невдоволення поступками по Донбасу з боку українського суспільства та окремих політиків.
Рік тому такою «страшилкою» для Путіна виявився Арсен Аваков, який супроводжувава Володимира Зеленського на зустрічі у «нормандському форматі». Станом на 2020 рік міністр внутрішніх справ залишає за собою роль «поганого поліцейського» у перемовинах з Путіним. Роль «хороших хлопців» на цих перемовинах дістаються Дмитру Кулебі та Володимиру Зеленському. Президент і Кулеба можуть говорити про мир, про пункти на лінії КПВВ, а Аваков може вести лінію про необхідність зберегти стабільність і нагадувати про контроль над кордоном: прикордонники все-таки у його відомстві.
Юрист Геннадій Друзенко підказав Зеленському як Президент ще може врятувати Україну
Негативною стороною дій Петра Порошенка є критика чинного Президента за домовленості, підписані раніше. На мою думку, Петро Олексійович заслуговує на те, щоб отримати статус спеціального радника. Щонайменше, широкі міжнародні контакти п’ятого Президента могли би піти на користь спільної справи.
Основні ризики для України – в площині економіки
Основним ризиком є непередбачуваність ситуації та розкольницькі тенденції всередині українського суспільства.
У 2014 році в Криму та Донбасі росіянами було відпрацьовано технологію анексії території.
Наявність ідеологічно заряджених проросійських елементів на Півдін та Сході, угорський фактор на Закарпатті є ризикованим. Єдиним способом зменшення цього ризику є робота над збільшенням престижу держави. Швидш за все, мова йде не лише про культурну складову. Необхідно також виключити варіативність факторів, які змушують українців з підозрою дивитися на дії держави. Має бути переглянута політика щодо проголошення карантинних заходів. Має бути відкладена фіскалізація ФОПів: якщо держава може гарантувати лише 8 тисяч гривень компенсації, то має хоча би не заважати малому та середньому бізнесу годувати себе. В іншому випадку, усі ці люди справедливо дивитимуться на державний апарат не як на захисника їх інтересів, а як на опонента.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram
