Бойовий офіцер ВСУ розповів про якість контрактників та брак особистостей в армії

"Хвиля"

Выход ВСУ из Дебальцево

Офіцер ВСУ Юрій Радченко дав оцінку якості контрактників, які зараз ідуть до українськох армії, та розповів про ключові проблеми з кадрами.

Про це він пише у статті  «Чому?! Спроба часткової відповіді “знизу” на найбільш популярне військове запитання» на «Хвилі». «

«Поза сумнівом: контрактники, в масі, якісніше особового складу «хвиль». Але за цю трохи вищу якість доводиться платити більшою відсутністю особистостей. До армії (в бойові бригади) тепер часто йдуть не ті, хто прагне щось змінити або змінитися сам, а ті, кому «нема си куди дівати», як сказав би Іван Франко. Значна частина людей тут зі східних областей, і це люди, що втратили можливість заробітку із крахом «донату» минулої політичної доби. Про нашестя до ЗСУ величезної кількості дівах на місця, які чомусь не хочуть обійняти Справжні Чоловіки, я вже й не кажу: звинуватять у відсутності гендерної толерантності та й попросять з Євросоюзу…», — пише він.

На його думку, ця проблема тісно змикається з буквально катастрофічною проблемою загальної відсутності аристократії, зокрема військової. «Я маю на увазі не спадковість (цей страшний гріх засуджено ще ж Великою Французькою Революцією). Я маю на увазі набір Принципів, яких людина готова дотримуватися хоча б ціною кар’єри, не кажучи вже про життя або (страшно вимовити!) гроші. Внутрішню цілісність, що ставиться вище за цілісність зовнішню. Позицію, що не дає (попри безсумнівний принцип «хто не вміє підпорядковуватись, не здатен керувати») можливості устилатися навколо першого-ліпшого начальника лише через те, що це начальник. Або, принаймні, маю на увазі активних лідерів з аргументованою власною думкою, інтегрованих до державної структури», — вказує Юрій Радченко.

«І тут з усією красою розкриваються блискучі перспективи тих повсякчасних заїздів Святих Фейсбучних Аналітиків, що їх можна визначити як намацування шляхів впливу в Армії, виклики привидів бравих латиноамериканських генералів, «лайки» під фотографіями Піночета, і такі інші благо-дурниці», — не без сарказму пише він.

Радченко вважає, що оскільки соціальні ліфти в ЗСУ у більшості випадків відкриті (хоча і сильно залежать від якості безпосереднього командування), а участь креативних людей в армійських справах зав’язана на волонтерську допомогу (якій Армія донині мало що може протиставити) — такі люди могли б, в принципі, добитися тут значного як особистого, так і корпоративного (за умови відкритого проголошення принципів) впливу. Але — лише єдино-можливим чином: склавши мінімально-необхідний для масового впливу відсоток БЕЗПОСЕРЕДНІХ учасників процесу.

«Проблема полягає у тому, що якщо ментальна аристократія у нас так-сяк зародилася (я не лише про особистості, як-от Дацюк та Почєпцов, а і про цілі аналітичні структури), то аристократія дії фізично відсутня як така. У нас якщо людина вміє мислити і формулювати — вона сидить за клавіатурою, і усім розповідає, ЯК треба робити (саме як, а не що, адже чіткого й досяжного Проекту у Святого Фейсбучного Аналітика ніколи немає). Якщо ж людина вміє щось робити руками — вона не здатна мислити, бо ж навіщо?.. Виключення існують, і не поодинокі: у ЗСУ ви можете зустріти і дітей, що володіють трьома іноземними мовами, і науковців, і поетів, і (цих найбільше) затятих фахівців-трудоголіків; але все це настільки задавлене в цілому безмежно далекою від ефективності системою, що їх важко брати до розрахунку», — резюмує Юрій Радченко.

Текст цієї програмної для ВСУ статті читайте тут. 

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.


Комментирование закрыто.