«Втеча мізків», демографічна криза в Україні та як з цим впоратись

Розмовляла Ірина Ціпко, "Хвиля"

sur140

Останні тридцять років в Україні сумна ситуація. За офіційними даними на 1990 рік в R&D було задіяно 350 тисяч інженерів та вчених. Сьогодні їх менше 50 тисяч. Йдеться про людей зі спеціальною вищої освітою, які конкретно працюють у сфері R&D. Частина їх у цілях виживання пішли працювати на базари, займалися будівництвом, заробляли на життя. Частина людей вмерла. Ще хтось виїхав у Штати, Китай, Ізраїль, в Європу. Відтік мізків триває далі. Існує проблема старіння науки та R&D направлення. Адже останні 25 років було немодним і невигідним для особистого життя йти працювати або вчитися у цьому напрямку. Тому існує віковий розрив між вченими й інженерами. У сфері R&D це в середньому 50+ років. Інтервю з Дмитром Шестаковим, керуючим партнером “Платформи Розвитку Інновацій”, співавтором вступного документу-концепції “Стратегія Розвитку Інновацій в Україні”.

Яка ситуація з “мізками” в Україні на сьогоднішній день?

Кілька десятиліть поспіль, в ході гонки озброєнь, кузнею кадрів у СРСР була Україна. Базис науково-дослідної роботи (R&D) знаходився в Україні. За різними оцінками близько 80% R&D провадилось в Україні. Однак не буде помилковим твердження, що Україна лідирувала в R&D у світовому масштабі. Додатково станом на 1991 рік Україна була найбільшим у світі складом озброєння.

Створення Силіконової долини, американської DARPA та розвиток ізраїльської інноваційної наукової моделі був можливий завдяки українським вченим, завдяки розробці супутника дніпропетровськими та харківськими інженерами. Саме це стало спусковим механізмом для американців у створенні DARPA. Розвиваючи даний напрямок Штати почали будувати Силіконову Долину на базі Стенфордського університету.

Отже, про мізки в Україні треба говорити, пам’ятаючи про базу знань, яка сформувалася свого часу. Це не фантасмагорія, яку ми намагаємося висмоктати з пальця. Ці люди ще живі, вони не усі роз’їхалися. Сьогодні частково цей потенціал трансформувався у стрімкий розвиток IT індустрії. Ми у світових лідерах у даній галузі.

Однак нам треба багато що зробити. Останні тридцять років в Україні сумна ситуація. За офіційними даними на 1990 рік в R&D було задіяно 350 тисяч інженерів та вчених. Сьогодні їх менше 50 тисяч. Йдеться про людей зі спеціальною вищої освітою, які конкретно працюють у сфері R&D. Частина їх у цілях виживання пішли працювати на базари, займалися будівництвом, заробляли на життя. Частина людей вмерла. Ще хтось виїхав у Штати, Китай, Ізраїль, в Європу. Відтік мізків триває далі. Існує проблема старіння науки та R&D направлення. Адже останні 25 років було немодним і невигідним для особистого життя йти працювати або вчитися у цьому напрямку. Тому існує віковий розрив між вченими й інженерами. У сфері R&D це в середньому 50+ років.

Молодь лише тепер, завдяки IT сектору чи інноваційному підприємництву, йде у цю сферу. Є багато нових курсів у системі освіти, особливо приватних. Наприклад, Unit Factory. Є проект Machine Learning, яким займається Дмитро Єрьомін. Є проекти у Харкові спільно з Харківською політехнікою. Львівська політехніка працює у цьому напрямку. Навіть без активної участі держави у цьому процесі інтелектуальний потенціал знаходить вихід і розвивається природним шляхом, однак складніше й довше. Якщо ми плануємо припиняти відтік кадрів потрібна участь держави. Адже молодий потенціал, який у нас зростає, йде на Захід, оскільки умови в Україні досі не створені.

Куди їдуть наші молоді “мізки” і чому?

Наші мізки їдуть в ті країни, де активно розвивається R&D. Це означає, що там присутній інвестиційний капітал. Адже науково-дослідна робота – це найбільш ризиковані вкладення. Рівень конверсії таких ідей достатньо низький та дуже специфічний. Люди їдуть у США, Ізраїль, Сінгапур, Південну Корею, Францію, Німеччину, Великобританію, Малайзію. Це ті країни, де коефіцієнті співвідношення інвестицій значно більші. Комфортніші умови життя для спеціаліста.

Що може робити держава? Альтернативна одна – створювати альтернативні інкубаційні умови для капіталу та інвестицій у цей напрям. Люди повинні мати альтернативу, щоб лишитися тут. Адже рівень прибутків людини з певними конкурентоспроможними компетенціями у нас надзвичайно низький. Усі хочуть їсти й пити, та більше того навчатися гарній освіті й бути спроможними забезпечити своїх дітей нормальнім рівнем життя.

Чи можна знайти хороший приклад виходу із ситуації у наших сусідів? Наприклад, у Польщі? Років двадцять тому їх ситуація нагадувала нашу…

Польща значно динамічніше розвивається у цьому напрямку. Проте Польща не була 20 років тому військовим складом номер один у світі. Вона не мала такого ресурсу, її елітам на відміну від наших на той момент було до R&D, інновацій та сучасних стратегій розвитку територій. Інший момент – у Польщі відсутня олігархічна система. Адже олігархату не вигідні ті моделі розвитку економіки, які передбачають вкладання засобів на місці, тут. Олігархічна система зацікавлена у швидких прибутках. Доречи, ми бачимо цю ситуація в аграрній сфері в Україні у вигляді існування мораторію на продаж землі, який діє лише в інтересах великих агрохолдингів, яким не вигідно сплачувати ринкову вартість оренди на землю.

Які наслідки демографічної кризи? Що буде через 30-50 років?

З такою динамікою як зараз у нас залишиться низько кваліфікована робоча сила! Водночас ми переживаємо старіння нації. Так, це характерне для багатьох країн. Але у нас колосальний дефіцит Пенсійного Фонду, половина економіки в тіні, що збільшує навантаження на працюючу людину. В підсумку, до чого нас веде відтік мізків? До сильної соціальної кризи. Адже рівень високооплачуваної робочої сили буде знижуватись. Навіть середньо кваліфіковані робітники мігрують з України. Ми відчуваємо дефіцит зварювальників та інших технічних спеціальностей. Ми офіційно на першому місці в Європі за кількістю мігрантів до Польщі. Румунія, Польща, Угорщина активно видають свої паспорти жителям Чернівецької, Івано-Франківської, Закарпатської областей відповідно. Людина йде за власним Его. Бити на патріотизм не спрацює.

Як спеціаліст, який займається впровадженням інновацій в Україні, як Ви вважаєте, чи здатна інноваційна діяльність змінити ситуацію в країні?

І взагалі, така категорія, як “інновація”, для пересічного громадянина скоріш за все не зрозуміла. Чому так?

Немає розуміння, що таке інновація, оскільки немає мотиву розбиратися у питанні. Проте я не впевнений, що середньостатистичний громадянин повинен уміти пояснити, чим є інновація.

Економічна система розвивається стійко тоді, коли може створити конкурентоздатний продукт. Тоді вона здатна генерувати достатньо коштів для розвитку. Нам потрібно розвивати свої державні інститути, покращувати загальну інфраструктуру. Чи сьогодні держава здатна генерувати культуру створення продуктів? Ймовірно, ні. Але приватний бізнес здатний. Він має досвід, апетит до ризику, кваліфікації та компетенції. Інновації слід культивувати. Завдання номер один – завершити судово-правову реформу. Потрібно забезпечити верховенство права. Без цього системне інвестування в Україну неможливе. Ми навіть власні гроші боїмося інвестувати у своїй країні. А що казати про іноземних інвесторів? Поки у нас не буде довіри до себе, жодних серйозних інвестицій із зовні не буде. Інновації – це економічний інструмент у вигляді пакету відповідних мір. Але ці інструменти дієві в певному середовищі.

Які з українських проектів почали працювати у цьому напрямку? Про які розробки можна говорити? Нехай вони тільки на початку чи на середині шляху…

Вони є! Понад дюжина українських стартапів викликали інтерес у західних інвесторів. Особливо у сфері IT. З’являються інфраструктурні ініціативи періодично, незалежно від того, що держава досить інфантильна в цьому напрямку. Декларативно усі «за». Об’єктивно, усі знаходяться у стані анабіозу і очікуванні дива.

Наприклад, створення Української Агенції Кластерного Розвитку “КЛАСТ-УА” для формування кластерних моделей регіонального розвитку – вже саме по собі інновація. Саме у рамках кластерної моделі активніше розвиваються інновації. Активна політика у “Української Асоціації Венчурного та Приватного Капіталу”. Розвиваються інкубатори, акселератори, хоча 70-80% їх резидентів грають у гру «відтік мізків». Чому? – Вони зрощують спеціалістів, які згодом отримують цікаві пропозиції від компаній, що розташовані за кордоном.

Можна сказати, що сильні інфраструктурні проекти розвиваються на базі великих вузів. Київська політехніка є вдалим прикладом, наразі й Харківська політехніка йде слідом.

Значущий для України проект в цілому – це UNIT.City. Він заслуговує на найвищу повагу. Альтернатив йому немає.

Платформа Розвитку Інновацій – фактично spin-off «Укроборонпрому». Однак це окрема проблема, оскільки спін-офи в Україні неможливо масштабувати через нерозвиненість законодавства. Про це Міжнародний Банк у своєму звіті по інноваціях в Україні написав у 2017 році.

Що ці проекти здатні зробити для попередження “відтоку мізків”?

По перше, вони приваблюють інвестиційні ресурси на реалізацію проектів в Україні. Приваблюють українських інвесторів.

По друге, фактично, ці компанії здійснюють просвітницьку роботу. Навчають мистецтву, яким чином формувати свої бізнес-моделі, навчають вести міжнародний бізнес.

По третє, ці проекти, своїми зусиллями намагаються розірвати порочне коло. Порочне у тому сенсі, що в нас не вкладають коштів, тому ще не довіряють. Та почнуть це робити, коли будуть бачити позитивні приклади.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook


Комментирование закрыто.