Як Україні в результаті освітньої реформи не втратити людський капітал

Олександр Співаковський, народний депутат України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти, для "Хвилі"

Образование3

Освіта — сфера надзвичайно інерційна. Ті зерна, що будуть посіяні зараз, дадуть сходи не цієї весни, а лише через десятиліття. Наслідки втілення найпрогресивніших перетворень, які будуть закладені сьогодні, суспільство в повній мірі зможе відчути років через 10-15.

На жаль, саме тоді, у віддаленій перспективі, стануть очевидними і помилки, яких можемо припуститися зараз. І на виправлення цих помилок знову підуть десятиліття.

Тому проводити реформування в таких вразливих для майбутнього держави сферах, як освіта, можливо лише за умови чіткого усвідомлення того, чого прагнемо, які саме перспективи для розвитку економіки та суспільства закладаємо.

Якщо ж метою освітньої реформи стає банальна економія коштів, то маємо усвідомлювати, що вирішуючи таким чином дрібні проблеми сьогодення, ми залишаємо без перспектив на достойне майбутнє всю країну.

На превеликий жаль, сьогодні є чимало підстав стверджувати, що українські реформатори від освіти пішли саме цим, хибним шляхом. В усякому разі у профільного міністерства поки що не спостерігається будь-якої зацікавленості відстоювати інтереси освітньої галузі.

МОН без жодних зауважень погодило проект Держбюджету на 2016 рік та пов’язані з ним закони, що призвело до суттєвого урізання витрат на систему освіти і науки в Україні. В результаті нещодавно ухвалений Закон “Про наукову і науково-технічну діяльність”, яким передбачалось фінансування наукової сфери на рівні 1,7 % ВВП, був нівельований, оскільки нормами бюджетного закону фінансування науки було визначене лише у обсязі 0,3 % ВВП.

А згадайте, з якою легкістю МОН погодилося перекласти фінансування ПТНЗ на місцеві бюджети, цілком усвідомлюючи при цьому, що це призведе до знищення профтехосвіти як такої.

До навчальних закладів “реформатори” взагалі застосовують чомусь ті ж підходи, що й в економіці. Мовляв, якщо сильні, то виживуть. Але ж освіта є і має залишатися СИСТЕМОЮ, тільки так вона здатна виконувати покладені на неї суспільством функції. Освіту ще можна порівняти з фундаментом будинку. Якщо з нього цілеспрямовано видаляти одну за одною цеглини, то не варто розраховувати, що цей фундамент залишиться таким же надійним, як і раніше.

До тривожних сигналів слід віднести й те, що відбулося скорочення вчетверо фінансування Всеукраїнських шкільних олімпіад. Це завдає непоправної шкоди для виявлення талановитих учнів, а також їх мотивації до подальшого розвитку і навчання.

Фактично на урядовому рівні саботується створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Воно мало запрацювати ще з 1 вересня 2015 року. Потреба в такому Агентстві дуже відчутна, проте МОН всупереч вимогам законодавства монопольно перебрало на себе його функції і, здається, прагне “заморозити” цю ситуацію надовго.

Через те, що не були вчасно затверджено паспорти бюджетних програм вищих навчальних закладів, українські освітяни та студенти зараз, мабуть, вперше з 90-х років стикнулися з затримками зарплат і стипендій.

Про фактично провалену програму “Шкільний автобус” чи відсутність у школах підручників для 4-7 класів через півроку після початку навчального року навіть не хочеться згадувати. Ці теми обговорюють вже не лише в освітянському середовищі, а й у громадському транспорті.

Свідченням того, що реформа освіти пішла “кудись не туди”, стали так звані освітянські бунти, що виникають періодично у різних регіонах країни. Педагоги хочуть розуміти, насамперед, якою є мета запропонованих перетворень, чого насправді ми хочемо досягти цією реформою. І, схоже, не розуміють. Бо реформатори не радилися з тими, кому доведеться втілювати нововведення, народжені у кабінетах столичних експертів.

Зокрема, в суспільстві категорично не сприймається спроба МОН терміново запровадити 12-річну середню шкільну освіту. Понад 70% батьків та педагогів не підтримують таку ініціативу. Однак профільне міністерство настирливо “продавлює” цю ініціативу.

Та, на мій погляд, найяскравішим свідченням хибності обраного напрямку освітньої реформи та недолугого менеджменту є зростання тенденції до відтоку обдарованої молоді з України, яка масово їде навчатися до закордонних університетів. Статистика насправді шокує. Протягом останніх семи років кількість українських абітурієнтів лише у польських вишах збільшилась у 10 разів і становить понад 20 тисяч осіб за програмами повного циклу навчання.

Вочевидь у Польщі існує програма захисту своєї системи освіти, яка, на жаль, реалізується за рахунок українських абітурієнтів.

В ситуації демографічної кризи, яка зачіпає майже всі європейські країни, Україна мала б також активно захищати національну систему освіти. Абітурієнти інших країн могли б здобувати освіту у наших вишах, тим більше, що для цього завжди були хороші передумови. Але через відсутність загальнонаціональної програми популяризації навчання в Україні ми почали втрачати іноземних студентів. Якщо у 2014 році в українських вишах їх навчалось 69,9 тисячі, то вже минулого року було вже трохи більше 63 тисяч.

Та що вже говорити про іноземних абітурієнтів, коли ми своїм, наче серпом, постійно відсікаємо можливості доступу до вищої освіти. У 2015 році недалекоглядні державні посадовці, змінивши правила складання ЗНО, фактично перетворили його зі звичайного інструмента вимірювання знань на засіб регулювання доступу дітей до навчання. В результаті понад 60 тисяч українських абітурієнтів були позбавлені права отримати освіту (чи не вони зараз навчаються в Польщі?).

А цього року постала реальна загроза перетворення ЗНО у засіб знищення підготовки фахівців, особливо — за фізико-математичними та інженерними спеціальностями.

Точні науки взагалі чомусь не в пошані у міністерських чиновників. Вони не помічають чи то не хочуть помічати тих викликів, які весь час ставить перед нами глобалізований світ. Нові технології кардинально змінили життя людини. Фізика та математика зараз набули стратегічного значення, і це змушує розвинені країни світу терміново переглядати свої національні системи освіти.

А що маємо ми? В Україні страшенний дефіцит викладачів фізики і математики і в школах, і в університетах, гарних інженерів потребує наша промисловість. А чиновники від освіти продовжують послідовно зменшувати держзамовлення на ці стратегічно важливі спеціальності. Так, у 2015 році набір студентів на перший курс університетів України зменшено: в сфері інженерії — на 30%, математики на — 20 %, фізики – майже на 50%.

Це стало наслідком запровадженої МОН так званої “автоматизованої процедури вступу до ВНЗ за принципом пріоритетності”. Окрім того, що така система повністю розірвала взаємодію шкіл і університетів та унеможливила для вишів здійснення профорієнтаційної роботи зі школярами, було закладено надзвичайно серйозну проблему системного характеру для економіки і безпеки держави. Це не є перебільшенням. Через таке нововведення в 2015 році лише в НТУУ “КПІ” прийом був зменшений на 700 осіб, було скорочено 68 викладачів інженерних кафедр. І це при тому, що цей провідний університет зараз лише на 75% задовольняє замовлення на фахівців базових галузей промисловості України.

Чимало запитань також викликає запланована МОН реформа системи фінансування вищої освіти. Передбачається, що обсяг прийому на навчання до кожного ВНЗ значною мірою визначатиметься кількістю осіб, які на конкурсних засадах отримали право на здобуття вищої освіти за бюджетні кошти. Вже зараз можна спрогнозувати, що зазначене нововведення може викликати колапс всієї системи вищої освіти. Концентрація вступників у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську зумовить демографічну, транспортну, житлову проблеми в інших регіонах України. Адже за таких умов регіональні виші просто залишаться без держзамовлення, що взагалі поставить під загрозу їх існування. А це — відтік кадрового та людського персоналу, втрата робочих місць, що врешті-решт зумовить невдоволення в регіонах та створить підґрунтя для протестних настроїв та соціальної нестабільності.

Можна було б навести ще чимало прикладів хибності обраної стратегії реформи. Але вже й з того, що наведено, стає цілком очевидним, що ми йдемо шляхом знищення фундаментальної складової національної освіти. Ті заходи, що вживаються для нібито «реформування освіти», призводять лише до погіршення ситуації. Можливо, вони були б ефективні вчора. Та світ змінився, а ми продовжуємо жити в полоні старих забобонів.

З такою політикою ніяк не можна погодитись! Бо освіта є ключовою системою для будь-якої держави, для її теперішнього і майбутнього. А яким може бути майбутнє України, якщо ми так бездумно втрачаємо її інтелектуальний, творчий та інноваційний капітал?

Фактично під гаслами «реформи освіти» заподіюються нищівні удари по і без того слабкому “освітньому фронту” України. Складається враження, що зусилля Міністерства освіти і науки направлені на реалізацію програми “Як знищити доступ молоді до національної освіти і систему освітніх закладів в Україні”.

На противагу цьому я і мої однодумці вважаємо, що пріоритетом розвитку освіти та науки має бути Національна програма “Як зберегти людський капітал України”. На наш погляд, щоб кардинально вирішити існуючі проблеми та забезпечити поступальний розвиток освіти і науки у нашій державі, необхідно здійснити наступні стратегічні заходи.

      1. Необхідно змінити концептуальні підходи до самого поняття освітньої діяльності, позиціонуючи її не лише в якості суттєвого елементу соціальної політики. Освіта є також важливою складовою економічної та інноваційної сфер політики держави. Це переосмислення значення освіти для суспільного розвитку призведе до перегляду цілої низки існуючих правовідносин і особливо — в частині фінансування освітньої діяльності.

В цьому контексті фінансування освітньої сфери необхідно поділити на дві головних складові: а). соціальну (соціальні стипендії, харчування, утримання гуртожитків); б). безпосередньо освітню (академічні стипендії, оплата праці викладачів, утримання навчальних корпусів, розробка навчальних програм та планів).

Таке розділення призведе до суттєвого скорочення обсягу коштів, що направлятимуться безпосередньо для здійснення освітньої діяльності.

Професійно-технічна та вища освіта, що мають потужний інвестиційний потенціал, повинна знаходитись у зоні особливої уваги держави, та, як наслідок – відповідного базового фінансування саме з державного бюджету і можливості для залучення кредитних коштів під державні гарантії.

Такий підхід дозволить не лише зберегти існуючу систему підготовки кваліфікованих кадрів та розвитку освітньої і наукової діяльності, але й відкриє широкі можливості для розширення взаємодії з ринком праці та стимулювання недержавних інвестицій в українську освіту, як з боку вітчизняних роботодавців, так і наших закордонних партнерів.

  1. До 1 червня 2016 року підготувати та внести необхідні зміни до законодавства щодо розподілу системи фінансування освітньої сфери на соціальну та безпосередньо освітню складові. На основі цього здійснити перерозрахунок на користь сфери освіти бюджетних витрат, необхідних для її розвитку.
  2. Протягом 2016 року розробити програму підвищення престижу української освіти, націлену на те, щоб припинити тенденцію відтоку обдарованої молоді з України та збільшення зацікавленості іноземних абітурієнтів в отриманні освіти у нашій державі.
  3. Відкласти впровадження 12-річної середньої освіти до проведення соціологічних опитувань ключових соціальних груп, здійснення необхідної роз’яснювальної роботи, підготовки належного фінансово-економічного обґрунтування та розробки відповідної концепції навчання.
  4. Суттєво збільшити державне замовлення на підготовку фахівців за фізико-математичними та інженерними спеціальностями, оскільки існуючий на сьогодні стан неминуче призведе до фактичного знищення цих напрямків, що матиме непоправні наслідки для розвитку нашої держави. При формуванні державного замовлення на 2016 рік збільшити обсяги на підготовку фахівців за фізико-математичними та інженерними спеціальностями не менше ніж: на 30% в сфері інженерії, на 20 % математики і на 50% — фізики.
  5. Скасувати “автоматизовану процедуру вступу до ВНЗ за принципом пріоритетності” для групи інженерних напрямів підготовки фахівців, орієнтованих на базові галузі економіки України (енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, переробна і добувна промисловості).
  6. Повернути ЗНО притаманні йому функції інструментарію вимірювання знань. Забезпечити університету право самостійного вибору студента на правах законної університетської автономії.

До 1 травня 2016 року розробити механізми освітніх вимірювань, як засобу опосередкованого управління навчальними закладами та складення відповідних рейтингів вищих навчальних закладів.

  1. Внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо повернення видатків на фінансування підготовки робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах з Держбюджету та припинення передачі з державної власності у комунальну власність відповідних установ, закладів та організацій професійно-технічної освіти.
  2. Переглянути запропонований Міністерством освіти і науки України проект реформи системи фінансування вищої освіти і передбачити в ньому нову модель фінансування освіти як за рахунок державних коштів, так і шляхом залучення кредитних коштів, наданих під гарантії держави.
  3. Забезпечити виконання вимог Закону України “Про вищу освіту” щодо створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
  4. Переглянути обґрунтованість збільшених втричі ДП “Інфоресурс” розмірів оплати вишами за користування ЄДЕБО та повернутись до їх розмірів станом на 1 січня 2015 року. Розглянути можливість впровадження альтернативних баз даних, доступніших і більш практичних у застосуванні.
  5. До 1 квітня 2016 року переглянути кошторис витрат в частині повернення фінансування на проведення Всеукраїнських шкільних олімпіад в обсязі, не меншому , ніж у минулому році.

… Визначаючи цю «дорожню карту» програми під умовною назвою “Як зберегти людський капітал України”, хотів би підкреслити, що реалізація її неможлива без спільної участі всіх зацікавлених сторін у сфері освіти, у тому числі — без політичної волі Міністерства освіти і науки. Тому що реформа, яка не передбачає програми сприяння та допомоги навчальним закладам, а лише направлена на посилення вимог і претензій до них, не є реформою.

В умовах хронічного недофінансування, жорсткої зарегульованості, нестачі академічної і особливо фінансової автономії закладів освіти, подібне реформування може призвести лише до знищення існуючої освітньої інфраструктури. Цього не можна допустити. Цьому треба протидіяти колективно, колегіально і системно. Це наша спільна справа, яку нам потрібно довести до кінця.




Комментирование закрыто.