Все, що ви хотіли дізнатись про зв’язок Народу із Владою

Юрій Радченко, для "Хвилі"

sur85

Завжди думав, що фрази на кшталт «йшла людина та два міліціонери», або «здається квартира з тещею та іншими дрібними тваринами» – хоч і фіксують певні важливі для суспільства нашого сутності, але є, за фактом, написаними зі значними огріхами проти канону. Бо ж формально відомо, що ніяка теща – ні за підручником української мови професора Каранської, ні навіть за класифікацією відомого дослідника флори та фауни Карла Ліннея – до домашніх тварин не належить. І що міліціонери – такі самі люди, як і ми оце з вами, хіба що додатково обтяжені високоінтелектуальним та аристократичним керівництвом.

Та згодом у впевненості тій похитнувся я. Завагався; відійшов, так би мовити, від канонів. Бо канони канонами, а якщо, пам’ятаєте, сама пані колишня Прем’єр-міністр, разом із усім численним панством свого Кабінету випустила узгоджений із Президентом документ під назвою «для народу, а не для політиків» – то мимоволі візьме тебе сумнів і з приводу підручника, і з приводу зоологічних класифікацій. Бо то ж доктор наук професор Каранська стверджувала, а то – цілий Кабінет Міністрів…

Оце скільки років вже минуло — а й досі не збагну, хто правий: підручник чи Юля? Політик – він, власне, хто? Або, вибачайте, що? Частина народу? Тоді чому в документі було протиставлення? Або – не частина народу? А щось зовсім інше, за класифікацією Карла Ліннея, або й когось із його середньовічних попередників? Licantrop, наприклад, Canis Hyena, або там Sus Scrofa?

І нова, цьогорічна передвиборча до столиці нашої кампанія, що вже розпочалася — це знову підтверджує. Якось так виходить, що під час передвиборчої кампанії політики – ну точнісінько люди, ще й які приємні! А як оце вже оберуться (чи обернуться?) – то одразу стають sus scrof-и sus scrof-ами, ще й так швидко перетворюються, що не доводиться і повного місяця чекати, як у випадку із Licantrop-ом…

II.

Оце зустрічаю волонтера, давнього знайомого, керівника громадської асоціації. – Як, питаю, тобі нова урядова ініціатива про реанімаційні реформи, про повну відкритість та прозорість діяльності владних, ідіть його, гілок? Контакти усі оці, телефони, електронні пошти?…

Нічого не розумію – каже. Це ж почитали на Інтернет-порталі Кабміну звернення до народу про участь у Процесі – та й вирішили приєднатись. Заслали, зауваж, одинадцяту версію масово обговореного законопроекту до найзнаменитішої громадської структури, що займається нашою із вами реанімацією. Зустрілись, обговорили, дістали на словах підтримку… А за два тижні отримали відповідь, написану, зауваж, представником громадської ж спілки! — що «недоречно», оскільки суперечить стратегії розвитку Збройних Сил від Генштабу…

Може, подумали — нас не так зрозуміли. Бо йшлося про підтримку ініціативи самого ж Генштабу щодо розвитку резервістського руху через частини територіальної оборони — і, як результат, збільшення на порядок добре підготовлених добровольців. Тобто, питання людських життів, не щось там… Зібрали документи, схеми, додали економічне обґрунтування, приїхали до того «офісу реформ», розклали усе по полицях, отримали «загальну підтримку»… Аж гульк, за два тижні розгорнута відповідь: «недоречно». І за стилем — тією ж самою рукою.

Тоді прямо до членів Громадської Ради Генштабу звернулись: до трьох одразу членів. Через тиждень приходить на пошту… та сама відповідь, за тим самим авторством, від представника «реаніматорів». Як у старому анекдоті, коли пишеш до Ради Європи, а відповідає начальник ЖЕКу…

Оце, якби не звернулись до «Нової Країни» — то законопроект наш навіть не зареєстрували б…

Наступного дня іншу людину зустрічаю, аналітика.

Слухай – каже – як ти це поясниш? Звернувся до мене один майданний геополітик, з нової справедливої партії. Ну, це яка з люстрованих, але патріотів. І з прямими зв’язками «нагорі». Та й замовив схему Модернізації. Щоби було, значить, «за європейськими стандартами»… Два місяця працювали: за 20 останніх років усі креативні ідеї позбирали, розписали Хартію, євродосвідом розбавили, схем понамальовували, описів понаробили, у кольорі роздрукували, та й привезли у надцяти екземплярах до приймальні Самого…

Там зустріли нас, чаєм напоїли, кажуть: «ви, хлопці, ще оте й оте зробіть. І ще – оце. А ми зробимо «Зелену Книгу», а далі «Білу», і дамо вам тоді можливість працювати для народу, а не хрін зна для кого — як, було, донині!»

І?

І все.Нічого. Місяці вже зо два: нуль!

III.

І оце ж, знаєте, не перший вже раз. Тобто, не першу, сказати б, владну каденцію, і, на жаль, не першу навіть революцію. Спочатку «давай-давай», «прозорість» та «чисті руки» – і всі при ділі, всі активізуються, працюють і передають…

І одразу за тим, як віддали – між вами і владою, або ж кандидатами до неї — опускається важка, драпова завіса. Стара така, пилюкою припорошена, радянських ще часів. Яка повністю глушить найменший звук і душить найменший рух.

Ви й пишете, і дзвоните, і заходите – нуль. Ані гич. Ні чичирк. Ні клямць. Наче загуло. Ні пари з вуст. Ні самих вуст, які ще знедавна обіцяли вам демократичну та всепрозору підтримку чистими, які нічого не крали, руками; ані тих рук, ні самої прозорості, нічого. Німий та глухий, та припорошений від вас драп – у всіх розуміннях, включаючи значення «драпати», або ж «втікати»…

Чому?

Наукових, за Класифікацією, варіантів, є три. Стосуються вони всіх гілок влади, є універсальними, глобальними, безальтернативними, і тісно пов’язані з процесами перетворення людей на Licantrop-ів, або ж політиків. Ніяких інших варіантів не існує.

Варіант перший, найбільш обнадійливий. Від політика, що вступає на міністерську посаду (тобто перебуває в процесі перетворення з людини на Licantrop-a), вимагають створити проект розвитку відповідної галузі. Такий проект ніхто ніколи не розглядає через причину, яку описано нижче (див. варіант 2), окрім начальника відділу кадрів, та і той – першу сторінку, на який треба проставити штамп. Але за правилами – проект представити потрібно. І, про всяк випадок, в документі треба виглядати розумно, щоб видко було, що-м людина не лише рекетом та контрабандою за життя займалася, а й такі-сякі здібності до кабінетної і аналітичної роботи має… Таким чином, ви виконуєте за політика найскладнішу частину його роботи: проектну. Бо для створення проекту необхідно специфічно думати, а на це політик, як клас, не здатен (за незначним винятком, який, проте, не змінює загального правила).

Після того, як ви виконали за політика основну роботу для призначення його на посаду – ваша роль в процесі реформ та будь-яких інших «прозорих» ініціатив — є остаточно закінченою. Про «копірайт» можете не заїкатися: що кращу за якістю розробку являє собою ваш проект чи доповідна записка – то меншою є вірогідність, що про вас взагалі колись згадають.

Варіант другий, також популярний. Політик і без вас все прекрасно розуміє – і про корупцію, і про елементарну логіку, і про вигоди для країни – але за кулісою вже діє налагоджена, стара і притерта схема відмивання «бабла». І елементарний розрахунок показує одне з двох: або нова схема обсягів старої схеми за кількістю бабла не компенсує, або ведення нової схеми створює ризик для старого, також притертого, набору отримувачів. Зрозуміло, що в цьому варіанті вам нічого не світить, тому що механізм, який вже працює і забезпечує ГОЛОВНЕ – ніхто з доброї волі відключати не стане, навіть якщо ваш власний проект в перспективі обіцяє «гори золотії та ріки, де тече вино». Бо хто ж оце у здоровому глузді мислить категоріями довшими, ніж одна політична каденція? А в останні часи — ніж три місяці?!

Майте на увазі: якщо ваші документи містять проект перебудови якогось конкретного державного органу, або скаргу – вони гарантовано будуть передані саме до тих Licantrop-ів, на яких ви скаржитесь, та діяльність яких узялися модернізувати. Таким чином ви, як мінімум, наживете собі кілька смертельних ворогів, а як максимум (якщо проект масштабний) – опинитесь в ситуації, коли лікантропська система використовуватиме будь-яку можливість вас знищити.

Варіант тритій, найбільш поширений. Політик взагалі нічого не зрозумів. Він механічно подивився на першу сторінку вашого твору, побачив там слово «інновація» (інвестиція, реституція, каденція, проституція – взагалі, будь-яке слово, якого на той момент не було в його активному (30 слів) лексиконі) – і відключився. На чай, або на доповідь Івану Івановичу. Зауважте принагідно, що пересічний політик фізично не здатен прочитати документ, більший за три абзаци (включно із грифом «кому»), бо це катастрофічно перенапружує його мозок. А по закінченні трансформації на Licantrop-a (тобто по отриманні посади!) – здатність розбирати літери і якось на них реагувати щезає в нього взагалі.

Згодом він механічно поставить на вашому папері візу «Петренку до розгляду». Петренко напише «До розгляду Іваненку». Іваненко покладе документ до шафи, і захворіє на ангіну. Із шафи документ потрапить у смітник під час чергової зміни політичних каденцій…

IV.

…Так, знаєте, питання про «хто є що», я для себе остаточно так і не вирішив. Але намітки, натяки, так би мовити, і «тренди» – маю.

«Все-таки, мабуть, Sus Scrof-и» – думаю. Принаймні, за латиною так. Бо сказано ж в Писанні: не розкидайте бісеру перед деким, бо ратицями потопчуть його… Тобто – «margaritas ante porcos». «Porco» ж, латиною – майже те саме, що і Sus Scrofa, тільки ненауково…

А скільки ж оце довірливих громадян і цілих організацій на запрошення вищих посадових осіб, лише для зовнішнього вигляду тих осіб «демократичності і відкритості», розкидають перед ними бісер свій, думки та зусилля – або ж, латиною, «margaritas»? Свої проекти, пропозиції, ідеї… Прямо у глуху пилюку отієї завіси?! Не злічити!

І — щодо епіграфа. Поручик Шервінський – відомо, що брехло та записний москаль. І імператор до нього не виходив, і сліз ніхто не лив.

А от завіса – була, клянуся. Подосі й висить. На тому самому місті, де в 1919-му, після звитяжної, але невдалої спроби встановити українську державність, поручик її й залишив. Прямісінько в урядовому палаці.

І функції виконує ті ж самі: найліпшого зв’язку Влади з Народом. І сотню вже років, а то і більше, народ до завіси тої підходить, мордяку в неї сує – і говорить собі до влади, говорить… Плаче щось, щось сміється… Сам до себе… Патяка…

Чи пам’ятаєте ту фразу, яку незабутній булгаківський поручик у спектаклі «Дні Турбіних» говорить Федорові, лакею, у залі Маріїнського палацу?

«Федоре! Поки я при владі, дарую вам цей кабінет. Що ви дивитесь? Подумайте, яка ковдра вийде з цієї завіси!»

Не знаю, скільки нині у нащадків Федора тих ковдр, і від яких Армані.

Але завіси – висять…




Комментирование закрыто.