Внутрішній брахман революції або філософія протесту 2013-2014 років в Україні

Сергій Дацюк, для "Хвилі"

Брахманы

Зміст процесу революції можна розглянути щодо індійського концепту варн-каст, згідно з яким в будь-якому суспільстві існує чотири варни: брахмани — жреці, мислителі, інтелектуали; кшатрії — воїни, правителі; вайшії — торгівці, бізнесмени, фермери (землевласники); шудри — робітники (промислові та сільськогосподарські).

В мирному житті домінують вайшії (бізнесмени), саме вони розвивають економіку, накопичують багатство та роблять свої цінності і мотивації найбільш важливими. В мирному житті вайшії домінують навіть над кшатріями, бо кшатрії піддаються на спокуси вайшій грошима. Продажні кшатрії це і є головна ознака домінування вайшій. Шудри тим більше знаходяться під впливом мотивацій збагачення. І якщо мирний час продовжується дуже довго, навіть брахмани піддаються впливу спокуси грішми.

В кризовому стані чи під час війни на перше місце виходять кшатрії — саме вони, перш за все змушують вайшій розщедритися на кризові чи військові витрати. Кшатрії разом з вайшіями в кризовій ситуації найбільше жертвують шудрами — саме шудри несуть на собі всі труднощі і поневіряння важких часів. Вибір кризового часу для кшатріїв дуже відповідальний — вони можуть звернутися до брахманів і змінити ситуацію на краще або ж вони можуть продовжувати використовувати старі підходи до управління та/або війни і дочекатися до того, як шудри повстануть.

Революції є свідченням неспроможності вайшій — накопичувати багатство, як раніше, а кшатріїів — управляти так, як раніше. Революції «будять» і змушують до активної діяльності одночасно дві великі і масштабні сили — маси шудр, які сильні своєю кількістю та грубою силою, і вузьке коло брахманів, які сильні своїми ідеями та м’якою силою. Вибір революції це завжди вибір між брахманами та шудрами.

Психологічна основа уявлень про орієнтацію революції на ту чи іншу варну походить з наступного психологічного уявлення. Для того, щоб всі чотири касти були комунікативно пов’язані в будь-якому суспільстві, у кожного представника суспільства серед переважаючої орієнтації психіки на ту чи іншу цивілізаційну функцію (варну) має бути уявлення про інші варни. Інакше кажучи, щоб представник кожної варни міг комунікувати чи взаємодіяти в соціальному плані з представниками інших варн, всередині його психіки мають бути уявлення про інші варни (психічні проекції їх).

Виглядає так, що кожен з нас, до якої би варни він не належав, повинен мати у собі уявлення про всі інші варни. Далі буде показано, що революції тоді найбільш успішні та ефективні на перспективу, коли будять свого внутрішнього брахмана та дослухаються до нього, тобто, коли апелюють до внутрішнього брахмана кожного учасника революції та тим самим стимулюють до роботи в революції справжніх брахманів.

Цей внутрішній брахман живе в кожному з нас. У когось він дуже маленький, а у когось він займає все його єство. Комусь до свого внутрішнього брахмана достукатися дуже важко, а комусь доводиться з ним жити в постійному спілкуванні.

Ми можемо, наприклад, розуміти зовнішнього брахмана тільки тоді, коли вміємо віднайти свого внутрішнього брахмана. Тобто, будучи кшатрієм, вайшієм чи навіть шудрою, тільки опираючись на свого внутрішнього брахмана, ми можемо розуміти брахмана як представника своєї варни. Якщо ми не знаходимо, чи навіть на поталу шудрам, кшатріям чи вайшіям в зеніті їх могутності гнобимо свого внутрішнього брахмана, ми не побачимо, не почуємо і не зрозуміємо зовнішнього брахмана.

Масова нездатність чи масове небажання достукатися до свого внутрішнього брахмана, роблять зовнішніх брахманів (тобто власне брахманів) соціально непотрібними. В такій ситуації брахмани і самі починають підозрювати свою даремність і безперспективність — їх власний внутрішній брахман починає занепадати. Потрібна велика сила волі, щоб у ситуації інтелектофобії брахману не допустити занепаду власного внутрішнього брахмана.

Є суспільства, де брахманів поважають і залучають до соціальної роботи. Є суспільства, де брахманів не тільки не залучають до роботи, але принижують, репресують і навіть фізично знищують. Тому суспільства і процеси теж можна розглядати як такі, які мають домінування тих чи інших варн.

В цьому сенсі теза статті Максима Михайленка «Меньше Ганди, больше Че, Майдан!» мені здається дуже сумнівною і навіть небезпечною. Ганді — це пробуджений всередині вайшії брахман. Че — це пробуджений всередині вайшії кшатрій, або принаймні той, хто видає себе за кшатрія. Не всякий, хто бере в руки зброю — кшатрій. Водночас є кшатрії, які роблять інших кшатріями, апелюючи до їх гідності та спільної перспективи соціальних перетворень. А є кшатрії, які роблять інших шудрами, апелюючи до соціальної помсти за образи і будуючи перспективу на їх простих бажаннях.

Якщо ми хочемо героїв, їх героїчних звершень, великих жертв та коротких і лише частково позитивних наслідків, нам потрібна в революції орієнтація на Че. Коли ми хочемо здобуття справжньої незалежності країни, малі жертви і довгострокові позитивні наслідки революції, нам потрібна орієнтація на Ганді.

Ернесто Че Гевара це «воїн-революцінер», ідеями якого був ревізіоністський варіант марксизму-ленінізму. У Че Гевари немає і бути не могло власної філософії. Че Гевара це герой-перекоти-поле революції. Образ Че Гевари розбурхує уяву амбітних пасіонаріїв, яким потрібні героїчні звершення і яким наплювати на довгострокові наслідки таких звершень. Розлючені шудри обов’язково породжують свого Че Гевару і потім найперші потерпають від наслідків його героїки. Че Гевара під час революції намагається розбудити внутрішнього шудру в кожному учаснику революції, і ці маси шудр кинути у кровопролиття.

Махатма Ганді це ідеолог індійського національно визвольного руху (без революції) з 1920 по 1950 рік, який розвинув філософію ахимси у свій оригінальний варіант — сатьяграха. Революції, в яких брав участь Че, це революції лівих ідей, які не витримали перевірку часом. Вчення Ганді не тільки звільнило Індію від британського панування, вона стало значно більшим за індійський визвольний рух — ідейною течією, що досі має вплив.

Причому, коли ми говоримо про філософію сатьяграхи, потрібно точно розуміти її підґрунтя. Вираження філософії сатьяграхи іноді плутають з дуже подібним виразом толстовства, хоча ці дві філософії принципово різні.

Основою філософії Л.М.Толстого були принципи «непротивлення злу насиллям», «всепрощення, всезагальна любов та самовдосконалення особистості». В той же час філософія ахимси полягає у діях щодо зменшенні зла в світі, спрямованих проти самого зла, а не проти злих людей. Толстовство особистісне, ахимса субстанціональна. Толстовство це «непротивлення злу насиллям» (відсутність дій противлення, а тому і насилля), в той час як ахимса це «противлення злу ненасиллям» (наявність дій противлення, але без насилля). Формулювання схожі, але принципово різні за відношенням до дієвого противлення.

Сатьяграха (букв. «прагнення до істини») означає не тільки противлення злу ненасиллям, але також і готовність переносити біль і страждання задля повільних соціальних змін (нерадикальної повільної революції). Сатьяграха означає також вміння перетворити суперника на друга та союзника. Звернення до совісті в кризовій комунікації вважається дієвішим, ніж погрози та насильство. Причому звернення до совісті не дуже схоже на християнське смирення чи дієву демонстрацію страждання («Хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й ліву» (Матвія 5:39)).

Сатьяграха перетворює на зброю не демонстрацію слабкості чи смирення, а демонстрацію духовної сили. Сатьяграха будить внутрішнього брахмана у кожному для повільних але необорних соціальних змін.

Сатьяграха в Україні сьогодні це мирні протести, мирний тиск на владу, мирні розслідування протиправних дій влади за допомогою експертного потенціалу соціальних мереж громадськості, це відмова від масової корупції в своїй свідомості і в кожному вчинку в стосунках з владою. Сатьяграха це відмова від усього, що ми самі в собі вважамо неістинним.

Сатьяграха означає, що прав людини недостатньо, потрібно зважати на права громад та права свого суспільства, права пращурів та права нащадків, права природи і права всього людства. Нам потрібне широке і сучасне розуміння прав, а не архаїчне уявлення про права людини.

Сатьяграха це благородство у стосунках громадян, навіть тих, погляди яких ми не сприймаємо і не приймаємо. Благородство це принципово інша цінність, ніж нав’язана нам західна толерантність. Ми можемо не толерувати погляди інших, але ми маємо вчинять щодо них благородно. Нам потрібне благородство, а не толерантність.

Сатьяграха це довіра до інтелекту та публічних інтелектуалів навіть коли нам не все зрозуміло, що вони говорять. Сатьяграха це прагнення інновацій — вагоме, послідовне і довгострокове, уникаючи радикальності їх застосування. Сатьяграха це впровадження тих інновацій, до яких більшість суспільства вже готова. Сатьяграха це роз’яснення, чому саме інновації потрібні і послідовне дослідження всіх перепон їх гальмування з тим, щоб відвернути негативні наслідки інновацій для різних соціальних груп. Сатьяграха це прагнення інновацій, а не напівмір чи тимчасових рішень.

Стратегія будь-якої влади (кшатріїв та вайшій), яка не хоче змін і водночас бажає зберегти своє панування у кризовому суспільстві, є — пригнобити брахманів, розбудити внутрішнього шудру в кожному, отримати кривавий терор і потопити революцію у контрреволюційній реакції. Ця стратегія полягає у перетворенні революції на бунт, заколот чи заворушення.

Стратегії найбільш успішних і менш свого часу відомих революцій та пов’язаних з ними громадянських війн (англійської та американських) полягали у пробудженні внутрішнього брахмана — мінімальна кількість людських жертв при поступових соціальних змінах та позитивних наслідках у довгостроковій перспективі.

Стратегії найбільш відомих і мало успішних революцій і пов’язаних з ними громадянських війн (французьких, німецьких, російських) полягали у пробудженні внутрішнього шудри, який видає себе за кшатрія — велика кількість людських жертв при радикальних змінах та суперечливих наслідках у довгостроковій перспективі.

Зрештою великі жертви революцій домінуючих шудр виконують ту саму функцію, що і революції домінуючих брахманів, але з набагато більшою соціальною платою: екзистенціальні виклики (людські жертви, масовий голод, розруха і т.д.) ставлять учасників революції перед необхідністю вибору — змінити своє мислення або вмерти. Дуже часто тільки в такій ситуації невелика кількість людей поступово здатна міняти мислення, тобто пробуджувати внутрішнього брахмана. Причому більшість тих, хто не здатен пробудити внутрішнього брахмана, потім або пристосовуються, або вдаються до контрреволюції.

Саме тому цивілізаційним завданням будь-якої революції є розбудити в кожному внутрішнього брахмана, який дослухається до зовнішніх брахманів і зможе поступово через довго практиковане велике інтелектуальне зусилля змінити своє мислення, свої соціальні уявлення, свої сподівання і мотивації.

В революції не слухайте шудр, не підкоряйтесь кшатріям, не спокушайтесь цінностям вайшій — будіть внутрішнього брахмана і дослухайтесь до зовнішніх брахманів!

 

Далі — «Філософія протесту 2013-2014 років в Україні», частина 2 та частина 3.


Загрузка...


8 комментариев

  1. В революції не слухайте шудр, не підкоряйтесь кшатріям, не спокушайтесь цінностям вайшій — будіть внутрішнього брахмана і дослухайтесь до зовнішніх брахманів!

    Где автор революцию разглядел?

  2. Настоящий брахман слышал Бога в прямом смысле и такие есть и сейчас, но очень сомневаюсь, что они есть в рядах наших революционеров.

  3. Нарешті шанований мною Сергій Дацюк звернувся до розподілу на варни.
    Не погоджуюся з «розбудити внутрішнього брахмана». Внутрішній брахман є лише у потенційного брахмана. Не кожне покоління утворює брахманів.
    Не погоджуюся про суспільства, де брахманів принижують. Принизити брахмана спроможний лише інший брахман.
    Не розуміє Дацюк сутності кшатрія. Кшатрій це воїн честі, воїн ідеї. Той, хто спокусився на гроші вайший, той не кшатрій. Можливо, професійний вояк, але не кшатрій.
    Брахмани нічим не керують безпосередньо, не ставлять прямих завдань. Брахмани формують цінності і пріоритети. Втілюють їхні цінності в життя або вайшиї (головні цінності — власність, особистий успіх) або кшатрії (головні цінності — обов’язок, справедливість, честь). Тому думайте, шудри, до кого вам дослухатися.

    • Гуна благости есть в потенциале не только у брахманов. «Внутренний брахман» = «моральный закон» внутри любого человека. В статье речь идет не о ведической духовности, а о ведической социологии, на мой взгляд. И весьма удачно ведется.

  4. На 90% согласен с С. Дацюком. Однако есть и некоторые важные моменты.
    Например, браманы — это не просто «мислителі, інтелектуали» (термин, созданный для «идейных ломателей традиций в 18-20 вв.»), а прежде всего:
    1) моральные авторитеты;
    2) в силу своей моральности сопричастные Божеству;
    3) хранители традиций, т.е. веками выработанных «правильных» (т.е. позволяющих выживать и существовать без социальных потрясений) правил поведения.
    В нашем обществе и кшатрии, и браманы были практически уничтожены в результате революции 1917 г. и последующей Гражданской войны — Революции Шудр. С этого (прихода к власти Шудр ) и начались все наши проблемы. И продолжатся, т.к. ЭТИ шудры, обуянные гордыней, просто НЕСПОСОБНЫ слышать браманов и подчиняться кшатриям.
    «В мирному житті вайшії домінують навіть над кшатріями, бо кшатрії піддаються на спокуси вайшій грошима».
    Нет, такое согласно ведической традиции НЕВОЗМОЖНО в принципе. Ибо более моральный (браман) никогда не пойдет на поводу у менее морального, более сильный (кшатрий) никогда не подчинится более слабому (это будет НАРУШЕНИЕМ Вселенской Гармонии). Но их можно уничтожить, а новорожденных браманов и кшатриев неправильно воспитывать. Что и происходит в современном Западном мире, где с 18-19 вв. у власти находятся вайшьи…

  5. у рос і укр-політологів відсутнє хрестиянське розуміння життя. Його мав тільки сл.п.Василь Іванишин.
    Тут: Хрестос визнавав поділ народу на касти (пастирі і вівці, ведучі- волохи і воїни, ведомі -вайші-весі і шудри). Казав: «не мают гріха ті, яких ведуть, а ті хто їх веде». Ісус ввів поняття двох протиборчих сил, які на Землі не рівні! Князь Землі Сатана, а діти Божі переможуть його тут лиш з допомогою Господа Неба.
    Ієрархія Господа — пастухи Духа і Душі -волохи, коли вони керуют громадами -се Теократія, Золотий вік людства; пастухи Тіла народу — варії-воїни, їх лад громади — аристократія; вівці, ті, кого треба вести за руку, вайші-купці, їх лад капіталізм; шудрі-прості люди, виконавці -їх лад= охлократія, демократія, Залізний вік, реально керує Сатана і Світовий уряд банкірів ч-з ЗМІ.
    Ієрархія Сатани — псевдо-пастухи, вовки в шкірах овечих -їх волохи, їх обряд кабалісти; вовки=їх воїни, у реальному житті ми знаєм їх як грабіжників, тітушки; вайші-купці, з яких 90% не вважають на стан держави і шудрів, а лиш любими способами багатіють; се вони доведуть Світ до Апокаліпсису, се про них апостол Іван написав: «Новий Вавилон (Нью-Йорк) буде знищений за хвилину вогняною кулею, …бо купці захотіли стати вельможами (аристократами) і отруїли весь Світ своїми думками». Шудрі Сатани Ісус називає вівцями паршивими. Тобто апостоли Ісуса і Він визнавали касти Оріїв і жили в них.
    Знаючи властивості сих каст і др.Дацюк міг би зовсім правильно зробити прогноз. Зокрема висновок ще Ісуса: купців не мож пускати до влади зовсім.
    Ідеальна держава для Укр і Світу: у Верховній раді сидять люди професій волохів (валхви по моск), Гетьман і Уряд= се по духу воїни, купці чесно платят податки під контролем воїнів — для них заповідь Ісуса «хто з бідним не поділився -зі Мною не поділився», для багатого ввійти в Рай, як верблюдови у вушко голки, А шудрі чесно працют. Для них заповідь -не вкради!
    На сім кінчу, бо буде вже статя-альтернатива, хоч в цілому др.Дацюка тут підтримую.

  6. Я верю в долгосрочную эффективность общественного договора.
    И в краткосрочную — общественного террора.
    В первом случае — действительно очень важны любые методики просвещения, «подтягивания» критической массы социума до уровня инновационных идей, носителями которых являются брахманы. Идеально — когда «подтянуты» все варны.
    Примеры:
    — современного т.н. западного общества — продукт брахманских усилий идеологов европейского просвещения/реформации (300 лет)
    — современный Сингапур — продукт брахманских усилий одного человека (50 лет)
    — исторически «вечный» Китай — продукт брахманских усилий Конфуция.
    ps
    при этом некоторые впечатляющие победы героев-духовных-одиночек невозможны без совпадения с внешними векторами воздействия. Я имею в виду освобождение Индии от колониализма, освобождение ЮАР от расизма. И тот же Сингапур. Если бы это все не было выгодно американцам, никто бы там ни от чего не освободился.
    Другой вопрос, что современные «национальные брахманы» могут формировать благоприятное внутреннее развитие. С оглядкой на внешний «одобрямс».
    Прим. разные брахманские решения 80-90х годов при примерно равных исходниках привели к кардинально различным ситуациям на пост-советском пространстве и в том же Китае.

  7. Несогласен с автором в терминологии. Правильней говорить не об варнах, а об гунах. По-простому, изначально варна это уровень сознания, определяет то что индивид считает целью жизни. Сознание всегда под влиянием комбинации трех гун — невежества, страсти и благости. Вот именно переход от преобладания невежества и страсти к благости и делает людей «чище и лучше».

    З.Ы. Кстати, кшатрии — это не только вояки, это и «акулы бизнеса», и главари бандитов. Вайшам или шудрам оказаться «у руля» практически невозможно — просто не хватит бойцовских качеств. А брахманам… брахманам оно трижды не надо. Так что у нас государствам как и положено рулят кшатрии, другое дело что они поголовно в страсти-невежестве.