Від RAND до Stratfor і далі на майбутнє

Сергій Дацюк, для "Хвилі"

Сергей Дацюк5

Якими будуть інститути стратегування у найближчому майбутньому? Чисто теоретичні роздуми без надії на будь-яке практичне застосування.

Від RAND до Stratfor

Друга половина ХХ століття пройшла під знаком корпорації RAND, бо значним чином саме ця корпорація зробила найбільший внесок в перемогу США у «холодній війні».

Зацитую одне місце з третьої частини свого циклу «Популярно про стратегію та стратегування»:

«Після другої світової війни відбувається поділ світу на дві системи: соціалістичну та капіталістичну в баченні однієї з цих систем, та демократично-правову і тоталітарно-неправову в баченні іншої з цих систем. Між цими системами починається так звана «холодна війна». Так відбувається декілька взаємопов’язаних змін: 1) дві світові системи намагаються формувати реальність всього світу тотально; 2) дві світові системи намагаються управляти одна одною через різні базові інструменти роботи з реальністю, які є основоположними для їх бачення світу (ідеологія — релігія та право; колективна праця — індивідуальний бізнес); 3) дві системи створюють відповідні інститути стратегічного управління одна одною; 4) вже сьогодні зрозуміло, що була і четверта зміна: розпочалася нова символічно-комунікативна війна, яка не мала концептуального теоретизування як в одній, так і в іншій системі (хоча в різних системах вона і мала різні назви «ідеологічна війна — інформаційна війна»).

В 1948 році за ініціативою ВПС США була створена корпорація RAND (Research ANd Development) — перша корпорація, яка почала займатися дослідженнями в сфері стратегій розвитку. Чому саме Військово-Повітряні Сили США створюють RAND? Це пов’язано з тим, що США на той час не тільки мали, але вже і застосували ядерну зброю, а також отримали світовий осуд своєї дії. Ядерна зброя як зброя масового знищення стала тим фактором, який спричинив необхідність відповіді на стратегічне запитання – які цивілізаційні цілі варті того, щоб застосувати таку надпотужну зброю? Окрім того, ядерна зброя вже тоді розглядалася як фактор стримування «гарячої війни» і виникнення нестійкого балансу «холодної війни», який означав новий тип війни — війни стратегій. Отже, другим питанням для нового інституту стратегування RAND було — як в ситуації нестійкого балансу забезпечити стратегічну перемогу над цивілізаційним суперником.»

В 90-х роках ХХ століття ситуація у світі принципово змінюється.

По-перше, після поразки та розпаду СРСР світ стає спочатку однополюсним (повне домінування США) і згодом багатополюсним (поява окремої цивілізаційної стратегії у Європи, що не збігається з США, поява Китаю як потужного світового гравця). На початку 2000-их на противагу їм з’являються дві дестабілізуючих світ сили — Ісламський Схід та Росія.

По-друге, принципово зростає потужність транснаціональних корпорацій, діяльність яких вже не можуть регулювати ані окремі держави, ані навіть їх сукупність. Початок світової кризи в 2008 це не що інше, як факт втрати міждержавної рівноваги завдяки потужності світових корпорацій.

По-третє, новітні телекомунікації, Інтернет та соціальні мережі, а також повсюдність, загальнодоступність та стандартизованість інфраструктурних послуг фактично ліквідують державні кордони, що підтримують корпорації та чому опираються держави. Зникає геополітика, з’являється топополітика.

По-четверте, змінюється тип виробництва — на місце індустріального приходить постіндустріальне (інформаційне, символічне, віртуальне). Креативний клас (креакли) стають функціоналізованою основою нового виробництва, а консультаційний бізнес переважає за доходами та прибутками бізнес менеджерів. Водночас занепадають повсюдно інтелектуали та жива філософія.

На тлі всіх цих подій з’являється принципово нова стратегічна структура в США — Stratfor. Вона була створена Джорджем Фрідманом, але визнання здобула уже в часи руйнування башт Всесвітнього торгового центру у 2001-му. Поступово за своєю впливовістю серед корпорацій і державних організацій та популярністю серед журналістів вона витіснила RAND.

Ця нова корпорація принципово відмінна від RAND за своїми підходами:

1) Вона будує загальносвітову агентурну мережу, яка на відміну від розвідувальної мережі ЦРУ, є напівпублічною (розосереджене інформування). Це підтверджується тією обставиною, що навіть часткове розкриття її агентурної мережі в 2012 році на сайті WikiLeaks не призвело до великих втрат цієї мережі чи до втрати репутації компанії.

2) Вона зорієнтована, перш за все, на корпорації та корпоративний підхід, а держави розглядаються нею здебільшого з позиції корпорацій (корпоративний підхід);

3) Перш за все, розглядаються інформаційні, символічні та віртуальні стратегії дії корпорацій та держав як корпорацій, а не індустріальні чи військові в їх архаїчному розумінні як державних армій;

4) Вона контактує з креативним класом по всьому світу, а креативний клас (зокрема журналісти) стають її агентами в усіх країнах світу.

Водночас недоліки Strarfor такі ж самі як і RAND — недооцінка інтелектуальних теорій та концептів і повна відсутність філософського осмислення (повнота джерел та агентів інформації переважає у орієнтації стратегування над філософським осмисленням та інтелектуальним дослідженням когнітивно-концептуальних моделей).

Інакше кажучи, корпораціям ще менше, ніж державам, потрібні філософія та інтелектуальні концепти. Відсутність такої орієнтації призводить зрештою до неадекватних оцінок реальності та викривлених прогнозів, як це відбувається зараз, в часи світової кризи.

Майбутнє, яке просуває Стратфор

Що все-таки криється за тим майбутнім, яке представляє приватна компанія Стратфор, сама за великим рахунком його не розуміючи через відсутність компетенцій концептуального аналізу та філософського узагальнення.

В цьому сенсі зовсім несправедливо і принципово неточно цю корпорацію називають приватним ЦРУ. Проблема в тому і полягає, що не буває круглих квадратів чи квадратних кругів.

ЦРУ — це державна організація, яка спирається на державні інфраструктури і обстоює за задумом благородний публічний інтерес. Мета приватної компанії Стратфор — дати прагматичний аналіз з точки зору клієнтів (великих світових корпорацій) і зовсім не з точки зору солідарного в своєму благородстві суспільства чи тим більше — всього людства.

Ось що пишеться на сайті Стратфор про їх політичну орієнтацію та специфіку продукту (не новини, а інтелектуальний продукт): «Стратфор є строго безпартійною і неідеологічною. Ми знаходимося у приватній власності, і ми не пов’язані з будь-яким урядовим чи неурядовим органом. Ми об’єктивна розвідувальна служба, яка надає інформацію про те, що сталося або станеться, а не те, що повинно статися. Ми не даємо ніяких політичних рецептів і не робимо заяв пропагандистської діяльності».

Щодо своєї аналітики вони вказують наступне: «Стратфор повідомляє своїм клієнтам, що ті чи інші події в світі насправді означають. Ми також кажемо вам, коли якісь знакові події не є важливими. Часто, здавалося б, знакові моменти геополітично не мають значення, і навпаки. Ми показуємо, що важливо об’єктивно без ідеології, партійного порядку денного або політичних приписів».

Якщо подивитися на розслідування скандалу з витоком інформації про агентуру Стратфор, то автори статті «Стратфор: внутрішній світ приватного ЦРУ» декілька разів наголошують: «Стратфор не так добре проінформована, як хоче здаватися… Більшість співробітників мають у своєму розпорядженні досить мізерні знання по темах, які вони зачіпають. Схоже, що аналітикам дістаються теми, в яких вони нічого не тямлять».

Окрім того, в цій статті (частина перекладена на російську), на яку, до речі, посилається і стаття англійської Вікіпедії, також вказується і політична ідеологія Стратфор: неоконсервативний прагматизм. В основі цієї політичної ідеології серед інших лежать два важливих принципи:

1. Недовіра до масштабних проектів соціального будівництва, боязнь небажаних наслідків програм соціального планування.

2. Скептицизм щодо як легітимності, так і ефективності механізмів міжнародного права і міжнародних інститутів в справі забезпечення безпеки і справедливості.

Саме ці принципи роблять неможливим соціальну, культурну, громадсько-політичну і загалом цивілізаційну (вселюдську) відповідальність корпорацій в найближчій перспективі. І саме це стоїть на заваді таких організацій як Стратфор у розумінні вселюдських проблем громади та й людства загалом.

Якщо найбільші світові корпорації, потужність і роль яких у світі зростає, отримують аналіз від Стратфор без будь-якої гумінатарної орієнтації, то такій орієнтації нізвідки взятися в приватно-групових уявленнях та публічних місіях самих корпорацій.

Якщо уважно подивитися на останній прогноз Стратфор — «Світ наступного десятиліття 2015-2025», то можна побачити явну і принципову його суперечність.

На тлі посилення націоналізму в Європі, руху до диктатури Китаю, посилення «16-ти посткитайських країн» (більша частина ПівденноСхідної Азії, Східна Африка і частина Латинської Америки) і краху національних держав в Північній Африці та на Близькому Сході і водночас продовження більш прихованого домінування у світі США, нічого не говориться про занепад самих держав як інституту та посилення корпорацій, які самі не знають, які врегулювати свою потужність і не можуть спертися в цьому на держави.

Щодо цього прогнозу Стратфор складається двоїсте враження: або ж аналітики Стратфор написали цей аналіз в традиційному, орієнтованому на домінування держав у світі, дискурсі для самозаспокоєння держав, а корпораціям-клієнтам підготували якийсь інший прогноз, або вони дійсно так суперечливо і неадекватно бачать світ.

І тоді у нас великі проблеми, бо відсутність у найбільш авторитетної аналітичної компанії світу рефлексивного бачення корпоратизації як глобальної стратегії на тлі проблем з інститутом держави як такої, доведе нинішню світову кризу до серйозних війн — як державних, так і корпоративних.

В такому світі ніякого домінування, хоч і прихованого, США не буде. Буде домінування корпорацій — американських, китайських та європейських. І це інший світ, він описується в іншому дискурсі, ніж той, де домінували держави. Цей дискурс мляво будує Стратфор, але навіть не розуміє необхідність його появи — бо філософія ніколи не була і не є сильною стороною США, а Європа просто відмовилася від філософії.

Вочевидь назріла необхідність появи принципово іншого типу стратегування — з позиції громади, з позиції всього людства. Але таких організацій у світі не видно. Та й замовник, який би зміг профінансувати хоча б одну таку організацію, поки що відсутній.

Так що на тлі архаїчного державного тренду, який представлений корпорацією RAND, приватна компанія Стратфор, хоч і виглядає більш сучасно і впливово, теж є доволі проблемною з точки зору адекватності.

Громадські чи загальнолюдські стратегії у світі практично відсутні.

Саботаж стратегування в Україні

З моменту здійснення та публікації мною і моїми колегами аналітичної доповіді «Современные фабрики мысли» (1998) пройшло достатньо багато часу, за який світ значно змінився.

Ця доповідь справила враження і здійснила вплив на створення в Україні доволі потужних аналітичних центрів, найкрупніші з яких фактично були посередниками зовнішнього управління США та європейських країн.

Росія в цей же час натомість створювала політико-пропагандистські та воєнізовані структури на території України, які навряд чи можна віднести до аналітичних центрів, хіба що до центрів розвідки і прикладного аналізу. Їх також можна розглядати як агентів впливу Росії на Україну.

Мій цикл статей «Популярно про стратегію та стратегування» (2007) значною мірою був присвячений державному стратегуванню. Він звертався до українських політиків та українських корпорацій, які на моїх очах програвали стратегічний двобій з Росією і не бажали нічого міняти.

Мої неодноразові спроби після Революції Гідності запропонувати ідеї реформ Інституту Стратегічних Досліджень ні до чого не призвели. Інститут Стратегічних Досліджень продовжує займатися дослідженнями стратегій, а не стратегуванням власне. Правлячий клас вперто відмовлявся і відмовляється від яких би то не було спроб стратегування на рівні держави.

Навіть війна не призвела до виникнення державного стратегування в Україні. «Мінські домовленості» це результат нестратегічної поведінки української держави. Виявилося, що держава у вигляді окремих представників правлячого класу, зорієнтованих на владу та збагачення, не здатна протистояти мікростратегіям окремих українських олігархів, які виявилися більше пристосованими, щоб витримати зовнішнє управління, бо значно більше включені в міжнародний ринок, ніж сама держава Україна.

В українській політиці продовжує домінувати так звана аналітика інтриг, започаткована в 90-ті роки ХХ століття і підтримувана досі газетою «Дзеркало тижня». В свій час це було непогано, бо стратегування завжди виникає з квазі-стратегій. Але це стало проблемою вже після Революції Гідності. На тлі відсутності стратегування аналітика інтриг як квазі-аналіз тепер виглядає дуже сумно і неадекватно, особливо тому, що це все ще й обговорюється нашими політиками всередині того ж квазі-стратегічного дискурсу.

Якщо остання кривава революція і ще більш кривава війна не змінила мислення правлячого класу і його аналітиків, то це значить, що контрреволюція перемогла. Це породжує лише відчуття розпачу та безнадії.

Сьогодні ми переживаємо фактично поділ України між українськими олігархами під примусом і наглядом Росії, США та Європи. Інститут Стратегування на рівні держави створювати вже пізно — ми фатально не встигаємо. Більше того — такий інститут вже й не потрібний, бо в світі стали домінувати принципово інші стратегічні інститути.

Ні моя аналітична доповідь, ні мій цикл про стратегію не спрацювали в Україні можливо ще й тому, що міжнародні структури готували Україну до особливої функції — стати полігоном для соціального експерименту: розшматування держави її власними крупними олігархічними корпораціями під наглядом сил зовнішнього управління.

Сьогодні про це вже можна говорити впевнено. Відсутність державної стратегії в Україні показала під час війни і невідворотний наслідок цього — відсутність військової стратегії і неспроможність діяти стратегічно у війні.

Українські олігархічні корпорації, представники яких виявилися м’яко кажучи недалекоглядними, теж вже нічого не можуть вдіяти. Але, беручи на себе по факту економічну владу на тій чи іншій українській території, ці олігархічні корпорації геть не збираються брати на себе соціальну відповідальність, солідарну політичну відповідальність та культурну відповідальність за територію.

За стратегічним дефолтом держави Україна відбувся менш розголошуваний, але не менш приголомшливий, стратегічний дефолт українських олігархічних корпорацій. Їх власні аналітики ринкових кон’юнктур, фінансових оборудок та схем втечі від податків нічого не змогли їм підказати щодо гуманітарних змін у світі. Українські олігархи виглядають повними ідіотами, але все одно не бажають займатися масштабним стратегуванням.

Тепер вже пізно щось робити. Майбутнє держави України вже визначатиме не українська держава — в кращому разі українська громада і ті небагато патріотичних українських корпорацій, які зможуть їй допомогти. В гіршому разі її майбутнє визначатимуть російські та американські стратегічні інститути.

І в будь-якому разі, території України, що попали під владу українських олігархічних корпорацій, будуть сірими зонами або навіть чорними дірами в соціальному, політичному та культурному плані, принаймні на найближчі роки.

Свого часу Україна проґавила можливість для створення свого RAND. А зараз Україна практично втратила можливості для свого Stratfor.

Я без надії сподіваюсь на те, що можливо нам вдасться створити організацію громадського стратегування з позицією вселюдської солідарності. Але такого типу організації ніколи не мають крупних замовників та й світова криза не сприяє цьому.

Тому громадське стратегування людства в найближчому майбутньому перебуватиме в кризі на тлі того, як державне та корпоративне стратегування займатиме думки інтелектуалів не дуже адекватними прогнозами.

Чи може в принципі виникнути в Україні хоч десь — хоч в державі, хоч серед корпорацій, хоч на рівні громади — щось схоже на стратегічну позицію? Ось в чому головне питання виживання нашої країни.




Комментирование закрыто.