Українська школа і європейська ідентичність

Світлана Топалова, Аналітичний центр «Обсерваторія демократії», для «Хвилі»

Образование истороия

Понад чверть століття Україна декларує стратегію демократизації. Але жодних суттєвих зрушень у напрямку виховання громадянина в дусі демократії досі не спостерігається. До сьогодні відсутня не лише державна політика у цій галузі, а й усвідомлення її необхідності.

Радянська система освіти виховувала «громадянські» якості, необхідні для «активного будівника комунізму». За фактом — слухняного і покірного підданого. Навчання у школі і все шкільне життя було підпорядковане меті комуністичного виховання підростаючого покоління. За час незалежності в українській школі мало що змінилось. Якщо учень 4 класу говорить, що у нього складається враження, ніби вчителі живуть у Радянському Союзі і не знають, що його вже немає, очевидно, для цього є підстави. Саме тут слід шукати відповідь на питання про наявність рис «совкового менталітету» у тих поколінь, які народились вже в незалежній Україні.

Свого часу Авраам Лінкольн зазначив: «Те, чого сьогодні навчається в класі одне покоління, стане нормою життя наступного». Ці слова лаконічно і точно визначають головну мету шкільного навчання і виховання. Свідомість дитини, яка йде до школи – це чистий аркуш. Писати на цьому аркуші – справа, що вимагає ювелірної майстерності. Від того, тексти якого змісту ми впишемо і в який спосіб це зробимо, залежать шанси наших дітей на життя у цивілізованому суспільстві. Що пише на цьому аркуші сучасна українська школа? Кого виховує? Громадян чи підданих?

Україна прагне увійти до європейської спільноти. Щоб стати європейцями по духу, необхідно зрозуміти і засвоїти ті світоглядні цінності і принципи, за якими вони живуть. Тому все більш актуальною стає проблема інтеграції в європейський культурно-освітній простір. Інтеграція – це не лише перехід до дванадцятирічної шкільної освіти, копіювання назв та формальних правил. Це зміна самої філософії освіти, її мети і завдань. Суттєве оновлення змісту освіти відповідно до європейської стратегії громадянського виховання – це одна із необхідних передумов. Однак вона до цього часу ігнорується українською владою і не усвідомлюється суспільством.

Зміст освіти відповідно до стратегії громадянського виховання

Реформування змісту освіти є відповіддю на виклики сьогодення. Головна мета – адекватна підготовка молоді до дорослого життя. У громадянському аспекті вона конкретизується як підготовка до життя у демократичному суспільстві, відкритому для народів світу. Тому увага акцентується не лише на правах людини і принципах демократії, а й на толерантності, яка необхідна для життя у глобалізованому світі.

Змістовна складова шкільної освіти у європейських країнах змінюється наступними шляхами:

  • запровадження базового та інваріантного компонентів;

  • запровадження нових дисциплін;

  • включення нових тем до дисциплін, що викладаються;

  • системне оновлення змісту дисциплін, що традиційно викладаються.

Базовий компонент – це обов’язковий мінімум. Окрім математики, історії, рідної мови та інших традиційних дисциплін, які завжди вважалися базовими, сюди включені громадянознавчі дисципліни із різними назвами. Інваріативна частина (за вибором) пропонує факультативні курси. Для початкової школи: «Повага до себе та до інших», «Права, рівність і повага до особистості», «Правила життя у суспільстві», «Автономія і відповідальність», «Поняття особистості і права особистості на прикладі шкільного життя». Для середньої школи факультативи більше стосуються функціонування інститутів демократії: «Вибори та загальне виборче право», «Президент, міністри і депутати», «Держава, національна єдність та громадянська ідентичність», «Конституція та демократичні інститути».

Введення нових дисциплін здійснюється залежно від того, наскільки широким є розуміння громадянської освіти у конкретній країні. Наприклад у Франції — це: «Декларація прав людини і громадянина 1789 року», «Загальна Декларація прав людини 1948 року», «Демократичні інститути Франції», «Роль Франції у світі». У Норвегії введена ще «Екологічна освіта», «Співпраця серед людей».

Країни, що пішли шляхом включення тем з громадянознавства до інших дисциплін, найбільше модернізують зміст історії. Програми та підручники містять теми про:

  • виникнення і розвиток демократії та концепцій прав людини;

  • порушення прав людини під час війн і революцій;

  • безправність за різних тоталітарних режимів;

  • міжнародні організації та міжнародні документи про права людини.

  • Які громадянські знання дають європейські школи

Визнання європейськими державами ролі громадянської освіти є одностайним. Її стратегія базується на рекомендаціях міжнародних інститутів. Однак підходи до організації відрізняються залежно від мети, визначеної державою. У Франції завдання громадянської освіти концентруються у політичній сфері. Учні повинні засвоїти правила життя у демократичному суспільстві і знати, як функціонують демократичні інститути. Відповідно, навички стосуються вміння дотримуватись правил і взаємодіяти з іншими громадянами та з інститутами на основі базових принципів.

Значно ширше розуміння — у Норвегії. Поняття громадянської освіти включає також знання про історію, культуру і традиції народу, про сім’ю і своє місто. Важливою складовою є екологічне виховання, що базується на знаннях про географію і природні ресурси країни, про екологічні проблеми глобального та локального рівнів. Тому і завдання стосуються здобуття соціального досвіду у різних сферах та формування особистісних якостей. Випускник повинен бути здатним до критичного мислення, до відповідального прийняття рішень, до співпраці з іншими та розв’язання конфліктів. Особливе значення надається вмінню спілкуватись, аналізувати матеріал з різних джерел.

Залежно від визначених завдань формується перелік та зміст навчальних дисциплін. Загальний підхід полягає у тому, що знання прав людини, формування поваги до інших та вміння ненасильницького вирішення конфліктних ситуацій потрібно закладати у дошкільному віці та у початковій школі. Тому у більшості країн введена дисципліна «Громадянознавство», яку вивчають 2-3 роки у початковій школі. Вона спрямована на усвідомлення учнями своїх прав та обов’язків, здатність співвідносити їх з правами інших. Головним практичним результатом визначається вміння діяти відповідально. У Фінляндії, Данії, Норвегії блоки «громадянознавства» включені до інших дисциплін. Але незалежно від конкретного способу формується фундамент знань, який включає:

  • права та обов’язки людини, що розглядаються у взаємозв’язку з правами інших громадян та у контексті відповідальності перед іншими громадянами, суспільством і людством;

  • зміст основних міжнародних документів про права людини;

  • відомості з історії становлення ідей права та правової держави;

  • інформацію про історичні події, пов’язані із боротьбою за права людини, та про видатних борців;

  • роз’яснення суті принципів рівності прав і рівності перед законом;

  • матеріали про основні форми правової дискримінації та несправедливості.

Дисципліна «Громадянознавство» розуміється як така, що націлена на засвоєння знань і вироблення навичок, необхідних громадянину для життя у демократичному суспільстві. Вона є базовою для інших напрямків шкільної освіти – політичного, екологічного, міжкультурного.

Формування «європейської свідомості» та «громадянина Європи»

На європейському рівні стратегія громадянської освіти коригується Радою Європи. Договір про Європейський Союз підняв справу громадянського виховання на високий рівень. Ст. 2 Договору зазначає, що Союз заснований на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, правової держави і дотримання прав людини. Ці цінності визнані спільними у рамках співтовариства. То ж вони є основоположними для засновників і претендентів на вступ. У ст. 7 передбачена можливість констатувати існування загрози порушення будь-якою державою цінностей, вказаних у ст. 2, та прийняти рішення про призупинення окремих прав цієї держави. Крім того, Договором передбачене єдине громадянство ЄС, спільна стратегія науково-технічного розвитку і охорони навколишнього середовища. Усе це потребує координації політики держав у сфері освіти, орієнтації на загальноєвропейські вимоги і стандарти.

Мета визначається на рівні суспільства і на рівні індивіда. Перша орієнтована на соціалізацію людини як громадянина демократичної держави, а друга – на знання прав і механізмів їх захисту, виконання громадянських обов’язків.

Проблема формування «європейської свідомості», «європейської ідентичності» та виховання «громадянина об’єднаної Європи» відображена у змісті і спрямованості шкільного навчання. В країнах Західної і Східної Європи є національні, історичні, соціально-політичні відмінності, які впливають на перелік і коригують зміст навчальних дисциплін. «Старі демократії» приділяють більшу увагу власній ролі у розвитку й утвердженні ідей права і принципів демократії. Східноєвропейські та балтійські країни вважають за необхідне пояснювати суть і наслідки радянської окупації. Але загальне спрямування відповідає стратегії створення об’єднаної Європи та загальноєвропейського освітнього простору. У освітньому середовищі загальновживаним стало поняття «європейський вимір».
Розуміння сутності «європейського виміру» досить широке. Воно базується на усвідомленні спільної європейської належності і сприйнятті Європи як єдиної історично-соціальної, культурної, економічної, політичної і екологічної системи. Із цього виходить ключове завдання освіти: формувати у молоді спільну соціальну пам’ять, відчуття європейської належності та громадянськості; розвивати почуття відповідальності за спільне майбутнє. Проблема поєднання «європейськості» і «полікультурності» вирішується шляхом вивчення своєї історії, культури у контексті європейської. Увага акцентується на взаємозалежності розвитку європейських культур.

У зв’язку з цим найбільших змін зазнає зміст історії. Як погляд сучасного суспільства на власне майбутнє, історія переконує, що у минулому закладені важливі основи для спільного майбутнього. Багатогранність сучасної Європи трактується як «різноманітність на спільному фундаменті». Історична спадщина, цінна для кожної держави, вивчається крізь призму внеску у загальноєвропейську скарбницю. Політична історія акцентує увагу на формуванні демократичних політичних устроїв європейських країн. Так поєднується минуле, сучасне і майбутнє, національне та загальноєвропейське.

Українська школа: пошук громадянських та правових знань

В Україні жодних спеціальних дисциплін, орієнтованих на набуття громадянських і політичних знань, шкільними навчальними планами не передбачено. З’ясувати, наскільки відповідні теми інтегровані в інші дисципліни, дає можливість аналіз програм.

Програмою дисципліни «Я у світі», що вивчається у 3-4 класах, визначена мета: «формування соціальної і життєвої компетентностей на основі поетапного засвоєння соціального досвіду, який охоплює загальнолюдські, загальнокультурні і національні цінності, соціальні норми і громадянську активність». Формулювання не викликає заперечень. Питання у тому, наскільки зміст дисципліни забезпечує можливість досягнення мети.

У розділі «Людина в суспільстві» (3 клас) присутня тема: «Громадянин України. Права та обов’язки громадян». У вимогах до рівня підготовки зазначено: «розуміє сутність правопорушень, міркує на цю тему, обґрунтовує необхідність відповідати за свої вчинки». Про те, що діти повинні знати, що таке громадянство, не йдеться. Відповідно у жодному із підручників немає жодного слова про інститут громадянства. Жодних пояснень, чому права називаються громадянськими.

Аналогічний розділ міститься у програмі для 4 класу. Тема має назву: «Ознайомлення із громадянськими правами та обов’язками». Її метою зазначено формування у учня уявлення про права і обов’язки; про рівноправність; про право на життя, захист, любов і піклування; про право на освіту, працю і відпочинок; про взаємні обов’язки батьків і дітей. Вочевидь, автори програми і підручників вважають, що це і є громадянські права. Ось так виховуються «соціальні компетентності та громадянська активність» у початковій школі.

У європейських країнах є практика включення громадянознавчих блоків у програми з історії. То ж подивимося, яка увага приділяється громадянським і правовим знанням у програмах з історії для українських шкіл. Програма з Історії України (Вступ до історії) для 5 класу не містить жодної згадки про ідеї права чи боротьбу за права.

Інтегрований курс «Всесвітня історія. Історія України» для 6 класу: те ж саме. Антична цивілізація і давньогрецька міфологія розглядаються навіть без короткої констатації того, що тут зароджувалися ідеї демократії, а із міфології походять її базові принципи. 7 клас: Всесвітня історія. Історія України. Від змісту програми складається враження, що історичні події не мали відношення до боротьби за права людини і громадянина.

В програмі з «Історії України» для 8 класу згадується про Конституцію Пилипа Орлика, а знати учні повинні про її ухвалення. Навіщо демократичні принципи, які в ній закладені? У «Всесвітній історії» про гуманістичні ідеї згадується лише у контексті «шедеврів Високого Відродження». При вивченні історії держав Західної Європи згадується «Білль про права» і Парламентська монархія, але знати учні повинні лише про основні риси політичного і релігійного розвитку західноєвропейських країн, про абсолютизм в різних країнах Європи.

Програма із «Всесвітньої історії» для 9 класу демонструє парадокс: вчимо, але знати не потрібно. Згадується Декларація прав людини і громадянина та Конституція 1791 р., але знання їх змісту державні вимоги не передбачають. Згадується про утвердження лібералізму, а вимоги передбачають тільки вміння тлумачити термін. Дійсно, де зв’язок між лібералізмом та правом і законом? Включено питання про утвердження демократії та громадянського рівноправ’я, то й знати потрібно про утвердження, а не про суть і принципи. А про зростання ролі держави в суспільному житті знати просто необхідно.

У навчальній програмі із всесвітньої історії на 2017-2018 навчальний рік (9 клас, поглиблене вивчення) про громадянські права згадано у повторенні і вступі: «Місце Нового часу в історії. Утвердження індустріального суспільства. Формування громадянського рівноправ’я і парламентської демократії». Відведено аж 2 год. Вимоги до знань: пояснювати і застосовувати поняття «громадянське рівноправ’я», «парламентська демократія». Тільки от перегляд програм показує, що повторювати нічого. Далі при вивченні історії Європи і Америки у різні періоди про ідеї права, боротьбу за рівноправ’я не згадується взагалі.

Отже, початкова і середня школа перебувають за межами громадянських і правових знань. Спеціальні дисципліни відсутні. У рамках інших увага цим питанням не приділяється.

У старшій школі викладається курс «Правознавство». Він включає 3 блоки: «Основи теорії держави і права України», «Основи публічного права», «Основи приватного права». У програмі поставлені завдання стосовно «усвідомлення школярами тісного зв’язку між правовими знаннями і суспільними відносинами; …виховання учнів у дусі прав людини, поваги до людської гідності, розуміння зв’язку між правами і обов’язками людини і громадянина; розвиток в учнів розуміння цінності власної особистості і цінності інших людей, впевненості у собі, своїх вчинках та взаємовідносинах з іншими, терпимості й толерантності щодо інших, власного почуття свободи, рівності, справедливості».

Постановка завдань є загальною і декларативною. Вони дуже віддалені від виховання громадянина, здатного постійно і ефективно впливати на владу через інституційні механізми, спираючись на норми, принципи і цінності демократичного суспільства. Крім того, дисципліна викладається не фахівцями у галузі права, а вчителями, яким потрібно додати навантаження, здебільшого істориками. Контроль вхідного рівня знань з «Правознавства» у студентів першокурсників демонструє їх нульовий рівень. То ж і правова освіта у школі виглядає профанацією. Елементарні політичні знання також відсутні.

Які основи «європейської ідентичності» має закладати українська школа

Згідно стратегії виховання «громадянина Європи», вивчення історії та інших гуманітарних дисциплін мало б давати знання:

про спільність долі і сучасну залежність народів Європи один від одного у спільному будівництві мирного європейського порядку;

про спільні цінності, що беруть початок у античності, християнстві, Ренесансі і Просвітництві, цінності, що засновані на толерантності та гуманізмі;

про фундаментальні права людини і норми права, що впроваджувались у європейських країнах як результат боротьби, а зараз підтверджують волю до індивідуальної і спільної відповідальності;

про спільність життєвого простору і про європейське громадянство, згідно з яким громадяни європейських країн мають однакові права й обов’язки;
про спільну відповідальність, єдність і співробітництво, що допомагатимуть ефективно вирішувати європейські та глобальні проблеми.

Філософія європейської інтеграції та ідентичності виражається як «єдність у різноманітності». При вивченні різної історії і культури європейських країн ключове слово – «спільність». У українських програмах шкільних дисциплін, які були розглянуті, підхід з точки зору спільності не простежується. Ніби маємо інтегруватися до Європи з іншої півкулі.

Регіональний розріз

Виховувати європейську ідентичність у львів’ян і у харків’ян – завдання різного порядку і різних масштабів. Цілком очевидно, що жителі східних регіонів ментально ближчі до радянсько-російської культури, ніж до європейської. Геополітичні орієнтації також суттєво відрізняються. Наочну картину дають результати соціологічного дослідження, проведеного у лютому 2017 року Київським міжнародним інститутом соціології. Відповідно до них, за вступ до Європейського Союзу проголосували б лише 16,5 % мешканців Східного регіону (Харківська, Донецька, Луганська області, без тимчасово окупованих територій), а 13,9 % вважають, що Україна має йти шляхом приєднання до Європейського Союзу (75,1 % і 75,6 %, відповідно, у Західному). Проти вступу до ЄС – 50,4 %. На четвертому році військової агресії 14,8 % жителів прифронтових регіонів проголосували б за вступ до НАТО, проти – 53,6 % (64,6 % і 13,1 %, відповідно, у Західному регіоні). Красномовні цифри. То ж і завдання по вихованню «громадянина Європи» має вирішуватись з урахуванням цього фактора.

Логічно припустити, що шкільні програми мали б бути доповнені дисциплінами чи факультативами, які б знайомили школярів із європейською культурою. Але така логіка не працює. Зате харківські школярі вивчають факультативно курс «Православна культура Слобожанщини». Це було б нормально, знання про рідний край… Аби не деякі обставини: православна культура Слобожанщини – це культура «русского мира»; культура Слобожанщини не обмежується православною; у культурі Слобожанщини теж є європейська складова, яку треба підсилювати, а не нівелювати.

У пошуках свідчень посиленої уваги до проблем правового і громадянського виховання, прищеплення учням «європейських цінностей» заходимо на Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради. Розділи, які б вказували на наявність євроінтеграційного вектора навчальної і виховної роботи, відсутні як такі. У розділі «Міські освітні проекти» розміщено повідомлення про ІХ міський турнір юних правознавців, що відбувся 08 жовтня 2016 року на базі Харківської гімназії № 152. У турнірі взяли участь 12 команд з усіх районів міста. Це єдиний захід за 2016/17 навчальний рік.

У розділі «Я українець, громадянин, патріот» жодного заходу, спрямованого на виховання громадянина і громадянських якостей знайти не вдалося. Зміст і перелік заходів вказує на те, що у назві розділу слово «громадянин» виглядає зайвим.

Висновки

Держава повинна виховувати громадян і майбутні покоління в дусі тих цінностей і принципів, на яких базується бажана модель її розвитку. У демократичних країнах та країнах, що стали на шлях демократичної трансформації влада та еліти це розуміють. Тому освіта, як головний інститут соціалізації, підпорядкована реалізації державної стратегії виховання громадянина.

Громадянська та політико-правова освіта починається із початкової школи і триває протягом усього періоду навчання. Теоретична складова забезпечується шляхом впровадження громадянознавчих та політико-правових дисциплін, включення відповідних блоків тем до гуманітарних дисциплін.

У європейських країнах посилюється увага до громадянської освіти і виховання в школі. Постійно збільшується обсяг знань, що даються в рамках нових та традиційних дисциплін. Це зумовлено кількома факторами:

  • У більшості країн активне виборче право надається з 18 років. Зараз простежується тенденція до пониження нижньої вікової межі. У деяких країнах на муніципальних виборах дозволено голосувати 17- і 16-річним. Оскільки голосувати можуть випускники школи і старшокласники, саме на школу покладено «левову частку» навантаження по підготовці молоді до участі у виборах.

  • Молодь стає політично пасивною. Тому влада та освітянська еліта усвідомлюють необхідність прививати активність і навички політичної участі з дитинства. Теоретичні знання, які накопичуються у кожному класі, розглядаються як необхідна передумова активної громадянської участі та її ефективності.

  • Створення Європейського Союзу та стратегія подальшої інтеграції поставили на порядок денний проблему формування європейської ідентичності як першочергову. То ж логічно, що завдання «європейської соціалізації» покладено на інститут освіти, а фундамент закладає школа.

В Україні школа повністю усунута від громадянської освіти і виховання. Громадянські знання не викладаються у вигляді окремих дисциплін, не інтегровані у інші. Фрагментарні вкраплення про права дитини і громадянина у програмах початкових класів не забезпечують системних знань. Політичні знання не передбачені взагалі, а правові є суто номінальними. Відсутність необхідних громадянських, історичних та політичних знань, не фахове викладання «Правознавства» робить процес його вивчення теоретизованим і репродуктивним. Усе разом забезпечує нульову громадянську, політичну і правову компетентності випускника.

Громадянин України, що отримує політичні і громадянські права у віці 18 років, абсолютно не готовий їх ефективно реалізувати. У нього відсутнє уявлення про себе як суб’єкта влади. У свідомості вже чітко закладені дві речі: здатність до підкорення і впевненість у неможливості впливу на владу, правовий нігілізм. Європейська інтеграція асоціюється у нього з благами, які доступні громадянам європейських країн, а не з принципами і нормами, за якими вони живуть і наслідком яких стали зазначені блага. Питання про суть і зміст «європейських цінностей» (носіями яких ми вже є) відповіді не знаходить.

Відсутність стратегії виховання громадянина України як громадянина Європи на рівні держави унеможливлює розробку відповідних регіональних стратегій і програм. Сьогодні така робота може бути лише проявом доброї волі регіональних освітніх керманичів. У Харкові подібні прояви не спостерігаються.

Рекомендації

Враховуючи ці реалії, а також, стратегію і досвід країн ЄС у вихованні «громадянина Європи», необхідно перетворити українську загальноосвітню школу у інститут громадянського суспільства. Вона повинна стати головним закладом первинної громадянської соціалізації. Перш за все, це передбачає засвоєння фундаментальної бази політико-правових та громадянських знань, а також, «європейських знань» як підґрунтя для європеїзації України.

Результатом кардинального оновлення змісту навчального матеріалу мають стати «євроінтеграційні блоки», закладені у основні та інваріативні навчальні дисципліни. Це завдання центральних органів влади. На рівні регіонів ці блоки повинні варіюватись і доповнюватись залежно від специфіки регіональної свідомості. У східних областях України пріоритетним напрямком шкільної і позашкільної роботи має стати громадянське виховання, навчання дітей жити за нормами сучасного цивілізованого суспільства.

Владу, яка зацікавлена у збереженні статус-кво, марно інформувати про наявність проблеми. На неї потрібно тиснути. Суб’єктами тиску повинні бути громадські організації, батьківські ради різних рівнів, інтелектуали-гуманітарії та прогресивна освітянська спільнота. Об’єктами – Міністерство освіти і науки України, парламентські комітети Верховної Ради України: Комітет з питань науки і освіти, Комітет з питань європейської інтеграції, Комітет з питань правової політики та правосуддя, Комітет з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму. Мета – розробка стратегії громадянського виховання дітей і молоді, підпорядкування освітніх реформ її реалізації.

Доцільною виглядає комунікація із політичними партіями, що формуються «знизу». Стратегія громадянського виховання та реформування системи освіти відповідно до мети і завдань, визначених нею, повинна стати важливою складовою програм демократичних політичних сил.

Важливим фактором впливу і засобом тиску є громадська думка. Сьогодні вона дає загальну негативну оцінку якості шкільної освіти. Стосовно необхідності громадянської освіти вона відсутня. То ж пріоритетним напрямком діяльності громадських організацій, демократичних політичних сил, усіх, хто усвідомлює міру важливості питань громадянського виховання, повинна стати актуалізація проблеми на рівні суспільства.

Матеріал підготовлений у рамках проекту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського фонду демократії (EED) та Уряду Канади

european-endowment-for-democracy




Комментирование закрыто.