Світ постморалі. В пам’ять про Зигмунда Баумана

Віктор Андрусів, виконавчий директор Українського Інституту Майбутнього, "Хвиля"

Виктор Андрусив

Зигмунд Бауман охарактеризував наш історичний момент як «міжвладдя» (interregnum), коли старе вже вмирає, а нового ще не видно. Серед сучасних філософів він один з тих, хто відмовлявся визнавати прихід постмодерну, наголошуючи на тому, що всі зміни які ми спостерігаємо так чи інакше відбуваються в реальності Модерну. Ми все ще живемо в світі демократій, парламентів і президентів, виборів, конституцій, поділу гілок влади тощо, фактично винаходів епохи Модерну. Так, Модерн став «тікучим», мінливим, але поки не створені інституції іншої епохи, ми продовжуємо жити в попередній.

Ці визначення Баумана завжди здавалися мені особливо влучними. Однак, минулого року трапилася подія, яка значно прискорила «тікучість Модерну». Мова не про перемогу Трампа, яка скоріше є наслідком, а внесення до словника слова «постправда». Коли слово потрапляє до словника, то фактично відбувається інституціоналізація певного явища. Тепер постправда від сленгу і блогів перейшла в реальний світ, позначаючи явище з яким ми стикаємося, і суть цього явища перемога емоцій над фактами.

Правда є одним із основних будівничих блоків суспільної моралі. Від того, як ми розуміємо правду, ми відділяємо добро від зла, визначаємо суспільне благо, взаємодіємо та самоорганізуємося. І в цьому контексті поняття правди задано нам наперед нашою мораллю, звідси випливає, що раз виникла постправда – вже тривалий час існує постмораль. Проникливий Бауман ще в 90-ті піднімав питання трансформації моралі під впливом постмодерну, зазнаючи, що мораль стала виникати спонтанно, і пов’язана вона з емоціями та переживанням «Іншого». «Важлива не якість емоції, а сама емоційність, емоційна залученість Іншим до участі в якомусь конкретному потоці спільних дій».

Природа постморалі

Встановивши, що постмораль є первинною по відношенню до постправди, потрібно глибше подивитись на природу цього поняття. Постмодерн боровся з тотальністю і абсолютністю. Великі ідеології на службі держави були злом, яке намагалися знищити постмодерністи. Сама по собі політична влада теж була злом, оскільки завжди прагнула поневолити свободу людини, нав’язати їй стандарти, форматувати її під «нормальність». Трагедії нацистських і радянських режимів служили одним з найкращих аргументів на користь боротьби з тотальною владою. І суспільство боролось.

Боротьба стала невід’ємною рисою останніх десятиліть. Жан Бодріяр називав це «станом після оргії», коли відбулось «звільнення політичного і сексуального, звільнення виробничих і руйнівних сил, звільнення жінки і дитини, звільнення підсвідомих імпульсів, звільнення мистецтва. І піднесення всіх містерій та антимістерій». В основі цієї постмодерної боротьби треба виділити декілька важливих моментів, які складають основу постморалі. По-перше, боротьба завжди відбувається за інтереси меншості або пригнічених. Саме такі історії сповнені емоцій, і викликають масштабні співпереживання. Історія жінки в арабській країні, геїв в релігійних суспільствах, тварин на фабриках виробництва шкіри – це все історії боротьби, які захоплюють емоціями, і тоді мобілізують ресурси. По-друге, ворогом в кожній боротьбі виступає уявна більшість в особі влади. Протести, бунти, революції — частина постмодерної боротьби. І навіть тоді, коли влада не несе відповідальності або не може вплинути на ситуацію, як наприклад, несприйняття суспільством теми ЛГБТ, важливо, що вона є зрозумілою і доступною ціллю, а боротьба з нею дає потрібні емоції для досягнення більшості. І по-третє, боротьба ніколи не закінчується. Навіть тоді, коли влада йде на поступки.

Боротися – це постморально. Якщо ви ні за що не боретесь, значить у вас немає цінностей і смислів, ви не розділяєте біль і трагедію, ви холодний посібник режиму як «есесівець в шкіряній куртці». Сьогоднішня суспільна мораль тісно пов’язана з державою, вона намагається увібрати зміни та трансформації, для того, щоб знову представляти «більшість» і «цілісність». Політична влада зазнала кардинальних трансформацій від повністю закритої системи до максимально відкритої. Але це не рятує її, і під тиском нової боротьби рівень недовіри та падіння участі громадян у виборах постійно збільшуються. Держава втрачає суб’єктність, або ми спостерігаємо те, що Бауман назвав «розлученням між владою та політикою».

Демократія як поле битви

Серед усіх політичних режимів демократія є найсприятливішою для політичного існування меншості. Однак, сьогодні утворились умови, за яких меншість може отримувати всю владу шляхом інформаційної боротьби. Соціальні мережі та тотальні ЗМІ створили передумови, коли позицію виборця може сформувати будь-яка малочисельна група. І в цьому контексті, ми можемо спостерігати як відбувається колосальна зміна медійного дискурсу від сухої подачі фактів, до все більшого переходу до емоційних історій. Це призвело до тотальної інформаційної війни всіх проти всіх, коли меншості перейшли від представлення і захисту своїх інтересів до захоплення влади.

Сьогодні ми все рідше бачимо діалог про спільне благо і співжиття. Все частіше комунікація перетворюється на інформаційну атаку, в якій людині намагаються нав’язати певну позицію, або «захейтити» за протилежну. В цьому контексті важко не погодитись з Бауманом, який назвав соцмережі – пасткою. Соцмережі дозволяють уникнути діалогів та створювати організовані атаки. У них виникають замкнуті комунікативні сфери, по типу сект, де одностороння подача інформації сприймається як єдино правильна. Це ж супроводжує масштабне поширення конспірології та недовіри до влади. Також стрімкої популярності набирають вузькі спеціалізовані ЗМІ, де інформація подається тенденційно і емоційно.

В реальності постморалі ріст популістів є логічним наслідком боротьби меншостей за владу. Будь-яка організована меншість прагне взяти владу через інформаційне захоплення більшості. Популізм, як привернення уваги і мобілізація виборця, дозволяє це зробити найкраще. А ще краще серед популістів це можуть робити «селебретіс»: коміки, співаки, бізнес-тренери тощо. Відразу володіючи значною аудиторією вони ведуть на вибори байдужого і слабокомпетентного виборця, який далекий від політики і відчуття наслідків свого рішення. Цей же виборець самостійно обмежує доступ до себе альтернативної інформації. Важливо, що похід популістів у владу завжди починається з проголошення боротьби, емоційної і радикальної критики дійсної влади.

Світ постморалі несе і іншу тенденцію. Знищуючи більшість як прояв несвободи, підриваючи довіру до політичних інститутів, постмодерністи унеможливлюють утримання влади як такої. Меншість, яка захоплює владу, працює в інститутах, які були засновані на підтримці більшості. Парламенти, уряди і президенти потребують загальної підтримки і легітимності для ефективної діяльності. Натомість ми все частіше спостерігаємо в розвинутих демократіях як новообрана влада втрачає підтримку і легітимність відразу після набуття чинності. Приклад Трампа в цьому випадку є дуже доречним, але подібна ситуація має місце і з популістами в Європі. Владу все частіше намагаються сформувати за рахунок ідеологічно-суперечливих політичних партій, як це відбувається кілька останніх виборів в Німеччині.

Мораль Модерну постійно рухалась в напрямку консолідації і об’єднання суспільства. Постмораль рухається в напрямку постійної дезінтеграції більшості і цілого. Це є новим розумінням свободи, свободи «індивідуалізованого суспільства». Нас все рідше будуть об’єднувати великі політичні ідеології, національні інтереси, культура тощо, і все частіше нас буде об’єднувати боротьба за щось і проти чогось. На зміну проектам організації більшості, приходять успішні проекти організованої меншості. Політика буде рухатись від великих ідей суспільного блага як «держава загального добробуту» чи «прихід комунізму», до простих прагматичних рішень як стіна з Мексикою чи вихід з Шенгену. В цій логіці буде відбуватись трансформація політичних інститутів, які будуть змушені віддавати все більше влади до інших центрів управління суспільством.

Можливо Зігмунд Бауман міг би по новому побачити «міжвладдя» та «тікучий Модерн» з появою постправди в словнику. Але, на жаль, 9 січня 2017 року його не стало.




Комментирование закрыто.