Співробітництво. Умови вибору

Тарас Плахтій, для "Хвилі"

Умови вибору організованими елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації у процесі їх конкурентної взаємодії

Вступ

В Україні повним ходом йде становлення Сірої Піраміди, яку в алегоричній формі у своїй публікації «Пережити темні роки. Сіра Піраміда» детально представив український філософ Сергій Дацюк як ієрархічну систему самоорганізації малокомпетентної більшості, причиною і наслідком виникнення якої є соціальна деградація. Вона обмежує доступ до влади професіоналів, майстрів та інтелектуалів, гальмує розвиток та поширення знань в суспільстві, репресує та знищує дисидентів та людей з активною громадською позицією. На думку Сергія Дацюка, зруйнувати Сіру Піраміду можливо лише діями Інтелектуальної Опозиції – творенням інновацій, генеруванням нових змістів та смислів, поширенням нових ідеї, безвідносно до їх сприйняття більшістю, тощо.

Очевидно, що здійснення переліченого потребує генерування достатньої кількості соціальної енергії, а також застосування ефективних механізмів згуртування та координації діяльності учасників Інтелектуальної Опозиції, які, за визначенням, не можуть бути маніпулятивними та функціонувати у відповідності до закономірностей психології натовпів. Тобто Інтелектуальна Опозиція має об’єднатися в дієздатну організацію, яка була б спроможна чисельно зростати без втрат своїх якостей і діяти в раціональній площині, нарощуючи обсяг виділеної соціальної енергії для вирішення поставлених перед нею задач.

В публікації «Життєвий цикл організацій елітних груп соціальних систем» було показано, що в період становлення Сірої Піраміди, внаслідок несприятливих умов існування, репресій і тиску зі сторони державної влади та силових органів, духовної кризи та падіння суспільної моралі у соціумі з’являється певна кількість людей, які починають замислюватися над причинами своїх поневірянь і, відповідно, над причинами морального і соціального занепаду всього суспільства. Частина з них виробляє власне бачення причин, винуватців та способів виходу із стагнації, частина звертається до робіт відомих мислителів, а частина запозичує відповідне бачення ззовні. Отримані таким чином нові смисли і змісти потрапляють і поширюються у суспільстві у вигляді політичних міфів, які включають у різному співвідношенні раціональну та ірраціональну компоненти і мають структуротворну властивість – вони притягують один до одного і об’єднують у самоорганізаційні групи їх авторів, носіїв та прихильників. Тобто автори або активні носії нових політичних міфів (далі — структуротворних ідей) є центрами кристалізації, навколо яких у суспільстві утворюються самоорганізаційні групи однодумців, що об’єднуються для колективної діяльності з метою досягнення вироблених на основі цих ідей спільних цілей. Найпершими, хто отримує і сприймає нові смисли і змісти у суспільстві, є освічені представники елітних груп – вони найкраще усвідомлюють свої інтереси і шукають в нових ідеях ефективний інструмент для досягнення власних цілей. Тому формування самоорганізаційних груп, зазвичай, починається в середовищах національної еліти. Посилення стагнації приводить до прискореного творення і/або імпорту нових ідей і, відповідно, структурування їх носіїв у самоорганізаційні групи. Також у цій публікації було описано природу процесів повного і неповного метаморфозу (перетворення) самоорганізаційних структур в організаційні, що є важливим фактором при здійсненні ними вибору стратегій взаємодії на міжгруповому рівні.

Важливими якостями структуротворних ідей є їх мотиваційний потенціал або здатність захоплювати та утримувати увагу своїх носіїв протягом тривалого часу, тобто здатність ставати домінантою у їх психіці, яка визначатиме вибір поведінкових схем і стратегій, наділятиме енергією та координуватиме діяльність цих носіїв для втілення смислів і змістів, що лежать в її основі. В умовах інформаційного суспільства, коли наростаючі зовнішні потоки інформації модеруються з метою досягнення заданих цілей, що передбачає їх здатність захоплювати і утримувати увагу загалу, структуротворні ідеї у великій мірі втратили ці свої якості і, відповідно, мотиваційний потенціал творення в середовищах елітних груп цілеспрямованих самоорганізаційних та організаційних структур. Тому актуальним стає пошук нових, альтернативних мотиваторів, які були б здатні мобілізувати учасників елітних середовищ та всього суспільства на втілення смислів і змістів нових структуротворних ідей, що мають на меті запровадити позитивні зміни всієї соціальної системи.

У статті «Засади побудови якісно нової політичної організації» було представлено умови виникнення внутрішніх мотивацій до колективної діяльності учасників елітних груп в рамках суспільно-політичних організацій, підходи до вибору їх структури та концепції управління.

Суб’єктом усіх українських суспільно-політичних організацій у відповідності до актуальної організаційної культури в рамках їх ієрархічної будови є лідер або керівне ядро — мала групи лідерів (корпоративні чи олігархічні групи), які, згідно «Логіки колективної дії» Мансура Олсона, можуть досягати колективних інтересів, на відміну від великих груп простих членів, що не можуть їх реалізувати. Ця теза лежить в основі даного аналізу – в якості Суб’єктів суспільно-політичних організацій, які здійснюють реальну владу, ми будемо розглядати малі групи лідерів, вважаючи, що великі групи членів і прихильників цих організацій управляються інструментами, які вивчає психологія натовпів – харизмою, гіпнотичним впливом лідерів, тощо. Крім того, ми виходитимемо з того, що найбільш ефективним різновидом «м’якої сили» у суспільстві є референтна властивість успішних груп, які володіють реальною владою — наслідування членами соціуму притаманних  їм  цінностей, поведінкових схем і стратегій. В зв’язку з цим, основним об’єктом даного аналізу обрано малі неформальні самоорганізаційні елітні групи, що виникають внаслідок впливу на їх учасників структуротворних ідей, і які з часом, шляхом повного метаморфозу (повної зміни структури), трансформуються в формальні організації.

В одній з попередніх публікацій автора розглядалася природа процесів морального і соціального занепаду українського суспільства як результат комплексної сукупної дії низки соціально-психологічних ефектів під час виборчих перегонів — арени конкурентної взаємодії елітних груп в рамках представницької демократії.

Ще в одній публікації було запропоновано архетипну модель структури несвідомого соцієтальної психіки та визначено можливі способи її налаштування, що є доступними для нових українських еліт.

Застосувавши системний підхід для узагальнення основних думок із приведених вище публікацій, спробуємо окреслити та обґрунтувати умови вибору елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації у процесі їх конкурентної взаємодії в рамках представницької демократії.

Тривала системна взаємодія представників елітної групи в рамках самоорганізаційної структури, що виникла навколо центру кристалізації – її генераторів чи активних носіїв, запускає процеси групової динаміки, які мов вихор (торнадо) у природі, спричинюють зміни у психіці її учасників. Причому, як і в реальному вихорі, коли людина не спроможна опиратися повітряним потокам, в рамках групової динаміки особисті якості людини — її компетентність, цінності, тощо відіграють значно меншу роль у виборі поведінкових схем та стратегій взаємодії на внутрігруповому та міжгруповому рівнях у порівнянні з впливом на результат цього вибору посилених позитивним зворотним зв’язком групових ефектів та процесів.

Для ілюстрації взаємодії та взаємообумовленості групових ефектів та процесів, що протікають у психіці учасників такої елітної групи скористаємося схемою (схема 1) розподілу повітряних потоків в епіцентрі торнадо. Його модель можна представити системою різновекторних спіралеподібних повітряних потоків з очевидним посилюючим зворотним зв’язком, який власне, і обумовлює утворення та прискорення вихору.

 

Схема 1.

По аналогії вважатимемо, що зовнішні якості утвореної на основі нових ідей елітної групи, включно з вибором її учасниками поведінкових схем та стратегій взаємодії на внутрігруповому та між груповому рівнях, спричинює комплексна дія взаємообумовлених групових ефектів та процесів, перебіг яких, мов у реальному вихорі, охоплений позитивним – посилюючим зворотнім зв’язком. Його виявлення, розпізнання та ідентифікація складають мету даної публікації — про це йтиметься нижче. Тут лише зауважимо, що «вихор» у психіці членів елітної групи вивільняє, спрямовує та каналізує виділену ними під час взаємодії енергію і здатен захопити та втягнути до свого епіцентру інших учасників елітних середовищ, як це роблять повітряні потоки з усім, що зустрічається на шляху реального торнадо.

Застосовуючи системний підхід покажемо, як генератор структуротворної ідеї – ідеолог або ж її вторинні носії — послідовники після утворення центру кристалізації – елітної групи втрачають контроль над перебігом у ній класичної групової динаміки, яка, внаслідок синхронного комплексного розгортання у психіці учасників низки групових ефектів та процесів під впливом посилюючих зворотних зв’язків, приводить до генерування і спалення в особистісних конфліктах соціальної енергії, сприяє формуванню і зміцненню групової рамки, приводить до утворення стійкої самоорганізаційної, а потім – організаційної групи, обумовлює вибір групою наперед визначених нею стратегій конфронтації при взаємодії з однотипними групами на міжгруповому рівні.

Зворотні зв’язки структури групових ефектів

Системна взаємодія учасників елітної групи під впливом структуротворної ідеї, запускає у психіці її учасників перебіг множини однотипних за результатами дії групових ефектів, які окреслюють та фіксують групову рамку. Це ефекти приналежності до групи, групового фаворитизму, групового егоїзму, «ми і вони», наслідування (позиція 1, схема 2). Внаслідок їх сукупного впливу започатковується утворення групової ідентичності учасників взаємодії та формується чітке розділення оточуючих на «своїх» і «чужих». Чим агресивніша структуротворна ідея, тим швидше формується та закріплюється окреслена групова рамка.

Схема 2.

Системна взаємодія у колі «своїх» за реальної або уявної (заданої структуротворною ідеєю) ворожості зовнішнього середовища, обумовлює перебіг у психіці учасників наступної сукупності групових ефектів — соціальної фасилітації, соціальної інгібіції, синергії та соціальної ліні (позиція 2, схема 2). Причому вони діють вибірково – ефект соціальної фасилітації активує у найбільшій мірі претендентів на неформальне лідерство, ефект соціальної інгібіції в основному пасивує аутсайдерів, які, до того ж, схильні до соціальної ліні, а ефект синергії проявляється під час колективної, безконфліктної і скоординованої діяльності усіх учасників групи. З іншої сторони, фасилітація у більшій мірі проявляється при вирішенні однотипних задач, а соціальна інгібіція утруднює вирішення складних задач, веде до примітивізації діяльності, спрощення проблем, сприяє пошуку простих рішень. Результатом сукупної дії перелічених групових ефектів є виділення учасниками групи певної кількості соціальної енергії, більша частина якої гаситься у внутрішніх конфліктах, що супроводжують процес рангування між претендентами на неформальне лідерство, а залишок спрямовується назовні – для утримання групової рамки і забезпечення взаємодії з однотипними групами на міжгруповому рівні. Інтенсивність процесу виділення групою соціальної енергії визначається об’єктивними та суб’єктивними факторами. Об’єктивними факторами, в силу своєї інертності та соціального опору до змін, є, з однієї сторони, загальноприйнятні ціннісні та світоглядно-ідеологічні суспільні норми, а з другої — актуальна організаційна культура. Суб’єктивним фактором є рівень агресивності структуротворної ідеї, який у процесі рангування на внутрігруповому та між груповому рівнях регулюється проявленими неформальними, а пізніше — формальними лідерами.

Визначення неформальних лідерів та подальша діяльність групи під їх управлінням приводить до проявлення наступної сукупності ефектів — групового мислення, впливу активної меншості та ефекту Деннінга – Крюгера (позиція 3, схема 2). Дія останнього полягає у тому, що люди, які мають низький рівень кваліфікації, роблять помилкові висновки і приймають невдалі рішення, але не здатні усвідомлювати свої помилки в силу свого низького рівня кваліфікації (схема 3). Такі учасники групи, будучи впевненими у власній непомильності, схильні утворювати активну меншість, яка здатна швидко захопити лідерство, відсторонивши від процесів вироблення та прийняття рішень найбільш компетентних, проте не впевнених у правильності  своїх бачень, учасників. Все це посилюється ефектом групового мислення, який проявляється в згуртованій групі в умовах, коли пошук згоди стає настільки домінуючим, що починає переважати реалістичну оцінку можливих альтернативних варіантів рішень чи дій. Таким чином, учасники стають залежними від групи у своїх контактах з навколишнім світом і в переважній більшості випадків вони схильний поступатися групі. Внаслідок цього навіть сенсорна інформація людини може бути перекручена соціальним тиском – коли біле вона називає чорним внаслідок дії групового тиску.

Схема 3.

Сукупна дія цієї множини ефектів за деякий час приводить до концентрації влади у руках активної, малокомпетентної проте самовпевненої меншості, що обумовлює проявлення та поступове посилення наступної сукупності ефектів – конформізму та підпорядкування, дія яких спричинює пасивацію загалу та його готовність виконувати рішення лідерів (позиція 4, схема 2). Ці два ефекти посилюються нашою психологічною готовністю скинути з себе відповідальність за все, що відбувається, перекласти її на будь-кого іншого, навіть ціною втрати власної свободи вибору, що приводить до поступового підпорядкування лідерам.

Описані вище дві множини ефектів обумовлюють проявлення ефекту «ореолу», який формує уявлення про непомильність лідерів та цілої групи, наділяє їх  найкращими якостями, ідеалізує (позиція 5, схема 2). Це створює передумови для вождізму у майбутньому, який передбачає свідоме використання лідерами власної харизми для маніпулятивного позасвідомого управління великими масами прихильників новоутвореної суспільно-політичної організації у випадку стрімкого зростання їх чисельності.

Проявлення ефекту «ореолу» приводить до посилення дії множини групових ефектів, які зміцнюють окреслену групову рамку (позиція 1, схема 2), що, у свою чергу, згідно описаної вище структурної схеми, послідовно посилює дію всіх інших описаних множин групових ефектів.

Таким чином ми виявили циклічний взаємозв’язок між множинами соціально-психологічних ефектів, сукупна дія яких приводить до посилення дії кожного з них зокрема. Згідно системного підходу, він являє собою позитивний або посилюючий зворотній зв’язок структури групових ефектів у психіці учасників елітної групи, яка утворилася внаслідок впливу певної структуротворної ідеї.

Основним результатом дії описаного посилюючого зворотного зв’язку є утворення згуртованої елітної групи з визначеними неформальними лідером і його близьким оточенням, яка наділена суб’єктністю (здатністю виробляти, приймати і виконувати рішення, спрямовані на реалізацію усвідомленого нею групового інтересу у контексті структуротворної ідеї) і проявляє ворожість, недовіру та агресію до інших членів та їх об’єднань материнської групи, як одного з середовищ національної еліти.

Описаний посилюючий зворотний зв’язок є складовою частиною зворотного зв’язку, який охоплює всі взаємовкладені групові рівні в рамках глобальних еліт людського суспільства. Так, якщо структуротворна ідея з’явилася в одному з сегментів національної еліти – в рамках певної материнської елітної групи, то конкуруючі групи на більш високих рівнях будуть зацікавлені послабити материнську групу шляхом її дроблення та сприятимуть утворенню, виокремленню у ній кількох ворогуючих груп, провокуванню конфліктів між ними,посиленню відцентрових процесів, тощо. А сама материнська група, після невдалих спроб повернути статус-кво, намагатиметься відторгнути розкольників.

Негативним чи стабілізуючим зворотнім зв’язком в даному випадку є консолідація материнської групи внаслідок конкуренції з іншими групами в рамках вищих групових рівнів. Тобто, чим зовнішнє середовище є більш агресивним щодо материнської групи, тим слабша тенденція утворення у ній центрів кристалізації на базі альтернативних структуротворних ідей.

Таким чином ми отримали модель комплексної дії групових ефектів при утворенні та становленні нових елітних груп під впливом структуротворних ідей в рамках окремих середовищ національної еліти, яка враховує посилюючий та стабілізуючий зворотні зв’язки з всередині групи та між групами вищих рівнів і дозволяє аналізувати динаміку та прогнозувати позиціонування новоутворених груп у цих середовищах.

 

Зворотні зв’язки структури групових процесів взаємодії в рамках класичної групової динаміки

Як і у випадку торнадо, розподіл взаємопов’язаних різновекторних повітряних потоків якого зображений на схемі 1, у психіці учасників елітної самоорганізаційної групи, що утворилася під впливом структуротворної ідеї, відбувається взаємообумовлений та синхронний із груповими ефектами перебіг сукупності групових процесів (схема 4).

Схема 4.

Тобто тривала взаємодія учасників елітної самоорганізаційної групи і обговорення одних і тих же ідей у відносно сталому колі приводить до запуску класичної групової динаміки, в основі якої лежить наша етологічна природа і обумовлений нею процес рангування. Класична групова динаміка за деякий час приводить до встановлення стійких та визнаних усіма учасниками групових норм і правил взаємодії, формування відповідних стосунків між учасниками самоорганізаційної групи, конкуренції та конфронтації потенційних неформальних лідерів, конфлікту за лідерство, стабілізації діяльності групи визначеним у результаті конфлікту неформальним лідером, утворення та закріплення неформальної ієрархії та витіснення з групи незгідних з таким станом справ. Це створює передумови для повного метаморфозу самоорганізаційної групи у формальну організацію, лідери якої наділяються легітимними інструментами примусу загалу до колективної діяльності по досягнення групових цілей.

Потрапивши у самоорганізаційну групу і перебуваючи в ній у позиціях взаємодії «рівний з рівним», носії близьких різновидів однієї ідеї намагаються зайняти якомога вищі статусні позиції в групі і, як максимум, стати одноосібним лідером. Потреба лідерства тісно пов’язана з процесом розмноження і тому лежить в основі піраміди людських потреб Маслоу – у її базовому рівні, про що більш детально йтиметься нижче.

Тому, поряд з потребою об’єднатися з однодумцями для колективної реалізації смислів і змістів структуротворної ідеї, учасник самоорганізаційної групи під час перебування в ній реалізує свою базову біологічну потребу здобуття лідерства в процесі рангування з іншими учасниками, що, зазвичай, не рефлексується і відбувається не усвідомлено та автоматично.

Природна потреба здобуття лідерства в учасників групи, які конкурують у початкових позиціях «рівний з рівним» при можливості прямого особистісного конфлікту, невідворотно ініціює процес вибору кожним з них агресивних стратегій конфронтації з метою отримати якомога вищий статус у групі — як максимум, статус неформального лідера (позиція 1 на схемі 4).

Це запускає процес рангування — прямий конфлікт між претендентами на лідерство, під час якого каналізується більша частина виділеної на нього соціальної енергії (позиція 2 на схемі 4).

В результаті конфлікту визначається неформальний лідер та його найближче оточення. Поява неформального лідера та закріплення його статусу обумовлює початок процесів концентрації в його руках всієї повноти влади і контролю над ресурсами групи (позиція 3 на схемі 4).

Процеси концентрації влади і ресурсів у лідерів посилюють взаємообумовлені процеси пасивації па підпорядкуванню їм усіх інших членів групи, що відповідає готовності останніх скинути з себе відповідальність за сприйняття, розпізнання і аналіз інформації, вироблення і прийняття рішень в неоднозначних ситуаціях в обмін на визнання влади над собою тих, хто готовий це робити (позиція 4 на схемі 4).

Все це ініціює процеси зміни уявлень про стратегії успіху та приводить до коригуючого зсуву ціннісної шкали у гіршу сторону, внаслідок чого формуються нові групові норми, згідно яких агресивна поведінка стає допустимою і прийнятною як стосовно членів власної групи, так і стосовно інших учасників зовнішнього середовища та їх об’єднань (позиція 5 на схемі 4).

Зміна уявлень про успішні стратегії взаємодії та зсув ціннісної шкали приводять до інтенсифікації процесів вибору ще більш агресивних стратегій боротьби за неформальне лідерство як всередині групи так і на міжгруповому рівні (позиція 1 на схемі 4), що у сукупності утворює посилюючий зворотний зв’язок структури групових процесів, який є взаємообумовленим і реалізується синхронно з тотожним посилюючим зворотним зв’язком структури групових ефектів, який розглядався вище.

Отже, результатом перебігу множин описаних групових ефектів та процесів, які взаємопов’язані посилюючими зворотними зв’язками, є обумовлене та сформоване ними прагнення лідерства в малої елітної групи як цілісної одиниці і, відповідно, її активація для участі в процесі міжгрупового рангування з іншими такими ж групами в рамках великої групи наступного рівня.

Розгортання в часі описаних посилюючих зворотних зв’язків приводить до вибору щораз агресивніших поведінкових стратегій взаємодії на внутрігруповому та між груповому рівнях, концентрації влади і ресурсів у руках лідерів, підпорядкування їм та пасивації загалу, руйнування поля довіри і моральної та духовної деградації учасників групи внаслідок зсуву їх глибинних цінностей та уявлень про успішні поведінкові схеми та стратегії.

Описаний посилюючий зворотній зв’язок структури групових процесів в малій елітній групі є складовою частиною більш широкого посилюючого зворотного зв’язку на міжгруповому рівні. Переростання в його рамках конкуренції у конфронтацію консолідує групу нижчого рівня, змушує її рядових членів підпорядковуватися лідерам, сприяючи концентрації влади у їх руках для подолання зовнішніх викликів та ефективного рангування на міжгруповому рівні.

Стабілізуючим зворотнім зв’язком за такого перебігу групових процесів є інертність соціокультурних, ціннісних і світоглядно-ідеологічних норм, які перешкоджають вибору конфронтуючими сторонами агресивних стратегій, що виходять за їх рамки.

Співвідношення величини впливу посилюючого і стабілізуючого зворотних зв’язків визначає напрямок дрейфу ціннісної шкали соціуму, рівень його деградації чи процвітання та , відповідно, кількість затраченої соціальної енергії на взаємопоборювання його членів і їх об’єднань. Можна стверджувати, що дане співвідношення в цілому визначає ефективність того чи іншого суспільства.

Отже, системна взаємодія учасників елітного середовища в утвореній під впливом структуротворних ідей самоорганізаційній малій групі ініціює запуск і протікання взаємопов’язаних множин групових ефектів та процесів, що обумовлені класичною груповою динамікою і утворюють посилюючі зворотні зв’язки у їх структурі. Причому ці зв’язки проявляються безвідносно до змісту самих структуротворних ідей, а також думок, намірів чи бажань учасників групи, які, зазвичай, просто не рефлексують їх існування та вплив. Більше того, перебуваючи у епіцентрі посилюючих зворотних зв’язків структур взаємообумовлених групових ефектів та процесів, учасники і, особливо, лідери групи вважають обрані ними поведінкові схеми і стратегії очевидними і раціональними, а сам вибір – вільним, безвідносним та некерованим ззовні. Таким чином вони приймають правила і втягуються у гру з нульовою сумою, в якій виграш одного учасника гри дорівнює програшу іншого і з якої, перебуваючи всередині системи, неможливо вийти.

На схемі 5 зображено модель взаємодії еліт на різних взаємовкладених рівнях людської цивілізації як багаторівневої соціосистеми, на кожному з яких відбувається перетікання конкуренції у конфронтацію у взаємостосунках приналежних їм груп, що набувають, усвідомлюють та реалізують прагнення лідерства в процесі міжгрупового рангування.

Схема 5.

Як і у випадку первинної малої елітної групи, посилюючі зворотні зв’язки структур групових ефектів і процесів якої було представлено на схемах 2 і 4, для елітних груп на кожному із вищих взаємовкладених рівнів можна виділити тотожні цикли таких же зворотних зв’язків, які разом охоплюють всі рівні елітних груп людської цивілізації.

У такий же спосіб можна представити і стабілізуючий зворотний зв’язок, який спричинює опір до змін внаслідок інертності соціосистеми, у даному випадку – до вибору агресивних стратегій учасниками внутрігрупової та міжгрупової взаємодії. Причому вплив стабілізуючого зворотного зв’язку напряму залежить від кількісних та якісних параметрів громадянського суспільства – чим потужніше громадянське суспільство, тим важче спричинити зміни у соціосистемі. Зокрема вибір агресивних, нечесних, маніпулятивних стратегій під час виборчих перегонів у країнах із сильним громадянським суспільством загрожує осудом, іміджевими та електоральними втратами, що в кінцевому результаті утримує суспільні уявлення про успіх в рамках актуальних цінностей. Такі ж дії в країнах зі слабким громадянським суспільством, яке не здатне адекватно реагувати на вибір негативних стратегій, приводить до приходу до влади тих, хто готовий переступити через актуальні цінності та норми, що, в результаті, змінює уявлення про успіх та зсуває актуальну ціннісну шкалу у гіршу сторону.

За допомогою представленої на схемі 5 моделі можна аналізувати та пояснювати різноманітні історичні події, ситуації, явища. Зокрема, трансформацію демократій в олігархії, перетворення олігархій у диктатури, формування тоталітарних режимів у демократіях, лавиноподібне наростання репресій в умовах тоталітаризму, відсутність відчутного суспільного опору до репресій, духовну моральну деградацію суспільств тоталітарних держав, тощо.

Дана модель добре ілюструє причини безконечного дроблення українських, демократичних за духом, суспільно-політичних організацій: в межах кожної з них, на основі незначних відмінностей від початкової структуротворної ідеї, утворюються нові самоорганізаційні групи, які, внаслідок перебігу описаних в моделі циклічних структур групових ефектів та процесів, за короткий час формалізуються в нові, вороже налаштовані до материнської структури дочірні організації, що вибирають агресивні стратегії конфронтації при взаємодії з іншими групами такого ж типу в її рамках. Це, разом з відсутністю прямого примусу в демократичних спільнотах, а також притаманна утвореним групам жорстка ієрархічна структура, за несилового розвитку подій унеможливлює зворотній процес їх об’єднання в одну цілісну потужну організацію на основі узагальнюючої структуротворної ідеї.

 

Самоіндукційна модель життєдіяльності елітної групи

Кожна з елітних груп, що утворилися внаслідок дії структуротворних ідей, має на меті втілити в життя їх смисли і змісти, що потребує певної кількості соціальної енергії. Розглянемо останнє поняття в загальному міждисциплінарному значенні – як енергію, що необхідна для здійснення змін соціальної системи без жорсткої прив’язки до будь-якої з відомих її концепцій.

У цьому контексті відразу виникає питання про її джерела і способи отримання, акумулювання та ефективного використання.

Виділимо дві взаємопов’язані та взаємообумовлені складові соціальної енергії — етологічну та міфологічну. Вважатимемо, що перша з них є наслідком прагнення задовольнити потреби нижніх — базових рівнів піраміди Маслоу, а друга – потреби її верхніх рівнів. Внаслідок того, що сам політичний міф є соціальною надбудовою над біологічною природою людини і в його основі лежать її базові потреби забезпечення виживання та розмноження, поділ соціальної енергії на ці дві складові є умовним і між ними неможливо встановити чітку межу.

За такого підходу, джерелом міфологічної енергії є структуротворні ідеї, що резонують зі структурами соцієтальної психіки і тому здатні захопити уми людей — стати домінантою у їх психіці, яка визначатиме поведінкові схеми і стратегії, активуватиме , гуртуватиме носіїв та спрямовуватиме їх діяльність на втілення смислів і змістів, що складають цю ідею. Поняття «структуротворні ідеї» охоплює окремі історії, концепції, теорії, моделі, бачення, та їх логічно структуровані сукупності — ідеології, релігії, тощо.

Джерелом етологічної енергії є природна потреба живих організмів розмножуватися з метою продовження роду, видового розвитку і вдосконалення через природній відбір. Вона включає дві взаємопов’язані та взаємообумовлені складові – власне сексуальну енергію, яка задає домінанту людської поведінки у відповідні періоди її розвитку як біологічної істоти з метою реалізації процесу розмноження та енергію рангування, яка виділяється з метою забезпечення природнього відбору найсильніших особин для розвитку і вдосконалення власного біологічного виду. Саме етологічна енергія лежить в основі групових ефектів, які вивчає соціальна психологія — соціальної фасилітації, коли присутність інших змушує нас до більш енергійної діяльності та соціальної інгібіції – коли присутність інших пасивує нас. Очевидно, що перший ефект характерний для самоорганізаційних груп, у яких почався і триває процес рангування, а другий – для груп, у яких цей процес завершився, причому визначені неформальні лідери залишаються активними і готовими до взаємодії на міжгруповому рівні як носії суб’єктності власних груп, а загал – пасивується і без спеціальних заходів (прямого чи непрямого — маніпулятивного  примусу зі сторони лідерів) покидає групу. Тобто завершення процесу рангування приводить до припинення виділення соціальної енергії, що змушує визначених неформальних лідерів здійснювати радикалізацію самої структуротворної ідеї шляхом формування образу ворога і трансформувати самоорганізаційну групу у формальну організацію з метою легітимного застосовування ідеологічного і директивного інструментів примусу для активації загалу.

Отже, складова етологічної енергії — енергія рангування генерується кожним з нас при взаємодії у групах різного типу. Можна вважати, що у такому сенсі вона виділяється при взаємодії соціальних груп, страт, класів, націй, цивілізацій. Більша її частина каналізується у конфлікті, який супроводжує сам процес рангування і визначає сильнішого на даний момент часу.

Такий підхід до розуміння джерел енергії визначає два взаємопов’язані та взаємообумовлені способи її отримання для здійснення соціальних змін. Перший спосіб полягає у генеруванні та привнесенні у середовище еліт структуротворної ідеї відповідного рівня, яка здатна згуртувати її носіїв для колективної діяльності по реалізації змістів і смислів. Другий спосіб полягає в організації впорядкованої взаємодії носіїв структуротворної ідеї, що дозволяє виділити назовні та спрямувати на реалізацію закладених у ній смислів та змістів найбільшу кількість енергії – тобто мінімізувати її погашення в міжособистісних та міжгрупових конфліктах у процесі взаємодії в рамках рангування.

Взаємообумовленість обох типів соціальної енергії позволяє говорити про їх самоіндукцію в рамках елітної групи по аналогії з відповідним явищем у фізиці — з виникненням електрорушійної сили в провіднику при зміні електричного струму в ньому.

Тобто виділена учасниками самоорганізаційної елітної групи соціальна енергія для реалізації вищих потреб піраміди Маслову, які актуалізуються структуротворною ідеєю, обумовлює явище самоіндукції — виділення ними етологічної енергії для забезпечення реалізації однієї з базових потреб цієї ж піраміди – рангування, як невід’ємної складової потреби розмноження, що актуалізується при взаємодії в рамках групи, цілісність якої забезпечує виділена на початку соціальна енергія.

Виділена енергія акумулюється у вигляді ресурсного (фінансового), владного і символічного капіталів, власниками чи розпорядниками якого є Суб’єкт організації – той, хто виробляє і приймає рішення для реалізації усвідомлених інтересів. Власники чи розпорядники можуть конвертувати ці види капіталів один в одного, а також використовувати їх повторно для видобування соціальної енергії, активуючи учасників організацій елітних груп і широкі маси шляхом матеріального стимулювання, застосуванням маніпулятивного інформаційного впливу чи прямого примусу.

Розглянемо самоіндукційну модель життєдіяльності елітної групи, яка зображена на схемі 6.

Схема 6.

Структуротворна ідея, захопивши учасників елітного середовища, обумовлює їх об’єднання в самоорганізаційні групи з метою втілення закладених у ній смислів і змістів. Іншими словами, вона активує їх шляхом актуалізації вищих потреб піраміди Маслоу, що приводить до виділення ними соціальної енергії, яка необхідна для задоволення цих потреб. Виділена енергія витрачається на утримання і збереження цілісності групи та на колективну діяльність її учасників. Їх системна взаємодія в рамках самоорганізаційної групи приводить до проявлення послідовності групових ефектів, комплексна дія яких посилює кожен ефект зокрема. Це, в свою чергу, запускає перебіг структурованої множини групових процесів, комплексна і синхронізована з груповими ефектами дія яких послідовно посилює вплив кожного окремого процесу. Групові ефекти і процеси утворюють відповідні петлі посилюючих зворотних зв’язків, що циклічно відтворюються і лежать в основі групової динаміки, яка послідовно приводить групу в певні стани, забезпечуючи при цьому її формування, функціонування та розвиток. В той же час вони разом обумовлюють явище самоіндукції етологічної енергії, більша частина якої гаситься у внутрігрупових конфліктах під час рангування учасників, а залишок, разом із частиною соціальної енергії, викликаною впливом структуротворної ідеї, спрямовується назовні у вигляді модифікованих її розширень та діяльності по їх втіленню. Частина виділеної назовні енергії затрачається на міжгрупове рангування, а частина — на подолання соціальної інертності та опору до змін.

Самоіндукція етологічної енергії в самоорганізаційних групах є короткочасним явищем і триває до завершення процесу рангування. Тобто зміна під час рангування позицій взаємодії «рівний з рівним»  на позиції підпорядкованості неформальним лідерам зупиняє виділення соціальної енергії учасниками групи та приводить до втрати глибинних смислів, що притягують їх один до одного, будучи важливим фактором утримання її цілісності.Втрата глибинних смислів взаємодії та тиск з боку неформальних лідерів без спеціальних заходів за короткий час приводять до її деградації та розпаду. З метою зберегти цілісність і, відповідно, дієздатність групи, а також для забезпечення подальшого генерування її учасниками етологічної енергії, яке припиняється після завершення рангування, проявлені неформальні лідери ініціюють процес її повного метаморфозу у формальну організацію для отримання легальних інструментів примусу всіх інших учасників до колективної діяльності. Крім того, модифікуючи структуротворну ідею шляхом її радикалізації та формуючи таким чином образ ворога, вони модерують уявлення учасників групи про реальні чи віртуальні реакції зовнішнього середовища на діяльність групи, чим досягають більшого рівня її згуртованості та інтенсифікують виділення міфологічної та етологічної енергій, яку спрямовують назовні у вигляді агресії. Результатом такої модифікації є зміна відтінку початкової структуротворної ідеї із світлої не темніший, а також зсув актуальних суспільних цінностей, норм і правил поведінки. Це дозволяє неформальним, а пізніше – формальним лідерам поряд з прямим – директивним управлінням ідеологічно управляти учасниками групи чи організації, координувати їх колективну діяльність та регулювати виділення ними етологічної та міфологічної енергій. Ще одним зі способів маніпулятивного управління та активації рядових членів організації, до якого часто вдаються лідери, є використання і сакралізація ними таких атрибутів, як ініціація, посвята, присяга, честь, священний обов’язок, братство, ритуали, тощо. Всі перелічені заходи, які використовуються для збереження цілісності та збільшення ефективності елітних груп, змушують їх лідерів вибирати агресивні стратегії взаємодії з однотипними групами на міжгруповому рівні. Причому такий вибір видається їм природнім та раціонально обґрунтованим, хоча завідомо приводить до руйнування поля довіри в середовищах національної еліти, безперервного поділу і подрібнення існуючих у ній суспільно-політичних організацій, і, в сукупності, до послаблення та деградації всього суспільства.

Слід розуміти, що вплив структротворної ідеї на процес рангування визначає величину її залишку, що спрямовується назовні після витрат на внутрігрупові конфлікти, а зростання їх інтенсивності за певних обставин, у свою чергу, може привести до повного погашення міфологічної енергії, яка виділилася під впливом структротворної ідеї, що приведе до розпаду групи та повної пасивації учасників.

Стабілізація діяльності групи після завершення рангування, а також її перетворення в організацію на певний час знімає загрозу розпаду групи, приводить до припинення міжгрупових та міжособистісних конфліктів і забезпечує ефективне використання виділеної учасниками соціальної енергії, яку лідери, після усвідомлення власних інтересів у відповідності до «залізного закону олігархізації» Міхельса, починають системно використовувати для їх задоволення.

Стабілізація діяльності самоорганізаційної групи після її метаморфозу в формальну ієрархічну структуру є тривалою і ефективною лише в організаціях авторитарного типу, лідери яких використовують інструменти прямого, ідеологічного чи маніпулятивного примусу для активації простих членів. Навіть імітація демократії приводить до невідворотної деградації та розпаду жорстких ієрархічних організацій внаслідок нівелювання ролі чи повного зникнення інструментів примусу, якщо тільки сама ієрархія не була свідомо пом’якшена лідерами шляхом запровадження працюючих демократичних механізмів перерозподілу влади, власності та інформації по всій структурі. Якщо ж лідери, власники або замовники суспільно-політичної організацій вибирають у якості способу активації їх членів матеріальне стимулювання, то така корпоративна організація стає лише інструментом , який не володіє суб’єктністю і, за визначенням, не моє власних інтересів – він безумовно реалізує інтереси лідерів, власників чи замовників у тій мірі, у якій надходить фінансування.

Це пояснює, зокрема, стабільність та цілісність українських провладних партій, схильність до безконечного дроблення демократичних організацій опозиційного сектору, ганебний крах масштабних і чисельних суспільно-політичних організацій корпоративного типу після зупинки фінансування.

 

Виявлення точки прикладання «важеля».

Метою системного підходу є виявлення у структурі її процесів місця прикладання «важеля» — обґрунтованих, вивірених і добре спрямованих дій, які можуть дати значне і стійке покращання стану системи.

Поданий вище аналіз було зроблено з метою виявлення такого місця у структурі групових процесів, що протікають в рамках суспільно-політичних організацій, цілеспрямований вплив на яке приведе до кардинального підвищення їх ефективності, сприятиме всебічному розвитку усіх членів, зростання чисельності яких не впливатиме на координацію колективної діяльності, надасть організації нових позитивних надсистемних якостей, що, у сукупності, приведе до набуття нею, як цілісною великою групою, колективної суб’єктності – здатності у раціональній площині виробляти, приймати та виконувати власні рішення.

На погляд автора, у випадку, що розглядається, місцем прикладання «важеля» у структурі групових процесів, які представлені на схемах 4 і 5, є усунення на системному рівні можливості прямих особистісних та міжгрупових конфліктів з метою довготривалого утримання взаємодії учасників елітних середовищ в рамках суспільно-політичних організацій у позиціях «рівний з рівним».

Це дозволить змінити перебіг класичної групової динаміки та забезпечить вибір стратегій кооперації та співробітництва учасниками взаємодії на внутрігруповому та між груповому рівнях. Поява організованої у такий спосіб ефективної елітної групи в середовищі національної еліти, яка грає за відмінними від існуючих (що визначають вибір політичними акторами агресивних стратегій конфронтації) правилами, за деякий час приведе до позитивних якісних змін всього суспільства.

Одним із найбільш ефективних способів подолання внутрігрупових та між групових конфліктів є алгоритмізація та регламентація взаємодії членів організації шляхом запровадження змінних організаційних структур, а також використання в процесі їх життєдіяльності сучасних підходів проектного та процесного менеджменту. Прикладом змінної структури суспільно-політичних організацій є динамічна мережа, яка упорядковує та утримує у безконфліктному стані взаємодію усіх членів шляхом їх циклічної реструктуризації у малі групи різного функціонального призначення за певним алгоритмом, що забезпечує вироблення і прийняття колективних рішень учасниками у позиціях «рівний з рівним», а виконання – у множині тимчасових ієрархічних виконавчих, проектних та процесних груп з відповідальними виконавцями на чолі.

За таких обставин особистісний конфлікт в підрозділах суспільно-політичної організації долається утриманням учасників на кожному кроці взаємодії у позиціях «рівний з рівним», шляхом надання їм статусу представників інших функціональних груп, у яких вони працювали на попередньому кроці – лише у такому статусі вони зможуть ефективно долати тиск неформальних лідерів. Вказаний спосіб перехресної взаємодії членів організації дозволяє одночасно долати міжгрупові конфлікти малих елітних груп в рамках великої – цілої організації чи її підрозділів.

 

Зворотні зв’язки структури групових процесів в умовах безконфліктної взаємодії членів суспільно-політичних організацій

Вироблення та запровадження ефективних системних механізмів подолання внутрігрупових та міжгрупових конфліктів в організаціях елітних середовищ, як одного з різновидів «мякої сили», приведе до принципової зміни перебігу класичної групової динаміки у процесі взаємодії їх членів. У свою чергу, це дозволить вирішити проблему масштабування – зніме обмеження на зростання чисельності членів організації, які можуть разом колективно виробляти, приймати і виконувати рішення в раціональній площині.

Розглянемо структуру групових процесів, які протікатимуть за таких умов.

Групова взаємодія за будь-яких обставин активує кожного учасника групи та приводить до виділення ним етологічної енергії на процес рангування з метою здобуття лідерства. Проте, унеможливлення на системному рівні прямих особистісних та міжгрупових конфліктів внаслідок алгоритмізації та регламентування самої взаємодії, обумовить вибір її учасниками стратегій кооперації та співробітництва для колективного втілення смислів і змістів початкової структуротворної ідеї, під впливом якої і утворилася елітна група (позиція 1 схеми 7).

Схема 7.

Таким чином вся виділена учасниками групи етологічна енергія разом з соціальною енергією, що генерується під внаслідок впливу стректуротворної ідеї, буде акумульована (позиція 2 схеми 7) та спрямована на рівномірний, максимально легітимний і справедливий розподіл влади, відповідальності, виграшу і умовної роботи серед членів організації (позиція 3 схеми 7), а також на підтримку їх активності в процесі колективної діяльності (позиція 4 схеми 7). За таких умов статус члена групи напряму залежатиме від його компетентності, порядності і особистого вкладу у реалізацію колективних цілей.

Сукупність описаних процесів приведе до зміни уявлень про стратегії успіху та обумовить позитивне корегування глибинних цінностей, групових норм і правил поведінки (позиція 5 схеми 7).

Все це разом посилить тенденцію вибору стратегій кооперації та співробітництва на внутрігруповому рівні (позиція 1 схеми 7), що свідчить про наявність циклічної структури групових процесів, яка, у сукупності, утворює посилюючий зворотній зв’язок. Його розгортання у часі обумовить згуртування і утримання цілісності малої функціональної групи, вироблення у неї прагнення лідерства, а також приведе до вибору стратегій кооперації та співробітництва під час взаємодії з однотипними групами на міжгруповому рівні в рамках цілої організації чи її окремих підрозділів. Тобто, це змусить учасників взаємодії прийняти правила і брати участь у грі з ненульовою сумою, в якій гравці прагнуть одержати вигоду, співпрацюючи один з одним.

Стабілізуючим зворотним зв’язком у даному випадку являється та ж інертність соціокультурних, ціннісних і світоглядно-ідеологічних норм. Вона спричинює соціальний опір до поширення позитивних змін, проте, у разі, коли посилюючий зворотний зв’язок є більш інтенсивний, ніж стабілізуючий, то у членів організації відбувається швидкий зсув глибинних цінностей у кращу сторону. Реалістичність такого зсуву довів стенфордський тюремний експеримент, який, правда, був спроектований на отримання зворотного результату. Але саме цей експеримент довів можливість швидкої зміни глибинних цінностей учасників за умови їх перебування у заданих організаторами позиціях взаємодії.

Схема 8.

Вибір стратегій співробітництва та кооперації всередині суспільно-політичної організації, яка сформувалася під впливом структуротворних ідей гуманістичного спрямування, неминуче приведе до вибору нею, як цілісністю, відповідних стратегій конструктивного співробітництва та кооперації у процесі взаємодії з іншими суспільно-політичними організаціями національного рівня в рамках гри з ненульовою сумою (схема 8). Це спонукатиме їх грати за новими правилами і пропонувати ці правила іншим учасника взаємодії в рамках національної еліти. Причому ці нові правила вони пропонуватимуть не з позиції слабшого, а, навпаки, з позиції сильнішого, більш ефективного і краще організованого організаційного суб’єкта. Поява навіть однієї організації такого типу приведе до змін традиційних правил взаємодії суспільно-політичних організацій в рамках національної еліти та спонукатиме їх усіх до обрання стратегій кооперації і співробітництва. Це дозволить сформувати поле довіри в середовищах національних еліт та приведе до їх колективної діяльності з метою розвитку і процвітання українського суспільства. Успішна діяльність національної еліти внаслідок реорганізації у більш ефективні організаційні структури стане чинником, який зможе позитивно вплинути на взаємодію акторів глобального рівня, що через зворотні зв’язки дасть позитивний ефект на усіх інших взаємовкладених рівнях.

Отже, головною умовою вибору організованими елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації в умовах їх конкурентної взаємодії в рамках національної еліти є усунення на системному рівні можливості прямих особистісних та міжгрупових конфліктів з метою довготривалого утримання взаємодії учасників елітних середовищ в рамках суспільно-політичних організацій у позиціях «рівний з рівним». Іншою, не менш важливою і необхідною за замовчуванням умовою такого вибору є наявність відповідних співробітництву і кооперації гуманістичних смислів і змістів у структуротворних ідеях, під впливом яких були сформовані ці елітні групи.




Один комментарий

  1. Шкода, що соціологічні теорійки дацюків, плахтіїв, … набувають поширення. Шкода тому, що ці теорійки не спираються на наукову соціологію, не виростають з неї, є вигадкою їх авторів, а тому не мають нічого спільного з наукою і придатні лише на те, щоб водити суспільство лабіринтами мракобісся, а не вести шляхом прогресу.