Сергій Дацюк: Нація та цивілізація

Сергій Дацюк

Сергей Дацюк7

Що зараз найбільше заважає Україні, що власне знищує та вбиває Україну? Ні, не війна. Ні, не корупція. Ні, не здирництво олігархів. Ні, не політичний авторитаризм та цькування владою опозиції. Ні, навіть не радикальна українізація. Ні, тим більше, не залишкова русифікація культури, інформаційного простору, науки та технологій.

Україну знищує та вбиває квазіцивілізаційна спрямованість правлячого класу на прості рішення, на копіювання чужих реформ, на інтелектофобію, на примітивні мотивації – до збагачення, до влади, до марнославства. Ось це вбиває Україну. Руйнування України відбувається на більш вищому і складнішому рівні, ніж той, проти якого ми постаємо на Майданах.

Україна потребує не просто зміни політичної та економічної системи. Україна потребує змін цивілізаційного рівня – на рівні мотивацій правлячого класу загалом, і мотивацій політиків, бізнесменів та інтелектуалів зокрема.

І в цьому процесі найбільша проблема – знищення дискурсивного плюралізму, самоусунення українських гуманітаріїв від процесу міждискурсивних дискусій. Тому найбільш голосно звучить націоналістичний дискурс – тоталітарний, інтелектофобний, агресивний.

Універсалізм цивілізацій та унікальність націй

В своїй роботі «Ідея перспективи України» я сказав метафорично: «Іноді кажуть, що ми спочатку створимо націю, а потім трансформуємо її у цивілізацію. На жаль, це неможливо, як неможливо викувати спочатку ніж, а потім перекувати його на меч – вам забракне металу.» Мені здавалося, що цього достатньо. Але стаття «Чи потрібний націоналізм для цивілізаційного лідерства?» Анатолія Якименка показала, що здатність націоналістів бути глухими до метафоричної аргументації непереборна.

Я, чесно кажучи, впав у деякий відчай від того нерозуміння і тієї націоналістичної агресії, яка стала реакцією на згадану мою роботу. Але стаття «Цивілізаційне лідерство: застаріла ідея чи необхідна умова» Наталії Безмен надихнули мене на продовження розмови.

Цивілізація це позачасопросторова зв’язність деякої людської (поки що) спільноти певною системою мотивацій, яка виражається міфами, релігіями і з ХХ століття універсальними ідеологіями. Ця зв’язність націлена на довготривале існування від сотень до тисяч років. Ця зв’язність може існувати у просторі на певній території, на різних територіях по всій планеті чи взагалі як мережа спільнот топологічно.

Практично ніколи в людській історії цивілізації не виникали з націй. Навпаки, це нації як конкретно-історична форма повсякденного буття частин або цілих цивілізацій виникали всередині однієї або навіть декількох цивілізацій. Нації більш простіші форми існування спільностей, ніж цивілізації. Нації базовані на уявній єдності через мову та культуру, які швидкозмінні. Мова змінюється протягом декількох сотень років, а культура ще частіше.

Цивілізація завжди базуються на системі трансцендентних та універсальних мотивацій. Нації завжди базуються на культурі (зразки, еталони, норми у процесах творення, відтворення, динамічної зміни та знищення).

Нації – продукт певної епохи Нового часу. Нації значним чином походять зі споживчого диктату капіталу. Сам капітал завжди був інтернаціональним, але щоб упокорювати споживачів своїх товарів та послуг капіталу потрібні були розмежовані і зручні для функціонування ринків мовно-культурні сегменти зі своїми державами. Нації це ринки, обмежені мовою та культурою, для зручності їх використання капіталом. Ось, до речі, чому націоналісти завжди потрапляють у залежність від олігархів та диктаторів.

Цивілізації універсальні, нації унікальні. Цивілізацію можуть наслідувати інші цивілізації добровільно, бо вона має трансценденції, що існують поза мовою і культурою. А націю інші нації можуть наслідувати лише всередині знову ж таки цивілізаційного примусу (колоніальне підкорення, транскордонний вплив). Навіть культурний вплив можливий лише в процесі цивілізаційного, але не навпаки.

Ідеологія марксизму хоч і універсальна, але надто звужена – до змісту розподілу матеріальних благ та класової боротьби. Трансцендентні змісти універсальної моралі, індивідуальної свободи, благородства, всебічного розвитку залишилися за межами цієї ідеології. Тому марксистська цивілізація зазнала поразки. Більш фундаментальні мислительні установки та мотиваційні настанови опинилися над цією ідеологією (наприклад, російський імперіалізм та православ’я в СРСР).

Нації в період боротьби за незалежність можуть породжувати ідеології націоналізму. Але через свою засадничу неуніверсальність та утилітарність вони ніколи не можуть сягати трансцендентних змістів. Варто згадати 10 заповідей українського націоналіста чи 44 правила українського націоналіста – наскрізь утилітарні, тоталітарні та ресентиментні. Прагматика боротьби за незалежність може їх виправдати. Але з отриманням незалежності вони перестають бути осмисленими.

Марксизм та націоналізм, хоч і по-різному, але є цивілізаційно обмеженими.

Чи виникають цивілізації з націй?

До виникнення капіталізму націй не існувало. Людству достатньо було цивілізаційного розвитку. Національне тоді визначалося дуже просто – чия влада, того і мова, того і культура. Такі найдревніші цивілізації як Індія чи Китай водночас обіймали в сучасному розумінні декілька націй і не дуже тим переймалися.

Коли на якусь заселену територію війною приходила інша цивілізація, то вона поступово нав’язувала і свою культуру. Але ще в давнину був один фронтирний народ, який дуже опікувався своєю самістю – перш за все, на рівні цивілізації. Це древні євреї.

В плані культури древні євреї мало відрізнялися від оточуючих їх народів, а мова їх так само зазнавала змін, як і мова оточуючих народів. Але в плані цивілізації древні євреї через мотивуючі трансцендентні змісти книги вкупі з повелінням їх вивчення та наслідування зуміли втримати свою цивілізацію. І ніщо їх не знищило, навіть розсіяння по світу. А ось зовсім недавно в історичному плані вони навіть мову свою змінили.

Древня Греція це приклад великої культури, яка змогла вирости в цивілізацію не сама по собі, а в своїй цивілізаційній наступності. Древній Рим тримався новоствореного римського права як квазіцивілізаційних засад і поширював свою експансію на багато країн, але так і не зміг протистояти маленькій єврейській провінції, де народився Христос, який сказав – «немає ні елліна, ні іудея».

Римського права було недостатньо, щоб протистояти трансцендентному змісту християнства, бо перше було наскрізь меркантильним і не давало духовних горизонтів розвитку, які давало друге. Трансцендентні мотивації християнства здолали нібито дуже сильний Рим. І хоча вважається, що Рим перемогли варвари, насправді всіх їх перемогла християнська цивілізація, яка з часом сама розпалася на три цивілізації.

Найбільшою імперією за всю людську історію була імперія Чингісхана. Але слабкість її в цивілізаційному плані (навіть текст Яси не зберігся) призвела до її швидкого розпаду. Її уламки відійшли до декількох цивілізацій, одна з яких це Росія, православна цивілізація, яка все ще зберігає поряд з православ’ям та комуно-соціалізмом багато змістовних структур мотивацій Орди.

Британія, ніколи не творила цивілізацію з нації. Походження англо-саксонської цивілізації, яку зараз у розмежуванні з Європою представляють США, значно відрізнялося від європейського шляху розвитку. Британія як цивілізація почалася з замовлення Єлизаветою I філософії науки Френсісу Бекону та втілення цієї філософії у систему наукових мотивацій розвитку Великобританії як імперії. З цього моменту виникає британська наука, яка зрештою змушує Британію до цивілізаційної експансії. Америку відкрила Іспанія, але найпотужнішу цивілізацію створила там Британія.

Тобто цивілізація не виникає з нації самої по собі. Цивілізація виникає лише з нової системи мотивацій. Уявлення про вільну людину як суб’єкта розвитку та масонський проект прихованих еліт, що маніпулюють виборною демократією на основі верховенства права, а також стимулювання інтелекту та інновацій зрештою створили нову цивілізацію. США, маючи англійську мову, мають принципово іншу культуру, ніж Британія.

Тепер вже світовий принцип культурної експансії змінився – «чиї інновації, того і мова». Причому значення мають саме інновації та технології, а не великі гроші, бо великі гроші були і є багато в яких країн, а от найбільше інновацій саме в англо-саксонських.

В згаданій статті Якименко пише: «В рамках Західної цивілізації можна означити кілька націоналістичних центрів з цивілізаційними амбіціями, котрі сперечались між собою за цивілізаційне лідерство кілька останніх століть, це: Великобританія, Франція, Іспанія, Росія та згодом Німеччина.» Це принципово невірне уявлення. Давайте розберемося.

Як вище описано, Британія свого часу спричинилася до творення нового зародку цивілізації – США, яка стала окремою цивілізацією і виступила розкольником Західної цивілізації вже на початку XXI століття. Росія постійно намагалася протистояти Західній цивілізації – як Російська імперія, як СРСР і як сьогодні Росія «Русского мира». Європа являла собою власне Західну цивілізацію, яка протистояла СРСР разом з США. До кінця ХХ століття США усвідомлюють свою цивілізаційну окремішність від Європи.

Після розпаду СРСР Франція та Німеччина спричинилися до творення Європейської цивілізації, окремої від США. Після відходу США від Європейської Західної цивілізації Британія добре подумала і вирішила повернутися до своєї дочірньої, а нині вже інтегральної для неї цивілізації США, зробивши це у вигляді Брекзіт.

Отже нічого з того, про що пише Якименко, немає. Немає у Європі таких націй, які цивілізаційно конкурують та/чи об’єднуються в єдину цивілізацію. А є різні цивілізаційні конгломерати, які конкурують незалежно від націй, на деякому іншому рівні складності – на рівні систем мотивацій до розвитку, які інтегрують різні нації, але не на рівні мови та культур, які їх розділяють.

Тобто мова та культура йдуть за більш сильними мотиваціями. Щоб створити, відновити, поширити через експансію чи змінити мову та культуру, потрібно створювати нову цивілізацію, хоч би і шляхом розгалуження, як розгалуження християнства на три цивілізації, чи як відгалуження від Британії (і Європи в цілому) США, та забезпечувати цивілізаційну експансію.

Зрештою Європа не є єдиною цивілізацією. Але не тому, як твердить Якименко, що там є Франція (колись імперія), Іспанія (колись імперія), Італія (колись древньоримська імперія), Німеччина (колись імперія). Жодна з цих країн не є цивілізацією, хоча вони є потужними націями. В Європі дві впливові та багаті цивілізації – католицька та протестантська. Є ще маловпливова і бідна цивілізація – православна. В своїй роботі «Перспективи Європейського союзу як цивілізації» я доволі детально аналізував ці аспекти, описавши саме через цивілізаційну антропологію перспективи Європи.

Епічною помилкою Росії зараз було прив’язати свою цивілізацію до національного контексту. «Русский мир» принципово не може перемогти, тому що він «русский». Тобто «Русский мир» принципово не універсальний, його не можуть прийняти не тільки українці, прибалти чи казахи, його не сприймає Китай, Індія, Європа та США. Бо у кожного свій національний зміст. В цивілізаційному аспекті «Русский мир» програв в момент виникнення національної ідеї, яка не має нових мотивацій цивілізаційного рівня.

Водночас Росія, використовуючи суперечності трьох цивілізацій в Європі – православної, католицької та протестантської, а також вплив і експансію в неї представників ісламської цивілізації, – розколює Європу. На рівні мотивацій Росія продукує антиамериканізм, економічний патерналізм, політичне підданство, громадянську пасивність, олігархічну експлуатацію ресурсів, комунікативну агресію та культурний примітивізм. Це згубні мотивації для цивілізаційного розвитку.

Україна як нація, цивілізація та предмет націоналістів

Найближче до цивілізаційного задуму за останні 100 років був Скоропадський. Скоропадський хотів перехопити цивілізаційний проект Російської імперії, зробивши Україну цивілізаційним спадкоємцем Росії. Але Петлюра, Донцов та Бандера прагнули національної самореалізації, без цивілізаційних домагань, подалі від Росії. І це родова травма України: нам вічно приходилося вибирати напрям – або цивілізаційний масштаб, або спрощену самість з ізоляцією.

Український націоналізм дуже специфічний. Нація для нього є лише формальним засновком. Більш значимими для націоналістів є тоталітарна традиція, трайбалізм, сектантство, агресія щодо всього чужого. Відтак націоналісти не тільки не творять цивілізацію, але вони також репресують спонтанну національну творчість, оскільки вважають, що творити націю можуть лише націоналісти.

Жертовні дії українських націоналістів були зрозумілими, поки вони протистояли класовому змісту мотивацій СРСР. ОУН-УПА це герої, але скоріше в контексті задуму Коновальця, ніж Бандери та Донцова. Однак після руйнування СРСР націоналістичні мотивації українців стали такими ж односторонніми, якими були класові мотивації в СРСР. Там була класова одномірність, тепер стала націоналістична одномірність. А нам потрібна цивілізаційна багатовимірність.

Сепаратна героїзація Петлюри та Бандери, відособлення УНР як нібито основного революційного процесу державності України це втеча від цивілізаційного виміру. Більше того, в цих героїзаціях та відособленнях немає місця благородству. Значно більше благородства у Коновальця, Скоропадського, Болбочана. Благородство завжди має трансцендентне походження, що є принциповим для цивілізації, бо без історичних прикладів благородства національна еліта не може відбутися, а цивілізація не здійсниться.

Обираючи неблагородних героїв минулого, Україна прирікає себе на поразку в теперішньому.

Також надзвичайно важлива роль націоналістів у ініціації та державотворенні незалежної України в 1991 році. Навіть в двох революціях позитивну роль націоналістів важко переоцінити. Але світова криза 2008 року радикально змінила світ – нації, держави та території перетворилися на архаїку. Націоналісти цього ніби не помітили і продовжили відстоювати свої тепер вже архаїчні цінності.

Націоналісти сьогодні це велика проблема України, так само як і олігархи. Їх проблемність проявляється у тому, що вони поширюють свій націоналістичний наратив на історію та політологію, витісняючи інші наративи (як це раніше робили більшовики); намагаються диктувати свій націоналістичний дискурс у політиці, обмежуючи її до українізації; блокують інтелектуальні дискусії, примітивізуючи їх до питань мови та культури; агресують суспільну комунікацію націоналістичною нетерпимістю та породжують розкол в Україні.

Націоналісти такі ж само тоталітарні, як і комуністи. Їх установка на тотальність націоналістичного доведена до межі – хто не націоналіст, той не українець. Націоналісти намагаються знищити всі інші змісти, окрім націоналістичних.

Впродовж останніх років саме російська мова була мовою ненависті. Але зараз саме націоналісти роблять і українську мову мовою ненависті. Але чи варто одній мові ненависті протиставляти іншу мову ненависті?

З останніх сил закликаю українських інтелектуалів протистояти націоналістичному наративу в суспільних науках. Потрібно зректися націоналізму як способу простого та архаїчного вирішення складних суспільних проблем.

Українці мали би розробляти та поширювати свої нові мотивації, вистраждані в Революції Гідності та війні. Водночас в останній час вони заходилися боротися саме за мову та культуру.

Ми у своїй інтелектуальній убогості часто бачимо з боку Росії лише мовно-культурну експансію щодо України. І так само на примітивному рівні хочемо протистояти Росії мовно-культурними засобами. Це глухий кут.

Поширимо трансцендентні мотивації, тоді пошириться мова та культура. Будемо поширювати мову та культуру в обхід цих мотивацій, тоді втратимо Україну.

Нація, хоча і уявна спільнота, трагічним чином не трансцендентна, бо спирається на уяву мас, яка здебільшого повсякденна. Націоналізм воює не за націю, а здебільшого – проти чужинців та ворогів.

Найкраще поширюють мову та культуру не націоналісти, а ті, хто творить мислительні інновації, тобто нові мислеформи та нові мислительні установки, нові мотиваційні настанови та нові цінності, нові естетичні орієнтації та нові смислообрази. Справжній націоналіст – це цивілізаціоніст.

Якщо триматися за цивілізацію, можна розвиватися та посилюватися в тривалій перспективі. Якщо триматися за націю, можна програти дуже швидко, особливо в Україні, яка є класичною фронтирною країною.

Фронтирна країна в принципі не може довго виживати як нація: надто вже великі наднаціональні сили постійно діють на неї та руйнують її на мотиваційному, а потім і на мовному та культурному рівні. Лише рівень трансцендентних мотивацій зможе дати Україні можливість протистояти впливам сусідніх цивілізацій, на перетині яких майже весь час своєї історії знаходилась Україна: католицької, православної, меншою мірою протестантської, але також і ісламської, включаючи потенційну небезпеку від експансії конфуціанської та буддійської цивілізацій.

Ще раз повторю цивілізаційні мотиваційні настанови з роботи «Ідея перспективи України».

«1. Культивування інтелектуалізму це найперша цивілізаційна ідея України.

2. Підтримка та виховання смаку до інновацій та винаходів на тлі засадничої нетерпимості до будь-яких реформ і модернізацій на основі чужих зразків, це друга цивілізаційна ідея України.

3. Як спосіб організації українства – мережева громада, що контролює держави та корпорації, це третя цивілізаційна ідея України.

4. Повернення до традиційної установки на рівновагу (у предків поєднання Нав-Яв-Прав) на новому рівні розуміння: Світу та Позасвіту, актуального та віртуального, ойкумени та космосу – це четверта цивілізаційна ідея.

5. Визнання психічного суверенітету і розвиток теорії та практики психоконструювання – це п’ята цивілізаційна ідея.

6. Якомога інклюзивніше іншування українців, орієнтація на інакше з дитинства, віднайдення інакшого та опанування його – це шоста цивілізаційна ідея України.

7. Україна як вічний Фронтир щонайперше зацікавлена у синхронізації цивілізацій планети, тому Україна як цивілізація орієнтована на об’єднання всього людства.»

Це мотиваційні настанови. Водночас основою цивілізації має бути тріада – мислительні установки, мотиваційні настанови та естетичні орієнтації. Мислительні установки сформульовані в інших моїх філософських роботах. Але я все ще не готовий говорити про естетичні орієнтації цієї нової цивілізації, бо надто мало процесів літературно-мистецького розвитку поки що є в Україні. Ці орієнтації неможливо видумати абстрактно, тим більше без їх протиставлення європейським та російським естетичним орієнтаціям.

Кажу те, що глибоко розумію, у що палко вірю і що інтуїтивно прозріваю, і нехай Бог мені буде свідком, – Україна ніколи не буде нацією в уявленнях націоналістів як мовно-культурна окремішня спільнота, подібно до інших націй у Європі; Україна або започаткує нову цивілізацію з новими мотиваціями в напрямку створення єдиного людства, докорінним чином урізноманітнивши свої мови та змінивши свою культуру, або буде зруйнована та розподілена між іншими цивілізаціями.

Джерело: Блог Сергія Дацюка на УП




Комментирование закрыто.