Сергій Дацюк: «Контрреволюція медіа. Контр-тренд»

Сергій Дацюк

сергей дацюк

Революцію не може бути завершено, бо революція не відбулась у медіа. Нинішні медіа доволі непомітно для нас переходять на бік контрреволюції. Це проявляється у тому, що революція не принесла нових форматів дискусій у політичних ток-шоу, не актуалізувала нових телепрограм, не дала нам поширення нових контр-трендів, які безумовно є.

Розмова назріла, тому буде відверта

Найбільше на процес революції та війни впливають теле-токшоу, які фактично створюють та підтримують в Україні домінуючий дискурс. Проблема публічності саме в тому і полягає, що дискурс стали формувати медіа, а в медіа — телебачення, а на телебаченні — новини та політичні токшоу. Про новини ми поговоримо можливо іншим разом, а зараз поговоримо про політичні токшоу. Чи можливо змінити цей медіа-дискурс за наявних телеформатів?

Скажу одразу, що мова не йде навіть про зміну якихось медіа-модераторів на телебаченні — комусь можуть подобатися Шустер і Куликов, а комусь можуть не подобатися. Але справа не в особистих симпатіях — справа в форматі медіа-дискусій.

В тому медіа-форматі, що дістався нам у спадок від минулого, нам революцію не закінчити.

Проблеми, порушені мною у статті 2009-го року «Зміна влади через комунікацію», не вирішені: вони не просто публічно не ставляться — сама їх постановка блокується. Адже проблеми медіа можуть поставити  самі медіа, або ж вони можуть ставитися лише за їх допомогою. Але якщо медіа в цьому не зацікавлені, то проблеми будуть існувати доти, доки українська громада очевидно не влаштує демарш. Більше того, в блокуванні розгляду цих проблем зацікавлені не тільки провідні політичні теле-токшоу, але і експерти, які є постійними учасниками цих теле-токшоу.

У мене є давній невирішений конфлікт: в 2008-му році я відмовився брати участь в масових теле-токшоу на глядацьких телеканалах. І відмовився не через якісь особисті образи, а через незгоду з їх домінуючою поверховою практикою розгляду проблем, через незгоду з несправедливим і дискримінаційним форматом дискусії — поділом людей на перший сорт (ньюзмейкерів-політиків), другий сорт (експертів-коментаторів) і третій сорт (публіку, яка обслуговує цю дискримінацію шляхом формальної підтримки або непідтримки).

З точки зору запрошеного експерта, теле-токшоу виглядає наступним чином. Ти приходиш на теле-токшоу на довгий час вночі (3-4 години). Весь цей час ти чекаєш, слухаєш виступи, періодично будучи незгодний з дурницями, брехнею, перебендюванням і лукавством ньюз-мейкерів. Але формат не дозволяє негайно на все це реагувати, бо весь час телепрограми проплачений саме для політичних лідерів.

Потім тобі дають слово хвилини на 2-3, дуже рідко — на 5 хвилин. І за цей час ти не можеш добитися бодай однієї чесної і змістовної відповіді на одне запитання. І можливості, щоб вивести маніпулятора-політика на чисту воду, немає, бо формат цього не передбачає. А коли ти жорстко починаєш досягати своєї мети, ведучий не дає тобі цього зробити, бо в центрі уваги має лишатися політичний лідер, а не експерт, що вимагає відповідей по суті на поставлене питання.

Так виглядає теле-токшоу з позиції людей другого сорту — тобто експертів. З позиції людей третього сорту — аудиторії — це майбуть виглядає ще гірше.

Але більшість з цим готові змиритися, бо телебачення це можливість потрапити у телескриньку. Для багатьох експертів це стало справжнім наркотиком. От і бігають вони бідолашні з каналу на каналу, з шоу на шоу.

Фактично такий формат теле-токшоу відображає наявну в країні представницьку маніпульовану олігархами та політичними лідерами демократію. Але якщо ми хочемо змінити таку маніпульовану демократію, ми маємо змінити формати ток-шоу як основний процес політичної публічної дискусії в країні.

Давайте спробуємо відповісти на просте запитання. Причому це запитання ми поставимо в рамках одного телеканалу — ICTV. Чому в телепрограмі «Дістало» говориться про одне, а в програмі «Свобода слова» зовсім про інше?

Тобто, чому політики говорять зовсім не про те, що дістає українську громаду і про що можна дізнатися на тому ж телеканалі? Відповідь на питання теж дуже проста — телепрограма «Свобода слова» створена для того, щоб говорити про те, що хочуть говорити олігархи і політики, а телепрограма «Дістало» створена для того, щоб говорити про те, що хоче чути українська громада. Але теми цих двох телепрограм не мають ні зустрічатися, ні навіть перетинатися.

Так задумано. Бо потрібно, з одного боку, маніпулювати українською громадою, а з іншого боку, каналізувати незадоволення української громади. «Свобода слова» — це тренд, а «Дістало» — це маргінес. Телепрограма «Дістало» є не контр-трендом і не формує нові дискурси: вона всього лишень маргіналізує домінуючий медіа-дискурс.

Тобто в Україні відсутній телепростір, де б всерйоз можна було б творити та поширювати інші змістовні дискурси. Підкреслю, не маргінальний медіа-дискурс, який насправді є лише фрондерством по відношенню до тренду, а інший тренд — контр-тренд.

Тренди і контртренди медіа

Влада медіа це влада дискурсу. Влада медіа полягає у здатності створювати домінуючий дискурс, у здатності масовізувати його за допомогою медіа та перетворювати на тренд, який диктує порядок денний, актуальність подій та персон, спрямування логіки і мотивацій.

Влада формує тренд домінуючого медіа-дискурсу. Тобто тренд — це реальність дискурсу чи в сучасному стані речей — реальність медіа-дискурсу, як така. Але дискурсів завжди може бути більше, ніж один домінуючий. Відтак завжди є потенціальна можливість появи чи навіть непоказної наявності інших трендів, які в поле зору більшості не потрапляють.

Тренд взагалі це актуальний порядок денний (про що, про які події і про які персони говоримо), трендові проблеми або трендові заборони на обговорення певних проблем, мода та модні речі, меми і вподобання в різних сферах життя.

Високим пілотажем медійних політтехнологій вважається зміна трендової логіки пояснень подій. Взагалі-то логіка не може змінюватись. Але у владному домінуючому дискурсі це не просто можливо — це іноді єдина можливість маніпуляції.

Бути в тренді це означає бути в курсі не тільки актуальних подій, актуальної моди, актуального порядку денного. Бути в тренді це означає знати структуру домінуючого в нинішній момент медіа-дискурсу, напрямок логіки дискурсу (що саме вона доводить, що підказує, куди спрямовує), структуру емоційних вподобань (кого любимо, кого не любимо), структуру публічної волі (до чого закликаємо громаду — щоб всі як один).

Взагалі «бути в тренді» загалом непогано. «Бути в тренді» це означає бути дуже соціалізованим — настільки соціалізованим, що навіть дещо і в чомусь втрачати особистість. Але коли дискурс стає жорстко маніпульованим і звуженим, а відхід від тренду вважається ледь не зрадою, як це великою мірою зараз є в Росії, і трохи меншою мірою є в Україні, тоді «бути в тренді» виявляється взагалі способом соціального виживання.

Ви можете робити на ТБ що завгодно — скандалити, влаштовувати бійку і хоч голий зад показати, якщо ви не полишаєте домінуючий дискурс. В цьому разі вас будуть запрошувати в медіа, зокрема на телебаченні. Але якщо ви спробуєте виступати в контр-тренді, пропонувати чи відстоювати недомінуючий дискурс, вас просто не запросять і при цьому щиро вважатимуть, що ніякої цензури нема.

Домінуючий дискурс підтримує вже не телебачення, а комплексні медіа-мережі (телеканал(и)+газета(и)+веб-ресурс(и)). Такий масований і багатожанровий медіа-дискурс дозволяє перетворювати медіа-тренд на мейнстрим.

Мейнстрим — головна течія — це те, що формується стихійно. Тренд — те, що формується штучно, на що затрачуються великі зусиллі, великі гроші і багато часу. Щоб тренд став мейнстримом, потрібно добрячи промити мізки чутливим до медіа обивателям. Їх прийнято називати в Росії «ватниками», а в Україні — «вишиватниками».

В таких умовах жорсткої трендизації виникає особливе явище і пов’язана з ним особлива ідентичність — контр-тренд. В формальному розумінні контр-тренд це нонсенс, тому що жоден змістовний тренд не опонує іншому змістовному тренду. Контр-тренд виникає тільки тоді, коли є домінуючий тренд, який блокує зміст інших трендів, тобто щодо якого запропонувати інший тренд можливо лише одним чином — конфліктуючи і знищуючи домінуючий.

Особливістю контр-тренду є те, що він формується і поширюється не тільки поза медіа-середовищем тренду, але і поза мейнстримом, але водночас здатен впливати на цей мейнстрим. Сьогодні контр-тренд формується загалом в блогах читацьких мережевих видань та у Фейсбуці.

Є багато критики на адресу Фейсбуку, що він нібито не може бути змістовним, бо там домінують короткі повідомлення і неглибоке обговорення тем. Це звичайно не так, бо залежить винятково від однієї обставини — наскільки автор формує сам свою аудиторію та наскільки він сам бере змістовну участь у обговоренні власних текстів на Фейсбуці. Автори, що не готові витрачати на це час, завжди будуть мати справу з мейнстримними читачами на їх сторінках Фейсбуку.

В цьому сенсі Інтернет є вільна територія, і навіть витрачені великі гроші на трендизацію мережевої комунікації дуже слабко змінюють її зміст, і тим більше ніяк не впливають на мейнстрим. Вплинути спецзасобами тролінгу в мережевій комунікації можна лише на неофітів.

Тролінг чи ельфінг в мережі доволі швидко розпізнається, ідентифікується і ігнорується завсідниками. Тролінг може зменшити вплив мережі на мейнстрим, але тролінг не здатен сформувати власну змістовну сферу і власний тренд у мейнстримі. Тролінг за своєю суттю є реакційна, а не смислова дія.

Тобто ми маємо ситуацію формування з боку теле-медіа тренду домінуючого дискурсу і його масований потужний вплив на формування мейнстриму. І ми маємо також формування з боку мережевих комунікацій контр-тренду недомінуючих дискурсів і їх менший, але загалом більш критичний і змістовніший вплив на мейнстрим.

Зіткнення тренду і контр-тренду в мейнстримі одразу ж виокремлює людей думаючих, зі своєю відмінною від масової позицією і здатністю до рефлексії, і людей, яких називають ватниками чи вишиватниками…

Далі буде.

Джерело: intvua.com




Комментирование закрыто.