Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні?

Сергій Дацюк, для "Хвилі"

sergej-datsyuk

Дискусії про еліту тривають в Україні. Моя попередня стаття спричинила багато питань — хто такі еліта. Окрім того, українські студенти саме зараз в своєму середовищі обговорюють це питання. Скоріш за все, зростання актуальності питань про еліту пов’язане з недавнім заповненням та оприлюдненням електронних декларацій.

Зрештою, давно вже пора розібратися, хто така ця еліта і чи потрібна вона в Україні?

Початкові уявлення про еліту

Почнемо з коротких означень, які були випрацювані в нашому клубно-інтелектуальному середовищі вже давно.

Еліта це ті, хто живе за принципами, а не за інтересами.

Еліту не можна створити в якості об’єкта. Еліту відтворює еліта. Еліту неможливо виховати, якщо ті, хто її виховує, не є елітою.

Еліта це не ті, хто має багато грошей, влади чи знань. Еліта це лише ті, хто має багато благородства, чия мораль слугує взірцем.

Елітаризм як концепція протистоїть концепції демократії. Демократія побудована на солідарному правлінні — суспільній рівновазі багатства, влади та знань. Елітаризм є розривом солідарності у владно-майново-знаннєвому розумінні, а отже може вести и до руйнування солідаризму.

Елітаризм побудований на управлінні суспільством нерівноважних (вивищених над іншими) багатіїв, владоможців та вчених.

Теоретичні уявлення про еліту

В теорії еліти є два підходи. Вони обоє належать італійським вченим. Гаетано Моска запропонував альтиметричний підхід — еліта це ті, хто має владу та вплив безвідносно до їх розуму та моральних якостей. Вільфредо Парето вважав, що еліта це лише ті, хто найбільш розумний, талановитіший і моральніший. Це меритократичний підхід.

Отже альтиметричний (примордіалістський) підхід Моска твердить про те, що еліта в суспільстві була і є завжди, бо завжди є найбільш багаті, владоможні і знаючі. А меритократичний (есенціалістський) підхід Парето заснований на сутнісних уявленнях про еліту, яка в своєму ідеальному вигляді зустрічається на всюди і не завжди.

Існує трансльоване, наприклад російською Вікіпедією, ганебне твердження, немовби альтиметричний підхід домінує, бо для аксіологічного підходу немає стійких критеріїв.

Це твердження виникло через чисто психічні установки сучасних вчених для виправдання своєї елітарності безвідносно до своїх якісних характеристик. Раз ми пануємо, то неважливе походження нашого панування. Але це не так.

Щоб уникнути цього ганебного уявлення, мною і рядом моїх колег було запропоновано розрізняти два поняття — правлячий клас (примордіалістське альтиметричне поняття) і еліта (есенціалістське аксіологічне поняття).

Для початку ми здійснимо конституювальне або феноменолічне, чи значною мірою установче чи навіть конструктивістське, розрізнення правлячого класу та еліти.

Правлячий клас визначається тим (наприклад, територією) чи тими (наприклад, народом чи народами), чим чи якими він править. А еліта визначається цивілізаційними процесами, які здійснює.

Наприклад, правлячий клас України, який нібито опікується її територією та править її народом — не еліта. Українська еліта це революціонери під час контрреволюції, це добробати та волонтери в часи принизливого миру та триваючої війни, це борці з корупцією, це виразники громадської думки, що повсякчас виступають на боці громади, а не олігархів та корумпованої влади.

Правлячий клас існує за фактом функції утримання багатства, влади та знань. А еліта існує за фактом розвитку нею своєї країни, свого народу, своєї держави і навіть своєї цивілізації. Відтак паразитуючі на цивілізаційних досягненнях інших еліт правлячі класи елітами не є. Паразити — не еліти.

Лідерство здебільшого характерне для альтиметричного підходу. Для меритократичного чи аксіологічного підходу характерне уявлення про громадську обраність. Лідерство має вузький функціонально-професіональний контекст, а меритократичний підхід охоплює безліч найрізноманітніших контекстів в поняттях духовного авторитету, громадської підтримки, соціальної активності та змістовних (не науково-формальних чи мистецько-формальних) інтелектуальних здобутків, які пропонують нові смисли та перспективи.

Еліта ідентифікується як еліта не сама собою і не тільки власним народом, а й іншою дійсною елітою. Відтак презирство російського правлячого класу до українського правлячого класу чи навпаки не має змістовного значення. Більш значущим є ставлення до українського правлячого класу (чи російського) американської, британської, французької, німецької чи китайської еліт.

Тепер давайте розберемося з ганебним твердженням про відсутність критеріїв аксіологічного підходу. Навіть раніше ці критерії існували. Просто правлячі класи і їх вчені дуже не хотіли ці критерії унаочнювати. Ніхто з владоможців не любить викриття походження їх багатства, влади та знань. Але з огляду на велике зло непідконтрольних влади, багатства та запозичених знань це потрібно робити.

В цьому сенсі науковий правлячий клас нічим не відрязняється від багатого та владоможного економічного чи політичного правлячого класу. Запозичені знання за умови відсутності власних філософського рівня теорій та концепцій, знаних у світі, є так само нікчемними як здобуте нелегітимним чином багатство чи отримана завдяки виборчим фальсифікаціям та/чи утримувана подальшими маніпуляціями влада.

Аксіологічні критерії еліти важливі, бо вони створюють процес подальшого поширення мотивацій, оскільки суспільство рівняється на багатших, владоможних і багато знаючих. І якщо з мотиваціями правлячого класу не все гаразд (тобто він не є елітою), згодом і все суспільство в моральному плані буде зруйноване.

Визнання вченими домінування альтиметричного підходу над аксіологічним це по суті заперечення ролі віри, орієнтацій та цінностей в суспільстві.

Критерії еліти, які відрізняють її від правлячого класу

Перший критерій еліти — легальність і, найголовніше, легітимність походження статків. Легальність є менш важливим критерієм, бо правлячі класи можуть переписувати закони і узаконювати награбоване. Легітимність важливіша за легальність, бо вона більш опирається на публічне сприйняття. Але легітимність задається лише в контексті публічної орієнтації. Награбовані статки піратів всередині піратської республіки чи награбовані статки лідера клану всередині цього клану можуть бути легітимними. Якби, наприклад, український правлячий клас заявив, що він будує піратську чи кланову республіку, його легітимність була би доволі високою, але заяви про демократію я публічна орієнтація нищать його легітимність.

Другий критерій — здатність до саможертви власним життям та частиною власних статків і водночас намагання зберегти життя та статки інших. Самопожертва життям і збереження життя інших проявляється під час криз, революцій та воєн. Її одразу видно або не видно. В питанні самопожертви статками мова не йде про доброчинність чи спонсорство, які іноді віддають як відсоток від прибутку, причому значна частина іде на рекламу такої доброчинності. Самопожертва є основою інших, що розкриваються через неї, благородних мотивацій — підтримка процесів пошуку нових горизонтів публічного розвитку.

Третій критерій — визнання моральності у вигляді честі та гідності більш важливими, ніж будь-яких форм індивідуальної та колективної вигоди. Еліта є контролером насилля. Є чесне і безчесне насилля. Чесність і безчесність визначаються не з середини власних уявлень, але лише зі світової позиції, особливо коли еліти виходять на міжнародний рівень стосунків. З часу появи складних технологій маніпуляцій та провокацій еліта має ще і розпізнавати чесне та безчесне насилля і обстоювати лише чесне насилля. Чесне насилля не може бути побудоване на брехні та негідних вчинках. Війна Росії проти України влаштована безчесним і негідним російським правлячим класом. «Мінські домовленості» влаштовані безчесним і негідним українським правлячим класом.

Четвертий критерій — продукування нових смислів та перспектив з масштабу мислення, який виходить за межі повсякденності. Тут же і позитивність смислів та перспектив — уникнення депресії та архаїзації. Створення власних впливових у світі знаннєвих теорій і власної практики їх застосування. Ті, хто паразитують на чужих смислах, перспективах, теоріях, елітою не є. Цей критерій найбільш очевидний. Бо якщо з приводу першого, другого чи навіть третього критерію завжди можна сперечатися, то тут завжди все очевидно — смисли і перспективи або є, або їх немає, тобто люди хочуть жити в країні і народжувати дітей, або тікають з країни чи не бажають народжувати дітей.

П’ятий критерій сучасний — піднятися до позиції цілого людства в реалізації першого, другого, третього та четвертого критерію. Людство є цивілізаційний, а не глобальний (світовий) підхід, бо має більш складні, ніж світова геополітика, критерії. Людська цивілізація не може розвиватися всередині політики — вона предмет позаполітичної комунікації та дії якісних еліт. Тому еліти, що нидіють в національному егоїзмі, не є співмірними більш якісним елітам, що виходять на рівень цілого людства. Національні еліти сьогодні більш упосліджені, ніж світові.

П’ятий критерій важливий, бо показує мінливий (прогресуючий) уже в нинішній час характер аксіології еліт. Прогрес сучасної еліти міг би бути еволюційний, якби сучасна світова еліта (однина в цьому контексті значима) була готова прийняти новий загальнолюдський критерій. Оскільки ж сучасні еліти (множина в цьому контексті значима), навіть в тих небагатьох країнах, де вони є, вирішили ізолюватися (про що свідчать останні вибори в США), то це призведе до виникнення нової загальнолюдської контреліти, яка шляхом світового конфлікту змушена буде заміщати нинішні національно-ізоляційні світові еліти.

Громада як творець та контролер еліти

Хто встановлює ці критерії?

Не дивлячись на те, що еліта традиційно протиставлена народу, вплив на еліту чи взаємодію з нею здійснює невелика частка народу — громада чи в політологічному розумінні громадянське суспільство, яке завжди знає, чи є у нього еліта, а чи просто є правлячий клас.

Громада це не весь народ, не нація, не маса і не електорат. Громада це політично, економічно, соціально і культурно активні члени нації, маси чи народу. В сучасній Україні це люди, що здатні до опору на Майдані, це добробати і волонтери, це громадянські активісти реформ, люстрації і боротьби з корупцією, це інтелектуали на позиції громади, а не коментатори і виправдальники дій влади.

Відношення правлячого класу (еліти) та народу обговорюється найбільш змістовно в теоріях солідарності (партисипативних), угоди (трансакційних), перетворення (трансформаційних).

В партисипативній теорії еліта разом з народом розвивають державу з різних позицій і з різними ролями. Солідаристський підхід може бути елітою реалізований в політичній системі, і елітою ж зліквідований в політичній системі. Отже партисипативні (солідаристські) установки та відповідні їм мотивації є власне складний вибір еліти.

В трансакційній теорії правлячий клас встановлює з народом угоду невтручання — «ви не втручаєтесь в наші справи, ми не втрачаємося в ваші», а з міжнародними центрами впливу встановлює продажну угоду — «ми здаємо вам країну у зовнішнє управління, а ви дозволяєте нам і далі визискувати власний народ». Трансакційні установки та відповідні їм мотивації є найлегшим вибором еліти.

В трансформаційній теорії або народ люструє та поступово змінює правлячий клас при його спротиві, або еліта поступово просвічує народ при його, як правило, згоді (причому перше відбувається тоді, коли перестає відбуватися друге). Установки на трансформацію замшілої еліти чи нікчемного правлячого класу походять від громади, бо правлячий клас чи замшіла еліта дуже рідко здатні до морального самооновлення. Ці установки революційні і тимчасові, вони спрямовані на перехід від трансакційних установок до солідаристських. Відтак трансформаційний період еліти є тимчасовим.

Україна зараз перебуває в трансформації, відтак трансформаційна теорія, яка описує люстрацію правлячого класу та створення нової еліти, найбільш підходить. Щоб оцінити якість правлячого класу, його потрібно оцінювати за критеріями еліти — відповідає він ним чи не відповідає.

Сучасні засоби статистики, управління та комунікації дозволяють зробити вище запропоновані критерії еліти частково альтиметричними, тобто вимірюваними. Окрім того, у вигляді якісних оцінок експертів, яким довіряє громада, можна також зробити і доволі коректні якісні оцінки еліти.

Електронні декларації доходів, публічні кадастри земельної власності та нерухомості дозволяють зробити статистичні оцінки по першому критерію. Економічні експерти та журналісти завжди дають можливість зрозуміти легітимність статків претендентів на еліту в кількісному вираженні.

Публічна комунікація, особливо не контрольована, як більшість ЗМІ, правлячим класом, дозволяє зробити чіткі узагальнення по другому критерію. В цьому сенсі невідредаговані і неприкрашені власноруч біографії політичних лідерів та бізнесменів дозволяють дуже точно унаочнити показники по другому критерію.

Публіцистика з громадською підтримкою дозволяє зробити узагальнення по третьому критерію. Цей критерій найважчий для вимірювання, бо його міряти можуть моральні авторитети, які в разі руйнування еліти слабшають, замовкають і навіть самі деградують.

Рефлексивний аналіз гуманітаристики дозволяє зробити оцінки по четвертому критерію. Водночас статистика від’їзду за кордон та демографія дуже точно в кількісному сенсі дозволяє оцінити четвертий критерій.

Ну і жива філософія, якщо вона є, може зробити оцінки по п’ятому критерію.

Цивілізаційні аспекти еліти

Найвищим призначенням еліти сьогодні є розвиток людства як такого. Це означає — шукати, пропонувати, ініціювати, підтримувати та просувати нові цивілізаційні горизонти, інновації цивілізаційного рівня, нові напрямки експансії людства, нові простори смислу, нові поля транзистенції.

Саме це відвертає соціальну депресію, створює позитивну перспективу, робить життя цікавим. І саме це, як не дивно, дозволяє закривати очі народу на ті чи інші вольності (але не злочини) еліти, які їй готові пробачити.

Тепер у нас є всі критерії для відповіді на цивілізаційні питання. Обсяг статті замалий, щоб розгорнути цей напрямок ґрунтовно, але ми візьмемо два показових приклади.

Давайте візьмемо для ілюстрації критеріальності еліти варно-кастову систему Індії.

Хто з брахманів, кшатріїв та вайш є елітою?

Брахмани є еліта з урахуванням змісту четвертого (та нині вже і п’ятого) критерію.

Вайшиї є еліта з урахуванням змісту другого критерію.

Кшатрії є еліта з урахуванням змісту третього критерію.

Давайте подивимося на цивілізаційний конфлікт середини ХХ століття з точки зору критеріальності еліти.

Чи були Гітлер та Сталін були представниками еліти? Це питання ускладнене тим, що зазвичай на нього потрібно відповідати з цивілізаційної позиції — поза ідеологічним примусом, якщо такий є в суспільстві. Тобто ідеологізація суспільства утруднює цивілізаційне бачення елітарності, бо зводить його до якоїсь домінуючої ідеї (раса, клас чи нація).

За другим та третім критерієм ні Гітлер, ні Сталін не були елітою, вони були представниками правлячого класу. І з четвертим критерієм у Гітлера та Сталіна були системні проблеми — вони здійснювали глобальні дії на основі вузьких (класових чи расово-національних) засновках. Тобто саме відсутність врахування п’ятого критерію є суб’єктивною причиною Другої світової війни, Холодної війни і нинішньої світової кризи.

Чи потрібна еліта в Україні?

Відповідь на це питання доволі складна в аргументації, бо потребує довгих статистичних підтверджень, але доволі проста у викладі.

Фронтирна країна Україна не може дозволити собі мати лише правлячий клас, бо її геополітична позиція як Фронтиру змушує її час від часу інтегруватися в ту чи іншу цивілізацію і при цьому паразитувати на такій інтеграції.

Водночас таке цивілізаційне паразитування призводить до того, що паразитуючим народом повсякчас розплачуються в будь-якій війні (Перша та Друга світові війни) чи в будь-яких цивілізаційних перетвореннях (1917-1923, 1933, 1937, 1946-1947, 1986-1991).

Демографія України постійно підтверджує — інтеграція в чужі цивілізаційні проекти і відсутність власної еліти призводить до періодичного винищення власного народу.

Окрім того фронтирний характер України призводить по постійного критичного вимивання інтелектуального прошарку зсередини власного народу — інтелектуали або від’їжджають з колонії до метрополії, або їдуть у зовнішню еміграцію, або репресуються колоніальною владою.

Фронтирна країна не може собі дозволити жити без власної еліти, лише з правлячим класом, бо це дуже затратний з точки зору демографії та величини інтелектуального прошарку суспільства вибір.

З іншого боку, завжди зорієнтований назовні правлячий клас сприймає суспільство лише як годівницю, де шляхом здирництва отримують багатство і виводять його за межі країни.

Тобто нинішній український правлячий клас це колоніальна влада всередині власної країни, яка замість того, аби звільнити працю і дбати про інтелект, продовжує збагачуватися шляхом внутрішнього колоніалізму.

Який вибір щодо еліти сьогодні панує в Україні? Нічого дивного — правлячий клас обстоює альтиметричний підхід і називає себе елітою, а громада обстоює меритократичний підхід і називає правлячий клас правлячим класом.

Вибір того чи іншого підходу до еліти залежить від мислительних установок. Хтось вибирає консерваційну установку і тим самим він вибирає альтиметричний підхід. Хтось вибирає установку на розвиток і тим самим вибирає меритократичний чи аксіологічний підхід.

Навіть дуже розумні і навіть інтелектуальні люди не обов’язково можуть мати установку на розвиток і сповідувати меритократичний підхід. Вони вдають з себе реалістів і покладаються на альтиметричний підхід.

Суть мислення про зміни полягає у тому, щоб бажати мало реального і мало здійсненого, тільки так можна здійснити зміни.

Відтак суспільства, які не виставляють собі установки розвитку, можуть вдовольнятися альтиметричним підходом, але тоді їм нема на що ремствувати.

В 2004-му році і в 2013-2015-их роках українська громада продемонструвала запит на власну еліту. Це означає, що за роки незалежності суспільна думка і її установки в української громади змінилися. Раніше українській громаді було байдуже до того, є у неї еліта чи немає.

Дві революції як демонстрація запиту на українську еліту говорять про наступне — еліта в Україні обов’язково буде: або це буде чужа європейська еліта, або це буде чужа російська еліта, або це буде власна еліта. В цьому сенсі запит на наявність своєї еліти — це дуже серйозно, його не можна ігнорувати. Або в Україні буде створена еліта, або України не буде.

Де взяти еліту, коли вона зараз стала потрібною?

Еліта зараз вже не може виникнути з правлячого класу. В принципі це було можливо раніше, коли шляхом катарсису представник правлячого класу ставав елітою. Але зараз технології маніпуляції в ЗМІ, політтехнології, економічні технології (втеча від податків через офшори, приховування прибутків через економіко-політичні інструменти і т.ін.) та глобалізація, що дозволяє будь-якому представнику правлячого класу жити в дистанції від своєї країни, — практично не дозволяють правлячому класу переживати катарсис.

Ні революція, ні війна, ні погіршення економічної ситуації не справили враження на український правлячий клас і не призвели до катарсису, бо здирництво і мародерство в Україні продовжується.

Якщо суспільство під переконанням інтелектуалів та моральних авторитетів здобуло установку розвитку, то воно може здобути і еліту шляхом відбору її представників з громади в процесах революції та війни. При цьому значна кількість правлячого класу має бути відлюстрована.

Еліта не виникає сама собою в цих драматичних процесах. Революція та війна не обов’язково стимулюють створення еліти, бо революцію можна зруйнувати контрреволюцією, а війну перевести у принизливий процес втрат і руйнування, який можна навіть боятися назвати війною.

Еліта є результат тривалої роботи громадянського суспільства — позачергових переборів, змін законодавства та Конституції, громадянської люстрації, конфіскації нелегітимних багатств.

Селекція еліти процес довгий, конфліктний і технологічно складний.

В України є шанс в драматичному перетворенні революції та війни здобути свою еліту.

Тому коли сьогодні по всіх ЗМІ правлячий клас кричить: не розгодуйте човен, бо щурів у ньому нудить, потрібно застосувати дуже простий підхід — човен гойдати щонайменше, але щурів у ньому викинути за борт.

Фото: hromadskeradio.org




Комментирование закрыто.