Проблеми європейської ідентичності та перспективи європейського мислення

Сергій Дацюк

Сергей Дацюк

Протиставлення історичної пам’яті та європейської ідентичності, яке заявлене темою цієї сесії, є по суті ознакою стихійної зміни європейської ідентичності, що водночас слабко осмислюється європейськими інтелектуалами. Це не суто російська чи українська проблема, це загальноєвропейська проблема.

Візьмемо до уваги європейську ідентичність в тій структурі, яку сформулював Хабермас і з якою погодилася більшість європейців. Тут потрібно розуміти, що ідентичність це не тільки те, на що ми погоджуємося, а те, що ми здатні жорстко та безкомпромісно захищати

Безкомпромісний захист ідентичності, це коли її захищають не тільки грошима, але і кров’ю. Європа сьогодні демонструє готовність платити грішми, але Європа боїться платити кров’ю.

Розповсюджена в Європі толерантність не захищає ідентичність. Ця толерантність в кінці кінців зумовлює втрату ідентичності, якщо знаходиться інша ідентичність, що готова захищати себе кров’ю. В цьому слабкість Європи перед мусульманами. В цьому слабкість Європи перед Росію та Україною, які за розбіжності у своїх ідентичностях платять кров’ю.

Давайте подивимось на структуру європейської ідентичності у формулюванні Хабермаса в контексті нинішньої російсько-української війни і піддамо її аналізу крок за кроком.

1. Секуляризація (як намагання позбавитись релігійної архаїки). Європейській секуляризації, яку підтримує Україна, Росія протиставила православний фундаменталізм. Більше того, Росія фундаменталізує не тільки релігію. В Росії триває процес безпрецедентної архаїзації масової свідомості, архаїзації структур держави та суспільства через вибіркову історичну пам’ять, політичний реваншизм та публічний ресентимент. Секуляризація як добровільна ідентичність не може застерегти суспільство від добровільної архаїзації уже поза релігійним контекстом. Більше того, у багатьох європейських країнах явно помітні ознаки такої самої архаїзації. Європа хоче жити всередині історичної пам’яті, Європа готова поринути у Темні віки Середньовіччя. У Європи немає адекватної відповіді на свою архаїзацію, тому вона не готова і до виклику архаїзації в Росії.

2. Пріоритет держави по відношенню до ринку, підтримуваний в Європі і в Україні, найбільш повно реалізований саме в Росії – на рівні імперських амбіцій. Імперія це найбільший пріоритет держави щодо ринку. Якщо Україні та Європі не подобається імперіалізм Росії, тоді ми маємо критично переглянути цю структуру ідентичності, применшивши роль етатизму.

3. Солідарність, що домінує над виробничими досягненнями. Росія показала Європі і всьому світу, що можна доволі швидко створити солідарність засобами контролю масової свідомості через ЗМІ. В Росії сьогодні створено, по-перше, негативну солідарність (не «солідарність за», а «солідарність проти» – проти Заходу, проти США, проти України), по-друге, колективно-примусову солідарність, так що якщо хто випадає з цієї солідарності, то він є «зрадник», його переслідують, шельмують і піддають цькуванню, по-третє, державну солідарність, тобто не суспільство створює засади солідарності, а саме держава і її інститути та керовані державою ЗМІ. Україна поставила питання про необхідність позитивної (солідарності «за»), індивідуально-вільної солідарності (непримусової солідарності) та суспільної солідарності (а не державної солідарності). У Європи поки що немає відповіді на цей виклик, бо вона сподівається, що її солідаризм не зіткнеться з такими проблемами.

4. Скепсис по відношенню до техніки, про який говорить Хабермас, означає критичне ставлення до домінування техніки над іншими тенденціями розвитку людської цивілізації. Зокрема це означає необхідність піднесення гуманітаристики. Вибір, перед яким опинилися США та Європа щодо війни в Україні, – надавати військову техніку чи намагатися вирішити проблему гуманітарними засобами. І гуманітарні засоби поки що не спрацьовують. Доведеться можливо вирішувати проблему війни технікою. А це означає, що гуманітаристика в США та Європі теж знаходиться в серйозній кризі.

Сьогодні в Росії гуманітаристику фактично знищено. В Україні гуманітарні дисципліни теж ледь животіють. Ситуація в Європі на перспективу нічим не краща. Сьогодні Європі потрібна нова гуманітаристика, яка би могла пояснювати причини нинішньої загальнолюдської кризи, створювати нові смисли та пропонувати нові перспективи для людства.

5. Відмова від права сили на користь сили права. З цим є найбільша проблема, тому що відмовитися від права сили можна лише тоді, коли міжнародне право є динамічним, оновлюваним, живим. ООН, ОБСЄ, ПАРЄ все це організації бюрократичні, заскорузлі, які зупинилися в своєму розвитку. Недосконалість міжнародного права і небажання світу і зокрема Європи реформувати міжнародне право сьогодні фактично руйнує цю структуру ідентичності. Саме тому Росія отримала можливість демонструвати право сили, з яким міжнародне право нічого зробити не може. Стан ООН це взагалі сьогодні гуманітарна катастрофа. Головна проблема – все в ООН вирішують найбільш сильні держави. Права країн, членів Ради безпеки, протиставлені правам решта членів ООН. При такій нерівності націй планети у їх правовому об’єднанні не можна взагалі говорити про яку-небудь світову справедливість і силу права як її втілення.

6. Орієнтація на збереження миру в світлі історичного досвіду втрат. Це взагалі сумнівна цінність, яка діє лише до того моменту, поки не з’являться країна-агресор з намірами світового панування. Замирення агресора ніколи ні до чого доброго не доводило. Право сили країни-агресора Росії у поєднанні з замиренням її як агресора з боку США та Європи невідворотно породжує світову війну. Збереження миру є відносною цінністю. Критерієм застосування сили є визнання війни. Якщо ми маємо мир з незначними військовими конфліктами, його можна намагатися зберегти. Якщо вже війна, то замирювати агресора з намірами світової гегемонії не можна. Більш-менш адекватними є лише США та Росія, які розуміють, що йде війна. Українські та європейські політики сьогодні намагаються закрити очі на те, що йде війна.

Коли йде війна, не можна бути над сутичкою. Зараз, під час війни, є два типи людей – каламутні (дезорієнтовані, невизначені) і прозорі (визначені, зорієнтовані).

Позиція каламутна (вона ж гібридна) дуже небезпечна – ні миру, ні війни, українську армію досконало не озброювати, військовий стан не вводити, з Росією торгувати і торгуватися. Така каламутна позиція веде до дуже похмурого майбутнього.

7. Усвідомлення парадоксів прогресу. В цьому контексті постають важливі запитання. Архаїзація Росії та Європи це парадокс прогресу чи зупинка прогресу? Зараз світ переживає загальнолюдську кризу чи тимчасові труднощі? Відповіді на ці питання не можна шукати ні в політиків, ні в бізнесменів. Відповіді на ці питання можуть давати лише дуже чутливі люди – письменники, філософи, священики та пророки. Кажу вам як філософ – прогрес людської цивілізації зупинився, людство втратило горизонти розвитку, відмовилося від пошуку нових смислів, від моделювання нових орієнтирів. Людство зациклилося на давно вже сумнівній науковій об’єктивності, людство замкнулося в Світі, не бажаючи вийти у Позасвіт, людство не бажає бачити інші перспективи, окрім задоволення все зростаючих матеріальних потреб.

Нинішня європейська структура ідентичності є традиційною, геть неконструктивістською, і тому дуже архаїчною. Для України ця європейська ідентичність не підходить. В минулому році, аналізуючи проблеми російської та української ідентичностей, я запропонував конструктивістську структуру ідентичності: генералізація (хто ми є), хронотопія (який наш концептуальний часопростір), сакралізація (у який спосіб ми виходимо за межі буденності), сенсуалізація (які наші смисли), проспектуалізація (які наші перспективи) та сек’юритизація (як і від кого ми маємо захищатися). Саме в цій структурі українці сьогодні створюють свою складну ідентичність. В Європі поки що такі спроби мені не відомі.

Давайте поглянемо на критиковану хабермасівську структуру європейської ідентичності. Я хочу запитати – чому так сталося? Чому вся структура європейської ідентичності стала раптом такою проблемною?

Причина цього – у кризі європейського мислення, яке домінувало у світі впродовж останніх 500 років і тепер почало втрачати лідерські позиції. Постмодернізм як перша глобальна філософія вичерпав свій ідейний, концептуальний та мотивуючий мислення потенціал.

Здебільшого сьогодні можна побачити в Європі лише бла-бла-дискурс, тобто дискурс, спрямований на традиційний коментар до ситуації, який водночас блокує інноваційні дискурси. Бла-бла-дискурс ускладнює ситуацію на тлі небажання змінювати уявлення про неї.

З усіх країн, де хоч якось намагаються мислити масштабно, я можу виділити лише США та Польщу у Європі. Ні Франція, ні Німеччина сьогодні чомусь не бажають мислити.

Європі і світу потрібна нова непостмодерністська філософія, яка пропонує нові ідеї, нові реальності, нові перспективи розвитку людської цивілізації, нові концептуальні поля, на яких може грати людська цивілізація.

Для вирішення цих проблем нам потрібна принципово нова філософія, нова гуманітаристика. Пасіонарність українців сьогодні потрібно включити у масштабність польської гуманітаристики. Можливо саме це дозволить створити новий інтелектуальний тренд Європи.

Виступ на форумі «Європа – Україна» 16-го лютого 2015 р. у Лодзі, Польща

Джерело: блог Сергія Дацюка




Комментирование закрыто.