Політична організація як результат розвитку суб’єктності великої групи

Тарас Плахтій, для «Хвилі»

sur140

Однією із найважливіших задач, які стоять перед сучасним українським суспільством є побудова ефективних та результативних організацій у всіх сферах його життєдіяльності з огляду на неминучий перехід у найближчому майбутньому до економіки 4 – 6 технологічних укладів.

З точки зору системного підходу [1], такі організації мають будуватися як мультирозумні системи соціальної моделі, які володіють колективною суб’єктністю, на противагу домінуючим зараз організаціям біологічної моделі з одним розумом та достатньо поширеним ще організаціям механістичної моделі із зовнішнім розумом. Безперечно, процес поширення організацій – мультирозумних систем соціальної моделі, буде достатньо тривалим і самочинно розпочнеться з високотехнологічних корпорацій у сфері бізнесу. Однак, на нашу думку, необхідною умовою прискореного розвитку українського суспільства, є побудова суб’єктних нових або реорганізація з метою набуття суб’єктності існуючих політичних партій, як інституцій, що, згідно Конституції України, формують виборні та виконавчі органи влади усіх рівнів.

Створення політичних організацій – мультирозумних систем соціальної моделі з колективною суб’єктністю вимагає розробки відповідних соціальних технологій, які, у свою чергу, мають базуватися на результатах наукових досліджень природи таких систем, що дають уявлення про взаємостосунки їхніх розумних елементів, механізми узгодження інтересів і позицій цих елементів, координацію їх подальшого колективного руху в узгодженому напрямку.

Міждисциплінарне дослідження колективних організаційних суб’єктів вимагає вибору найбільш оптимальної моделі, яка б змогла інтегрувати розрізнені уявлення про них з позиції кожної окремої дисципліни в багатогранний цілісний образ, а також – відобразити сукупність основних аспектів таких суб’єктів і представити взаємозалежність між ними.

У нашій попередній публікації за цією тематикою [2] ми обрали за основу багатовимірну модель особистості італійського лікаря – філософа Роберто Ассаджіолі [3], який узагальнив велику частину досліджень і розробок у галузі вивчення людської психіки під різними кутами зору за попередній період (схема 1, А). Вона, будучи далекою від досконалості і завершеності, стала більш змістовною і близькою до дійсності, ніж попередні моделі. Така модель структури внутрішнього світу людини включає в себе, погоджує між собою і зводить воєдино результати різних спостережень і експериментів.

Одним з перших науковців, які системно підійшли до вивчення колективних суб’єктів, був Гюстав Лебон [4]. На його думку, моральні та інтелектуальні особливості, сукупність яких виражає душу народу, представляють собою синтез всього його минулого, спадок всіх його предків та спонукальні причини його поведінки. В окремих індивідів одного й того ж етносу вони здаються настільки ж мінливими, як риси обличчя: але більш тривале й уважне спостереження показує, що більшість індивідів одного й того ж етносу завжди володіє певною кількістю загальних психологічних особливостей, на стільки ж міцних, як анатомічні ознаки, за якими класифікуються види. Як і ці останні, психологічні особливості відтворюються механізмами спадковості з завидною точністю і сталістю. Цей агрегат спільних психологічних особливостей складає те, що називається національним характером. Що б людина не робила, пише Лебон, вона завжди і найперше є представником певного етносу — невипадково виниклої історичної спільності. Вони можуть також різнитись за етнічними, релігійними, мовними, віковими та іншими культурними ознаками. Той запас ідей та почуттів, який приносять на світ всі індивіди одного й того ж етносу, утворюють душу народу. Невидима у своїй сутності, ця душа дуже видима у своїх проявах, так як у дійсності вона управляє еволюцією народу. Лебон вважає, що спільність почуттів, ідей, вірувань та інтересів, яка створювалася повільними спадковими накопиченнями, надає психічному складу народу велику схожість і велику міцність, забезпечуючи йому у той же час величезну силу.

Фактично тут йдеться про соцієтальну психіку, за допомогою якої соціум в змозі ідентифікувати себе з самим собою і яку, зокрема, досліджують у своїх роботах Олена Донченко та Едуард Афонін – засновники української школи архетипіки. Вони розглядають її як структурну модель історико-культурного комплексу соцієтальних установок та форм світосприйняття і поведінки, що виконує неусвідомлено-регулятивну функцію в житті соціуму [5,6,7].

Досліджуючи такі процеси в соціології, французький соціолог П’єр Бурд’є запровадив у широкий науковий обіг поняття габітусу, як сукупності міцних набутих диспозицій, призначених для функціонування в якості принципів, які породжують і організують практику та уявлення, що об’єктивно пристосовані для досягнення певних результатів, але не припускають свідомої націленості на ці результати і не вимагають особливої майстерності [8]. Габітус — цілісна система диспозицій сприйняття, оцінювання, класифікації та дій, результат досвіду та інтеріоризації індивідом соціальних структур, що носить несвідомий характер. Габітус є результатом індивідуальної історії і соціального досвіду індивіда. Дія формується на підставі суб’єктивної оцінки об’єктивних можливостей, поєднання бажаного і можливого.

Принциповим моментом є те, що габітус цілісний і не може бути розкладений на окремі складові його диспозиції, оскільки виражає один загальний принцип, який проявляється у всіх практиках індивіда і може переноситися з однієї сфери в іншу, задаючи їхню взаємну узгодженість. Габітус формується середовищем, отже подібні умови, тобто позиції індивіда генерують подібні габітуси членів групи, класу. Таким чином, соціальний клас — це клас схожих умов, а також клас індивідів, що володіють схожим габітусом». Отже, практики членів групи від самого початку координовані схожістю габітусу, який виступає основою спонтанної солідарності.

Вводячи поняття габітусу, Бурд’є намагається зняти традиційне для соціології протиставлення соціальної структури і особистих практик індивіда: з одного боку, габітус — це внутрішні схеми сприйняття, оцінювання, класифікації та діяльності, властиві індивіду, з іншого — це інтеріоризовані соціальні відносини, засвоєні і привласнені соціальними агентами.

Важливою для нас є теза про те, що габітус забезпечує відтворення соціальних інститутів: структура інституту вписується у внутрішню структуру індивіда і згодом відтворюється в майбутніх його практиках. Габітус вписує індивіда в існуючі соціальні структури, генеруючи практики і уявлення так, що вони виявляються об’єктивно адаптованими до соціальних відносин, продуктом яких і є. Габітус забезпечує не тільки відтворення, але і певну мінливість соціальної структури в практиках індивіда, оскільки детермінує практики не безпосередньо, але шляхом спочатку заданих примусів, обмежень, уявлень про можливе, ймовірне і неможливе.

Міждисциплінарний підхід до означеної проблеми обумовлює термінологічні неузгодженості, найбільш критичною з яких є розуміння самого поняття колективної суб’єктності.

Російський соціальний психолог Ігор Сушков у своїй книзі [9] розмежовує предмети двох наукових дисциплін: загальної психології, яка розглядає особистість як суб’єкт діяльності, і соціальної психології, в центрі якої стоїть особистість, як суб’єкт соціально-психологічних відносин. На його думку, головною метою реалізації людських взаємин служить формування колективних суб’єктів соціальної системи, яке відбувається в процесі спілкування людей і соціального обміну, що проходить між ними. На думку автора, саме завдяки своїй здатності до самоорганізації суб’єкт, який стає елементом соціальної системи, перетворює її, чим відрізняє від всіх інших систем і задає імпульс не тільки її збереження, а й подальшого розвитку. В основі його підходів до аналізу колективної суб’єктності лежить теза про те, що базовою одиницею аналізу колективного суб’єкта є діяльнісно опосередковані міжособистісні відносини, опис яких фактично є описом колективного суб’єкта. З цих позицій, будь-яка соціальна група в центрі уваги дослідника соціальних процесів виступає, перш за все, як колективний суб’єкт відносин. Автор приходить до висновку, що суб’єктність як соціальної групи, так і особистості полягає в тому, що вони не просто підкоряються вимогам зовнішнього світу, вони своїм індивідуальним способом вирішують протиріччя, що виникає між спільнотою, особистістю і дійсністю.

В той же час, наше розуміння колективного політичного суб’єкта сформоване на базі іншого підходу, в основу якого закладено визначення суб’єктності економічних систем, що було запропоноване українським науковцем Богданом Мізюком [10]. Організаційним політичним суб’єктом ми вважаємо наділений чуттям, свідомістю і волею активний мультирозумний соціальний організм, який спроможний самовідтворюватися протягом тривалого часу і здатний пізнавати та змінювати світ: адекватно сприймати інформацію із зовнішнього і внутрішнього середовищ; здійснювати в раціональній площині її обробку та аналіз; усвідомлювати власні інтереси; циклічно здійснювати нормативне планування для їх реалізації, яке полягає у відкритому виборі засобів, завдань, цілей та ідеалів; цілеспрямовано діяти у відповідності до вироблених та прийнятих планів.

Практичні підходи до створення суб’єктних організацій розглядає теорія соціальних технологій [11], які, за місцем, котре вони займають в суспільстві, можна розглядати в чотирьох аспектах: як соціальні інститути, тобто найбільш раціональні форми організації спільної діяльності людей; як соціальні процеси, тобто цілеспрямовані зміни соціальних явищ в просторі і часі; як соціально-перетворюючу діяльність, що спрямована на перетворення соціальних об’єктів зі сторони її суб’єктів; як соціальні системи, тобто цілісні соціальні структурно-функціональні утворення. Такими чином, будь-яка соціальна технологія, поєднуючи в собі вказані чотири аспекти, являє собою своєрідний конгломерат таких сутностей, тобто він одночасно є і соціальним інститутом з його нормативною системою, і соціальним процесом, що послідовно протікає у кілька стадій, і соціально-перетворюючою діяльністю, що спрямована на заплановане перетворення соціальних об’єктів, явищ та процесів, і, на кінець, соціальною системою, яка володіє структурно-функціональною визначеністю.

Метою публікації є створення моделі колективної суб’єктності організацій в архетипному вимірі та визначення її базових аспектів, що зможуть стати основою для формування цілісного комплексу соціальних технологій функціонування політичних організаційних суб’єктів.

Для створення моделі колективного суб’єкта внесемо ряд змін у модель особистості Роберто Ассаджіолі (див. схему 1, Б).

Вважатимемо, що середнє несвідоме містить дві основні складові. Перша з них – індивідуальне несвідоме – безпосередньо контактує з полем свідомого і включає унікальні психічні компоненти того чи іншого індивіда (пам’ять, особистий досвід, набутий набір компетентностей, тощо), а друга – включає психічні компоненти, що містять у концентрованому і узагальненому вигляді історичний досвід етносу, нації, цивілізації. Таким чином, унікальними для однієї особистості в рамках певного суспільства вважатимемо її поле свідомого та індивідуальне несвідоме.

Схема 1

Схема 1. Схема особистості Роберто Ассаджіолі (А) та її спрощена версія (Б).

Усі інші компоненти несвідомого моделі Роберто Ассаджіолі, включно з колективним несвідомим, вважатимемо складовими інтегрального несвідомого, яке разом із другою частину середнього несвідомого (несвідомим соцієтальної психіки), є тотожним для індивідів одного суспільства. Таким чином група індивідів одного суспільства будь-якої чисельності є «зануреною» в ідентичне інтегральне несвідоме – воно охоплює усіх її членів. Таке бачення добре корелює як із поняттям національного характеру Лебона, так із поняттями соцієтальної психіки та габітусу.

Запропонований підхід дозволяє створити модель колективного суб’єкта, розмістивши поля свідомого його елементів – індивідів разом з їх індивідуальними несвідомими у спільне для них усіх інтегральне несвідоме (схема 2).

Схема 2

Схема 2. Модель колективного суб’єкта.

Спільноту, учасники якої утворюють колективний суб’єкт, вважатимемо базовою спільнотою. В рамках цього дослідження розглядатимемо базові спільноти, що утворені індивідами, які належать до одного етносу, нації чи цивілізації, тобто які є носіями однакових компонентів несвідомого соцієтальної психіки відповідного рівня.

Пропонована модель добре корелює з уявленнями Лебона про психологію натовпів, зокрема з його «психологічним законом духовної єдності натовпу», у якому йдеться про те, що за певних обставин зібрання людей набуває цілковито нових рис, що відрізняються від тих, які характеризують окремих індивідів, що беруть участь у цьому зібранні [4]. Свідома особистість зникає, причому почуття та ідеї всіх окремих одиниць, що утворюють ціле, яке називається натовпом, набувають одного й того ж напрямку. Лебон стверджував, що саме так утворюється колективна душа, яка має, звичайно, тимчасовий характер, але й дуже визначені риси. Зібрання у таких випадках стає тим, що він називав організованим натовпом або натовпом одухотвореним, що складає єдину істоту, яка й підпорядковується закону духовної єдності натовпу. Таким чином, за Лебоном одухотворений натовп представляє собою тимчасовий організм, що утворився з різнорідних елементів, які на одну мить об’єдналися разом, подібно до того, як об’єднуються клітини, що входять у склад живого тіла, і утворюють шляхом такого об’єднання нову істоту, яка володіє властивостями, що відрізняються від тих, якими володіє кожна клітина окремо. Причому Лебон вважав, що чисельність натовпу може починатися з кількох людей, які, зібравшись разом, втрачають здатність до критичного мислення, яким усі вони володіють наодинці.

Поля свідомого індивідів – учасників базової спільноти об’єднані у той чи інший спосіб спільним комунікативним майданчиком, в рамках якого відбувається обмін інформацією між ними. Особливості цього обміну детально вивчає загальна теорія комунікації з її численними науковими напрямками. Ми ж у цьому дослідженні обґрунтуємо наше припущення про те, що саме структура комунікативного майданчика визначає зовнішні якості великої групи людей, які об’єднані довільною ідеєю чи метою.

Визначимо ключові аспекти, які лежать в основі і розгортають сутність представленої моделі колективного суб’єкта:

1. Психіка індивідів – учасників базової спільноти будь-якої чисельності містить ідентичне для них усіх інтегральне несвідоме. Його наявність є природною властивістю усіх людських спільнот, яка обумовлює можливість появи та існування колективної суб’єктності, як емерджентної властивості життєдіяльності базової спільноти. Таким чином, поява колективного суб’єкта є результатом або продуктом життєдіяльності базової спільноти. Це добре корелює з баченням І. Сушкова [9], який розглядає колективну суб’єктність як результат встановлення сукупності соціально-психологічних відносин між елементами соціальної системи, що формуються у процесі їх спільної діяльності.

2. Необхідною умовою появи та існування колективного суб’єкта є наявність сталого комунікативного майданчика як поля колективного свідомого базової спільноти, що об’єднує певні сегменти полів свідомого її учасників – індивідів. В рамках такого майданчика увага членів спільноти періодично фокусується на однакових психічних об’єктах (образах, ідеях), а рівень його організації визначається наявністю, надійністю і ефективністю зворотних зв’язків, що забезпечують можливість для кожного з включених в нього учасників модерувати його вміст та отримувати тимчасовий доступ до індивідуального несвідомого (пам’яті, досвіду, компетентності) інших учасників.

Наша одночасна приналежність до великої кількості груп різної чисельності, які перетинаються чи охоплюють одна одну, дозволяє говорити про накладання чи взаємовкладеність суб’єктностей, що обумовлює формування множини ідентичностей у членів сучасного суспільства.

3. Колективна суб’єктність виникає внаслідок синхронізації частини свідомих та несвідомих психічних процесів у індивідів – членів базової спільноти. Це означає, що поява та існування колективного суб’єкта обумовлена здатністю індивідів – учасників базової спільноти самостійно чи під впливом певних зовнішніх чи внутрішніх факторів синхронізувати концентрацію своєї уваги на певних реальних чи віртуальних об’єктах, що перебувають у межах їх спільного комунікативного майданчика, а також змінювати інформаційний вміст цього майданчика шляхом трансляції в нього усвідомлених об’єктів із власних індивідуального та інтегрального несвідомих. У свою чергу, синхронізовані поля свідомого членів базової спільноти обумовлюють синхронізацію процесів активації резонуючих з ними архетипів інтегрального несвідомого, у яке «занурені» всі учасники взаємодії, актуалізацію та усвідомлення відповідних цим архетипам цінностей, що, в сукупності, статистично визначає їхній вибір однотипних поведінкових схем і стратегій.

Модель і архетипні механізми такої синхронізації ми представили у нашому дослідженні [2].

4. Рівень організаційної складності, формат і часові параметри функціонування комунікативного майданчика, як колективного поля свідомого базової спільноти, визначають ефективність та результативність синхронізації психічних процесів у індивідів – її учасників і обумовлюють рівень розвитку та основні якості колективного суб’єкта, що утворюється в результаті життєдіяльності такої спільноти.

Таким чином, базові спільноти можуть утворювати колективні суб’єкти різного рівня розвитку і з різними якостями, що визначаються організаційними інструментами та соціальними технологіями, які використовуються для впорядкування взаємодії індивідів – учасників цих спільнот.

5. Ключовим фактором, який визначає напрямок процесів синхронізації психічної діяльності індивідів – членів базової спільноти, є характер співвідношення їхніх позицій взаємодії, які обумовлені їхніми формальними і неформальними груповими статусами.

На нашу думку, у цьому контексті слід зосередитися на двох протилежних співвідношеннях: 1) співвідношеннях позицій взаємодії «рівний з рівним», які, зазвичай, мають місце на передконфліктних стадіях розвитку групи; 2) співвідношення позицій «ведучий-ведений» або «лідер-підлеглий», які формуються після стадії конфлікту (схема 3; детальніший її опис див. нижче – у п. 10). Кожна пара перелічених позицій активує різні архетипи інтегрального несвідомого у психіці учасників взаємодії, які, в свою чергу, актуалізують відповідні їм цінності, що суттєво впливає на ймовірність обрання цими учасниками тих чи інших поведінкових схем та стратегій.

Схема 3

Схема 3. Вплив групової динаміки у малій групі на структуру її комунікативного майданчика і регрес суб’єктності.

Перехід від позицій взаємодії «рівний з рівним» до позицій «лідер-підлеглий» обумовлюється перебігом природної групової динаміки, формується на стадії конфлікту, фіксується на подальших стадіях розвитку групи і приводить до регресу її колективної суб’єктності – скорочення бази суб’єктності від повного складу малої групи до одного лідера. Теоретичні, методологічні та технологічні підходи до стабілізації і утримання в часі взаємодії учасників великих груп у позиціях «рівний з рівним» представлено у наших публікаціях [12, 13, 14].

У випадку тотожності позицій взаємодії всіх учасників спільноти, їх психічна діяльність синхронізується на основі однакових архетипів, що обумовлює актуалізацію однакових цінностей, на основі яких вони обирають тотожні поведінкові схеми і стратегії під час перебування у спільноті.

Якщо ж позиції взаємодії учасників відрізняються і складають функціональну пару «лідер-підлеглий», то їх психічна діяльність синхронізується на основі антагоністичних пар архетипів, що обумовлює актуалізацію різних цінностей в кожного з учасників взаємодії, на основі яких вони обирають діаметрально протилежні поведінкові схеми і стратегії під час перебування у базовій спільноті. Це викликає когнітивний дисонанс у розподіленій по учасниках психіці колективного суб’єкта, що порушує у тій чи іншій мірі його цілісність і адекватність.

Детальніше згадані архетипні механізми вибору поведінкової реакції на зовнішній виклик було представлено у нашій моделі архетипного управління соціальними системами [12].

Таке бачення добре корелює з ситуаційним підходом соціальної психології, що був представлений американськими вченими Л. Россом і Р. Нісбеттом у їх книзі [15]. Автори доводять, що позиції взаємодії індивідів формуються і системно відтворюються у відповідних ситуаціях взаємодії з їх контекстами, які й обумовлюють їхній вибір найбільш відповідних цим ситуаціям і контекстам поведінкових схем і стратегій.

6. Існування інтегрального несвідомого базової спільноти є неперервним у часі. Існування комунікативних майданчиків у базових спільнотах фізично завжди є перервним (дискретним), що ставить під питання саму можливість існування колективних суб’єктів. Наприклад, взаємодія працівників бізнесових підприємств та державних інституцій відбувається щодня протягом робочого часу, загальні збори членів підрозділів політичних організацій можуть тривати впродовж кількох годин щомісяця, натовп перебуває під гіпнотичним впливом харизматичного лідера ще менше часу, а перебування індивідів у комунікативному майданчику громади, нації, цивілізації відбувається лише під час їх «під’єднання» до засобів масової інформації відповідного типу і рівня. Тому неперервність існування комунікативного майданчика конкретної базової спільноти обумовлена наявністю сформованого у психіці учасників її образу, який утримується там протягом певного часу. Очевидно, що тривала відсутність повторного «під’єднання» до комунікативного майданчика у всіх випадках приводить до розмивання віртуального образу спільноти та до зменшення його впливу на вибір поведінкових схем і стратегій.

І. Сушков у своїй книзі [9] визначає образ як місток між світом об’єкта і світом суб’єкта, який погоджує їх із завданнями збереження соціальної цілісності. Образ включає в себе не тільки і навіть не стільки результат роботи відповідних аналізаторів. Образ, як результат перцепції, включає в себе те, що стало видимим і одночасно встановленим самим суб’єктом. Він відображає як систему відносин елементів об’єкта, так і стан сприймаючого суб’єкта, у відповідності до його потреб. Це може відноситися як до образу об’єкта, що з’явився безпосередньо перед суб’єктом, так і до уявленого самим суб’єктом продукту минулого моделювання ним навколишнього світу. Образ виокремлює та інтегрує в собі все істотно важливе, що реалізується у відносинах суб’єкта і об’єкта. Тому він стає універсальною основою для узгодження світовідчуття людини з об’єктивними реаліями. І. Сушков вважає, що для здійснення безперервності життєдіяльності соціального суб’єкта загально-соціальний зміст образу має бути присутнім у вигляді відповідних елементів структури взаємовідносин цього суб’єкта. Він пропонує трикомпонентний підхід до розгляду цієї структури, яка, за таких обставин, включає пізнавальну, емоційну та поведінкову сторони людських взаємовідносин.

Таким чином, сформований та збережений у психіці учасників спільноти її образ здатний актуалізувати і підтримувати активність взаємопов’язаних з ним архетипів та відповідних їм цінностей, які можуть протягом достатньо тривалого часу утримувати у відповідних рамках поведінку учасників у проміжку між їх колективною взаємодією в рамках цієї спільноти, наприклад, під час їх перебування в інших групах, що активують набори інших архетипів і цінностей у поточних ситуаціях. У такому випадку вибір індивідуумом поведінкових схем і стратегій у конкретній ситуації носить ймовірнісний характер і визначається рівнем активації відповідних їй архетипів обома спільнотами та сукупним впливом людських взаємостосунків, що пов’язані з образами цих спільнот.

7. Свідоме групове «я», на нашу думку, представляє собою точку самоусвідомлення базової спільноти як цілісного суб’єкта. Ця точка занурена в потік змістів комунікативного майданчика або його віртуального образу як колективного поля свідомого базової спільноти. Вона, після своєї появи, існує у психіці учасників протягом достатньо тривалого часу, що дозволяє ототожнити її сприйняття із сприйняттям інтеграції у контексті методології І. Адізеса [16].

Розкриваючи це поняття, він виходить з існування постійної людської потреби приналежності до певної спільноти. Адізес стверджує, що така потреба існує завжди, що вона породжує постійні і неперервні взаємозв’язки між людьми і не потребує додаткової енергії. На його думку, власне від такої взаємопов’язаності народжується мета, яку він визначає як результат чи процес, який людина хоче досягнути за певний час. Тобто мета являється результатом або наслідком нашої взаємопов’язаності, яка існувала завжди. Автор стверджує, що ми живі завдяки нашій свідомості і то́му, як ми використовуємо нашу взаємопов’язаність для досягнення мети, що надає сенс нашому життю.

На думку Адізеса, чим сильніша наша свідомість і чим більше ми обізнані про нашу взаємопов’язаність з тим, що відбувається навколо нас, тим більше ми надаємо смислу нашому життю. Більш того, це «навколо нас» може сягати на тисячі миль і стосуватися жорстокостей, що відбуваються в далеких від нас країнах. Чим більше ми свідомі, вважає Адізес, тим більшою мірою ми усвідомлюємо нашу взаємопов’язаність, тим більше ми розуміємо, що в нашому існуванні ми маємо спільну мету. Чим більше ми інтегровані з нашим середовищем, тим сильніше ми всі відчуваємо себе з ним єдиним цілим, тим повніше стає наше життя. Жити — це значить допомагати іншим і отримувати допомогу самому, бути свідомо незалежним і бути частиною загального цілого. Чим більше це загальне ціле, тим «більші» ми самі, підсумовує автор.

8. Вище Я, на нашу думку, і являє собою колективну суб’єктність, як надсистемну сутність, що виникає як емерджентна властивість життєдіяльності базової спільноти. Ця суб’єктність є тотожною із вищим Я кожного учасника спільноти і перебуває, згідно з баченням Роберто Ассаджіолі [3], над потоком думок і фізичним станом комунікативного майданчика – вона не піддається їх впливу. Свідоме групове «я», як відчуття взаємопов’язаності та приналежності можна розглядати як відображення чи проекцію вищого Я на колективне поле свідомого групи – комунікативний майданчик. Існування вищого Я практично неможливо ідентифікувати безпосередньо, так як нейрони мозку не мають уявлення про його існування, або так, як окрема мураха не має уявлення про побудову мурашника. Кожний індивід спільноти прагне пізнати і злитися із вищим Я.

Таким чином, ми можемо припустити, що вище Я індивіда тотожне із вищим груповим Я спільнот різної чисельності, що робить його інтегруючим фактором всього людства. Вище Я, на нашу думку, має голографічну здатність тотожно відображатися як однією людиною, так і людськими спільнотами будь-якої чисельності, включно з усім людством.

У цьому контексті вирішення поставленої на початку проблеми створення суб’єктних організацій полягає у формуванні свідомого групового «я» як максимально чіткої та виразної проекції вищого Я на колективне поле свідомого шляхом налаштування комунікативного майданчика відповідними організаційними інструментами та соціальними технологіями.

9. Образ конкретної базової спільноти у психіці її членів в загальному випадку формують дві достатньо незалежні складові. Першою складовою є змістовне і смислове наповнення як цілісний інформаційно-логічний модуль [2], зміна якого дозволяє управляти базовими спільнотами як соціальними системами за цілями [17]. Другою складовою є організаційна культура, що формується на базі обраної організаційної структури, як сукупності алгоритмів та правил взаємодії індивідів – учасників базової спільноти. Саме ці правила та алгоритми визначають сутність, емоційну спрямованість, однорідність та впорядкованість соціально-психологічних взаємовідносин, що формуються у процесі взаємодії учасників базової спільноти. Зміна організаційної культури завжди є результатом реструктуризації соціальної системи, що можна вважати, по суті, управлінням нею за структурою [17], яке змінює її емерджентні властивості – основні зовнішні якості.

10. Захоплення або узурпація комунікативного майданчика стається у базових спільнотах внаслідок природного процесу ранжування статусів їхніх учасників, який обумовлює локалізацію суб’єктності на їхніх лідерах. Мала група є первинним майданчиком процесу ранжування статусів та, відповідно, локалізації суб’єктності на лідері. Ранжування малих груп у великих групах будь-якого розміру по своїй суті відтворює ранжування претендентів на лідерство у малих групах. Це, власне, й стається внаслідок локалізації суб’єктностей останніх на їхніх лідерах, що ототожнюють себе з цими групами [18] і діють на міжгруповому рівні точно так само, як всередині власних груп, проявляючи таким чином свою біологічну природу.

Результатом локалізації суб’єктності базової спільноти на її лідері є дисфункція її комунікативного майданчика внаслідок встановлення лідером одноосібного контролю над процесами обігу інформації всередині групи та доступом до неї, що дає йому змогу маніпулювати альтернативами і обумовлює системну пасивацію й атомізацію загалу. Тотожні процеси відбуваються і на міжгруповому рівні, а їх результат, наприклад, в політичних партіях, ідентифікується як дія «залізного» закону олігархізації Міхельса.

Процес локалізації суб’єктності малої групи представлено на схемі 3.

На короткочасній стадії знайомства учасники групи взаємодіють у позиціях рівний з рівним та мають змогу однаково впливати на зміст колективного свідомого групи внаслідок наявності у кожного з них рівного доступу до спільного комунікативного майданчика.

На стадії утворення клік кожен претендент на лідерство у групі формує комунікативний майданчик своєї мікрогрупи – кліки, який стає базою для набуття нею власної суб’єктності і перебуває під його абсолютним контролем, що дає йому змогу формувати групову рамку та управляти іншими учасниками кліки. Фактично, на цій стадії започатковується дисфункція комунікативного майданчика малої групи внаслідок того, що її учасники взаємодіють на рівні цього майданчика не безпосередньо, а опосередковано – через лідерів клік, до яких вони належать. На стадії конфлікту проявляється переможець – неформальний лідер групи, якому підпорядковується більшість її учасників після визнання його лідерства та руйнування решти клік. Незгодні з такою розв’язкою інші претенденти на неформальне лідерство у групі покидають її.

Після короткої стадії нормотворення робота групи стабілізується, а рівень дисфункції її комунікативного майданчика визначається притаманним переможцю типом лідерства. Проте, у будь-якому випадку, суб’єктом малої групи на стадії стабілізації є її лідер, який, зазвичай, реалізує свою абсолютну владу у ній через власну кліку.

Таким чином відбувається локалізація суб’єктності малої групи на її лідері – він «перетягує» комунікативний майданчик на себе, модерує його наповнення та встановлює обмеження для інших учасників по впливу на його вміст, сприймаючи їх несанкціоновану активність як посягання на свій лідерський статус.

Все це дозволяє зробити висновок про те, що міжособистісні та міжгрупові конфлікти, як інструмент ранжування претендентів на неформальне лідерство, є основною причиною дисфункції комунікативного майданчика базової спільноти, що обумовлює звуження кола носіїв – тобто регрес колективної суб’єктності, яка виникає у процесі життєдіяльності цієї спільноти.

У нашій публікації [12] ми показали, що утримання учасників груп у позиціях взаємодії «рівний з рівним» можливе лише на передконфліктній стадії їх розвитку, а саме в результаті встановлення в них динамічної рівноваги і, відповідно, квазістабільного стану на стадії утворення клік.

11. Спільноти різної чисельності неформально (не директивно, без прямого примусу, «м’якою» силою) управляються по різному.

Малі групи управляються неформальними лідерами, які володіють абсолютною владою над усіма іншими їхніми учасниками.

Зібрані фізично натовпи чисельністю від кількох індивідів легко управляються харизматичними лідерами, які гіпнотизують, зачаровують їх, висловлюючи управляючі ідеї.

Великі фізично розосереджені групи впродовж тривалого часу управляються складними комплексами логічно структурованих ідей на базі міфів та вірувань, що органічно витікають із соцієтальної психіки, являють собою концепції, ідеології, релігії, світогляди і періодично транслюються у той чи інший спосіб учасникам цих груп уповноваженими носіями відповідного інституційного статусу.

В інформаційному суспільстві маси управляються калейдоскопічною зміною швидкоплинних віртуальних образів, що формуються та структуруються у спосіб, який дозволяє впливати на поведінку людей та забезпечує статистично визначений результат їх вибору у заданих сферах життєдіяльності.

Все це дозволяє стверджувати, що політичний суб’єкт у складі великої групи має бути здатним до колективного критичного мислення та мати механізми захисту як від узурпації влади неформальними лідерами в його підрозділах у складі малих груп, так і від перетворення у натовп, що управляється харизматичними лідерами чи інституційно – шляхом трансляції ідей. Причому ці механізми мають функціонувати автоматично, забезпечуючи самоуправління і розвиток такого суб’єкта, а також його автопоезис – безперервне самовідтворення в навколишньому середовищі.

12. Аналіз представленої на схемі 2 моделі колективного суб’єкта приводить до висновку, що комунікативний майданчик, як поле колективного свідомого, може надійно функціонувати лише у складі малих груп чисельністю до 12-15 осіб. Збільшення числа «підключених» до комунікативного майданчика членів спільноти понад ці рамки обумовлює його дисфункцію, яка проявляється у неможливості обговорювати і шукати вирішення задач, що стоять перед такою спільнотою, без лідерів з власними кліками чи зовнішніх модераторів, які впорядковують взаємодію і можуть суттєво впливати на спільно вироблені рішення, маніпулюючи альтернативами.

Це встановлює обмеження за чисельністю для створення суб’єктних організацій і дозволяє набувати колективної суб’єктності лише організаціям у складі малих груп, що відповідає уявленням про «трагедію спільного» [19] та результатам досліджень логіки колективних дій [20]. Подолання цього обмеження дозволить будувати суб’єктні політичні організації у складі великих груп.

* * *

Аналіз представленої нами моделі дозволяє стверджувати, що існують три принципово відмінні типи колективної суб’єктності, дослідження яких ґрунтується на різних наукових підходах, а формування потребує різних організаційних інструментів та відповідних їм соціальних технологій.

Перший – найпростіший тип колективної суб’єктності складає індивідуальна суб’єктність, модель якої, власне, й запропонував Роберто Ассаджіолі. Така суб’єктність природним чином формується у всіх організаціях в результаті ранжування, що обумовлене біологічною природою їх членів.

Другим типом колективної суб’єктності володіє мала група, яка здатна формувати і утримувати протягом достатньо тривалого часу сталий і функціональний комунікативний майданчик (схема 2). Суб’єктність малої групи у процесі її життєдіяльності за певний проміжок часу, тривалість якого залежить від реалізованого у ній типу лідерства, природним чином регресує до суб’єктності індивіда – її неформального і/або формального лідера (схема 3).

Третій тип суб’єктності притаманний для мультирозумних систем соціальної моделі [1], які об’єднують великі групи людей. Базовою метою їх існування є узгодження інтересів учасників великої групи та скоординований рух в узгодженому напрямку. Такий тип суб’єктності на практиці було реалізовано лише у незначній кількості бізнесових організацій, що представляють економічні системи 4-6 технологічних укладів.

Всі спроби збудувати політичні організації з третім типом колективної суб’єктності невідворотно завершувалися природним ранжуванням статусів їх членів та підрозділів у процесі внутрігрупових та міжгрупових конфліктів, що обумовлювало регресію заявленої колективної суб’єктності третього типу до колективної суб’єктності малої олігархічної групи другого типу внаслідок сукупної дії взаємопов’язаних групових ефектів та процесів, яка відома як «залізний» закон олігархізації Міхельса. У свою чергу, за деякий час набута колективна суб’єктність малої групи регресувала до індивідуальної суб’єктності її лідера (див. п.10 і схему 3).

В результаті застосування системного підходу до аналізу соціально-психологічних ефектів та процесів у первинних малих групах підрозділів суспільно-політичних організацій [21] ми виявили критичну точку: міжособистісні та міжгрупові конфлікти як місце для прикладання «важелю» — усунення на системному рівні їх можливості з метою довготривалого утримання взаємодії учасників елітних середовищ у позиціях «рівний з рівним».

На основі розробленої нами моделі архетипного управління соціальними системами [12] ми сформували концепцію такого «важеля» — упорядкування процесу утворення клік у групах з метою організації взаємодії їх учасників не як особистостей, а як представників різних груп та сконструювали відповідний цій концепції організаційний інструмент – динамічну мережу як змінну структуру суспільно-політичних організацій [22]. Динамічна мережа інтегрує в єдине ціле методику мозкового штурму, метод перехресних груп та технології проектного менеджменту [23]. Вона дозволяє подолати визначене у п. 12 обмеження за чисельністю та збудувати суб’єктну політичну організацію у складі великої групи її членів.

Запропонована нами концепція забезпечує динамічну рівновагу і тривале утримання великої групи у квазістабільному стані на стадії утворення клік, який виникає в результаті перебігу циклічного процесу їх утворення та розпаду, що цілеспрямовано впорядковується алгоритмом роботи динамічної мережі – змінної структури суспільно-політичних організацій.

Отже, особливістю змінної структури політичних організацій – динамічної мережі є її здатність розбивати учасників великої групи на малі групи різного функціонального призначення та впорядковано, за певним алгоритмом, циклічно здійснювати реструктуризацію одних груп в інші, утримуючи таким чином їх спроможність до критичного мислення в раціональній площині, що, згідно п. 3 є умовою набуття ними суб’єктності в результаті синхронізації психічних процесів колективного свідомого та несвідомого кожної такої групи. Відсутність міжособистісних та міжгрупових конфліктів у процесі взаємодії учасників структурованої у такий спосіб великої групи забезпечує їх тривале перебування у позиціях «рівний з рівним», синхронізує їх психічну діяльність на основі однакових архетипів, обумовлює актуалізацію тотожних цінностей, забезпечує вибір однакових поведінкових схем і стратегій під час перебування у спільноті, унеможливлює локалізацію суб’єктності на лідерах, що, відповідно, запобігає її дисфункції та регресу.

Схема 4

Схема 4. Повний цикл зміни комунікативних майданчиків змінної структури – динамічної мережі на етапах вироблення та виконання рішень.

На схемі 4 представлено повний цикл зміни комунікативних майданчиків у процесі переструктурування великої групи у малі в рамках змінної структури – динамічної мережі. Для кращого розуміння, члени груп, які відображено на схемі кружечками різного кольору, на всіх етапах циклу розташовані в сталих позиціях. На кожному етапі змінюються лише комунікативні майданчики, що зображені у формі різних геометричних фігур, які зафарбовано у різні кольори. Детально сам алгоритм переструктурування описано в [22, 23]. Тут ми лише зазначимо, що така організація діяльності великої групи, внаслідок періодичного перебування її членів у різних малих групах, дозволяє весь час утримувати функціональну спроможність комунікативних майданчиків цих груп до критичного мислення. Наявність множин паралельних каналів передачі інформації із одних груп в інші, що реалізуються через впорядковані алгоритмом роботи динамічної мережі взаємопереходи їх учасників, забезпечує цілісність колективного суб’єкта у складі великої групи, його здатність до критичного мислення та блокує процеси його перетворення у натовп.

Запропонована нами змінна структура суб’єктних політичних організацій відповідає усім принципам метафори організації, як голографічного мозку, які визначив Гарет Морган у своїй книзі [24]: вона здатна відображатися у кожній своїй частині через відповідну організаційну культуру – аналог ДНК біологічних систем; має надлишковий потенціал щодо опрацювання інформації та планування своєї діяльності; її внутрішня складність відповідає складності зовнішнього середовища – вона може ефективно реконструюватися та самовідтворюватися, адаптуючись до нових викликів; вона передбачає мінімум умов і вимог до процесу колективної діяльності; і, головне, вона здатна до ефективного самонавчання та, відповідно, мультиплікації власного інтелекту [25].

Для представлення принципу мультиплікації колективного інтелекту в організації зі змінною структурою – динамічною мережею на етапі вироблення, обговорення та прийняття рішень використаємо графічну залежність компетентності учасників профільних і перехресних груп її підрозділу на кожному із кроків його роботи в рамках загальних зборів від переліку профільних знань (наприклад, політико-правових, економічних, інфраструктурних, соціально-культурних, організаційних, тощо) на шкалі кругозору, яка охоплює весь доступний їх спектр. Прототип такої залежності розробив і представив у своїй книзі російський дослідник Ігор Бощенко [26].

Схема 5

Схема 5. Динамічна мережа як мультиплікатор інтелекту суб’єктних політичних організацій зі змінною структурою.

На верхньому графіку схеми 5 лінією червоного кольору зображено інтегральну компетентність профільної групи, яка є результатом інтеграції особистих компетентностей кожного з п’яти, у цьому випадку, її учасників. Вона сформувалася у процесі вироблення можливих варіантів вирішення поставленої перед групою задачі. Ця компетентність розташована у вузькому діапазоні конкретного профілю (наприклад, економічного) на осі кругозору, тому, можна вважати, що профільна група здійснює свою роботу в режимі вузькополосного інформаційного фільтру, який пропускає та опрацьовує лише відповідний йому діапазон зовнішнього інформаційного потоку. Очевидно, що рівень інтегральної компетентності (і, відповідно, чутливості) групи є високим лише у діапазоні власного профілю на шкалі кругозору. Тобто, можна стверджувати, що в процесі роботи такої групи формується її спільна когнітивна модель вирішення поставленої задачі з високою інтегральною компетентністю у діапазоні власного профілю, а кожний член профільної групи стає носієм цієї інтегральної компетентності в рамках виробленої групою когнітивної моделі вирішення поставленої перед нею задачі.

Двовимірна динамічна мережа включає кілька профільних груп, що сортують і опрацьовують весь потік інформації із зовнішнього середовища у діапазонах власних профілів, аналізують його у контексті поставленої задачі, виробляють список альтернатив або складових її вирішення, який на наступному кроці, після реструктуризації цих груп у перехресні групи, почергово представляється їх членами для колективного обговорення.

Після обговорення доповідач та всі інші учасники перехресної групи стають носіями інтегральної компетентності в рамках представленої ним і колективно обговореної когнітивної моделі вирішення профільної задачі його групи, яка збагатилася і вдосконалилася підходами представників суміжних профілів знань. На середньому графіку схеми 5 ця інтегральна компетентність також зображена червоною лінією. Таким чином, після завершення представлення і обговорення всіх доповідей у перехресних групах, кожен член підрозділу політичної організації зі змінною структурою – динамічною мережею стає носієм усіх інтегральних компетентностей, що були вироблені перехресними групами в рамках когнітивних моделей вирішення всіх задач, які входили у порядок денний загальних зборів цього підрозділу.

Після завершення роботи перехресних груп, їхні учасники повертаються у власні профільні групи, де узагальнюють і узгоджують вдосконалені та збагачені на попередньому кроці когнітивні моделі вирішення їх профільної задачі. У процесі колективної роботи учасники профільної групи виробляють і стають носіями загальної інтегральної компетентності в рамках узгодженої когнітивної моделі вирішення поставленої перед групою задачі, яка зображена потовщеною червоною лінією на нижньому графіку схеми 5.

Таким чином, володіючи точковою компетентністю в рамках власної когнітивної моделі вирішення своєї профільної задачі, кожен учасник підрозділу, по завершенню двох-трьох годинних загальних зборів, стає носієм як загальної інтегральної компетентності в рамках узгодженої когнітивної моделі вирішення задачі власного профілю, так і набору інтегральних компетентностей в рамках когнітивних моделей вирішення задач інших профільних груп, що, в сукупності, й складали порядок денний загальних зборів підрозділу.

У такий спосіб запропонований формат роботи загальних зборів підрозділів політичної організації зі змінною структурою – динамічною мережею обумовлює ефективну мультиплікацію її колективного інтелекту, рівень якого інтенсивно зростатиме з кожним наступним циклом їхньої взаємодії у такому форматі.

Основні тези, що лягли в основу цієї публікації, викладено у нашій науковій статті [27] та презентовані у вигляді відео-доповіді на VІІ Теоретико-методологічному семінарі за міжнародною участю «Архетипіка і державне управління: виклики та ризики суспільної трансформації» Української школи архетипіки 28 травня – 3 червня 2016 р.

Резюме.

1. Запропонована модель колективної суб’єктності організацій складає систему із двох взаємопов’язаних елементів – колективного поля свідомого, що виникає у процесі функціонування групового комунікативного майданчика, та інтегрального несвідомого, яке є тотожним для всіх учасників базової спільноти і яке охоплює їх індивідуальні поля свідомого, що, в свою чергу, у тій чи іншій мірі, включені в колективне поле свідомого.

2. Рівень організаційної складності, формат і часові параметри функціонування комунікативного майданчика, як колективного поля свідомого базової спільноти, визначають ефективність та результативність синхронізації психічних процесів у індивідів – її учасників і обумовлюють рівень розвитку та основні якості колективного суб’єкта, що утворюється в результаті життєдіяльності такої спільноти.

3. Ключовим фактором, який визначає напрямок процесів синхронізації психічної діяльності індивідів – членів базової спільноти, є характер співвідношення їхніх позицій взаємодії, які обумовлені їхніми формальними і неформальними груповими статусами. Біологічна природа людей запускає і підтримує перебіг процесу ранжування їхніх статусів, що приводить до регресу колективної суб’єктності групи в індивідуальну суб’єктність її лідера.

4. Сформований та збережений у психіці учасників спільноти її образ здатний актуалізувати і підтримувати активність взаємопов’язаних з ним архетипів та відповідних їм цінностей, які можуть протягом достатньо тривалого часу утримувати у відповідних рамках поведінку учасників у проміжку між їх колективною взаємодією в рамках цієї спільноти, наприклад, під час їх перебування в інших групах, що активують набори інших архетипів і цінностей у поточних ситуаціях.

5. Комунікативний майданчик, як поле колективного свідомого, може надійно функціонувати лише у складі малих груп чисельністю до 12-15 осіб. Збільшення числа «підключених» до комунікативного майданчика членів спільноти понад ці рамки обумовлює його дисфункцію, яка проявляється у неможливості обговорювати і шукати вирішення задач, що стоять перед такою спільнотою, без лідерів з власними кліками чи зовнішніх модераторів, які впорядковують взаємодію і можуть суттєво впливати на зміст спільно вироблених рішень, маніпулюючи альтернативами.

6. Всі спроби збудувати політичні організації з колективною суб’єктністю третього типу, що притаманна для спільнот у складі великих груп людей, невідворотно завершувалися природним ранжуванням статусів їх членів та підрозділів у процесі внутрігрупових та міжгрупових конфліктів, що обумовлювало регресію заявленої колективної суб’єктності третього типу до колективної суб’єктності малої олігархічної групи другого типу внаслідок сукупної дії взаємопов’язаних групових ефектів та процесів, яка відома як «залізний» закон олігархізації Міхельса. У свою чергу, за деякий час набута колективна суб’єктність малої групи регресувала до індивідуальної суб’єктності її лідера.

7. Для успішної побудови суб’єктних політичних організацій – мультирозумних систем соціальної моделі у складі великих груп людей, на основі представленої моделі та аналізу її базових аспектів, ми запропонували розроблену нами змінну структуру – динамічну мережу, та відповідний їй цілісний комплекс соціальних технологій організаційної діяльності. Динамічна мережа інтегрує в єдине ціле методику мозкового штурму, метод перехресних груп та технології проектного менеджменту.

8. Запропонована нами змінна структура – динамічна мережа дасть змогу політичним організаціям у складі великих груп людей набути колективної суб’єктності, що дозволить їм відображатися у кожній своїй частині через відповідну організаційну культуру; надасть надлишковий потенціал для опрацювання інформації та планування своєї діяльності; приведе внутрішню складність у відповідність до складності зовнішнього середовища; запровадить мінімум умов і вимог до процесу колективної діяльності; забезпечить можливість ефективного самонавчання та, відповідно, мультиплікації власного інтелекту.

FB автора

Список використаних джерел:

1. Гараедаги Дж. Системное мышление: Как управлять хаосом и сложными процессами. Платформа для моделирования архитектуры бизнеса / Дж. Гараедаги; пер. с англ. Е. И. Недбальская; науч. ред. Е. В. Кузнецова. – Минск : Гревцов Паблишер, 2007. – 480 c.

2. Плахтій Т. Фрактальна модель психіки і архетипи соціальної поведінки / Плахтій Т. // Публічне управління : теорія та практика : збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. – Х. : Вид-во “ДокНаукДержУпр”. – Спеціальний випуск. – Березень, 2015. – 226 с.

3. Ассаджиоли Р. Психосинтез. Теория и практика / Ассаджиоли Р.; перевод В. Данченко.

4. Лебон Г. Психология толпы. – М. : Ин-т психологии РАН, Изд-во «КСП+». – 1999 г. – 193 с.

5. Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю. Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід / Українське товариство сприяння соціальним інноваціям, Українська технологічна академія. – Х.: Вид-во «Титул», 2008. – 504 с. – («Відкрита дослідницька концепція»; Вип. № 5).

6. Донченко Е.А. Социетальная психика / Е. А. Донченко. – К. : Наукова думка, 2001. – 334 с.

7. Афонін Е.А., Донченко О.А. Проблема психологічного феномена проекції в політиці // Політичний менеджмент. – 2009. – № 4(37). – С. 28-43.

8. Батурчик М.В. Габитус / Энциклопедические статьи, связанные с творчеством Пьера Бурдьё.

9. Сушков И. Р. Психологические отношения человека в социальной системе / Сушков И. Р. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2008. – 412 с.

10. Мізюк Б. М. Основи стратегічного управління: Підручник / Мізюк Б. М. – Львів : Магнолія, 2009. – 544 с.

11. Сурмин Ю. П., Туленков Н. В. Теория социальных технологий: Учеб. пособие / Сурмин Ю. П., Туленков Н. В. – К. : МАУП, 2004. – 608 с.

12. Плахтій Т. Організаційні інструменти архетипного управління соціальними системами / Плахтій Т. // Публічне управління: теорія та практика: збірник наукових праць асоціації докторів наук з державного управління. – Х. : Вид-во «ДокНаукДержУпр». – №2(18) спеціальний випуск. – Червень, 2014. – С. 130-141.

13. Плахтій Т. Республіканська традиція: Перезавантаження / Плахтій Т. – Хвиля. – 27. 01. 2016.

14. Плахтій Т. Концепція діяльності сучасних політичних рухів в Україні / Плахтій Т. – Хвиля. – 10. 04. 2016.

15. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Перспективы социальной психологии / Росс Л., Нисбетт Р.; пер. с англ. В. В. Румынского; под ред. Е. Н. Емельянова, B. C. Магуна. – М. : Аспект Пресс, 1999. – 429 с.

16. Адизес И. Управление жизненным циклом корпораций / Ицхак Калдерон Адизес; пер. с англ. В. Кузина. – М. : Манн, Иванов и Фербер, 2014. – 512 с.

17. Тарасенко Ф. П. Прикладной системный анализ: учебное пособие / Ф.П. Тарасенко. – М. : КНОРУС, 2010. — 224 с.

18. Бурдьё П. Делегирование и политический фетишизм / Энциклопедические статьи, связанные с творчеством Пьера Бурдьё.

19. Garrett Hardin, «The Tragedy of the Commons», Science, Vol. 162, No. 3859 (December 13, 1968), pp. 1243—1248.

20. Олсон М. Логика коллективных действий: общественные блага и теория групп / Мансур Олсон. – М.: ФЭИ, — 1995 −174с.

21. Плахтій Т. Стратегії взаємодії українських політичних еліт (архетипний підхід) / Т. Плахтій // Публічне управління: теорія та практика. — 2013. — Спец. вип. — С. 144-153.

22. Плахтій Т. Суспільно-політична структура – як динамічна мережа / Плахтій Т. – Хвиля. – 07. 07. 2013.

23. Плахтий Т. Методика групповой работы в двумерной и трехмерной динамических сетях. / Плахтий Т. – «Менеджер по персоналу». – №10. – Октябрь, 2016.

24. Морган Г. Имиджи организации: восемь моделей организационного развития / Гарет Морган; [пер. с англ. под ред. Н. Лапиной]. – М. Вершина, 2006. – 416 с.

25. Плахтій Т. Інформаційна безпека суспільства: потенціал мультиплікатора інтелекту мережевих структур без керівного ядра / Плахтій Т. – 09. 10. 2009.

26. Бощенко И. Эволюция социальных систем / Бощенко И. – 2005.

27. Плахтій Т. О. Суб’єктність організацій в архетипному вимірі / Т. Плахтій // Публічне урядування : збірник. — № 2 (3) — червень 2016. — Київ.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2016. — 266 с.




Комментирование закрыто.