Медична реформа як індикатор національної неспроможності

Анатолій Якименко, для "Хвилі"

медицина2

Пам’ятаєте Ганну Герман, уродженку села Колодруби, Миколаївського району, Львівської області? Так, це та сама, що колись працювала на радіо «Свобода» і називалася Ганна Герман-Стеців, а потім, коли стала особою наближеною до Віктора Януковича позбавилася «ганебної» приставки «Стеців» у своєму прізвищі. Пригадуєте чим Герман займалася у часи прем’єрства та президентства Віктора Федоровича? Вона ходила по телеканалах і намагалася донести один ключовий меседж: «помаранчеві» нічого не можуть і ні нащо не здатні. І треба сказати, що пані мала рацію.

Після того як директор донецької автобази перебрався з Києва до Ростова, завершивши цикл розвитку, Ганну Герман і таких як вона перестали показувати по телевізору. Замість пані Ганни і телевізора з’явилася газета «Вєсті». Ця газетка уже не обмежується дискредитацією влади, а намагається показати недолугість всіх хохлів одразу – владних, провладних, навколовладних, зачарованих і розчарованих. Як ви думаєте «Вєстям» складно робити хохлів ідіотами? Правильно, дуже легко. І для цього «Вєстям» не потрібно звертатись за коментарями до Дугіна, Жириновського чи Вассермана. Коментарі дають герої Майдану, громадські активісти – люди, які приймали безпосередню участь в революційних подіях і багато чим ризикували. Вони чесні, відкриті, принципові і дуже активно приймають участь у реформах, зокрема і медичній.

Медична сфера є тієї сферою, де, за даними соціологічних опитувань, ще 2013 року 70% громадян вимагали позитивних змін. Зрозуміло, що після буремних подій 2014 з приходом у реформаторські кола загону сповнених рішучості революціонерів, таких самих революційних подій очікували і в охороні здоров’я. Не вдаючись у переповідання етапів реформаторського континууму лише зазначимо, що серед численних інноваційних напрямків, більшість з яких обґрунтовано піддаються критиці, ідея тарифікації медичних послуг лікарським середовищем сприймається загалом прихильно.

Серед відомих людей, які вказували на необхідність тарифікації медичних послуг були Борис Тодуров – директор Національного інститут серця та Ольга Богомолець – народний депутат України. Можливо ще хтось. Тарифікація давала б змогу претендувати приватним клінікам на часткове відшкодування з бюджету витрачених коштів, а державним клінікам офіційно виставляти рахунки зарубіжним страховим компаніям.

Але дана ідея окрім медично-прикладного значення має велике соціальне значення. Тарифікація примушує державу чітко визначити об’єм медичної допомоги при будь-якій нозології, встановити повну вартість лікування хвороби та визначити ту частку вартості, яку держава готова платити. Наприклад, середні валові витрати на лікування та реабілітацію інсульту (ішемічний/геморагічний) — 21 тис грн. (цифра мінімально орієнтовна). Держава покриває 20 тис, пацієнт – 1 тис грн.. Ну, й так далі. У тариф включається оплата праці всіх учасників процесу, а також вартість медикаментів, витратних матеріалів, комунальних послуг тощо. В Україні 100 тис інсультів на рік. Якщо цю кількість помножити на 20 тис грн., то отримаємо 2 млрд грн. Дольова участь пацієнта – 4,75%. Якщо 2 млрд для 57 млрд бюджету є неприпустимою цифрою, то можна заявити про готовність фінансувати лікування інсульту в розмірі 10 тис грн., а 11 тис повісити на хворого (дольова участь – 47,6%). Але пацієнт буде знати, що потрапляючи до інсультного відділення, йому потрібно мати мінімум 11 тис грн.. Якщо він з цим згодний, то він накопичує ці гроші, об’єднується в товариства взаємодопомоги, страхується і таке інше. Якщо не погоджується, то працює над розробкою форм боротьби за справедливість. Все ясно і зрозуміло.

І ось 21 січня газетка «Вєсті» публікує матеріал з промовисто назвою «Конец бесплатной медицине: государство оплатит элементарное, за остальное раскошелимся» У статі журналіст посилається на коментар Андрія Гука – члена так званої експертної ради МОЗ, який говорить, що швидка допомога, пологи, лікування онкологічних хвороб будуть безкоштовними, а ось за планову хірургію та стоматологію доведеться платити. Далі «Вєстям» повідомили з МОЗ, що, наприклад, цифровий рентген може коштувати 250-300 грн, УЗД черевної порожнини — 300-450 грн, кардіограма — 120-150 грн, консультація терапевта — 150 грн. Далі МОЗ повідомляє, що всі тарифи будуть меншими на 10-20% ніж у приватних лікарів. Якщо спиратися на ціни приватників, пишуть «Вєсті» то, наприклад, видалення апендициту коштуватиме в такому випадку від 6 тис. грн до 8 тис. грн залежно від стану пацієнта. Хоча цю операцію можуть записати в термінові, а значить, безкоштовні. Ось так.

Таким чином, МОЗ та постреволюційна експертна рада при ньому, представляє нам дуже оригінальне розуміння тарифікації медичних послуг. В розумінні держави тарифікація – це прейскурант, який вона, держава, виставляє пацієнту. А ви думали, що тарифікація – це сума яку вам держава гарантує на апендектомію? Чи може ви нарешті знатимете скільки держава виділяє на пологи чи певну онкологічну нозологію? Як би не так. Вам чітко пояснили – ЕКГ – 150 грн, УЗД – 350 грн, а пологи та онкологія безплатно. Що таке «безплатно» можна запитати у ветеранів АТО, яким дали безплатний проїзд.

Тобто давайте ще раз оцінимо красу гри. МОЗ бере на озброєння ідею тарифікації і замість того, щоб визначити об’єми медичної допомоги при окремих нозологіях, порахувати загальну вартість лікування і визначити власну частку у фінансуванні «розбирає» медичну допомогу на складові (ЕКГ, УЗД тощо) дізнається через інтернет їх вартість на ринку медичних послуг, віднімає 20% і в присутності експертної ради МОЗ, формує прейскурант для пацієнта. Андрій Гук дає коментар. Завіса.

Остап Бендер тут просто відпочиває. Особливу увагу хочеться звернути на шахрайську поведінку МОЗ, яку міністерство, мабуть, запозичила в недобросовісних укладачів паркету. Ці доброзичливі дяді «розбивають» вартість 1 кв. метра на складові і окремо тарифікують всі маніпуляції: підготовка стяжки, прибирання, ґрунтування, поклейка фанери, шліфування фанери і так далі. Так виходить значно вигідніше. Порівняння з паркетниками навіяно вартістю ЕКГ у 150 грн, яке пацієнтові за добу нерідко треба зняти декілька раз.

Насправді небажання МОЗ провести справжню тарифікацію легко пояснюється відсутністю медичних стандартів (не плутати з клінічними протоколами) та катастрофічно неадекватним консолідованим бюджетом охорони здоров’я, який забезпечує 55 доларів в перерахунку на душу населення.

Це найнижчий показник у Європі. Болгарія та Румунія, для порівняння, мають у 10 разів більший. Для того, щоб зрозуміти, що в Україні тарифікація медичних послуг з бюджетом в 57 млрд не можлива не потрібно мати ніякої спеціальної освіти. Для цього достатньо військової «смєкалкі» звичайного радянського прапорщика. Він би не застосовуючи калькулятора і так зрозумів би, що якщо все правильно і добросовісно порахувати, то до купи це не складається. Будь-якій тверезій людині очевидно, що справжня тарифікація, а не її підміна – це візуалізація державної неспроможності в медичній сфері.

Навіть якщо припустити, що газета «Вєсті» займається маніпуляціями, виникає просте питання: не вже так складно хоча б революціонерам з експертної ради МОЗ зрозуміти, що тарифікація – це зобов’язання держави перед пацієнтом, а не навпаки. Не вже не зрозуміло чим реально займається міністерство і яку політику воно проводить?

Ну, добре, у голові щось не те. Голова не справляється, але ж є серце. Не вже велике серце революціонера не болить лише від уяви того відчуття, яке може виникнути, наприклад, у мами закатованого російськими окупантами кулеметника Ігоря Брановицького, після звернення до київської лікарні, де замість медичної допомоги вона отримає прейскурант. Виникає питання, а для чого така держава, яка не може бодай чесно назвати суму, яку вона виділяє на лікування апендициту? Не кажучи уже про включення апендектомії в гарантований мінімум, про який так довго нам всім розповідали.

Однак не треба вважати, що якщо з медіапростору прибрати газету «Вєсті», то нашим експертам не буде, де висловлюватися. У нас є інші газети, а головне у нас є журналісти, які, судячи з напору, також приймали активну участь в революції.

20 січня газета «День» друкує статтю під назвою Чому «засидівся» Квіташвілі? Читаючі такі статті завжди згадуються запитання цинічних київських обивателів: ось нащо ви робите цю революцію, ви ж не дасте собі ради.

Цитата зі статті: «У Києві планувався пілотний проект, та абсолютно нічого не зроблено. А чим далі, тим ситуація гірша. Приміром, автор днями шукав дитячого дерматолога для термінової консультації та огляду, раніше в районній поліклініці таких фахівців було двоє, зараз — жодного, на чималий спальний район Києва. Звісно, у цьому Квіташвілі не винен, але лише частково. Якщо раніше хоч імітували реформу, розповідали в міністерстві про підготовлені для неї законопроекти, то зараз — тиша, ідеальна».
У цьому абзаці вся медична «журналістика» і все «розуміння» реформи.

Ось хтось собі може уявити ситуацію, коли молода єврейка у 1942 році, блукаючи вулицями Варшавського гетто шукає вчителя музики для своєї дитини і будує плани по її вступу до мюнхенської вищої школи музики та театру? Зустрівши комісара гетто Гейнц Ауерсвальда, єврейська мама починає закликати комісара негайно прискорити реформи освіти і здивовано запитується у нього куди поділися два єврея, які вчили дітей грі на скрипці.

Мабуть, такої неадекватності важко собі уявити. Адже кожна єврейка якщо не знала, то бодай здогадувалася що гетто – це проміжний концентраційний табір для євреїв Польщі і Німеччини на шляху до табору знищення Треблінка. І якщо з вулиць Варшави кудись зникли два викладачі музичної школи, то, напевно, про їх долю не треба питатися у комісара гетто, тим більше не треба вимагати у нього активізації реформ.

Зникнення скрипалів – це сигнал для того щоб вирішувати питання фізичного порятунку, але ніяк не планів по вступу у музичну школу Мюнхена.

Але до деяких наших мам не доходять такі речі. Вони продовжують ходити по поліклініках у пошуках зниклих дитячих дерматологів, а потім прийшовши додому пишуть статті з вимогою активізувати реформи. Ні розуміння ситуації, ні відчуття небезпеки. Дивний ми народ.




Комментирование закрыто.