Сергій Дацюк: Майбутнє твориться не урядом, а сваволею

Сергій Дацюк, Українська правда

budushhee

Виступ на дискусійній панелі «Чи потрібно нам міністерство майбутнього? Стратегічне планування в економіці та політиці», Форум в Криниці-Здруй, Польща, 8-го вересня 2016-го року.

Теоретичні дослідження, публічні дискусії та революційна практика в Україні призводять до кількох важливих в контексті поставленого питання висновків. Пряма відповідь на заявлене питання – майбутнє лише при дуже особливих обставинах може бути інституціоналізоване державою.

Давайте визначимо, що таке майбутнє в соціальному контексті, тобто не майбутній час у формальному слідуванні за теперішнім, а робота суспільства з майбутнім у теперішньому. У футурологічним сенсі – майбутнє в теперішньому це лише те майбутнє, яке може впливати і змінювати сьогодення. Будь-яке інше майбутнє це мрії, припущення, уявні конструкції, які виробляються вузьким колом інтелектуалів і мало впливають на сьогодення.

Соціальне майбутнє це вироблена вузьким прошарком футуроінтелектуалів на основі футуродискусій в новому футуродискурсі і в процесі конкуренції різних форсайтів футуропрактика, яка створює футурошок.

Кожен з зі згаданих тут компонентів обов’язковий. Більше того, необхідні ще ряд умов для майбутнього у теперішньому.

Якщо в суспільстві немає вузького прошарку футуроінтелектуалів, тобто людей, які генерують інновації для майбутнього, нав’язують та підтримують в суспільстві дискусії про майбутнє, а також виступають експертами щодо масштабного впроваджування інновацій майбутнього, то ніяка робота суспільства з майбутнім неможлива.

Якщо в суспільстві панує прокрастинація, тобто є розмови лише про модернізацію та реформи, а домінує процес відкладання проблемних чи неприємних рішень, то майбутнє в теперішньому не може з’явитися.

Якщо в суспільстві панує нав’язлива толерантність, то в ньому неможливий футуродискурс, неможливі нові слова, які називають нові речі і нові явища чи правдиво означують наявні проблеми. Майбутнє завжди радикальне, воно не сумісне з толерантністю.

Якщо в суспільстві немає конкуренції різних державних, корпоративних і авторських форсайтів, то спроба будувати лише державне майбутнє приречена на невдачу.

Держава вже перестала бути локомотивом майбутнього. Держава ще подекуди може підтримувати породжені корпораціями та окремими інтелектуалами та їх колективами інновації, але вже неспроможна сама генерувати ці інновації. У держави самої немає перспективи існування, тому творити майбутнє для держави означає знищувати саму себе.

Тобто держава в принципі втрачає в найближчому майбутньому своє значення. Тому правильніше було б створювати інноваційні корпорації, футурологічні фабрики думки (Think Tank), стимулювати розвиток футурологічних дискусій, а не створювати міністерства.

Якщо ж футуродискусії і форсайти не виокремлюється в окрему сферу роботи з майбутнім (футуропрактика), то майбутнє виникає як непов’язане з цими футуродискусіями і форсайтами – чужа, несподівана, некерована, неконтрольована футуропрактика.

Нарешті, результатом і критерієм наявності футуропрактики є футурошок.

Футурошок це емоційне переживання безпосереднього (очевидного) зіткнення з майбутнім або у вигляді сприйняття оперативного бачення майбутнього, або у вигляді практичного контакту з недавно реалізованими футуроідеями, винаходами, відкриттями та інноваціями.

Таким чином, джерелом футурошоку, як його розумів Тоффлер, є повільна робота інститутів створення футурологічних уявлень і футурологічної картини світу (картини світу майбутнього або картини майбутнього світу) в масовій свідомості – (футуроонтології).

При цьому крім футурошоку, як показав час людства кінця XX і початку XXI століть, існує також і археошок, який є нічим іншим, як реакцією на масову примусову архаїзацію тієї чи іншої країни-цивілізації або навіть декількох цивілізацій. У цьому сенсі археошок цілком може бути свідомо і стратегічно використаний для придушення або гальмування футурошоку.

Якщо у Тоффлера футурошок є негативним переживанням, то для повноцінної роботи з майбутнім потрібно переглянути емоційне забарвлення цього переживання.

У роботі футуролога футурошок є позитивним відчуттям, яке супроводжує футурорефлексію. Все несподіване, незвичайне, яке виникає в процесі футурорефлексії, орієнтується на футурошок, сприйняття якого фіксується, вітається, розвивається.

У запропонованій темі передбачається, що публічна політична програма, з якою політики перемагають на виборах, містить майбутнє. Це дуже рідко так буває. Чесно кажучи, таке буває лише в ситуації глибокої кризи або в ситуації війни, коли люди і так на межі виживання, і вони готові на будь-які глибокі зміни.

Якщо в нормальний мирний і некризовий час політик буде дійсно говорити про майбутнє, то він повинен буде неминуче викликати футурошок у суспільства. Нормальні обивателі не люблять футурошоку, і такий політик ніколи не переможе на демократичних виборах.

У політика на виборах повинна бути команда футуроінтелектуалів, які займаються майбутнім. Ця команда повинна заздалегідь розгорнути в суспільстві футуродискусії. Окрім того, повинно бути конкурентне середовище різних форсайтів – державних, корпоративних, індивідуально-авторських. Футродискусії повинні супроводжуватися спеціально відокремленою футуропрактикою із здійсненням різних форсайтів. Тільки в такому разі може бути успішним Міністерство майбутнього.

Але саме в такому разі Міністерство майбутнього і не дуже потрібне, бо майбутнім може займатися лише суспільство в цілому – групи інтелектуалів, корпорації, окремі винахідники і мислителі. Якщо цього немає, то саме по собі створення Міністерства Майбутнього нічого не дасть.

В Україні 22 квітня 2015 року була створена Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з питань майбутнього. 13 травня 2016-го року ця комісія припинила своє існування без вагомих наслідків роботи. Україна, яка займається прозахідними реформами та квазімодернізацією на замовлення олігархічних груп, в принципі не потребує якого-небудь інституту з питань майбутнього, бо він одразу вступає в протиріччя з зовнішнім управлінням і олігархічним диктатом.

Чи може Європа відважитися на роботу з майбутнім? Судячи з масштабного процесу прокрастинаціії в Європі, яка стимулюється археошоком від Росії, Європа поки що не може ані вдатися до якихось масштабних інновацій, ані розгорнути дискусії про майбутнє, ані започаткувати революційну футуропрактику. В такому стані Європу чекає застій і, скоріш за все, війна. Навіть здавши сьогодні Україну Росії, як це Європа робить, вона отримує дуже мало часу, який не зможе використати для прориву в майбутнє.

Міністерства майбутнього, хай навіть вони будуть створені у кожній європейській країні, не вирішують цю проблему. Це проблема ситого, задоволеного, хоча і переляканого останнім часом громадянського суспільства Європи. Це проблема європейських інтелектуалів, щодо існування яких останнім часом великий сумнів. Європейський креативний клас є, а от європейських інтелектуалів майже не лишилося.

Найголовнішим для майбутнього в теперішньому є називати нові речі і нові явища новими іменами, а для опису нових реальностей формувати нові дискурси. Нема нового дискурсу – нема роботи з майбутнім. І от саме це не може зробити жодне міністерство і жоден державний інститут. Наука ж може лише досліджувати нові дискурси, але не творити їх. В кращому разі наука може оновлювати лише власний науковий дискус, і то дуже обмежено.

Найбільше Європа потерпає сьогодні від неспроможності називати свої проблеми жорстко і прямо, від нездатності творити нові слова для нових сутностей. Європа перестала творити нові дискурси, і тому вона в принципі неспроможна бачити майбутнє, і створені міністерства їй в цьому не допоможуть.

Щоб змінити ситуацію, потрібні європейські середовища комунікації, які не толерують статусні комунікації, які спрямовані на творення нових дискурсів, на творення нової філософії і нової гуманітаристики загалом. Поки що я не бачу таких середовищ. Навіть в революційній Україні не вдається досягнути їх тривалого існування.

Майбутнє не підлягає адміністративному управлінню. Майбутнє твориться навіть не свободою. Майбутнє твориться сваволею.

Джерело: Українська правда




Комментирование закрыто.