Чому Україна ближче до Папуа Нової Гвінеї, ніж до Європи

Олександр Бобик, для "Хвилі"

Индейцы

Будь-які проблеми в будь-якій системі є свідченням, в першу чергу, вад її ідеології. Будь-яке суспільство іде не туди, не так і не в тому темпі насамперед тому, що в його теоретичну основу закладені хибні уявлення. Саме тому справжні творці майбутнього основну частину своєї первісної активності спрямовують на всебічні теоретичні пошуки, і не заспокоюються доти, доки нагромаджені знання не вилаштуються в струнку загальну схему.

Вони, як правило, стоять осторонь, коли маси майданують, і чекають, коли ці маси виявлять запит на щось толкове…

Перспективні сильні світу цього прагнуть пізнати істину, тоді як актуальні – її заперечити…

Якщо запитати пересічного українця щось про його країну, то він наголосить, що українські жінки – найкрасивіші, землі – найплодючіші, клімат – найкращий, пісні наймелодійніші, а самі українці – найстарший народ у світі і, як носії великої генетичної спадщини і унікальної культури, відповідно – в усіх сферах най…

З точки зору сприйняття навколишнього світу, для сучасних українців (як народу в цілому) є характерним аборигенне мислення, яке характеризується закритим інформаційним простором. Це породжене, в першу чергу, неспроможністю осягнути інформаційні конструкції, якими живуть більш цивілізовані суспільства…

Кожна людина діє в межах певного інформаційного поля, що є синтезом тієї інформації, яку вона здатна засвоювати та обробляти.

В цьому сенсі аборигени – це люди, в яких всі потенції черепної коробки повністю використані, тому всі їхні уявлення й ритуали доведені до досконалості в межах їхнього рівня цивілізації; однак осягнути критичну масу нової інформації, необхідну для якісного стрибка, аборигени вже не спроможні.

Навіть потрапивши в найбільш цивілізоване суспільство, аборигени не засвоюють усіх його досягнень, а бачать лише те, що спроможні побачити.

В аборигенів є можливим лише кількісний розвиток, вони здатні опановувати, скажімо, технічні досягнення передових народів, але не можуть створити суспільну систему, яка могла б самостійно продукувати такі речі.

При цьому проблемою є не технологічна сторона питання, а саме загальні можливості суспільства.

Відповідно, народи-аборигени завершують свій історичний розвиток і випадають в осад на постійний режим старіння у своєму замкнутому світі, тоді як прогрес людства проходить через динамічні нації, наче поїзд-експрес повз якутські села…

Аборигенне мислення можна описати на прикладі рибини в озері, яка свято вірить в те, що в межах озера вона – найкраща, найрозвиненіша і найдосконаліша, а поза межами озера життя в «нормальному розумінні» не може бути в принципі.

При цьому мірилом своєї виключності рибина обʹєктивно і заслужено, на основі раціонально осмисленої доступної їй інформації, вважає своє домінантне становище відносно інших мешканців озера.

В цьому сучасні українці є ближчими до папуасів, ніж до, скажімо, білих жителів Австралії.

Для «щирого українця» таке порівняння саме по собі здатне викликати емоційний шок, однак, скажімо, за рівнем сприйняття корупції (за даними авторитетних міжнародних організацій), мешканці України наразі знаходяться між жителями Папуа і Папуа Нової Гвінеї.

Рівень сприйняття корупції можна вважати інтегральним показником здатності до усвідомлення абстрактних соціальних конструкцій.

Чому українці виправдовують корупцію у власній державі?

Тому що не здатні зрозуміти, як функціонує сучасна держава, відтак – вплинути на її формування, а тому – добитися ефективного виконання суспільно важливих функцій її представниками.

І судячи з того, що дана ситуація регулярно породжує «майдани», ця нездатність носить обʹєктивний, тобто – генетичний характер.

Самі «майдани», які наразі суспільною свідомістю в Україні сприймаються як вияв високої ідейності та культури мас, не є ні оригінальним українським феноменом, ані навіть унікальним явищем в сучасному світі.

Скажімо, в Центрально-Африканській Республіці традиційна зміна влади також відбувається через «майдан», і народний лідер на хвилі демократичного піднесення стає президентом. Прийшовши до влади, цей лідер обростає корупцією і змінює закони під себе…

Рано чи пізно це завершується «майданом»…

В силу більшої відшліфованості алгоритму («майдани» в ЦАР ввійшли в політичну практику років на 20 раніше від України), тамтешні борці за демократію набагато оперативніше переходять до збройних сутичок, спалювання казарм та розграбунку крамниць, але на загальну схему процесу це не впливає…

Відповідно, якщо порівняти, скажімо, Швецію і Україну в традиціях здійснення державного управління, то можна зробити висновок, що «майдан» – це найбільш примітивний варіант цієї діяльності, й покликаний до життя тільки тому, що основна маса електорату обʹєктивно неспроможна оволодіти більш досконалими методами.

В сучасному українському трактуванні основним показником розвитку нації є її «цивілізованість», що, як усяке неусвідомлене явище, набуває універсальних форм всезагального мірила цінностей.

І зрозуміло, що українці за цим показником, з точки зору самих українців, – якщо не най… у світі, то – точно не поза межами першої трійки лідерів…

А між тим, поняття цивілізації в сучасній науці має конкретні формулювання і, відповідно, є відносним параметром, що достатньо легко визначається.

Відсутність розуміння цього має наслідком когнітивний дисонанс у всяких фундаментальних дослідженнях, особливо при контакті з більш розвинутими народами, і неможливість коректного визначення ні свого місця у світі, ні власного шляху в історії…

Коли починалася європейська колонізація Північної Америки, тамтешні аборигени знаходилися на найвищому, з їхньої точки зору, рівні цивілізації.

Деякі племена знали землеробство і скотарство, деякі навіть мали писемність…

Особливо слід відзначити високе суспільне становище жінки: в індіанських племенах рід і успадкування землі ведуться по матері, жінки відповідають за основні магічні ритуали, відповідно, саме вони є основою племені, причому – обʹєктивною, тоді як вождь є всього лише виборним представником його інтересів…

Першими білими на північно-американській землі були місіонери. З точки зору індіанців, місіонери були ідіотами, яких можна було практично безкарно грабувати і вбивати.

Після місіонерів прийшли авантюристи…

Авантюристи активно вживали спиртне, слабо орієнтувалися в моральних забобонах й у вирішенні своїх проблем покладалися в основному на зброю. Архетипно вони нагадували «ополченців» сучасного Лугандону.

Після авантюристів прийшли крамарі.

Крамарі взагалі не страждали химерами сумління й умудрялися без зброї «віджати» в аборигенів те, що авантюристам не вдалося відвоювати.

Відповідно, коли на американській землі зʹявилися люди, яких ми звично називаємо «цивілізованими», індіанців там вже можна було побачити хіба що в резерваціях…

З точки зору пересічного вождя сучасного індіанського трайбу, що намагається всучити туристам сигарети і сувеніри місцевих умільців, білі люди є примітивними, лінивими й позбавленими всякої культури і моралі.

Найзадрипаніше індіанське племʹя дасть велику фору будь-якому білому місту в сенсі традицій, історичної памʹяті, легенд, міфів, обрядів, ритуалів, правил поведінки, моральних канонів, розуміння природної гармонії, містики, вміння вишивати бісером і плести коси, а також – готувати традиційні страви і виживати в умовах дикої природи.

Якщо виходити з уявлень індіанського вождя, то рівень цивілізованості його племені настільки далеко переважає межі сприйняття білих людей, що останні повинні падати ниць і боятися підвестися, побачивши будь-якого індіанця.

Таке ставлення практично реалізувалося на початках колонізації…

Оскільки така точка зору дещо суперечить українським підходам, мусимо визначити обʹєктивні параметри поняття «цивілізованості».

Очевидно, що «цивілізацію» не слід плутати з такими речами як «матеріальний рівень життя», «культура», «традиції», «древність роду», «моральність» і т.п., оскільки у випадку такої підміни понять вождь з лісів Полінезії може виявитися вінцем розвитку людства (вони, принаймні, в цьому твердо переконані).

Слово «civil» походить від латинського терміну «civitas», що означало громадянина, обʹєднаного з іншими громадянами через формальний закон.

Тобто: члена суспільства, побудованого на обʹєктивному законі.

Суспільство як форма існування людини виникло внаслідок поділу праці.

Первісним поділом праці прийнято вважати землеробство і скотарство, хоча це правильно тільки з точки зору вивчення народного господарства.

З цивілізаційної точки зору, суспільство зʹявилося тоді, коли виник розподіл обовʹязків і повноважень між мужчиною та жінкою, і уможливився моногамний шлюб.

В результаті чого виникла сімʹя – система вищого порядку і вищого рівня ефективності, в якій окремі люди стали елементами з відповідними обовʹязками і сферами спеціалізації.

Саме сімʹя стала виключною стратегією людини, що дозволила малопристосованій до життя в природніх умовах істоті завоювати весь світ…

Отже, поділ праці відбувається на основі спеціалізації та кооперації, внаслідок чого член цивілізованого суспільства стає вже не «самодостатнім» індивідом, а елементом системи вищого порядку, відповідно, його ментальність будується вже на основі образу суспільства з усіма відповідними правами і зобовʹязаннями.

Обʹєктивний закон оформляє це все легально, а рівень практичного дотримання цього закону визначається рівнем усвідомлення громадян.

Спеціалізація та кооперація дають можливість кожному індивіду концентруватися саме на тій діяльності, в якій він найбільший мастак, від чого виграє кожен член спільноти. При хорошому усвідомленні суспільних взаємозвʹязків спеціалізація на сфері своїх талантів стає не тільки правом, але й обовʹязком кожного.

Коли ніхто не лізе туди, чого не може робити краще за інших, але кожен очікує від талановитого воїна, скажімо, що він без зайвих пояснень виконає свій обовʹязок у критичній ситуації.

Тому в досконалому суспільстві кожен його член мислить розумом найрозумнішого й бʹється силою найсильнішого.

Цим суспільство відрізняється від стада, де жодного поняття обʹєктивної спільноти не існує, і кожен бореться за виживання в індивідуальному порядку.

За А. Смітом, саме поділ праці, піднявши її продуктивність, створив умови для розвитку суспільства.

З кожним новим витком цивілізації відбувається нова хвиля поділу праці, новий якісний стрибок спеціалізації та кооперації, нове зростання продуктивності праці, внаслідок чого передове суспільство піднімається на якісно вищий рівень складності та ефективності.

Це все легалізується новим законодавством і стає таким чином формальним фундаментом суспільних стосунків.

Відповідно, усвідомлення суспільних конструкцій громадянином стає необхідною умовою для життя в цивілізованому суспільстві.

І саме генетична здатність цього громадянина, вірніше – конституційної більшості громадян якої-небудь країни, до усвідомлення стає основним фактором, що визначає динаміку та межі цивілізаційного процесу в цій країні.

Отже, ми можемо вивести критерій оцінки рівня розвитку цивілізації: з двох суспільств ceteris paribus більш цивілізованим слід вважати те, в якому є вищими показники спеціалізації та кооперації.

За цим критерієм сучасну Україну таки справедливо буде віднести до типово аборигенних країн десь між Папуа і Папуа Новою Гвінеєю…

Росію, з її ядерними ракетами, дурнями та дорогами, можна поставити десь посередині країн світу, тоді як США і більшість країн Європи є ближче до вершини цього списку…

І лише такі країни, як Японія чи Швейцарія, можуть претендувати на звання по-справжньому цивілізованих…

Оскільки спеціалізація та кооперація множать сили в геометричній прогресії, то основний закон історії гласить, що більш цивілізовані народи перемагають менш цивілізовані.

Якщо мова іде про культурні стосунки – більш цивілізований народ «окультурює» аборигенів через свою мову, технології, соціальні принципи і т.п.

В минулому це називали «цивілізаторською місією», що у світлі актуальної демографії вважається неполіткоректним…

Цей процес може бути активним – у випадку анексії динамічною державою території, населеної аборигенами – чи пасивним – при формальній незалежності останньої.

Очевидно, що кожен народ прагне до самостійності, тому будь-яка імперія валиться, як тільки цивілізаційна роль нації-цивілізатора слабне нижче певного рівня.

Відхід «цивілізаторів» з аборигенних територій, як правило, означає зупинку динаміки розвитку для останніх…

Взаємостосунки цивілізованої нації і аборигенів можна розглянути на основі прикладу взаємодії людей і собак.

В сучасному цивілізованому місті доглянуті породисті собаки ведуть себе зразково не тільки для тварин, але й для людей. Однак, це є наслідком безперервного впливу на них з боку людей, які систематично, регулярно і послідовно винищують безпородніх та дресують, доглядають і схрещують найбільш породистих.

Це жорстоко, це негуманно, але це дає результат.

Якщо ж люди раптом зникають з такого міста, то більшість собак, отримавши омріяну волю, швидко гинуть, а ті, що залишилися, втрачають навики культурної поведінки та ознаки породи вже в наступному поколінні.

Звчиайно ж, люди – не собаки, і тому мають право самі визначати свою долю, але описану схему можна спостерігати доволі регулярно…

Можливо, когось сильно зденервує теза про нижчий рівень цивілізованості українців порівняно з росіянами (повторю: йдеться не про гуманізм і культуру, а саме про конкретні параметри суспільної спеціалізації та кооперації), але історія незалежності України на сьогодні найбільше нагадує історію Південно-Африканської Республіки, а не, скажімо, Східної Німеччини.

Отже, говорячи про наших баранів, примітивніша з точки зору рівня розвитку цивілізації країна в принципі не може виграти змагання з більш цивілізованою, якщо немає вирішальних зовнішніх факторів.

Стосовно сучасної України це означає, що вона може наразі сподіватися лише на те, що закордон їй допоможе, причому – вирішальним чином, або що росіянам надоїсть захоплювати чужі території, або що вони вимруть природнім шляхом, але тільки не на те, що вона зможе виграти війну самостійно.

І в будь-якому випадку не варто плекати ідей про те, що ця Україна колись стане своєю в цій Європі.

Щоб створити щось суверенне на її території, потрібно вийти за межі існуючої системи й сформувати суспільство на вищому якісному рівні.

Але для цього потрібні абсолютно нові люди, іншого генетичного складу, іншого рівня мислення та, відповідно, з абсолютно іншим ставленням до надбань українства.

І цих людей повинна бути критична маса…

Якщо б такі люди навіть і зʹявилися (що в історії є достатньо рідкісним і помітним феноменом), то відразу ж виникне питання: а куди подіти всю наявну масу аборигенів, які докладуть усіх зусиль, щоб захистити «надбання»?

Чи може собі хтось зараз уявити в Європі щось подібне до колонізації Північної Америки?

Отже, щоб на території сучасної України виникла дійсно модерна держава, потрібно, щоб творці цієї держави були готовими до протистояння з усім світом, особливо з тими країнами, які визначають в ньому правила гри.

А це означає, що вони мали б бути спроможними досягнути якісно вищого рівня цивілізації, ніж в Америці та Європі…

* * *

Дана стаття, швидше за все, викличе бурхливе несприйняття в «щирих українців», проте – істина вартніша.

А прихильникам теорії про виключну «цивілізованість» сучасних українців можна задати одне запитання: чому підконтрольна їм країна йде не туди, не так і не в тому темпі?

Відповідь можна пошукати в перших абзацах цієї статті…




Комментирование закрыто.