З кожним днем на Донбасі більшає диверсантів підготовлених у Російській федерації. Незабаром, їх кількість збільшитися настільки, що зможемо отримати не один Слов’янськ. І сил блокувати велику кількість окупованих бойовиками міст ми просто не маємо. Вихід буде один – зачищати міста наявним військовим озброєнням, включаючи літаки і важку артилерію.
Що неодмінно призведе до значних жертв серед цивільного населення. Зупинити ворогів на кордоні, щоб не дати їм концентруватися на Донбасі, теж важко. Адже з наявними проблемами у прикордонників, а це в першу чергу корупційний спадок, додається блокування охоронців на кордоні зі всіх сторін. По суті, на сьогодні захисні споруди на митницях розвернуті вже до України, а не в сторону Росії, бо знаходяться вони в блокаді. А велика кількість бойових угруповань, що діють на Донеччині та Луганщині, не дають так просто прислати допомогу прикордонникам. Адже кожний конвой може раптово бути атакований бойовиками, що призведе до загибелі багатьох солдат та офіцерів.
Отже, зі збільшенням ворожого елементу, буде відбуватися ескалація конфлікту та небезпека тільки поглиблюватиметься. В найближчому майбутньому це може перейти ту грань, коли кількість загиблих при намаганні виправити ситуацію буде катастрофічною. Зупинити на кордоні бойовиків ми на сьогодні, з наданих причин, ще не можемо. Єдиний вихід з ситуації – введення військового становища, що дозволить взяти під контроль регіон та забезпечити стабільний тил українським прикордонникам. Варіант здачі Донбасу РФ або створення з нього буферної зони, як бажає деяка частина української громадськості, є виключно теоретичним. Що на практиці створює проблем набагато більше, ніж при утриманні цього регіону. Це і велика кількість біженців, на яку треба буде виділяти значні кошти, це і потенційна гаряча точка, від якої Україна не позбавиться. А на ній будуть формуватися контрреволюційні сили, на зразок Харкова у роки визвольних змагань 1917-20 рр. Тому українська влада обирає варіант захисту Донбасу. А вже наближений до нового президента політик Роман Безсмертний, заявляє про варіанти адаптації Донбасу з розділенням його на декілька областей.
Отже, нагальність якнайшвидшого введення військового стану усвідомлює українське керівництво. Для цього, як ми бачимо, українська армія та національна гвардія починають стягувати в Донбас великі сили. Сьогоднішні атаки на Донецький аеропорт пов’язані саме з цим. Адже тут починають стягувати повітряним шляхом військові ресурси. Таке саме відбувається і на кордонах Донбасу з Дніпропетровщиною, Запоріжчиною та Харківщиною. Також, ймовірно, сили концентруються у великих аеропортах Донецької та Луганської областях та деяких їхніх містах.
Процес накопичення військових сил потребує достатнього часу, тому останнє засідання ВР не прийняла введення ВС. Це буде неодмінно зроблено у випадку здійснення усіх підготовчих заходів. А вони надзвичайно об’ємні. Для розуміння назву приклади, що розкривають складність самого процесу введення військового становища. Дослідник Петров у книзі «Механізми державних переворотів» каже, що аби взяти під контроль таке місто, як Східний Берлін з населенням в 1986 році в 1 млн. 236 тис. чоловік, уряду НДР треба було розмістити в ньому не менше 50 тисяч військовослужбовців. А в 1989 році в Пекін китайське керівництво ввело більше 10 армійських дивізій – до 150 тисяч чоловік з урахуванням сил безпеки та міліції. Щоб ввести ВС в Баку в кінці існування СРСР, генерал Колєсніков провів часткову мобілізацію резервістів в Північнокавказькому окрузі.
Тобто, для введення військового становища, українські силовики мають нараховувати як мінімум 50-т і більше тисяч особового складу. Звісно, не весь Донбас став бунтівним. Більш того, на сьогодні активних сепаратистів не так і багато і всі вони зосереджені в конкретних точках, про які безумовно знають наші силовики. Населення регіону досить розгублене і не об’єднане однією ціллю, особливо після пару місяців анархії та вже відкритого мародерства. Тому від 50-ти до 100 тис. військових різних родів військ та відомств буде достатньо для введення ВС.
Така кількість силовиків потрібна і для перестороги вторгнення «миротворчих» сил з боку РФ. Якщо Україна спроможеться наростити великий боєздатний контингент на Сході країни, то можливість відкритого військового конфлікту буде значно зменшена. Адже воювати з належним супротивником потрібно надзвичайно довго і вимагатиме неабиякої кількості людських та грошових ресурсів.
Виходячи з вищесказаного, скоро коло Донбасу та в ньому самому буде сконцентровано достатньо сил для введення ВС. І як тільки це буде зроблено, у ВР подадуть відповідне прохання. Тільки таким чином можна нарешті закрити кордон від бойовиків, котрі через нього прориваються. В інакшому випадку, як було сказано, процес може мати надзвичайно важкі наслідки, схожі на велику пожежу, що може перекинутись на іншу частину України.
