Убивці реформ

Віктор Андрусів, виконавчий директор Українського інституту майбутнього, "Хвиля"

sur02

Політика – це мистецтво можливого, все що не є можливим — не є політичним, — писав Норберт Нойгауз. Але українські політики прихильники, зовсім іншого автора –Г. Лебона, який в свою чергу писав: « Головним фактором еволюції народів ніколи не була істина, а завжди була омана». За дивним збігом обставин Лебон був настільним автором Леніна, який продав людству найжахливішу оману. І сьогодні свідомі і несвідомі послідовники Лебона дуже часто вдаються до ленінських методів. Справа в тому, що продати ідею комунізму було не просто, пояснювати, що це новий тип соціальних відносин заснований на спільній власності та плануванні – не виглядає зрозуміло. Але коли сказати людині, що комунізм – це політика при якій люди мають все і нічого за це не платять – хто не купиться на таку ілюзію?

Продаж суспільству ілюзій дозволяє отримати швидкі дивіденди: мобілізацію підтримки, ресурсів, перемоги на виборах тощо. Але по – факту швидкі дивіденди ведуть до швидких втрат. Вже за короткий час закоханий в ілюзію натовп починає ненавидіти її авторів, які неспроможні показати швидкі результати. Бо, як відомо, від любові до ненависті один крок. Таким чином, влада отримана обманом, за короткий час втрачає підтримку і довіру, яка переходить до інших гравців, і змушена витрачати на політичну боротьбу більше енергії і зусиль ніж на впровадження змін. І тут у влади завжди два можливі шляхи: перший – реалізація терору з усуненням всіх незгідних, або другий – продовження продажу нових ілюзій. Нажаль, історія доводить, що успіху можна досягнути тільки в першому випадку, в другому максимум відтягнути падіння.

Ілюзії та їх носії є найбільшими вбивцями реформ. Декларування нереалістичних цілей має наслідком їх не виконання і втрату підтримку. Намагання виправдати ситуацію «попередниками», «ворогами», «саботажем» — ніхто не зрозуміє, оскільки про ці речі наперед не повідомлялось. Коли обіцяють «світле майбутнє для всіх», то не розповідають хто в ньому буде чистити каналізацію. А хтось таки буде.

Надуті бульбашки ілюзій є причиною колосального розчарування суспільства 3 роки після Майдану. І хоча насправді Україна проходить безпрецедентний період реформ в своїй історії, і це відзначають на Заході, в порівняні з надутими очікуваннями суспільству здається, що змін не має. Як наслідок, тотальна недовіра до державних інституцій, до політиків старих і нових, змушує витрачати колосальний запас енергії на взаємне протистояння і боротьбу за владу, замість реалізації реформ. Зрештою, саме надування ілюзій призвело до того, що політичний клас втратив підтримку як такий. Так, за результатами свіжих опитувань сукупний рейтинг всіх політичних сил складає 65% (дані Разумкова від всіх опитаних), з яких ті сили які проходять до парламенту набирають всього 34,3% (30% розпорошені по інших партіях). Довіра до державних чиновників взагалі на межі плінтуса – 11%. Наскільки ефективно можуть працювати політики і державний апарат в умовах, коли їм ніхто не вірить – питання риторичне.

Буквально на днях почала лопатись одна з надутих бульбашок реформ – нова державна служба. Кілька місяців назад уряд запустив конкурс на нові директорати. І хоча інсайдери знають, що великою мірою цей конкурс мав на меті працевлаштувати чимало експертів різних проектів, які вже працювали на уряд, від надування ілюзій втриматись не могли. Один за одним по всіх комунікаційних каналах почали лунати фанфари про набір «реформаторів», про «нових агентів змін», «нову кров» і тому подібний пафос. І ось перші результати Міністерства освіти викликають шок – з набраних нових аж 1 особа, всі решта діючі держслужбовці міністерства. І можливо ці результати зовсім непогані, а ці люди вже тривалий час намагаються щось змінити, в міністерстві яке загалом показує динаміку до змін. Але якщо ми співвіднесемо цей результат з надутими обіцянками – то виглядає це відвертим кидаловом. Який наслідок цього кидалова? Ніхто більше не думає, що директорати щось змінять. Рівень недовіри до структур, які ще не запрацювали впав до плінтуса. А це автоматично означає не сприйняття результатів їх майбутньої роботи.

Буквально на очах нам надувають ще одну бульбашку – антикорупційний суд. Людям прямо і непрямо намагаються нав’язати думку, що коли створять антикорупційний суд, то всі обвинувачені НАБУ зразу будуть сідати в тюрму. Це чистісінька ілюзія тому, що навіть найсвятіший антикорупційний суд буде змушений відпускати Насірова, Розенблата, Авакова, Каськіва під заставу, бо це передбачено законодавством. А далі будуть тривати складні безкінечні судові тяганини. Дорогооплачувані адвокати будуть вибивати з процесу докази отримані з порушеннями, затягувати справу тощо. І на посадку корупціонера можуть піти роки, якщо вона взагалі відбудеться. І надувачі бульбашки це чудово розуміють. Але вони довіряють Лебону, і бояться, що якщо скажуть правду ніхто не захоче створювати антикорупційний суд. Тому вони вибирають швидку смерть суду після його створення, а саме це і відбудеться з першими хто вийде під заставу.

Чи можлива альтернатива цьому «надувальтельству», чи можна впроваджувати реформи не продаючи людям ілюзій? Так, можна. Це значно складніше ніж продавати комунізм, але це про формування сталої, а не миттєвої, підтримки. Замість того, щоб комунікувати «світле майбутнє» треба комунікувати «дерево результатів». Що це таке? Дорога до великого успіху складається з малих перемог і результатів, тому потрібно комунікувати ті результати, які дає конкретне рішення. Скажімо щодо антикорупційного суду потрібно чітко пояснювати людям, що цей суд має дати наступні результати: 1. швидкий розгляд справ 2. незалежність від впливу старої судової системи. Далі треба пояснити, що ці дві складові дуже важливі в боротьбі з корупцією, оскільки розблокують роботу НАБУ і САП, створять страх покарання у корупціонерів тощо.

Так, такі меседжі виглядають не дуже привабливо, і точно їх буде складніше комунікувати. Легше сказати буде суд – всі будуть сидіти. Але різниця полягає в тому, що в першому випадку людям продають «солодку брехню», а в другому піднімають їх рівень свідомості. Люди, які мінімально розбираються в ситуації, будуть довше довіряти рішенням, ніж люди, які були обдурені. Така комунікація – це є боротьба з совком, який продовжує чекати комунізму тільки в іншій формі. Зрештою, не може відбутись жодних реформ, коли не реформується свідомість громадян.

Україна на сьогодні схожа на ярмарку ілюзій, в якій старі і нові політики, громадські активісти, бізнес тощо, змагаються в пропозиції простих рішень. Кожен кричить дивіться треба зробити раз – і всі заживемо. Це призводить до того, що рівень свідомості суспільства крутиться навколо 5.10, долар по 8, Юліна тисяча, «стабильность и благополучие», жити по-новому ….¸тоді як в тій же Німеччині під час кризи 2008 року більшість громадян підтримувала підвищення податків, щоб вийти з кризи. Не може бути «раз» в справі реформи країни, адже мова йде про складну систему відносин, яка потребує відповідного рівня знань і розвитку. Всі просто хочуть швидше продати свою ілюзію в обмін на владу, не розуміючи, що таким чином завищені очікування знецінять будь-які їхні реальні зусилля в напрямку змін.

Не вірите? Спитайте у Віктора Ющенка.




Комментирование закрыто.