Тарас Березовець в ООН: «Гібридна війна — хто наступний?»

Тарас Березовець, Український Інститут Майбутнього

Тарас Березовец6

Співзасновник «Інституту майбутнього» Тарас Березовець виступив на засіданні Ради безпеки ООН 31 березня 2017 року з доповіддю відносно гібридної війни, яку веде сьогодні Росія проти України та Заходу.

Сьогодні ми повинні обговорити те, що стосується кожної людини на землі. Між вами і моєю батьківщиною Україною 4600 миль, що створює ілюзорне відчуття безпеки, незважаючи на гібридну війну та її наслідки. Ви тамільярди інших людей 24 години на добу можете он-лайн спостерігати за нею із затишних кабінетів, і все одно будете обмануті.

Тому що, як говорив Уїнстон Черчілль, «у воєнний час правда настільки цінна, що її завжди повинна супроводжувати брехня». Коли я прибув до цієї прекрасної та яскравої столиці світу, недалеко від станції Пенн, то побачив величезний цифровий щит з рекламою найвпливовішої газети у світі The New York Times. І вона мене вразила фразою «Правду складно впізнатися, правду складно знайти, правду складно чути, у правду складно вірити, правду складно прийняти, правду складно заперечувати, зараз правда важливіше, ніж будь-коли».

І повірте мені, цінність правди в сучасних військових конфліктах з їхньою гібридною природою, не можна недооцінювати. Ці нові війни, як їх колись назвала професор Лондонської школи економіки Мері Калдор, породжують новий гібридний світ, а точніше – світопорядок. Поняття гібридної війни можна витлумачити як модель війни, за якої ховається її військовий характер і участь у ній держави.

Аналізуючи цю війну, ми бачимо, що за багатьма параметрами вона є унікальною, оскільки містить вигадані причини від розпалювачів конфлікту, брехня на початковому етапі, масовану національну й міжнародну пропаганду, терор, дезінформацію, економічний тиск на ворога та падіння морального духу громадян країни-агресора, посилене постійним представництвом у Раді безпеки ООН. Проводячи незаконну війну, країна завжди використовує слабкість міжнародного права. Більш того, вона робить це не лише під час двосторонніх переговорів, вона використовує слабкість Ради безпеки ООН, зловживаючи правом вето постійного члена. Ми бачили цю гордовиту поведінку у 2008 році, коли російські війська без причини атакували Грузію, і в 2014 році, коли російські «зелені чоловічки» з’явилися в Україні. В обох випадках усі заяви були відкинуті.

Кремль поважає лише силу й переговори з ним можна вести лише з позиції сили та міжнародної солідарності

Головна мета гібридної війни – існуючий світопорядок, заснований на верховенстві права. Геостратегічна мета згаданих операцій – повернення статусу наддержави йі повернення світу до реалій ХХ століття з риторикою класичної прагматичної політики з зонами впливу та боротьбою систем. Для Росії і Президента Володимира Путіна анексія українського Криму була свого роду священною дією, як сказав сам російський лідер. Для Путіна так званий пост-Ялтинський світ, який з’явився в Лівадійському палаці в 1945 році, коли американський, британський і радянський лідери погодилися побудувати післявоєнний світ, став ідеєю фікс.

Не дивно, що в 1991 році, коли пост-Ялтинський порядок звалився разом з СРСР, російська верхівка була засмучена й почала будувати змову з метою зміни світопорядку. Путін у 2010 році сам заявив: «Хто не шкодує про розпад СРСР, у того немає серця».

З цієї точки зору, українські події 2013-2014 року, коли був повалений корумпований режим Віктора Януковича, стали особистою трагедією Володимира Путіна. На його думку, те, що почалося на Ялтинській конференції в 1945 році, завершилося 70 років по тому анексією Криму. В недавній статті для The Guardian міністр закордонних справ України Павло Клімкін вірно вказав: «Повернення до СРСР і відновлення Російської імперії стали нав’язливою ідеєю Кремля».

Крім того, він сконцентрувався на трьох основних ключових моментах, необхідних для розуміння того, що рухає Росією. Перший – «русскій мір»: філософія радянських часів, у центрі якої впевненість, що Україна – це частина Росії. Використання гібридних форм ведення війни дозволили Росії не лише анексувати Крим і вторгнутися на Донбас з підконтрольними їй силами, а й звернути увагу на інші пострадянські республіки, намагаючись дестабілізувати ситуацію й розділити Трансатлантичний союз. При цьому «русскій мір», як вихідна концепція російського втручання, може бути природним і навіть привабливим для деяких жителів колишніх радянських республік і східноєвропейських країн.

По-друге, гібридні методи ведення війни об’єднують військову агресію з витонченою пропагандою, маніпуляцією на виборах і навіть спробою державного перевороту. Останні приклади ми бачили у Франції, США та Чорногорії.

У лютому Франція попередила Росію про втручання у вибори: «Досить побачити якому кандидатові «русскій мір» Марін Ле Пен або Франсуа Фійону – Росія виявляє підтримку під час французької передвиборчої кампанії, – сказав місяць тому міністр закордонних справ Жан-Марк Еро. – У свою чергу проєвропейський кандидат Еммануель Макрон піддався кібератакам. Таке втручання в політичне життя Франції неприйнятне, і я засуджую його». Ці слова належать до передбачуваної причетності Росії до втручання в американські вибори. Силові відомства США вже звинуватили російську розвідку в зламуванні електронної пошти американських політиків.

У Чорногорії Росія ймовірно планувала вбивство прем’єр-міністра Міло Джукановича й повалення його уряду в жовтні 2016 року. Вбивство прозахідного лідера й атака на парламент Чорногорії планувалися в день виборів, у жовтні 2016 року, за підтримки та благословення Москви, щоб саботувати план вступу країни до НАТО. Докази, зібрані в Подгориці, показують, що план повалення Джукановича повинні були здійснити «націоналісти з Росії», «але нам також відомо, що до цього причетні й державні органи Росії», — сказав 20 лютого 2017 року спеціальний прокурор країни Мілівойє Катніч. Як завжди, Кремль активно заперечував причетність. Прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що адміністрація Путіна відхиляє «безвідповідальні» звинувачення прокурора.

Щорічний бюджет на внутрішню та міжнародну пропаганду Кремля досягає $ 1.5 млрд., із них $ 220 млн. у рік витрачається на всесвітню станцію Russia Today і ще $ 120 – на РІА Новини.

До нових інформаційних інструментів, які служать геополітичним інтересам Росії, належать і фабрики тролів у Санкт-Петербурзі. По-третє, пише Павло Клімкін, Росії не можна довіряти, Кремль поважає лише силу й переговори з ним можна вести лише з позиції сили та міжнародної солідарності.

Крім того, має бути зрозуміло, що новий гібридний світовий порядок, або, як сказав колишній секретар РНБО України Володимир Горбулін, світовий безлад, який будується в нас на очах, це нова реальність. Реальність, у якій Росію або будь-яка іншу державу, що використовує гібридні методи, не можна засудити зі звичайної точки зору. Гібридну війну не можна розглядати як повернення до Холодної війни, тому що вона замінила її новим конфліктом. У той же час, гібридні методи не постійні й за останні три роки вони помітно розвинулися. Найважливіше, про що варто сказати, у цього конфлікту нечіткі, хаотичні та складні форми, на відміну від біполярного світу. Гібридна війна означає й те, що міжнародне право теж в якомусь розумінні стає гібридним.

Ця теорія досягла апофеозу в доповіді начальника Генштабу ВС РФ генерала Валерія Герасимова під час зустрічі академії військових наук Російської Федерації в січні 2013 року в Москві.

У звіті генерала Герасимова зроблено детальний аналіз західного військового досвіду на Близькому Сході та в Європі, у тому числі згадавши так звані «кольорові революції» в пострадянських країнах. Він заявив, що в багатьох випадках невійськові методи були ефективніші за традиційні військові та звернув увагу на «нові війни» з активним використанням гуманітарних, інформаційних та економічних інструментів, які повинні активізувати протестний потенціал серед населення країни – цілей гібридної війни.

Зокрема, «нові війни» засновані на розширенні рамок звичайних методів Першої й Другої світових воєн, з якими світ зіткнувся в ХХ столітті. Конфлікти низької інтенсивності, згідно з Калдор, характеризуються стиранням кордонів між організованою злочинністю й широкомасштабним порушенням прав людини. На відміну від інтенсивних військових дій у В’єтнамі за участю США, або Афганської війни СРСР, «нові війни» змішують особисті та громадські, цивільні та внутрішні політичні конфлікти.

У подібних конфліктах, крім звичайної армії, беруть участь ще три основних види нерегулярних збройних сил. Це параміллітарні утворення, зазвичай під контролем однієї людини (наприклад, так звана кримська «самооборона» Аксьонова), групи найманців (російські козаки в Криму й на Донбасі) та місцеві органи безпеки, що змінюють сторону з початком конфлікту. Рухи сепаратистів, відповідно до сучасної теорії, часто нагадують соціальні групи без вертикальної структури, які більше схожі на гібридні мережі, ніж на регулярні частини.

Важливим елементом таких рухів є колишні або існуючі злочинні організації. Відомо, що первинною основою аксьоновської «самооборони» Криму стали 4 тисячі бойовиків злочинної організації «Сейлем», до якої належав і самопроголошений «прем’єр» півострова. Аналогічні злочинні організації долучили до створення терористичних груп ЛДНР на сході України.

Інформаційні та дипломатичні таємні операції – особливо важлива частина гібридної війни. Ми можемо побачити повернення до так званої брежнєвської доктрини, за якою всі дії Заходу на території колишнього Союзу повинні були координуватися з Кремлем. Пізніше, під час саміту НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року, коли за підтримки російських друзів Франції та Німеччини, Україні відмовили в приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО. Тоді Володимир Путін, будучи Президентом, зробив своє відоме зауваження на адресу колеги Джорджа Буша-молодшого: «Україна навіть не країна … Якщо Україна піде в НАТО, вона піде без Криму та Сходу, і просто розвалиться».

Озираючись на події трирічної давності, коли російські терористичні й сепаратистські сили почали атаку, ми вже можемо робити більш обережні висновки.

Прямі свідчення участі російських спецслужб і збройних сил офіційно згадувалися в резолюціях ООН і ПАРЄ, офіційних документах ЄС, США та інших західних країн, і є в щорічній доповіді Міжнародного кримінального суду в Гаазі, опублікованій 14 листопада 2016. Останнє змусило Путіна відмовитися від Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Це стало ще одним важливим доказом прямої агресії Кремля на півдні та сході України. В лютому 2014 року я особисто був на своїй батьківщині, у Криму, і бачив на власні очі перші прояви насильства, яке принесли російські маленькі зелені чоловічки та їхні посібники. Як дослідник гібридних методів і як свідок, я можу закінчити прекрасною цитатою ірландського політичного філософа Едмунда Берка: «Єдине, що потрібно для тріумфу зла – це щоб хороші люди нічого не робили».




Комментирование закрыто.