Собачі бої українських лівих і правих. Спроба подолання ідеологічних конфліктів

Сергій Терещенко, для "Хвилі"

sur12

Українське суспільство потрапило в пастку пострадянської номенклатури. Замість партійних комуністів, владу контролюють “блатні”, люди із солідним кримінальним минулим, та совєцкі керівники середньої ланки, директори овочебаз, які в часи перебудови вчасно почали “пилити» народне добро. Усі ці роки майдани вимагають нових імен, натомість обличчя залишаються тими самими, дещо переміщуючись просторово. Політтехнологи час від часу заморочуються й створюють “революціонерів” або й навіть “радикальні партії”, аби обережно деактивізувати протестну ініціативу. Усього декілька людей контролюють телебачення та радіо, і їхнім завданням є постійний поділ суспільства на два полюси за будь-якою ознакою. Одні прапор вішають, інші знімають. Праві та ліві в цій системі — два досить віртуальні полюси. Цією статею я хочу наповнити їх конкретними визначеннями.

Лівицю зазвичай розглядають як “прогресивні сили”, які поривають з «традиційними суспільствами». Далі потрактування розходяться. Одні експерти відмовляють комуністам у праві бути лівими з моменту встановлення авторитарної влади, тобто перетворення суспільства на застиглу структуру. Лівиця, з погляду цих експертів, постійно вибудовує нові тактики, відкидаючи будь-який догматизм у своїй політичній діяльності. До таких лівих зараховують лібералів. Також є і більш традиційні потрактування лівиці, де хороший соціалізм — ще в майбутньому, а більшість його історичних форм — це девіація. Серед особливих поціновувачів, а частіше опонентів, КПУ, СПУ, КПРФ також є лівими. Таким чином, лівиця — це широкий спектр політичних поглядів від традиціоналістів-леніністів, олігархів з КПУ до неолібералів. Це, швидше, метод, ніж сформовані цінності. Тому не дивно, що в 1920-х серед багатьох революціонерів були націонал-комуністи, серед яких Хвильовий, що абсолютно не суперечить духові лівих ідей. Ліві ідеї поділяв і Винниченко, 1-й голова Директорії УНР. До лівих, безперечно, належав і анархіст Махно.

Популізм, яким послуговуються сучасні олігархічні проекти, перетворили ідею багатопартійності на брендинг і вибір симпатичнішої “корпорації”. Кожне перевибрання чинної групи у влади призводить до перерозподілу власності, а не політичної зміни. Ця зміна навіть не артикульована в політичних програмах. Лівиця, або будь-яка партія, що прагне деавторизації суспільства, виходу робітників і середнього класу з-під гніту групи олігархів, також починає з піару. Етап потрапляння у владу сприймається як початок справжньої політичної діяльності. Це завжди зупинятиме нові антиолігархічні проекти, тому що вони мусять змагатися в кількості грошових інвестицій, яких їм бракуватиме. Опанувати популізмом заради мобілізації населення — це першочергове завдання. Маніфестації та профспілки, видання тощо — це перевірені часом способи, які… нині майже не працюють. Реальність виглядає наступним чином:

“Майже за два місяці до того, як на столичній вулиці Грушевського біля стадіону «Динамо» запалали вогнища з міліцейських автобусів і барикади з автомобільних шин, на Майдані Незалежності в перший день Вільнюського саміту, 27 листопада 2013 року, стався один малопомітний випадок. Мовчазна акція однієї зі студентських профспілок завершилася непорозумінням і штовханиною. Саморобні плакати молодих людей, які вишикувалися пізно ввечері на сходах Майдану Незалежності, збурили натовп протестувальників і викликали жваве обговорення, що переросло в обурений хор голосів. У новинах плакати пізніше назвали «занадто розумними»: «Організуй профспілку, а не молись на Європу», «Солідарність з євронародом =боротьба з євробосами», «Гендеру боятись, в Європу не ходить», а на одному з плакатів був напис, намальований у кольорах веселки, — «Слава ворогам». Ліві за змістом гасла виявилися чужими на Євромайдані. Дехто з обурених глядачів (підкреслення моє – С. Т.) пропонував навіть «перенести» учасників акції до пам’ятника Леніну, який тоді ще височів на Бесарабці, не відаючи про свій швидкий кінець. Акція закінчилася тим, що плакати опинилися на землі. Тих, хто їх приніс, оточили тісним колом молоді хлопці, які назвали це «провокацією». Лише тоді акція перестала бути мовчазною, бо її учасники почали скандувати слоган, якого не було на їхніх плакатах: «В Європу — без насилля!».
(Блудша. Правий Вектор Майдану — провокатори і герої. Цит. за Трач. «Разом — Сила” Риторика Українського Спротиву, ст. 40)

Приклад, наведений вище, показує, що самоназвані ліві комунікують гасла, а не з людьми. Якщо міряти ширшою лінійкою, між “правими» та “лівими” в українському суспільстві незначна різниця. Вони подібно не чують одне одного й замість діалогу обирають конфронтацію, де роль жертви й ґвалтівника постійно змінюється. Одні виглядають тупими, інші — слабаками. Обидві фракції однаково мають сильні переконання, які ніяк прямо не впливають на рівень їхнього теперішнього достатку й комфорту. Вони повністю занурені у війну символів. Якщо для правих це ще вкладається в програму, то для лівих — це недоречність. “Буття визначає свідомість”, і модерування свідомості без зміни буття — це ідеалізм.

Постмодерна політика належить масам, а не елітам, як раніше. Майдан – це не просто демократичний процес, це спроба зміни правил гри. Сучасна економіка та похідна політика створює середовище, у якому ідеальне рішення всіх проблем неможливе. Спроба взяти модель з минулого чи з географічно віддалених країн і застосувати її тут і зараз — це праве мислення, навіть якщо воно зорієнтоване на “прогресивні країни”. Не дивно, що контрдіяльність ПР і уряду РФ засноване на віддзеркалюванні політичних процесів на майдані.

Безперечно, ліва ідея відкидає існування готових рішень. Натомість, ліві мають працювати на індивідуальному рівні, вирішуючи персональні проблеми. Волонтерський рух, за таким потрактування, є лівою практикою, яка створює точки опору офіційній владі, що не виконує покладених функцій примноження комфорту. На моє переконання, ліві теоретики діагностують суспільство на такому високому інтелектуальному рівні винятково для того, аби знати куди докласти своїх зусиль. Це не спосіб бути просвітленішим від іншим і перетворювати свої знання на секту. Навпаки, ці знання допомагають виявити фікції й оперувати винятково в межах прагматики. Бути “надто розумним” – це поразка лівого. Це відмова йому в бутті лівим.

Між тим, праві і ліві належать до одного класу: молодь, робітники, середній клас. Якщо ліві жаліються на сучасне суспільство, зокрема рівень ксенофобії, нетолерантності, консерватизму, то це також і їхня провина. Знаючи про проблему, вони не дають шанс своєму опоненту на самовираження й переривають відвертий сократівський діалог. Сучасна постмодерна політика — це не проповідництво, а створення альтернатив (у множині). Як слушно зазначає професор Грицак, самовираження руйнує авторитарне суспільство. А страх виявитися “тупим” чи “слабаком” лише посилює фіктивний антагонізм, який полягає в методах, а не цінностях. Політика — це також творчість, яка йде від однієї людини до інших.

Нас усе життя вчили рухатися назустріч протилежному, боротися з ідеологічними ворогами. А що коли наші вороги — не ідеологічні, а, навпаки, люди без будь-яких властивостей і забарвлень. 30 років тому вони ходили з червоними течками, 20 років тому — у строгих костюмчиках будували козацьку державу, а сьогодні — одягли хакі. Як хамелеони, вони перевдягаються на наших очах, перетворюючи політику на шоу. Вони навіть не вороги, а так – експлуататори, що виграють, маючи перевагу в капіталі.
За парламентським фасадом захована відсутність ініціативи від мас. Вічні роздуми про те, хто винний і кого розстріляти… Пошук внутрішніх ворогів… Український прапор і гімн — це символи класів, які можуть однаково репрезентувати й праві і ліві, причому одночасно. Олігархат обслуговує власні потреби, і він не солідаризується ні з цінностями, ні із символами мас. Час припинити шукати ідеальну обгортку для майбутнього. Історія ХХ ст. довела, що її нема. Потрібна здорова ініціатива, приклад і розмова з опонентом, тому що його комфорт прямо залежить від вашого.

А для лівих, які так люблять гасла, я кудись у нікуди кину:
Інформуй. Мобілізуй. Репрезентуй.




Комментирование закрыто.